Постанова № 76731216, 26.09.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2018 року справа №812/1163/18

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача ОСОБА_1, суддів Блохіна А.А., Міронової Г.М.,

секретар судового засідання – Токарева А.Г.,

за участю: позивача – не з’явився,

представника відповідача – адвокат ОСОБА_2, договір № 050518\01 від 05.05.2017 року

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 , від імені якого діє адвокат ОСОБА_2 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 червня 2018 року у справі № 812/1163/18 (головуючий 1 інстанції Борзаниця С.В. повний текст складено 20 червня 2018 року у приміщенні суду пр-т. Космонавтів, 18, м. Сєвєродонецьк) за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

ВСТАНОВИВ:

Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – позивач, ЛОВФСЗІ) звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 (далі – відповідач, ФОП ОСОБА_3), в якій просить з урахуванням уточнення позовних вимог стягнути адміністративно-господарські санкції за 2017 рік у сумі 19100,00 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 32,03 грн. (а.с. 5, 6, 138).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 18 червня 2018 року позов задоволено (а.с. 163-165).

Стягнуто з фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 на користь Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарську санкцію за 2017 рік у сумі 19 100,00 грн. та пені за період з 17 квітня 2018 року по 19 квітня 2018 року у сумі 32,03 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у період з січня по листопад 2017 року, включно, в порушення частини 3 статті 18 Закону № 875 зовсім не виділяв та не створював робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, та умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і не забезпечував інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством.

Відповідач з вказаним рішенням суду не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій послався на порушення норм матеріального та процесуального права. Просив скасувати рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 червня 2018 року та прийняти нове судове рішення про відмову позивачу у задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що відповідач шляхом надання звітів про наявність робочих місць та потребу у працівниках інформував центри зайнятості про створені робочі місця та вакансії для працевлаштування інвалідів. Вважає, що на підприємства покладено обов’язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов’язок їх працевлаштування (а.с. 174-177).

14 серпня 2018 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що суб’єкти визначені статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 року № 875-ХІІ (далі – Закон № 875-ХІІ), лише сприяють у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, а безпосереднє їх працевлаштування здійснюють роботодавці. Вважає, що оскільки відповідач у період з січня по листопад 2017 року в порушення частини 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ не виділяв та не створював робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі, не створював для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і не забезпечував інші соціально – економічні гарантії, передбачені законодавством до ФОП ОСОБА_3 правомірно застосовано адміністративно – господарську санкцію за 2017 рік у сумі 19100,00 грн. (а.с. 194-196).

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, наполягав на її задоволенні.

Позивач в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Суд, заслухав суддю – доповідача, пояснення апелянта, перевірив матеріали справи, обговорив доводи апеляційної скарги, встановив наступне.

ФОП ОСОБА_3 зареєстрований у ЛОВ ФСЗІ від 06.11.2017 року № 44/125/182 відповідно до Порядку реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, що підтверджено довідкою про реєстрацію роботодавця у відділенні Фонду соціального захисту інвалідів від 06.11.2017 року № 271 (а.с. 13).

30 січня 2018 року Відповідач, на виконання вимог Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, подав до ЛОВ ФСЗІ звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік, у якому зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 8 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) – 8; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону 875-ХІІ (осіб) – 1; фонд оплати праці штатних працівників (тис. грн) – 305,60; середньорічна заробітна плата штатного працівника (грн) – 38200; сума адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (грн) – 19100 грн (а.с. 14).

30.01.2018 року № 03-10/105 позивачем на адресу керівника ФОП ОСОБА_3 направлено лист з проханням своєчасно здійснити сплату адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році до 15 квітня 2018 року, не допускаючи нарахування пені за звернення до суду за примусовим стягненням боргу (арк.спр. 15), який отримано відповідачем 30.01.2018 року (а.с. 16).

Як вбачається з листа Рубіжанського міського центру зайнятості від 05.03.2018 року № 11/2-228, ФОП ОСОБА_3 протягом 2017 року надавав звіти 3-ПН: від 07.12.2017 року, професія – водій (категорія «Д»), кількість 1; від 02.11.2017 року, професія – водій (категорія «Д»), кількість 1; від 23.10.2017 року, професія – водій (категорія «Д»), кількість 1; від 30.12.2016 року, професія – водій (категорія «Д»), кількість 1. Не здійснював замовлення у Рубіжанському міському центрі зайнятості на професійне навчання або перепідготовку осіб з інвалідністю у разі відсутності фахівців з потрібними професіями (а.с. 18).

