Рішення № 76725966, 27.09.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2018 р. Справа№0540/6616/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черникової А.О., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, до Добропільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, місцезнаходження: Донецька область, м. Добропілля, вул. Незалежності, буд. 28 «а», про визнання протиправним та скасування рішення № 5062 від 26 грудня 2017 року та зобов’язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Добропільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Добропільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 5062 від 26 грудня 2017 року про відмову в призначенні пенсії;

- зобов’язати Добропільське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15 грудня 2017 року з зарахуванням до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії відповідно до частин 1, 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» періоди роботи з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року та з 01 лютого 2016 року по 30 квітня 2016 року на Товаристві з обмеженою відповідальністю «Техіновація».

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії відповідно до частини 1, 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Рішенням Добропільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області позивачу відмовлено в призначенні пенсії в зв’язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.

З огляду на наведене, позивач просить у судовому порядку визнати протиправним та скасувати рішення № 5062 від 26 грудня 2017 року та зобов’язати повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15 грудня 2017 року.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, надав письмовий відзив, відповідно до якого зазначив, що позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії відповідно до частини 1, 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», але їй відмовлено у призначенні пенсії. Зазначене рішення відповідач вважає законним та обґрунтованим, а позовні вимоги позивача не обґрунтованими у зв’язку з чим просив відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі № 0540/6616/18-а та призначено судове засідання за правилами спрощеного позовного провадження на 27 вересня 2018 року.

24 вересня 2018 року представником відповідача відділ діловодства та документообігу суду надано відзив на позовну заяву.

Позивач просив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідач до судового засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Таким чином, суд дійшов висновку щодо можливості розгляду даної справи у письмовому провадженні на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

З’ясовуючи те чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, 15 грудня 2017 року звернувся до Добропільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області з заявою про призначення пенсії відповідно до частини 1, 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та надала всі необхідні документи.

Рішенням Добропільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 5062 від 26 грудня 2017 року позивачу було відмовлено в призначенні пенсії відповідно до ч.1,2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, оскільки заявник не має необхідного пільгового стажу роботи. Відповідно до наданих документів загальний стаж роботи ОСОБА_1 складає – 34 роки 4 місяці 2 дні, з яких пільговий стаж – 2 роки 11 місяців 21 день (за списком № 1), що не дає право на призначення пенсії.

Як слідує з зазначеного вище спірного рішення, до загального та пільгового стажу за Списком № 1 не має підстав зарахувати періоди роботи на Товаристві з обмеженою відповідальністю «Техіновація» з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року та з 01 лютого 2016 року по 30 квітня 2016 року, в якості гірничого майстра підземного, оскільки за даними наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування відсутні дані про спеціальний стаж за вищевказані періоди роботи.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року працює на Товаристві з обмеженою відповідальністю «Техіновація», що підтверджується довідкою № 102 від 15.12.2017 року про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, довідкою про результати атестації робочих місць з додатком (а.с. 13-17).

За ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов’язком держави.

На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Статтею 8 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі за текстом – Закон 1058) передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Закон України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення” відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.

Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв’язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Згідно норм статті 1 цього закону громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до положень статті 5 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058-IV (надалі – Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Нормами статті 114 Закону № 1058-IV визначено особливості призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників

Так, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

На пільгових умовах пенсія за віком призначається, зокрема:

1) працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Закон України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення” відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.

Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв’язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Згідно норм статті 1 цього закону громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до положень статті 5 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058-IV (надалі – Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Нормами статті 114 Закону № 1058-IV визначено особливості призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників

Так, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

На пільгових умовах пенсія за віком призначається, зокрема:

1) працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки ІНФОРМАЦІЯ_3 і старші після досягнення ними такого віку:

45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно;

45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року;

46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року;

46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року;

47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року;

47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року;

48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року;

48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року;

49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року;

49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року;

50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.

Як встановлено судом раніше, факт роботи позивача у спірні періоди на Товаристві з обмеженою відповідальністю підтверджується трудовою книжкою позивача та відповідними архівними довідками, у тому числі щодо атестації робочих місць.

