Постанова № 76713058, 25.09.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №488/2737/14-ц 25.09.2018

Провадження №22-ц/784/1257/18

Єдиний унікальний номер судової справи № 488/2737/14-ц

Провадження № 22-ц/784/1257/18

Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_1

Категорія 39

П О С Т А Н О В А

Іменем України

25 вересня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської

області у складі:

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б.,

при секретарі судового засідання - Андрієнко Л.Д.,

за участю позивачів - ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їх представників ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідача - ОСОБА_6 та його представника ОСОБА_7,

представника третьої особи - ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_3 та ОСОБА_2

на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 08 травня 2018 року, яке ухвалено у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Лазаревою Г.М., вступна та резолютивна частини якого проголошені цього ж дня об 12 год.00 хв., дата складання повного тексту невідома, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_2 до Миколаївської міської ради, адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради, ОСОБА_6, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору – комунальне підприємство "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації", П'ята державна Миколаївська нотаріальна контора, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування частини житлового будинку, визнання права власності, скасування рішення виконавчого комітету, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування запису в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, шляхом знесення самовільно зведеної будови,-

В С Т А Н О В И Л А

У травні 2014 року ОСОБА_9 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, Миколаївської міської ради про визнання неправомірним та скасування рішення Миколаївської міської ради, скасування свідоцтв про право власності на домоволодіння.

В обґрунтування позову зазначала, що житловий будинок за адресою проспект Жовтневий, 374 у м. Миколаєві на праві власності належав її чоловікові ОСОБА_10

На підставі свідоцтва про спадщину за законом від 09 березня 1998 року після його смерті їй належить спадкове майно, яке складається із житлового будинку літ. А, загальною площею 35.4 кв. м., житловою площею 17.9 кв.м., житлового будинку літ М, загальною площею 56.6 кв.м., житловою площею 39.8 кв.м., сараїв літ.Л, Р, вбиральні літ.С за вищевказаною адресою.

За договором купівлі-продажу від 14 жовтня 1986 року ОСОБА_6 купив у житловому будинку літ. А житлову кімнату площею 18.90 кв.м. по проспекту Жовтневому, 374 у м. Миколаєві.

Рішенням Миколаївської міської ради від 28 квітня 2000 року №251 проведено перерозподілом часток у праві спільної часткової власності на це домоволодіння: їй належить 80/100 часток, а ОСОБА_6- 20/100 часток. Наступним рішенням від 20 лютого 2002 року за №105 знову проведено перерозподіл часток, відповідно до якого ОСОБА_9 належить 65/100, а ОСОБА_6 35/100 часток відповідно. На підтвердження чого було виданого свідоцтва про право власності. Однак позивач ніколи не надавала відповідачеві погодження на узаконення самовільно побудовах споруд.

У липні 2014 року позивач збільшила позовні вимоги, пред’явивши їх також крім зазначених відповідачів, і до Адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради, залучивши в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації»( далі - КП «ММБТІ»), та посилаючись на те, що рішення, яким оформлені побудови відповідача ОСОБА_6 в період з 1998 року по даний час прийнято з порушенням чинного законодавства, а саме за відсутності її згоди на переобладнання або перепланування та з врахуванням викладених вище обставин просила визнати неправомірним і скасувати:п.2 рішення Корабельного райвиконкому Миколаївської міської ради №30 від 17 липня 1998 року в частині надання ОСОБА_6В дозволу на будівництво житлової прибудови розміром 4х6 по проспекту Жовтневому,374 у м. Миколаєві; п.1.18 рішення Корабельного райвиконкому Миколаївської міської ради №118 від 18 грудня 2001 року в частині затвердження акту державної технічної комісії на введення в експлуатацію раніше побудованої житлової прибудови А1-1 по проспекту Жовтневому,374, житловою площею 17.4 кв.м., корисною площею 30.7 кв.м.; п.1.11 п. 4 рішення Корабельного райвиконкому Миколаївської міської ради №119 від 18 грудня 2001 року в частині оформлення за ОСОБА_6 літньої кухні Ф розміром 2.3 х3.9 кв.м. по проспекту Жовтневому,374; п.1 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №105 від 20 лютого 2002 року в частині встановлення ідеальних часток на доволодіння за цією адресою та скасувати свідоцтва про право власності на домоволодіння, видані на підставі цього рішення.

08 квітні 2015 року ОСОБА_9 померла.

