Постанова № 76731405, 25.09.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 370/132/15-ц Головуючий у І інстанції Устимчук М. Ю.Провадження № 22-ц/780/3648/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 46 25.09.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 вересня 2018 року м. Київ

Справа № 370/132/15-ц

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів:

ОСОБА_1 (суддя-доповідач),

ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

секретар судового засідання Немудра Ю.П.,

позивач – перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Макарівське лісове господарство», Кабінету Міністрів України,

відповідачі – Макарівська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_4(апелянт), ОСОБА_5,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Макарівського районного суду Київської області, у складі судді Устимчук М. Ю., від 24 вересня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого(території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 8, 9, 11 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується; справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а також заяви і скарги подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2015 року заступник прокурора Київської області звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Макарівське лісове господарство» про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на землю та витребування землі.

Заявлені вимоги мотивував тим, що розпорядженням голови Макарівської районної державної адміністрації Київської області від 11 червня 2007 року № 1723 18 громадянам передано у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства у межах Фасівської сільської ради загальною площею 4,5516 га., на підставі вказаного розпорядження управлінням Держкомзему у Макарівському районі зареєстровано та видано даним громаданям державні акти на право власності на земельні ділянки. В подальшому частина даних осіб відчужила на підставі договорів купівлі-продажу свої земельні ділянки ОСОБА_5, а інша частина – ОСОБА_4, які отримали нові державні акти на право власності на спірні земельні ділянки.

Стверджував, що встановлено, що вище перелічені земельні ділянки на момент їх відведення третім особам відносились до земель лісогосподарського та мисливського призначення та перебували у постійному користуванні ДП «Макарівське лісове господарство». Так, на підставі розпорядження Макарівської районної державної адміністрації від 01 березня 2005 року № 131 ДП «Макарівське лісове господарство» 01 червня 2005 року видано державний акт серії І-КВ № 002964 на право постійного користування земельною ділянкою пл. 310,4800 га.

Пояснив, що перевіркою встановлено, що Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та ДП «Макарівське лісове господарство» погодження про можливість вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення загальною площею 4,5516 га. для передачі їх у власність відповідачам не надавалась. Прийняття Макарівською районною державною адміністрацією незаконних розпоряджень та передачі спірних земель громадянам є доказом невизнання права власності держави на спірну земельну ділянку в особі Кабінету Міністрів України, який в силу вимог ст. 57 ЛК України та ст. 149 ЗК України наділений повноваженнями щодо розпорядження ними.

Просив визнати недійсним розпорядження голови Макарівської районної державної адміністрації від 11 червня 2007 року № 1723 «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам України для ведення особистого селянського господарства в межах Фасівської сільської ради», визнати недійсними державні акти, видані 28 січня 2008 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4, витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП «Макарівське лісове господарство» спірні земельні ділянки з незаконного володіння відповідачів, визнати за державою в особі Кабінету Міністрів України право власності та за ДП «Макарівське лісове господарство» право користування на спірні земельні ділянки загальною площею 4,5516 га. із зазначеними кадастровими номерами.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 24 вересня 2015 року позов задоволено, визнано недійсним розпорядження № 1723 від 11 червня 2007 року, державні акти, видані відповідачам ОСОБА_5 та ОСОБА_4, витребувано на користь держави земельні ділянки та визнано за державою право власності та користування на них.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 12 січня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Макарівського районного суду Київської області від 24 вересня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду від 26 червня 2018 року касаційну скаргу задоволено частково вказане рішення Апеляційного суду Київської області скасоване, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Макарівська районна державна адміністрація Київської області і ОСОБА_5 та треті особи ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22 та ОСОБА_23 судове рішення не оскаржили та відзиву на апеляційну скаргу не подали, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, однак до суду не з’явилися, що, відповідно до ч.3 ст. 360 і ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджало розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

За приписами п. 2) ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 3) ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що на підставі розпорядження голови Макарівської районної державної адміністрації від 11 червня 2007 року № 1723, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23 передано у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах Фасівської сільської ради загальною площею 4,5516 га.