Суд доходить висновку, що період роботи у ТОВ «Техіновація» на посаді гірний майстер, який не було зараховано у зв’язку з відсутністю відомостей про спеціальний стаж в індивідуальних відомостях про застраховану особу підлягає зарахуванню, з огляду на наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 1998 року № 794 затверджене Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (надалі – Положення № 794).

Так, згідно з нормами пункту 1 зазначеного Положення персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов'язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням (далі - відомості про фізичних осіб).

В основі персоніфікованого обліку, згідно пункту 3 Положення № 794 лежить обов'язковість і своєчасність подання відомостей про фізичних осіб;

обов'язковість використання індивідуального ідентифікаційного номера даних Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів.

Згідно норм пункту 5 даного Положення персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях (далі - уповноважений орган).

Уповноважений орган з додержанням вимог статті 23 Закону України “Про інформацію” ( 2657-12 ) має право:

своєчасно одержувати в установленому порядку від фізичних осіб та роботодавців відомості, передбачені пунктом 1 цього Положення;

проводити у роботодавців перевірку достовірності поданих відомостей про фізичних осіб, зокрема перевірку фінансових та інших документів, що підтверджують зазначені відомості;

у встановленому порядку притягати до відповідальності осіб, винних у порушенні строків подання відомостей, а також подання неправдивих відомостей про фізичних осіб;

видавати у межах своєї компетенції нормативні акти та здійснювати роз'яснення з питань організації персоніфікованого обліку, а також інші права, що випливають із завдань персоніфікованого обліку (пункт 6 Положення № 794).

Уповноважений орган, відповідно дло норм пункту 7 Положення № 794:

створює і забезпечує функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб та з цією метою організовувати збирання, оброблення, систематизацію і зберігання відомостей про фізичних осіб;

забезпечує автоматизоване використання відомостей про фізичних осіб для визначення права на виплати за пенсійним страхуванням та розміру цих виплат;

надає фізичним особа відомості про них, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а у разі їх зміни, несвоєчасного надходження страхового збору (внесків), перегляду розміру виплачуваної пенсії, її індексації, зміни умов надання соціальних послуг чи перегляду питання про можливості їх надання - інформує письмово у встановлені строки застраховану особу;

надає роботодавцям допомогу в організації підготовки відомостей про фізичних осіб.

Уповноважений орган виконує функції щодо організації персоніфікованого обліку в тісній взаємодії з центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, державної податкової адміністрації, фінансовими органами, банківськими установами (пункт 8 Положення № 794).

Роботодавці мають право доповнювати та уточнювати подані до уповноваженого органу відомості про фізичну особу відповідно до законодавства (пункт 9 Положення № 794).

Згідно з нормами статті 10 Положення № 794 Роботодавці зобов'язані:

- в установленому порядку подавати уповноваженому органу достовірні відомості про фізичних осіб, які працюють у них;

- надавати на вимогу фізичної особи копії документів з відомостями про неї стосовно персоніфікованого обліку.

Фізична особа має право:

- ознайомлюватися з відомостями про неї, внесеними до системи персоніфікованого обліку;

- у разі незгоди з відомостями, внесеними до системи персоніфікованого обліку, звертатися до уповноваженого органу із заявою про їх виправлення;

- вимагати від роботодавців повного та своєчасного подання до уповноваженого органу відомостей стосовно персоніфікованого обліку.

Фізична особа для отримання в майбутньому виплат з Пенсійного фонду:

- повідомляє під час приймання її на роботу свій ідентифікаційний номер з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів і відомості, які вносяться до системи персоніфікованого обліку;

- повідомляє уповноважений орган та роботодавця про зміни у відомостях про неї стосовно персоніфікованого обліку;

- подає уповноваженому органу або роботодавцю документи, які підтверджують відомості про себе, що мають бути внесені до системи персоніфікованого обліку (пункт 11, 12 зазначеного Положення).

Отже, з аналізу зазначених норм, суд доходить висновку, що відсутність відповідних даних у системі персоніфікованого обліку не може бути підставою для не зарахування періодів роботи позивача при призначенні пенсії на пільгових умовах, оскільки він не є суб’єктом, відповідальним за внесення таких даних.

Водночас, факт роботи позивача на Товаристві з обмеженою відповідальністю «Техіновація» з 17.03.2014 рокуна посаді гірничий майстер належним чином підтверджується відомостями з її трудової книжки.