Ухвалою Корабельного районного суд м. Миколаєва від 19 жовтня 2015 року до участі у справі залучено правонаступників ОСОБА_9, які прийняли спадщину після її смерті - ОСОБА_3 та ОСОБА_2, які неодноразового доповнювали та уточнювати позовні вимоги.

У січня 2016 року позивачі подали до суду уточнений позов, який пред’явили до ОСОБА_6, Адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради, Миколаївської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - комунальне підприємство «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» ( далі - КП «ММБТІ»).

В обґрунтування позову зазначали, що під час збирання документів для приватизації земельної ділянки їм стало відомо, що 09 жовтня 1979 року ОСОБА_10 уклав з ОСОБА_11 договір купівлі-продажу на 2/5 частини житлового будинку, що мають 18,9 кв.м. житлової площі, з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться у м. Миколаєві по пр. Жовтневому, 374.

В подальшому спірна частка житлового будинку неодноразово відчужувалася.

14 жовтня 1986 р. ОСОБА_12 продала ОСОБА_6 2/5 частини вказаного житлового будинку, що мають 18,9 кв.м. житлової площі, з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться у м. Миколаєві по пр. Жовтневому № 374.

Позивачі зазначаючи, що ОСОБА_10 був неписьменний, а тому не міг самостійно укласти договір купівлі-продажу та те, що такі договори не могли бути укладені та зареєстровані оскільки чинне та той час законодавство не допускало їх укладання щодо продажу незначної невиділеної частки не співвласникові, а третім особам, без згоди співвласника, без дозволу відповідної ради на продаж, так як будинок підлягав знесенню, вважають договір купівлі-продажу від 09 жовтня 1979 року, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 недійсним.

Крім того, позивачі зазначили, що ОСОБА_6 самовільно, без згоди власника будинку, дозволу на виконання будівельних робіт, без виділення йому земельної ділянки звів прибудову А-1, літню кухню, внаслідок чого КП «ММБТІ» було незаконно здійснено перерахунок часток співвласників на підставі рішення Корабельного виконкому № 105 від 20 лютого 2002 року "Про зміну ідеальних часток у домоволодінні та видачу свідоцтв про право власності" та видано свідоцтва про право власності ОСОБА_6 на 35/100 часток домоволодіння по проспекту Жовтневому, 374 та ОСОБА_9 на 65/100 часток цього домоволодіння, при цьому в розрахунок часток було незаконно включено будинок "М", який збудовано в 1998 році ОСОБА_9

З врахуванням викладених обставин, позивачі остаточно просили визнати недійсним укладений 09 жовтня 1979 року договір купівлі-продажу 2/5 частки спірного будинку, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 з підстав передбачених ст.49 ЦК УРСР ( 1963 р.);

витребування від ОСОБА_6 2/5 частин житлового будинку, що мають 18,9 кв.м. житлової площі, з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться у м. Миколаєві по проспекту Жовтневому, 374, а також сіней А3 безпідставно зайнятих ним;

визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в рівних частках права власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на 2/5 частин житлового будинку, що мають 18,9 кв.м житлової площі, з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться у м. Миколаєві по проспекту Жовтневому № 374;

скасувати рішення Корабельного виконкому Миколаївської міської ради № 105 від 20 лютого 2002 року "Про зміну ідеальних часток у домоволодінні та видачу свідоцтв про право власності" про встановлення ОСОБА_6 - ідеальної частки в розмірі 35/100 часток у домоволодінні по проспекту Жовтневому, 374 у м. Миколаєві;

визнати недійсним свідоцтво про право власності на 35/100 домоволодіння по проспекту Жовтневому № 374 в м. Миколаєві від 12 березня 2002 року видане Корабельним виконкомом Миколаївської міської ради ОСОБА_6;

скасувати запис в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно про визнання права власності за ОСОБА_6 на 35/100 часток у домоволодінні № 374, розташованому по проспект Жовтневому у м. Миколаєві;

усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою : проспект Жовтневий, 374 у м. Миколаєві, шляхом знесення самовільно зведеної прибудови А-1 розміром 8,10 м х 5м та літньої кухні Ф-1 розміром 3,9 м х 2,3 м. за рахунок ОСОБА_6

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 08 травня 2018 року в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Вищезазначене рішення суду мотивоване тим, що позовні вимоги заявлено безпідставно та до неналежних відповідачів.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин справи, просили оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У судовому засіданні апеляційної інстанції позивачі та їх представники підтримали апеляційну скаргу, на її задоволенні наполягали.