На підставі вказаного розпорядження управлінням Держкомзему у Макарівському районі зареєстровано та видано державні акти на право власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Фасівської сільської ради Макарівського району: серії ЯД № 760850 на право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0001 загальною площею 0,2528 га; серії ЯД № 760853 на право власності ОСОБА_7 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0004 загальною площею 0,2528 га; серії ЯД № 760854 на право власності ОСОБА_8 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0005 загальною площею 0,2528 га; серії ЯД № 760856 на право власності ОСОБА_9 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0007 загальною площею 0,2528 га; серії ЯД № 760858 на право власності ОСОБА_10 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0009 загальною площею 0,2528 га; серії ЯД № 760860 на право власності ОСОБА_24 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0011 загальною площею 0,2528 га; серії ЯД № 760861 на право власності ОСОБА_12 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0012 загальною площею 0,2528 га; серії ЯД № 760865 на право власності ОСОБА_13 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0016 загальною площею 0,2531 га; серії ЯД № 760851 на право власності ОСОБА_14 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0002 загальною площею 0,2528 га; серії ЯД № 760852 на право власності ОСОБА_15 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0003 загальною площею 0,2528 га; серії ЯД № 760855 на право власності ОСОБА_16 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0006 загальною площею 0,2528 га; серії ЯД № 760857 на право власності ОСОБА_17 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0008 загальною площею 0,2529 га; серії ЯД № 760859 на право власності ОСОБА_18 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0010 загальною площею 0,2528 га; серії ЯД № 760862 на право власності ОСОБА_19 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0013 загальною площею 0,2528 га; серії ЯД № 760863 на право власності ОСОБА_20 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0014 загальною площею 0,2528 га; серії ЯД № 760864 на право власності ОСОБА_21 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0015 загальною площею 0,2530 га; серії ЯД № 760866 на право власності ОСОБА_25 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0017 загальною площею 0,2531 га; серії ЯД № 760867 на право власності ОСОБА_26 на земельну ділянку із кадастровим номером 3222788000:02:023:0018 загальною площею 0,2531 га.

У подальшому, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 на підставі договорів купівлі-продажу №№ 2957, 2952, 2937, 2947, 2932, 2922, 2942, 2927 від 02 листопада 2007 року відчужили свої земельні ділянки на користь ОСОБА_5

На підставі зазначених договорів купівлі-продажу ОСОБА_5 28 січня 2008 року видано нові державні акти на право власності на спірні земельні ділянки, а саме: серії ЯЕ № 954788, ЯЕ № 954784, ЯЕ № 954783, ЯЕ № 954781, ЯЕ № 954779, ЯЕ № 954777, ЯЕ № 954776, ЯЕ № 954773.

Також, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22 та ОСОБА_23 на підставі договорів купівлі-продажу №№ 2985, 3010, 2981, 3000, 2990, 2995, 3016, 3021, 3005, 3026 від 06 листопада 2007 року та 08 листопада 2007 року відчужили свої земельні ділянки на користь ОСОБА_4

На підставі зазначених договорів купівлі-продажу ОСОБА_4Ф 28 січня 2008 року видано нові державні акти на право власності на спірні земельні ділянки, а саме: серії ЯЕ № 954790, ЯЕ № 954789, ЯЕ № 954787, ЯЕ № 954786, ЯЕ № 954785, ЯЕ № 954782, ЯЕ № 954780, ЯЕ № 954778, ЯЕ № 954775, ЯЕ № 954774.

На момент їх відведення відповідачам земельні ділянки відносились до земель лісогосподарського призначення та перебували у постійному користуванні ДП «Макарівське лісове господарство». На підставі розпорядження Макарівської районної державної адміністрації від 01 березня 2005 року № 131 ДП «Макарівське лісове господарство» Київського обласного управління лісового та мисливського господарства 01 червня 2005 року видано державний акт серії 1-КВ № 002964 на право постійного користування земельною ділянкою площею 310,4800 га.

Згідно листа управління Держземагентства у Макарівському районі з відповідними картографічними матеріалами та ДП «Макарівське лісове господарство» від 29 липня 2014 року, спірні землі передані у власність громадян за рахунок земель лісогосподарського призначення.

