Постанова № 76718942, 21.09.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 463/564/18 Головуючий у 1 інстанції: Нор Н.В.

Провадження № 22-ц/783/2068/18 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1М.

Категорія: 50

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючої судді - Копняк С.М.

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря - Брикайло М.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (письмове провадження), за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Апеляційного суду Львівської області цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 15 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, -

в с т а н о в и л а :

Позивач ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. Вимоги мотивувала тим, що вона є дочкою ОСОБА_2, на даний час повнолітня та є студенткою першого курсу денної форми навчання напрямку «Філологія» факультету іноземних мов Львівського національного університету імені ОСОБА_4, не працює, в зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги, відповідно, батько зобов'язаний утримувати її до досягнення двадцяти трьох років, тобто до закінчення нею навчання. Просить стягнути з відповідача аліменти на неї у розмірі ? частини від його заробітку (доходу).

Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 15 травня 2018 рокупозов ОСОБА_3 задоволено частково.

Вирішено стягувати з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючого за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2, Військова частина А - 2798 БОС - 2 кв. 33, РНОКПП НОМЕР_1, аліменти на утримання повнолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, що проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4 а, РНОКПП НОМЕР_2, в розмірі 1/5 частини із всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 01 лютого 2018 року і до припинення навчання або досягнення нею двадцятитрьохрічного віку

В решті вимоги залишено без задоволення за безпідставністю.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 704,80 грн.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 15 травня 2018 року оскаржив відповідач ОСОБА_2.

В обгрунтування апеляційної скарги покликається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене без повного та всебічного з’ясування всіх обставин справи та із неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зазначає, що при ухваленні рішення суд поклав в основу лише потреби та посилання позивачки про те, що вона проживає з матір’ю, яка не має можливості її утримувати на період її навчання, що їй потрібні кошти для придбання підручників, проїзду до навчального закладу, придбання ліків для профілактики зору. Проте судом не надано жодної належної оцінки поданим позивачкою доказів на підтвердження своїх вимог.

Вказує, що на його утриманні ще перебуває двоє неповнолітніх дітей на утримання яких він також сплачує аліменти в розмірі 1/4 частки від заробітної плати та бере участь в додаткових витратах на їхнє утримання, а відтак задовольняючи позовні вимоги повнолітньої доньки суд залишив поза увагою потреби неповнолітніх синів.

Крім того, вважає хибним висновок суду про те, що наявне в нього захворювання колінних суглобів не перешкоджає проходити військову службу і при цьому залишив поза увагою той факт, що на лікування та відновлення свого здоров’я він затрачає чимало коштів. Більше того, на його утриманні також перебуває і його непрацездатна матір, яка отримує мізерну пенсію.

Просить рішення Личаківського районного суду м.Львова від 15 травня 2018 року суду змінити в частині розміру стягнення аліментів встановивши його в розмірі 1/9 частини із всіх видів заробітку (доходу).

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Справа розглядається Апеляційним судом Львівської області у межах територіальної юрисдикції якого перебуває міський суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За приписами п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи про стягнення аліментів.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, судове засідання не проводиться.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов’язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За приписами п. п. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз’яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, є дочкою відповідача ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини.

Відповідно до довідки№ 77, виданої 24.01.2018 року Львівським національним університетом імені ОСОБА_4, ОСОБА_3 є студенткою даного ВУЗу, навчається на першому курсі денної форми навчання напрямку «Філологія» факультету іноземних мов, навчання закінчує в червні 2021 року.

Відповідач проходить військову службу у військовій частині А 2798 та із його грошового забезпечення щомісячно утримуються комунальні послуги та аліменти на двох неповнолітніх дітей Іллі ІНФОРМАЦІЯ_5 та Глеба ІНФОРМАЦІЯ_6

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Правовідносини батьків по утриманню повнолітніх дочки, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (ст. ст. 199, 200, 201 цього Кодексу).

Статтею 199 СК України передбачений обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Приписами ст. 200 СК України встановлено, що суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 цього Кодексу.

Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Виходячи з положень ст. 180 СК України, та вимог ст. 182 СК України, ст. 199 СК України, зважаючи на обов’язок обох батьків матеріально утримувати дітей, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який частково задовольнив позов та визначив розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача на утримання повнолітньої доньки у зв’язку з її навчанням у розмірі 1/5 частини із всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, оскільки це відповідає інтересам повнолітньої дитини, що навчається і не порушує прав відповідача. Цей висновок суду також узгоджується з роз’ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 20 постанови «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3.

При цьому колегія суддів приходить до висновку, що визначаючи розмір аліментів, суд першої інстанції в повній мірі врахував матеріальне становище сторін та повнолітньої дитини, яка навчається та вимоги ч. 1 ст. 200 СК України, відповідно до якої суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених уст. 182 СК України, а також роз’яснень, наведених Пленумом Верховного Суду України в п. 17 вищевказаної постанови.

В той же час, колегія суддів критично оцінює доводи апелянта про те, що він не має можливості надавати матеріальну допомогу позивачу в такому розмірі, оскільки на його утриманні знаходиться непрацездатна матір, яку він матеріально утримує, так як такі є необґрунтованими, недоведеними, а відтак, безпідставними.

Відсутність можливості надавати матеріальну допомогу в визначеному судом розміріповнолітній доньці, яка продовжує навчання і у зв’язку з цим потребує матеріальної допомоги, відповідач мотивує і тим, що на його утриманні перебуває ще двоє неповнолітніх синів 2002 та 2007 років народження. Однак, колегія суддів не вважає і ці доводи апелянта такими, що спростовують висновок суду першої інстанції про стягнення коштів на утримання доньки у зв’язку з її навчанням, оскільки наявність інших утриманців не звільняє відповідача від обов’язку надавати необхідну матеріальну допомогу дитині, яка продовжує навчання і в силу віку потребує більших витрат.

Беручи до уваги те, що відповідач, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він має незадовільний стан здоров'я, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про підставність позову ОСОБА_3, оскільки наявність у відповідача захворювання на остеоартроз обох колінних суглобів і, в той же час, продовження проходження військової служби свідчить про можливість працювати та надавати матеріальну допомогу своїй повнолітній доньці.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачкою не надано належних письмових доказів на підтвердження захворювання очей є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, зокрема виписками про хворобу, копіями регулярних оглядів з записами лікаря офтальмолога за період 2010 – 2017 років.

На підставі викладеного колегія суддів приходить до переконання, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин між сторонами і відповідно до норм ст. 199 СК України дійшов вірного висновку про зобов’язання батька утримувати повнолітню дочку, яка продовжує навчання та правильно визначив період протягом якого слід стягувати аліменти і їх розмір.

Враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

На підставі викладеного колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції ухвалив правильне по суті і справедливе рішення, дійшовши його на підставі повно з’ясованих обставин, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У відповідності до вимог ст. 268 ч. 5 абзацу 2 датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 21 вересня 2018 року.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 15 травня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 21 вересня 2018 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

ОСОБА_5