Відповідач ОСОБА_6 та його представник, представник третьої особи - КП «ММБТІ» апеляційну скаргу не визнали, просили у її задоволенні відмовити, залишивши без змін рішення суду першої інстанції.

Представники Миколаївської міської ради та Адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради до суду не з’явилися, про дату та час розгляду справи повідомлялися належним чином.

В силу ст.372 ЦПК України справу розглянуто за відсутності осіб, які не з’явилися.

Відповідно до п.8 ч.1 Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Згідно з ч.6ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Пунктом 3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від02червня 2016року №1402-VIII передбачено, що апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі, апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивачів та їх представників, відповідача та його представника, представника третьої особи, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.

Відповідно до ч.1ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно дост.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається зі матеріалів справи та встановлено судом, що на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок від 01 жовтня 1963 року, виданого відповідно до рішення виконавчого комітету Жовтневої міської ради депутатів трудящих №143 від 29 червня 1962 року, у зв’язку з переходом селища до міста, ОСОБА_10 належав житловий будинок в селищі Балабанівка по вул. Леніна,156 ( т.1 а.с.42).

Відповідно до рішення №364 виконавчого комітету Жовтневої міської ради депутатів трудящих від 25 грудня 1964 року за даним домоволодінням зареєстровано земельну ділянку площею 910 кв.м., а 849 кв.м. передано у тимчасове користування, а всього 1759 кв.м.( т.1 а.с.20,21).

В подальшому адресу було змінено з вул. Леніна,156 на проспект Жовтневий,374, а з 2016 року на проспект Богоявленський, 374.

Як вбачається із матеріалів інвентарної справи за даною адресою станом на 04 жовтня 1966 року знаходився житловий будинок літ.А-1, загальною площею 40.5 кв.м., складався з двох жилих кімнат площею 17.90 та 18.90 кв.м., сіней а-1 площею 5.60 кв.м. ( 2.22х2.58), сіни а1-1 площе. 9.40 кв.м.( 2.23х4.20) та господарських будівель та споруд.

За договором купівлі-продажу від 09 жовтня 1979 року ОСОБА_10 продав ОСОБА_11 2/5 частини житлового будинку, що мають 18,90 кв.м. житлової площі з відповідною частиною надвірних споруд по проспекту Жовтневому, 374 у м. Миколаєві( т.1. а.с.6-7).

Після чого 2/5 частки спірного домоволодіння відчужувалися неодноразово.

За договором купівлі - продажу від 29 липня 1981 року ОСОБА_11 продала ОСОБА_13, який 09 серпня 1984 року подарував цю частку ОСОБА_14, а останній 21 травня 1985 року продав ОСОБА_12І.( т.1 а.с.8-9,10-11,12-13)

За договором купівлі-продажу від 14 жовтня 1986 року ОСОБА_12 продала ОСОБА_6 2/5 частки житлового будинку з відповідною частиною господарських та побутових споруд та будівель за вищевказаною адресою.

Згідно зі ст.10 ЦПК України (2004 р.) суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 11 ЦПК України (2004 р.) визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістом ст.ст.33,36,119 ЦПК України (2004 р.) на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. Водночас позивач не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про залучення до участі у справі співвідповідачів і третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог.

Згідно ст.30 ЦПК України (2004 р.), ст.48 ЦПК Украни (2017 р.) сторонами в справі можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Відповідачем в цивільному процесі є особа, яка на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у справі для відповіді за пред'явленими позовними вимогами.

Згідно з положеннями цивільного процесуального законодавства відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.

У пункті 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (зі змінами та доповненнями) роз'яснено, встановивши при розгляді справи, що угода, на яку сторони посилаються в обґрунтування своїх цивільних прав і обов'язків, укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, суд згідно з ч.7 ст. 203 ЦПК визнає таку угоду недійсною на підставі ст. 49 ЦК, незалежно від змісту позовних вимог.

У зазначених випадках суд повинен притягати до участі в справі відповідно на стороні позивача чи відповідача усіх учасників угоди та інших осіб, на права і обов'язки яких може вплинути рішення в справі.

Відповідно до роз’яснень, викладених у абз.1 п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06 листопада 2009 року № 9, особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Отже, оспорюючи даний договір відповідачем повинна бути ОСОБА_11

Відповідно до ст.28 ЦПК України ( 2004 р.), ст.46 ЦПК України (2017 р.) здатність мати цивільні процесуальні права та обов’язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Згідно з ч.1 ст.29 ЦПК України ( 2004 р.), ч.1 ст.47 ЦПК України(2017 р.) здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи. При цьому цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у день її смерті (ч.4 ст.25 ЦК України).

