Постанова № 76710616, 17.09.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 643/1343/17 (категорія: трудові)

Провадження № 22-ц/790/4149/18

17 вересня 2018 року Апеляційний суд Харківської області у складі:

головуючого - Кіся П.В.,

суддів: - ОСОБА_1,

- ОСОБА_2,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3на рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2018 року (суддя Єрмак Н.В.)

у цивільній справі № 643/1343/18 за позовом ОСОБА_3до товариства з обмеженою відповідальністю «Сільмашпром», третя особа ОСОБА_4

про стягнення заробітної плати та середнього заробітку,-

встановив:

01.02.2017 року ОСОБА_5 звернувся у суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Сільмашпром» (далі за текстом ТОВ «Сільмашпром»), у якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив стягнути заборгованість по заробітній платі в розмірі 1819,82 гривень, компенсацію за затримку виплати заробітної плати в розмірі 2839,90 гривень, середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні, видачі трудової книжки в сумі 82637,76 грн., станом на 26.03.2018 року включно.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у лютому 2010 року він був прийнятий на роботу на посаду юрисконсульт до приватного підприємства «Юридична компанія Восток» з повним робочим днем. Правонаступником приватного підприємства «Юридична компанія Восток» є ТОВ «Сільмашпром». Він пропрацював на даному підприємстві з лютого по березень 2010 року. Заробітну плату за час роботи не отримував. В квітні 2010 року подав заяву про звільнення. На день звільнення з ним не розрахувались, копії наказу та трудової книжки не видали. В листопаді 2016 року від органів пенсійного фонду йому стало відомо, що він був працевлаштований офіційно до приватного підприємства «Юридична компанія Восток» у зв’язку з чим, він направив вимогу від 02.12.2016 року до ТОВ «Сільмашпром» про здійснення повного розрахунку, сплати середньомісячного заробітку, видачі трудової книжки. На час подачі позову до суду його вимога відповідачем не виконана.

Просив суд стягнути розмір заборгованості по заробітній платі за лютий – березень 2010 року у розмірі 1819,82грн. виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, стягнути сумарний середньомісячний заробіток за несвоєчасну виплату заробітної плати та трудової книжки в розмірі 82637,76 грн. та стягнути компенсацію за затримку виплати заробітної плати за період з квітня 2010 року по лютий 2018 року в розмірі 2839,90 грн.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково.

Суд вирішив: стягнути з ТОВ «Сільмашпром» на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі в сумі 278,83грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 150,00грн., всього 428,83грн. В іншій частині позову суд відмовив.

14.06.2018 року ОСОБА_3 звернувся у суд із заявою про ухвалення додаткового рішення в якій зазначив, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення у справі, не вирішив питання щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час прострочки видачі трудової книжки в розмірі 79410,05грн.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 20 червня 2018 року у задоволені заяви ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції від 23 квітня 2018 року є незаконним, необґрунтованим та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в частині відмови у позові та ухвалити нове, яким стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 1590,99грн. та середній заробіток за весь час прострочення розрахунку при звільненні та видачі трудової книжки в сумі 79410,05грн.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції без належних доказів, безпідставно визначив що йому було встановлено відповідачем скорочений робочий час, що призвело до встановлення невірного розміру заборгованості по заробітній платі. Суд не навів жодного розрахунку і не обґрунтував суми які стягнуто на його користь. Зазнає, що зі змісту рішення суду не вбачається який середній заробіток було стягнуто, за прострочення розрахунку при звільненні чи за несвоєчасну видачу трудової книжки.

Вказує, що суд першої інстанції безпідставно послався на наказ Головного архівного управління при КМУ №41 від 20.07.1998 року який втратив силу 01.01.2013 року щодо строку зберігання журналів (книг) обліку трудових книжок. Знищення документів має здійснюватись за встановленою процедурою із складанням відповідного документу, відповідач не надав підтверджуючих доказів того, що документи відносно нього знищено. Вважає, що відповідач у суді не довів факт повного розрахунку при звільненні ані факту видачі трудової книжки.

Від ТОВ «Сільмашпром» відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. ст. 7, 368 ЦПК України, з урахуванням того, що будь-яких клопотань про необхідність виклику сторін у судове засідання не надходило, розглядає справ за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставин справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач на законних підставах при звільненні мав право на виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, у тому числі заробітної плати, заборгованість якої становила - 278,83 грн. та з врахуванням розміру цієї заборгованості, визначив розмір середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку в сумі 150 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу свої вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Судовим розглядом встановлено, що в період з 01.02.2010 року по 06.04.2010 року позивач працював на посаді юрисконсульта у приватному підприємстві «Юридична компанія Восток», з наступним режимом роботи: з понеділка по п’ятницю 1 година в день з 9:00год. по 10:00год., субота-неділя вихідний день, що підтверджується копіями заяв за його підписом від 01.02.2010р., від 06.04.2010р.

З листа Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Харкова від 25.11.2016 року №17868-08/26 наданого на вимогу ОСОБА_3 вбачається, що загальна сума нарахованого заробітку становить: за лютий 2010р. 184,29 грн., за березень 2010р. 81,82грн. та за квітень 2010р. 12,72грн., всього складає 278,83грн.

ОСОБА_7 об’єднаної ДПІ м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області від 17.11.2016 №61/ЗПІ/20-31-13-01 наданого на вимогу ОСОБА_3 підтверджується розмір нарахованого доходу за 1-2 квартал 2010 року в розмірі 278,83грн. та дата прийняття і звільнення з роботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з частиною шостої тієї ж статті своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Частиною 1 статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доказів, які б підтверджували факт виконання відповідачем вимог трудового законодавства щодо виплати заборгованості по заробітній платі або спростовували наявності зазначеної заборгованості відповідачем не було надано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції.

Позивач звертаючись у суд не надав належних і допустимих доказів того, що він працював у відповідача повний робочий день.

Таким чином, рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 заборгованості по заробітній платі в розмірі 278,83 грн. відповідає наявним в матеріалах справи доказів, а тому відсутні підстави для зміни рішення суду в цій частині.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Офіційне тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України навів у рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, зокрема зазначив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до роз’яснень викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми у день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв’язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача, або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахування спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Ухвалюючи рішення про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з конкретних обставин справи та правильно визначив розмір середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку в розмірі 150,00 грн., що підлягає стягненню.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги, що стягненню підлягає заявлений розмір середнього заробітку за весь час затримки проведення остаточного розрахунку у зв’язку з тим, що позов задоволено частково в частині розміру заборгованості по заробітній платі.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки рішення суду в оскарженій частині ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.

В іншій частині рішення суду не оскаржувало ся, а відтак і не переглядалося.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення лише за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 17 вересня 2018 року.

Головуючий – П.В. Кісь

Судді: А.І ОСОБА_1

ОСОБА_2