Вказані обставини підтверджуються наявними в справі доказами.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спірні земельні ділянки на момент їх відведення третім особам відносились до земель лісогосподарського призначення та перебували у постійному користуванні ДП «Макарівське лісове господарство». При цьому Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства, а також ДП «Макарівське лісове господарство» погодження про можливість вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення загальною площею 8,0585 га для передачі їх у власність відповідачам не надавались. Оскаржуваними розпорядженням і діями щодо передачі спірних земельних ділянок у приватну власність та подальшого їх відчуження порушено право власності держави на землі лісового фонду, які не можуть передаватися з державної у приватну власність, а також інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання лісогосподарських земель, їх відтворення.

Крім того, суд першої інстанції, виходив з того, що строк позовної давності не пропущено, оскільки приписами пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України встановлено, що на вимогу власника або іншої особи визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Розглядаючи даний спір, колегія суддів прийшла до висновку, що не зважаючи на доводи апеляційної скарги, основний висновок районного суду про те, що позовні вимоги щодо визнання недійсним розпорядження і державних актів на право власності на землю знайшли підтвердження під час судового розгляду, ґрунтуються на законі та підтверджуються сукупністю зібраних у справі доказів, являється правильним.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_4 щодо застосування по справі наслідків пропуску строку позовної давності, суд першої інстанції зазначив, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20 грудня 2011 року передбачено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим законом, яким пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України виключено, особа має право звернутися до суду з позовом, зокрема, про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи. ОСОБА_27 набрав чинності 15 січня 2012 року, а прокурор надав докази того, що позовна заява було передана до канцелярії суду 15 січня 2015 року, що свідчить про те, що строк позовної давності не пропущено.

З даними висновками районного суду колегія суддів погодитися не може за такого.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому, відповідно до частини першої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

По даній справі відповідач ОСОБА_4заявила про застосування позовної давності.

Положеннями статті 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої цієї статті зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу І Закону № 4176-VI пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України виключено.

ОСОБА_27 набрав чинності 15 січня 2012 року.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4176-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Згідно із частинами першою та третьою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов’язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України за своєю суттю направлене на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов’язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб’єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред’являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб’єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі – Конвенція), яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав – учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки до спірних правовідносин застосовується загальна позовна давність, яку прокурор пропустив, дія ж Закону № 4176-VI на спірні правовідносини не поширюється, оскільки цей ОСОБА_27 прийнято після спливу позовної давності.

Саме така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України № 6-2165цс15) від 16 вересня 2015 року, а також від 1 липня 2015 року (№ 6-178цс15), 16 вересня 2015 року (№ 6-68цс15), від 28 вересня 2016 року (№ 6-832цс16) була врахована колегією суддів але залишена поз увагою судом першої інстанції.

За наведеного, оскільки держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право, у даному конкретному випадку, на думку колегії суддів, держава в особі її органів як суб’єктів владних повноважень, зокрема, Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Макарівське лісове господарство» і прокурора,довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів від дня коли голова Макарівської районної державної адміністрації Київської області видав спірне розпорядження № 1723, тобто 11 червня 2007 року.

З огляду на встановлені Главами 18 і 19 ЦК України визначення і обчислення строків та позовну давність, перебіг позовної давності у даній справі розпочався з наступного дня після видачі спірного розпорядження, тобто з 12 червня 2007 року і позовна давність спливла, відповідно через три роки, тобто 12 червня 2010 року.

Зазначену правову позицію висловив Верховний Суд України у своїй постанові від 14 вересня 2016 року № 6-2165цс16.

З огляду на те, що прокурором даний позов до суду подано лише 16 січня 2015 року, тобто з пропуском встановленого законом трирічного строку позовної давності, клопотання про його поновлення не заявлено, доказів поважності причин пропуску строку не надано, а також враховуючи заяву відповідача ОСОБА_4 про застосування наслідків спливу строку позовної давності, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції, на підставі п. 4) ч. 1 ст. 376 ЦПК України, скасувати і ухвалити по справі нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи судове рішення, окрім того, колегія суддів взяла до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ч. 6 ст. 259, ст. 268, п. 2) ч. 1 ст. 374, п. 4) ч. 1 ст. 376, ст. 381- 384 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 24 вересня 2015 року скасувати.

Ухвалити по справі нове судове рішення.

У задоволені позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Макарівське лісове господарство», Кабінету Міністрів України відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду касаційної інстанції. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови буде виготовлений не пізніше, як за п’ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Судді: С.В. Лівінський,

ОСОБА_2,

ОСОБА_3