Результати аналізу зазначених правових норм дають підстави для висновку про те, що чинним законодавством України не передбачено можливості предявлення позову до особи, яка на час звернення до суду померла та правоздатність якої відповідно до вимог ч.4 ст.25 ЦК України припинилася.

Із матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з позовом у січні 2016 року позивачами заявлено клопотання про залучення до участі у справі ОСОБА_11

Проте як з’ясовано згодом остання померла 21 липня 1992 року ( т.4 а.с.99).

Після чого позивачі заявлене клопотання не підтримали, іншого щодо зясування правонаступників ОСОБА_11 та їх залучення до участі у справі у якості відповідачів не заявляли.

За загальним процесуальним правилом суд має сприяти залученню до розгляду справи всіх осіб, прав та інтересів яких стосується виниклий спір. Захист своїх прав та інтересів ці особи реалізують за допомогою широких процесуальних прав і гарантій. Натомість незалучення кого-небудь з них до розгляду справи як і залучення в неналежному статусі позбавляє їх цієї можливості.

У контексті наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови в задоволенні позову в цій частині через відсутність належного суб’єктного складу учасників процесу. Виходячи з аналізу зазначених норм права та системного аналізу заявлених позовних вимог, наведених вище, ОСОБА_6, Миколаївська міська рада, адміністрація Корабельного району Миколаївської міської ради, за позовними вимогами про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 09 жовтня 1979 року, не є належними відповідачами.

Що стосується інших позовних вимог витребування від ОСОБА_6 2/5 частин житлового будинку, що мають 18,9 кв.м. житлової площі, з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться у м. Миколаєві по проспекту Жовтневому, 374, а також сіней А3 безпідставно зайнятих ним; визнати за позивачами в рівних частках права власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на 2/5 частин житлового будинку, що мають 18,9 кв.м житлової площі, з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться у м. Миколаєві по проспекту Жовтневому № 374, то вони мають похідний характер від вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним, а тому їх обґрунтованість залежить від вирішення в установленому законом порядку вимог щодо правомірності вчиненого цього правочину, у задоволенні яких в межах заявлених вимог у даній справі слід відмовити, а тому ці вимоги в межах заявлених позовних вимог також задоволенню не підлягають.

Предметом спору у цій справі є правовідносини, які виникають з права власності на речі, тому вони не є такими, що невідривно пов'язані з особистістю і відповідно допускають правонаступництво.

Суб'єктивний момент права власності на річ складається з поєднання прав володіння, користування та розпорядження, які є завершальним моментом об'єктивізації волі суб'єкта у праві на річ, чому відповідно протистоїть абсолютний об'єктивний момент права власності як обов'язок усіх визнавати та утримуватися від порушення такого права. Отже, право на річ як таке, що не пов'язане із особистістю власника, не припиняється зі смертю власника, а переходить до правонаступника за законом чи договором у відповідний процедурі.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції хоча і дійшов помилкового висновку, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва, не вирішив питання про залучення до участі у справі в якості відповідачів правонаступників ОСОБА_11, про безпідставність вимог про витребування від ОСОБА_6 майна та визнання за позивачами в рівних частках права власності в порядку спадкування на це майно, однак таке не впливає на правильність основного висновок суду щодо відмови у задоволенні цих вимог – не залучення до участі у справі належного відповідача.

Відповідно до ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

У зв'язку з цим, зокрема, в апеляційній інстанції не вирішується питання про залучення до участі у справі осіб, яких не залучив суд першої інстанції (крім правонаступників), оскільки на стадії апеляційного провадження справа вже є розглянутою судом першої інстанції відносно тих осіб, склад яких сформовано у першій інстанції. Лише в цих межах апеляційний суд може перевіряти законність рішення суду першої інстанції ( ст.367 ЦПК України).

Таким чином, в апеляційного суду відсутні правові підстави для залучення належного відповідача.

Разом з тим позивачі не позбавлені можливості звернутись безпосередньо до правонаступників ОСОБА_11 з відповідними вимогами.

За договором купівлі-продажу від 14 жовтня 1986 року ОСОБА_12 продала ОСОБА_6 2/5 частки житлового будинку з відповідною частиною господарських та побутових споруд та будівель за вищевказаною адресою, яка розташована на земельній ділянці площею 910 кв.м. і на ній розташовано житловий будинок літ. А, жилою площею 36.80 кв.м. та до нього прилягають сараї Б,Д.Ж.З, вбиральня Г, навіси Л,К, басейн №1, забори №3,4, замощення 1, хвіртки 5,6, водопровід №7.