Щодо не зарахування періодів роботи на Товаристві з обмеженою відповідальністю «Техіновація» з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року та з 01 лютого 2016 року по 30 квітня 2016 року на посаді гірничий майстер підземний– у зв’язку з відсутністю можливості здійснення перевірки первинних документів та підтвердження достовірності наданих довідок про пільговий стаж роботи суд зазначає наступне.

Нормами статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до п. 4, 5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, звернення особою за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію, але не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший.

Згідно з п.п. 1 та 2 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 7 цього Порядку визначений вичерпний перелік документів, що мають бути подані особою, яка звертається за призначенням пенсії. Відповідно до п. 7 параграф “б” цього Порядку до заяви про призначення пенсії за віком за відсутності трудової книжки мають бути додані у тому числі документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.

Пункт 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 встановлює, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. N 637 (надалі - Порядок), у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5).

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно зі ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 30.05.2018 року в справі №174/658/16-а (провадження №К/9901/201/17) оцінюватися судом мають саме підстави відмови у призначенні пенсії, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву про її призначення.

Орган Пенсійного фонду України не зарахував спірний період до пільгового стажу виходячи з того, що у державному реєстрі застрахованих осіб відсутні відомості про спеціальний стаж (підприємства-роботодавець розміщується на тимчасово окупованій території України).

Між тим, такі посилання суперечать вимогам Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що затверджено постановою правління Пенсійного фонду України 18.06.2014 року № 10-1, яке відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Реєстр застрахованих осіб) та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб (п. 1 Порядку).

Вказаний Порядок такого поняття як «спеціальний стаж» не містить, тому посилання відповідача на необхідність наявності в реєстрі застрахованих осіб відомості про спеціальний стаж не ґрунтується на вимогах законодавства.

Згідно з п. 6 Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що затверджено постановою правління Пенсійного фонду України 18.06.2014 року № 10-1, інформація з Реєстру застрахованих осіб формується та надається за такими формами, як зокрема індивідуальні відомості про застраховану особу - згідно з додатками 3 - 5 до цього Положення.

У разі відсутності в Реєстрі застрахованих осіб інформації про застраховану особу за визначеними параметрами формується та надається довідка про відсутність індивідуальних відомостей про особу за формою згідно з додатком 15 до цього Положення.

Довідка про відсутність індивідуальних відомостей про особу в Реєстрі застрахованих осіб суб'єктом владних повноважень не формувалася і до суду не подавалася.

Навпаки, відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма Ок5), що сформовані органом Пенсійного фонду України (відповідачем) щодо позивача, підприємством із заробітної плати позивача за спірний період сплачені страхові внески до Пенсійного фонду України.

У зв'язку з наведеним орган Пенсійного фонду України неправомірно не зарахував спірний період роботи позивача до пільгового стажу із зазначених ним підстав.

Застосування правових норм про строки звернення до адміністративного суду.

За загальним правилом, встановленим КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч.1 ст. 121 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

За приписами ч. 9 ст. 121 строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв’язку.

З урахуванням наведених норм законодавства про порушення прав у сфері соціального забезпечення позивачу стало відомо 05 лютого 2018 року, а позов був направлений до суду 03 серпня 2018 року, тобто в межах шестимісячного строку, а отже, позивачем строк щодо звернення до суду не пропущений.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підстав наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 – 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1 до Добропільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, місцезнаходження: Донецька область, м. Добропілля, вул. Незалежності, буд. 28 «а» про визнання протиправним та скасування рішення № 5062 від 26 грудня 2017 року та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Добропільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 5062 від 26 грудня 2017 року про відмову в призначенні пенсії.

Зобов’язати Добропільське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15 грудня 2017 року з зарахуванням до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії відповідно до ч. 1,2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» періоди роботи з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року та з 01 лютого 2016 року по 30 квітня 2016 року на Товаристві з обмеженою відповідальністю «Техіновація», з урахуванням висновків суду, що викладені у цьому судовому рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп. НОМЕР_1) судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Добропільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 37755477).

Рішення складено у повному обсязі та підписано 27 вересня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Черникова А.О.