Постанова № 76723205, 19.09.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2018 р. Справа№ 910/4316/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Тищенко О.В.

Гончарова С.А.

при секретарі Майданевич Г.А.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 19.09.2018р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління будівництва, архітектури та землекористування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 (повний текст підписано 27.06.2018)

у справі №910/4316/18 (суддя В.В. Джарти)

за позовом Управління будівництва, архітектури та землекористування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації

до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "АВАНТ-БАНК" Кічук О.І.

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Товариство з обмеженою відповідальністю "Технобуд Компані"

про зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 у справі №910/4316/18 у задоволенні позову Управління будівництва, архітектури та землекористування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "АВАНТ-БАНК" Кічук О.І. про зобов'язання вчинити дії - відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 у справі №910/4316/18 повністю і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.

Одночасно апелянтом заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, у зв'язку з тим, що повний текст рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 у справі №910/4316/18 отримано позивачем 05.07.2018, що підтверджується копією витягу та конверту з сайту Укрпошти.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушено або неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 26.07.2018 апеляційну скаргу Управління будівництва, архітектури та землекористування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Шапталі Є.Ю., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді Тищенко О.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2018 поновлено Управлінню будівництва, архітектури та землекористування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації строк для подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління будівництва, архітектури та землекористування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 у справі №910/4316/18 та призначено до розгляду на 19.09.2018.

19.09.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання, в якому останній зазначив, що не має можливості бути присутнім в судовому засіданні та просить задовольнити апеляційну скаргу.

В судове засідання 19.09.2018 сторони своїх представників не направили, про розгляд справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку, дотримання якого є процесуальною гарантією дотримання прав сторін спору.

Дослідивши матеріали справи, з метою дотримання розумних процесуальних строків розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції вважає можливим розглянути справу за відсутності представників сторін.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між Управлінням та Товариством 24.12.2015 було укладено договір №14-ТК/2 про закупівлю робіт за державні кошти (надалі - договір), відповідно до п.1.1 якого підрядник за завданням замовника зобов'язується на свій ризик виконати роботи "Капітальний ремонт будівлі на проспекті Перемоги, 97 під розміщення центру надання адміністративних послуг у Святошинському районі" (ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013), а замовник зобов'язується прийняти виконані роботи та оплатити їх вартість згідно з умовами договору.

В розділі XV Договору №14-ТК/2 від 24.12.2015 сторонами визначено адреси та банківські реквізити контрагентів. Зокрема, зазначено наступні банківські реквізити підрядника: р/р 26003020010842 в Публічному акціонерному товаристві "АВАНТ-БАНК", МФО 380708.

Сторони, додатковою угодою №1 від 25.12.2015 до договору №14-ТК/2 від 24.12.2015 дійшли згоди зазначити інші банківські реквізити підрядника: р/р 26005001040198 в Публічному акціонерному товаристві "Кристалбанк", код банку 339050.

Проте, Управління згідно платіжних доручень №4 від 29.12.2015 на суму 373128,42 грн., №5 від 29.12.2015 на суму 1905378,22 грн., №6 від 29.12.2015 на суму 1163819,57 грн., №7 від 29.12.2015 на суму 216685,59 грн., №8 від 29.12.2015 на суму 22202,40 грн., №9 від 29.12.2015 на суму 132027,30 грн. здійснено оплату вартості робіт на суму 3813241,50 грн. Вказані грошові кошти були перераховані позивачем на рахунок Товариства у ПАТ "Авант-Банк".

06.01.2016 Товариство подало до Банку платіжні доручення на повернення помилково сплачених коштів за Договором №14/ТК-2 від 24.12.2015 Управлінню на р/р 35420164088929 УДКСУ у Святошинському районі. Однак, вимоги Товариства та платіжні доручення про повернення помилково зарахованих коштів ПАТ "Авант-Банк" не було виконано в повному обсязі, крім повернення платежу за платіжним дорученням №8 від 29.12.2015 в сумі 22 202,40 грн.

Зазначені обставини були досліджені та встановлені судом в рішенні Господарського суду міста Києва №910/8749/16 від 21.09.2016, постанові Київського апеляційного господарського суду №910/8749/16 від 25.01.2017 та постанові Вищого господарського суду України №910/8749/16 від 14.06.2017.

У відповідності до приписів частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом..

Таким чином, судові рішення, прийняті в справі №910/8749/16, мають преюдиціальне значення для вирішення даного спору, а встановлені ними факти не потребують повторного доведення.

На підставі Постанови Правління Національного банку України №44 від 29.01.2016 "Про віднесення ПАТ "Авант-Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду було прийнято рішення №96 від 29.01.2016 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Авант-Банк" та в ПАТ "Авант-Банк" запроваджена тимчасова адміністрація з 29.01.2016 по 28.02.2016.

Рішенням №262 від 26.02.2016 Виконавчої дирекції Фонду "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Авант-Банк" запроваджено процедуру ліквідації банку з 26.02.2016 по 25.02.2018.

Як вбачається з матеріалів справи, що 31.03.2016 Управління звернулось до Уповноваженої особи Фонду з заявою №133/33 від 25.03.2016 про включення до реєстру кредиторів ПАТ "Авант-Банк" на суму 3 862 596,61 грн.