27 серпня 1997 року ОСОБА_10 помер ( т.1 а.с.165).

Після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно, яку прийняла його дружина ОСОБА_9, а 19 березня 1998 року отримала свідоцтво про право на спадщину, відповідно до якого їй належить 3/5 частики жилого будинку з відповідною частиною господарських споруд, що знаходиться у м. Миколаєві по проспекту Жовтневому, 374. В цілому житловий будинок літ. А-1, загальною жилою площею 36.8 кв.м. та до нього примикають господарські споруди літня кухня літ. Д,Ж, навіс літ.К, вбиральня літ. Г, сарай літ.Н, споруди 1-7,1( т.1 а.с.164, 170).

Пунктом 2 рішенням Корабельного районного виконавчого комітету Миколаївської міської ради №30 від 17 липня 1998 року розглянуто заяву ОСОБА_6 та погоджено будівництво ним житлової прибудови розміром 4м х 6м по проспекту Жовтневому,374 у м.Миколаєві.

Цим же рішенням погоджено і будівництво ОСОБА_15 нового житлового будинку 6м х 6,8м, веранди 3м х 5м і туалету 1.5м х 1.2м за цією ж адресою ( т.1 а.с. 34,66).

Акт державної технічної комісії про введення в експлуатацію побудованого ОСОБА_9 житлового будинку житловою площею 28.5 кв.м., корисною площею 43.4 кв.м. за спірною адресою затверджено рішенням Корабельного районого виконапвчого комітету №26 від 09 квітня 1999 р.( т.1 а.с.67,87).

За заявою ОСОБА_9 та за погодженням з ОСОБА_6 було проведено перерахунок частком у домоволодіння за даною адресою ( т.1 а.с.204,205).

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради №251 від 28 квітня 2000 року ( т.2 а.с.147) встановлено ідеальні частки у даному домоволодіння: ОСОБА_6 -20/100 часток, ОСОБА_9 – 80/100 часток.

На підстав цього рішення Корабельним виконкомом Миколаївської міської ради 15 травня 2000 року видано свідоцтво про право власності на домоволодіння ОСОБА_6 та ОСОБА_9на відповідні частки ( т.1 а.с.16).

Рішенням Корабельного виконавчого комітету Миколаївської міської ради №118 від 18 грудня 2001 року затверджено акти державної технічної комісії про введення в експлуатацію раніше побудованих об’єктів:

- житлової прибудови А1-1 по проспект Жовтневому, 374 житловою площею 17.4 кв.м., корисною площею 30.7 кв.м. ОСОБА_6В.( п.1.18)( т.1 а.с.89);

- житлової прибудови М1-1 за цією ж адресою житловою площею 11,3 кв.м., корисною 11.3 кв.м. ОСОБА_9М.( т.1 а.м.68,88).

Рішення вказаного органу №119 від 18 грудня 2001 року ОСОБА_9 та ОСОБА_6 надано дозвіл на оформлення житлової прибудови М1-1 розміром 3.5мх4.3м; сіней м1 розміром 1.65мх1.4м, літньої кухні Ф розміром 2.3м х 3.9м за спірною адресою ( т.1 а.с 69).

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 20 лютого 2001 року №105встановлено ідеальні частки у спірному домоволодінні: ОСОБА_6 35/100 часток, ОСОБА_9 65/100 часток ( т.2 а.с.148). На підставі цього рішення Корабельним виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 12 березня 2002 року власникам видано свідоцтво про право власності на домоволодіння кожному на відповідну частку (т.1 а.с.17,18).

Звертаючись до суду з вимогами про скасування рішення виконавчого комітету №105 від 20 лютого 2001 року позивачі між тим вказаний виконавчий орган Миколаївської міської ради, який прийняв оскаржуване рішення в межах свої компетенції, до участі у справі не залучили.

Згідно ч.1 ст.33 ЦПК України( 2004 р.), 51 ЦПК України( 2017 р.) суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Пленум Верховного Суду України у п.8 постанови від 12 червня 2009р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснив, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК України. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не звертався до суду з клопотанням щодо залучення до участі у справі належного відповідача - виконавчого комітету Миколаївської міської ради.

Апеляційний суд позбавлений можливості залучити до участі у справі належного відповідача, оскільки немає передбачених законом повноважень змінювати склад осіб, які беруть участь у справі, крім випадків процесуального правонаступництва, передбаченого ст.37 ЦПК.

