Постанова № 76729711, 25.09.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2018 рокуЛьвів№ 876/5613/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Ніколіна В.В., Старунського Д.М.,

за участю секретаря судового засідання Смидюк Х.В.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 червня 2018 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини А1567 Сухопутних військ Міністерства оборони України, військової частини А1927 Сухопутних військ Міністерства оборони України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити дії,-

суддя (судді) в суді першої інстанції - Калинич Я.М.,

час ухвалення рішення - 11:52:35,

місце ухвалення рішення - м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення - 19 червня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

16 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до військової частини А1567 Сухопутних військ Міністерства оборони України, військової частини А1927 Сухопутних військ Міністерства оборони України, в якому, з врахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив: визнати протиправними дії Військової частини А1567 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно; визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1927 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно; зобов'язати Військову частину А1927 видати ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належить до видачі, станом на 10 листопада 2017 року.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 10 жовтня 2017 року його виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення, згідно наказу № 200 ТВО командира військової частини А1567, однак він не подавав рапорту про згоду на виключення зі списків особового складу без виплати йому компенсації за неотримане речове майно. Згідно абз. 3 п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Тому, вважає дії військової частини А1567 Сухопутних військ Міністерства оборони України та бездіяльність військової частини А1927 Сухопутних військ Міністерства оборони України протиправними.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 червня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини А1567 Сухопутних військ Міністерства оборони України, військової частини А1927 Сухопутних військ Міністерства оборони України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити дії, залишено без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позовна заява подана після закінчення строків, установлених законом, позивачем не заявлено клопотань про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду. При цьому, матеріали адміністративної справи не містять будь-яких доказів, які підтверджують поважність причини пропуску строків звернення до суду.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є незаконною, винесеною з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що згідно ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, а тому посилання суду першої інстанції на ст. 240 КАС України, як на правову підставу своїх дій, є неправомірним.

Відповідачем - Військовою частиною А1927 подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що предметом спору є несвоєчасна виплата грошової компенсації, яка випливає зі справ щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, а тому рішення суду першої інстанції винесене з врахуванням вимог чинного законодавства. Також, ОСОБА_1 не вчинив жодних дій задля отримання довідки про вартість речового майна, а саме рапорту/заяви на виплату грошової компенсації до військової частини за місцем проходження служби не подавав, до командування військової частини А1567 не звертався протягом шести місяців після звільнення.

Також, ідентичний відзив на апеляційну скаргу подала і Військова частина А1567.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, а тому у відповідності до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розгляд справи проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом, оскільки на спірні правовідносини поширюється місячний строк звернення до суду.

Однак, колегія суддів не погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частина 2 даної статті передбачає, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За правилами ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Предметом даного позову являються вимоги позивача про визнання дій та бездіяльності щодо отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно протиправними та зобов'язання видати довідку про вартість речового майна, що належить до видачі.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Конституції України визначає Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII.

Як слідує зі змісту положень ст.ст.12,2 вказаного Закону №2011-XII, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до абз. 2 п. 1 ст. 9-1 вищевказаного Закону речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно із п.3 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016р. №178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до п.п. 4, 5 Порядку від 16.03.2016р. №178 грошова компенсація виплачується, зокрема, військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Враховуючи положення п. 3 постанови КМУ від 16.03.2016 року № 178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з державної служби, відтак колегія суддів вбачає порушення права позивача на отримання предметів речового майна за захистом якого встановлено шестимісячний строк у відповідності до ч. 2 ст. 122 КАС України.

Із матеріалів справи слідує, що позивача звільнено з військової служби в запас 10 жовтня 2017 року, згідно витягу з наказу командира військової частини А1567(по стройовій частині) від 10 жовтня 2017 року №200.

За таких обставин, перебіг строку звернення до суду з даним позовом розпочався з 11 жовтня 2017 року.

Адміністративний позов до Закарпатського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 подав 16 лютого 2018 року. Тобто, в шестимісячний строк, коли він дізнався про порушення своїх прав та інтересів.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 07.03.2018 року у справі №825/1174/17 (провадження №К/9901/725/17).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин місячного строку звернення до суду з огляду на наступне.

Пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 року №232, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 року за №768/28898 визначено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Відповідно до Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військовослужбовці - це громадяни України, які проходять військову службу у складі Збройних Сил України та інших військових формувань.

При цьому, згідно зі статтею 2 Закон № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.

Положеннями частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, грошова компенсація вартості за неотримане речове майно не входить до складу грошового забезпечення. Правові підстави для її виплати встановлені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою КМУ від 16.03.2016 року № 178.

Отже, грошова компенсація вартості за неотримане речове майно є одноразовою виплатою, а саме: за речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 року №232), тобто має іншу правову природу - відноситься до разових платежів; не пов'язана з виконанням позивачем своїх службових обов'язків і має компенсаційний характер, пов'язаний, як правило, із фактом звільнення працівника.

Таким чином, компенсація вартості за неотримане речове майно не входить до системи виплати грошового забезпечення військовослужбовців, а має інше правове призначення.

Отже, виходячи зі змісту фактичних обставин справи та зумовленого ними оспореного правозастосування, колегія суддів приходить до висновку про те, що спір стосовно виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно при звільненні не пов'язаний зі звільненням з публічної служби як завершальним етапом проходження служби. В той же час, звільнення зі служби у даних спірних відносинах є тільки моментом виникнення права на отримання такої компенсації.

За таких обставин колегія суддів вважає, що предметом спору є обставини, які виникли після звільнення позивача і не стосуються проходження та звільнення його з публічної служби.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до адміністративного суду, оскільки до даних правовідносин слід застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, а тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, ст. 312, ст. 320, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 червня 2018 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 299/412/18 - скасувати та направити справу до Закарпатського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення, а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді В. В. Ніколін Д. М. Старунський