Разом з тим, як зазначає відповідач у своїх поясненнях які наявні в матеріалах справи, Управління на підставі заяви від 25.03.2016 було внесено до реєстру вимог кредиторів, акцептованих повноваженою особою Фонду та затверджених рішенням Виконавчої дирекції Фонду №899 від 02.06.2016 Кредиторські вимоги позивача було включено до 7 черги на суму 3862596,61 грн. Водночас, на підставі заяви Управління №321/33 від 11.07.2016 вимоги позивача були виключені з реєстру вимог кредиторів. Факт виключення позивача з реєстру вимог кредиторів був затверджений рішенням Виконавчої дирекції Фонду №1592 від 22.08.2016.

Позивач, у січні 2018 року звернувся до Уповноваженої особи Фонду із заявою про включення вимог Управління до реєстру кредиторів Банку.

Уповноваженою особою Фонду, листом №34 від 17.01.2018 було відмовлено Управлінню у включенні вимог до реєстру кредиторів через відсутність правових підстав для такого включення. А також, Фондом було зауважено, що вимоги кредиторів приймались на розгляд Уповноваженою особою до 31.03.2016 включно.

Вказана відмова Уповноваженої особи Фонду щодо включення вимог Управління до реєстру вимог кредиторів банку стала підставою звернення позивача із даним позовом до суду.

Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Згідно з ч. 4 та 5 ст. 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". При цьому, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, в якому розпочата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, тому даний Закон підлягає переважному застосуванню до спірних правовідносин в співвідношенні з іншими законодавчими актами, що також випливає з пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону.

Відповідно до п. 16 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах (пункт 6 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Статтею 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

А саме, згідно пунктів 1, 2 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

У відповідності до приписів ч. 2 ст. 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.

Отже, на момент звернення позивача із позовом (квітень 2018 року) в Банку вже було введено тимчасову адміністрацію і розпочата процедура ліквідації, а тому на правовідносини сторін поширюються обмеження, встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" і задоволення вимог кредиторів відбувається в особливому порядку, визначеному цим Законом, з дотриманням принципів черговості, передбаченої статтею 52 вказаного Закону.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що відповідно вимогам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації, яка запроваджена в установі Банку на момент прийняття судового рішення в цій справі, унеможливлює задоволення майнових вимог Управління в будь-який іншій спосіб, ніж встановлено Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 10.06.2015 в справі №3-223гс15, від 13.06.2016 в справі № 6-1123цс16 та від 20.01.2016 в справі № 6-2001цс15.

З матеріалів справи вбачається, що Управління зверталось до відповідача із заявою від 25.03.2016 про включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

02.06.2016 Фондом було затверджено реєстр кредиторів та позивачу було акцептовано суму 3 862 596,61 грн. з внесенням до 7 черги, про що позивачу було надано довідку від 07.07.2016 №3768, копія якої наявна в матеріалах справи.

У подальшому рішенням Виконавчої дирекції Фонду №1592 від 22.08.2016 було виключено позивача з реєстру акцептованих вимог кредиторів у зв'язку із поданням Управління заяви про виключення вимог з реєстру №321/33 від 11.07.2016.

Як передбачено ст. 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет. Фонд здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку в газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України" не пізніше ніж через сім днів з дня початку процедури ліквідації банку.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що 26.02.2016 на офіційному сайті Фонду в світові мережі Інтернет було розміщене повідомлення про початок процедури ліквідації Банку (http://www.fg.gov.ua/not-paying/liquidation/157-pat-avant-bank/3587-rozpochato-protseduru-likvidatsii-pat-avant-bank-ta-delehovano-povnovazhennia-likvidatora-banku).

Дані обставини визнаються загальновідомими та не потребують доказуванню, як це передбачено частиною 3 статті 75 ГПК України.

Разом з тим, інформація про порядок, місце та строк прийняття вимог кредиторів була опублікована в періодичному виданні "Голос України" №39(6293) від 02.03.2016.

Як передбачено положеннями частини 5 статті 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

Оскільки оголошення про відкликання банківської ліцензії та початок процедури ліквідації Банку було опубліковано 02.03.2016, тому вимоги кредиторів могли бути прийняті протягом 30 днів, тобто по 31.03.2016 включно.

Частиною 1 статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини 2 статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що 30-денний строк на прийняття вимог кредиторів банку є граничним та поновленню чи відновленню не підлягає.

Враховуючи те, що позивач звернувся до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із заявою про визнання вимог до Банку лише 12.01.2018, строк на заявлення вимог кредиторів Банку (по 31.03.2016 включно) для включення до реєстру Управлінням пропущений. При цьому, нормами чинного законодавства не передбачено поновлення вказаного строку.

Беручи до уваги вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги про зобов'язання відповідача включити вимоги позивача до реєстру вимог кредиторів задоволенню не підлягають.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 у справі №910/4316/18 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Управління будівництва, архітектури та землекористування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Управління будівництва, архітектури та землекористування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 у справі №910/4316/18 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Управління будівництва, архітектури та землекористування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 у справі №910/4316/18 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 у справі № 910/4316/18 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/4316/18 повернути до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до суду касаційної інстанції у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді О.В. Тищенко

С.А. Гончаров

Повний текст постанови складено 26.09.2018