Враховуючи те, що позивачі пред'явили позов до неналежного відповідача, а клопотання про його заміну не заявляли, суд дійшов до вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Позовні вимоги щодо визнати недійсним свідоцтво про право власності на 35/100 домоволодіння по проспекту Жовтневому № 374 в м. Миколаєві від 12 березня 2002 року видане Корабельним виконкомом Миколаївської міської ради ОСОБА_6, скасування запису в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно про визнання права власності за ОСОБА_6 є похідними від вимог про визнання незаконним та скасування рішення органу виконавчої влади, а тому їх обґрунтованість залежить від вирішення в установленому законом порядку вимог щодо правомірності прийнятого виконавчим комітетом рішення, а тому ці вимоги в межах заявлених позовних вимог також задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги щодо не врахуванням судом обставин справи з врахуванням підстав відмови у задоволенні цих вимог не заслуговують на увагу.

Звертаючись до суду з вимогами про усунення перешкод у користуванні майном - земельною ділянкою за спірною адресою, позивачі просили знести самовільно побудовані відповідачем ОСОБА_6 прибудову А1-1 розміром 8.10м х 5.5 м та літню кухню літ.Ф-1 3.9м х 2.3 м за його рахунок, посилаючись на те, що земельна ділянка для їх будівництва відповідачеві не відводилася.

Відповідно до ст. 105 ЦК УРСР 1963 року громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найм тощо).

Відповідно до ст.134 ЦК УРСР ( 1963 р.), редакції яка діяла з 1963 року по 1982 р. при переході права власності на будинок, що знаходиться в місті чи в селищі міського типу, до набувачів будинку переходить і право користування земельною ділянкою, яка є при будинку.

Відповідно до ч.1 ст. 90 ЗК УРСР( 1970 року), яка діяла на момент набуття ОСОБА_11 та іншими власниками, в тому числі і відповідачем ОСОБА_6, права власності на спірний будинок, при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною.

Отже з дати придбання у власність ОСОБА_6 2/5 частки даного жилого будинку у нього разом з ОСОБА_10 виникло право спільної часткової власності на цей будинок. У зв'язку з виникненням у ОСОБА_6 цього права він у порядку сукупності ст.90 ЗК УРСР(1970 р.) та ст. 134 ЦК УРСР, 1963 р., нарівні з ОСОБА_10 набув і право користування земельною ділянкою, на якій розташований цей будинок.

Викладене свідчить проте, що виконавчому комітету Ради не потрібно було виносити спеціальне рішення про передачу набувачеві права користування земельною ділянкою.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 отримав дозвіл на будівництво спірних об’єктів, їх введено в експлуатацію в установленому законом порядку.

Рішення органу місцевої влади яким дані будівлі введено в експлуатацію є чинними та в установленому законом порядку не скасовані. А відтак зазначені у позові будівлі, які просять знести позивачі, не можна вважати самовільно побудованим в розумінні ст.105 ЦК УРСР (1963 р.).

За такого суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні вимог щодо усунення перешкоду у користуванні земельної ділянкою.

З врахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення суду першої інстанції не заслуговують на увагу.

В матеріалах справи є заяви Адміністрації Корабельного району Миколаївської області та Миколаївської міської ради про визнання позову позивачів.

Відповідно до ч.4 ст.174 ЦПК України ( в редакції чинній на час їх пред’явлення) у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Таким чином визнання позову відповідачем не передбачає обов’язкового порядку ухвалення рішення про задоволення позову. Це питання має вирішити суд з огляду на певні умови, в тому числі – відповідність визнання позову умовам закону.

В порушення положень вказаної норми суд, отримавши такі заяви відповідачів про визнання відповідного позову, продовжив розгляд справи, не постановивши відповідної ухвали про відмову у прийнятті визнання відповідного позову.

Однак, враховуючи те, що визнання позовів не відповідає вимогам закону, що регулює спірні правовідносини, суд вірно не взяв до уваги таке визнання позову.

Оскільки невиконання судом в повному обсязі вимог ст.174 ЦПК України не впливає на висновок суду про відмову у задоволенні позову, таке порушення не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Підстав, передбачених ст.376 ЦПК України для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, судовою колегією не встановлено.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення рішення суду, вважає, що, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а тому в силу ст.375 ЦПК України його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу позивачів без задоволення.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 08 травня 2018 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадку та з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

ОСОБА_16

Повний текст постанови складено 26.09.2018 р.