Постанова № 76732108, 24.09.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: І.Г. Шевченко

24 вересня 2018 р. м. ХарківСправа № 818/1556/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Рєзнікової С.С.

суддів: Бегунца А.О. , Старостіна В.В.

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.06.2018 по справі № 818/1556/18, ухвалене в м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 159, 40021, о 15:43, повний текст рішення складено 19.06.2018р.

за позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Державного підприємства "Дослідне господарство Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

17.04.2018р. позивач, Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державного підприємства «Дослідне господарство Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України» (надалі - відповідач, ДПДГІСГ Північного сходу НААН), в якому просив суд:

- стягнути на користь позивача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 61218,48грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 36,73грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що оскільки у відповідача не було створено одне робоче місце для працевлаштування інвалідів, у відповідача утворилася заборгованість по сплаті адміністративно-господарських санкцій з невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 61218,48грн. та пені за порушення строків сплати зазначеної суми санкцій розмірі 36,73грн. Позивач скористався наданим йому законом правом на звернення з даним позовом до суду про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, які у добровільному порядку сплаченими не були.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 14.06.2018р. в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

30.08.2018. відповідачем до суду апеляційної інстанції надано відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Від відповідача на адресу суду не надходило відзиву на апеляційну скаргу.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що відповідач зареєстровано як юридичну особу, що підтверджується з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.7-8).

30.01.2018 за вих.6/52 відповідачем до Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів був поданий звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік (форма № 10-ПІ), згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу фактично за рік становить 92 особи, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до вимог чинного законодавства встановлена інвалідність - 3; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, встановлених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 4 (а.с.6).

Таким чином, у відповідача в 2017 році було в наявності одне вакантне робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини у справі та досліджені докази, суд не вбачає підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 61218,48грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 36,73 грн., у зв’язку з чим вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Так, Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-XII (надалі – Закон) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з ч.3 ст.18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Законом передбачені гарантії соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення на підприємства обов'язку забезпечувати для інвалідів належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань.

Згідно ч.ч.1,2 ст.20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Отже, на підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю покладено обов'язок, по-перше, виділити та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, по-друге, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, по-третє, якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплатити відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Крім того, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині 1 ст. 18 Закону.

Як свідчать матеріали справи, підприємство відповідача, з метою сприяння реалізації прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та дотримання вимог Закону, з січня по грудень 2017 року щомісяця подавало до Сумського районного центру зайнятості звіти за формою №3-ПН (Інформація про попит на робочу силу (вакансії), які містили інформацію про вільні робочі місця, в тому числі для осіб з інвалідністю за професією (посадою) «сторож», що підтверджується копіями вищевказаних звітів (а.с.23-35). Крім того, на підтвердження наявності створеного вільного робочого місця для осіб з інвалідністю у 2017 році представником відповідача було надано штатний розпис працівників ДПДГІСГ Північного сходу НААН (а.с.47-51).

Отже, протягом 2017 року Сумський районний центр зайнятості був проінформований про наявність вакансій для інвалідів на ДПДГІСГ Північного сходу НААН та мав можливість у 2017 році направляти відповідних осіб до відповідача для подальшого працевлаштування.

Вказане вище свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених ст.19 Закону, та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.

Доказів, які б свідчили про те, що підприємством неправомірно або безпідставно відмовило у прийнятті на роботу, які були направлені центром зайнятості або безпосередньо звернулись до відповідача позивачем суду не надано.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Згідно з ч. 1,2 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, позивач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до закріпленого в ч. 1 ст. 17 Закону забезпечення права осіб з інвалідністю працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом, реалізовано законодавцем у спосіб покладення обов'язків з працевлаштування осіб з інвалідністю як на роботодавців, так і на органи державної служби зайнятості населення.

Крім того, до обов'язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю в силу приписів ч. 3 ст. 17, ч. 1 ст. 18, ч. 2, 3, 5 ст. 19 Закону фактично віднесено укладання трудового договору з особою з інвалідністю, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (бо в силу ст. 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов'язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов'язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці), а в силу приписів ч. 3 ст. 18 Закону - підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону до обов'язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, оскільки саме з цією метою роботодавці зобов'язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Отже, передбачена ч. 1 ст. 20 Закону міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої статті 19 Закону, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Враховуючи те, що відповідачем були виконані вимоги Закону щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, доказів того, що підприємство не створило робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляло особам з інвалідністю у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України позивачем не надано, доводи позивача про не виконання відповідачем вимог закону щодо створення робочого місця для особи з інвалідністю, спростовані доказами, що знаходяться в матеріалах справи, тому суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що у позивача не було підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції від 14.06.2018р. відповідає вимогам ст. 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги позивача колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.06.2018 по справі № 818/1556/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_1Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_2 ОСОБА_3 Повний текст постанови складено 27.09.2018.