За несвоєчасну сплату ФОП ОСОБА_3 адміністративно-господарських санкцій за 2017 рік ЛОВ ФСЗІ нарахувало відповідачу пеню в сумі 32,03 грн, про що зазначено у розрахунку суми позову, пред'явленого щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів (а.с. 19).

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частинами першою та другою статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон № 875-ХІІ) визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

У відповідності до статті 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації.

Частиною першою статті 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 Господарського кодексу Українивказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб'єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).

Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Тому у цій справі необхідно перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону № 875-ХІІ пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VІ «Про зайнятість населення»(набрав чинності з 01 січня 2013 року) роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Суд звертає увагу, що обов'язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України від 01 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення», який втратив чинність 01 січня 2013 року, а тому до спірних правовідносин не застосовується.

Отже, з 01 січня 2013 року періодичність подання звітів 3-ПН не була регламентована законом.

Вказане питання врегульоване з прийняттям Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 (далі - Наказ № 316).

Згідно з Наказом № 316 форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Наказ № 316 набрав чинності 12 липня 2013 року, а тому з цієї дати встановлено обов'язок підприємств подавати форму 3-ПН не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії.

Тобто, на час спірних правовідносин (станом на 2017 рік) законодавство не встановлювало обов'язку підприємств подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Натомість, існував обов'язок підприємств одноразово подавати форму 3-ПН, а саме не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії.

Як вже зазначалось ФОП ОСОБА_3 протягом 2017 року надавав звіти форми 3-ПН до Рубіжанського міського центру зайнятості: від 07.12.2017 року, професія – водій (категорія «Д»), кількість 1; від 02.11.2017 року, професія – водій (категорія «Д»), кількість 1; від 23.10.2017 року, професія – водій (категорія «Д»), кількість 1; від 30.12.2016 року, професія – водій (категорія «Д»), кількість 1 (а.с.18).

Суд звертає увагу, що відсутні докази безпідставної відмови інвалідам, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування.

Суд зазначає що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН у 2017 році законодавством не встановлено, а встановлено лише, що така звітність подається не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Окрім того, як вбачається з листа Рубіжанського міського центру зайнятості від 08.05.2018 року № 11/2-286, ФОП ОСОБА_3 протягом 2017 року надавав звіти 3-ПН: від 07.12.2017 року, професія – водій (категорія «Д»), кількість 1; від 02.11.2017 року, професія – водій (категорія «Д»), кількість 1; від 23.10.2017 року, професія – водій (категорія «Д»), кількість 1; від 30.12.2016 року, професія – водій (категорія «Д»), кількість 1. Приймав участь у семінарах для роботодавців протягом 2017 року.

З вказаного листа також вбачається, що до ФОП ОСОБА_3 безробітні особи з інвалідністю на актуальні вакансії для осіб з інвалідністю не направлялися, оскільки протягом 2017 року та по час складання вказаного листа, особи відповідаючи критеріям професійного досвіду вказаного в звіті ФОП ОСОБА_3 форми 3-ПН на обліку в центрі зайнятості не перебували. Спеціалісти центру зайнятості інформують всіх безробітних громадян в повному обсязі про наявні актуальні вакансії, в тому числі для осіб з інвалідністю (а.с. 77,78).

Відтак, вказані обставини справи підтверджуюють, що учасник господарських відносин вжив всіх залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Вказана позиція узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 26 червня 2018 року справа № 806/1368/17, адміністративне провадження № К/9901/5558/17.

Таким чином, вказані обставини на думку суду свідчать про наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності на підставі частини 2 статті 218 Господарського кодексу України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_3, від імені якого діє адвокат ОСОБА_2 – задовольнити, рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 червня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 272, 287, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , від імені якого діє адвокат ОСОБА_2 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 червня 2018 року у справі № 812/1163/18 за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення адміністративно-господарські санкції за 2017 рік у сумі 19100,00 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 32,03 грн. – задовольнити.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 червня 2018 року у справі № 812/1163/18 – скасувати.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні позову Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення адміністративно-господарські санкції за 2017 рік у сумі 19100,00 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 32,03 грн. – відмовити.

Повний текст постанови складений 26 вересня 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий: І.В. Геращенко

Судді: А.А. Блохін

ОСОБА_4