Постанова № 76710000, 24.09.2018, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1

Доповідач -Коротенко Є.В.

Справа № 415/3051/18

Провадження № 22ц/782/690/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2018 року м. Сєвєродонецьк

Апеляційний суд Луганської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Коротенка Є.В.,

суддів: Луганської В.М., Стахової Н.В.,

за участю секретаря Данько Л.С.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»;

відповідач – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 14 червня 2018 року (ухвалене у складі судді Фастовця В.М.) за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У квітні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в обґрунтування якого зазначило, що відповідно до укладеного договору № б/н від 22.11.2011 року відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Пам’яткою клієнта та Тарифами банку складає між позивачем та відповідачем договір, що підтверджується підписом останнього в заяві.

В порушення вимог закону та умов договору відповідач зобов’язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконав, у зв’язку з чим станом на 31.01.2018 року за відповідачем утворилася заборгованість у сумі 32 295 грн. 76 коп., яка складається з: 1906 грн. 42 коп. – заборгованість за кредитом, 28275 грн. 26 коп. – заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 100 грн. – заборгованість за пенею та комісією, 500 грн. – штраф (фіксована частина), 1514 грн. 08 коп. – штраф (процентна складова).

Вказану заборгованість позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 14 червня 2018 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості залишено без задоволення.

Не погодившись із вказаним рішенням, Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), яке є правонаступником після ПАТ КБ «ПриватБанк», звернулося до суду з апеляційною скаргою на нього, вважає рішення незаконним, необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, просило оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Сторони у справі до судового засідання суду апеляційної інстанції не з’явилися, про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При апеляційному розгляді вказаної цивільної справи колегія суддів приймає до уваги положення частин 1 та 2 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд першої інстанції, обґрунтовуючи постановлене судове рішення, виходив з того, що у підписаній відповідачем заяві від 22.11.2011 року є єдина притаманна кредитного договору умова – бажання отримати платіжну кредитну карту. Будь-які інші умови, в тому числі такої істотної умови кредитного договору як розмір кредиту, у вказаній заяві не зазначені.

Також суд першої інстанції зазначив, що надані позивачем до матеріалів позовної заяви «Умови та правила надання банківських послуг» не містять підпису відповідача, що свідчить про необізнаність з даним документом відповідача.

Такий висновок суд обґрунтував посиланням на постанову Верховного Суду України у справі № 6-16цс15 від 11.03.2015 року, в якій наведений висновок щодо застосування відповідних норм права про те, що умови, які не містять підпису позичальника, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору.

Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що в судовому засіданні не знайшло підтвердження укладення кредитного договору між сторонами по справі, тобто докази існування між ними взаємних прав та обов’язків, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

З таким висновком суду першої інстанції погодитись не можливо з наступних підстав.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України)).

Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частини перша та друга статті 14 ЦК України).

Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Із матеріалів справи вбачається, що 22.11.2011 року між банком та ОСОБА_2 був укладений договір шляхом підписання заяви позичальника, в якій вказано, що заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг, Пам’яткою клієнта та Тарифами банку складає кредитний договір (а.с.7).

На підставі зазначеного договору відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами з кінцевим терміном повернення – 30 вересня 2015 року, що відповідає строку дії картки (а.с.83).

Відповідно до вимог статей 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк.

За нормами частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

ОСОБА_2, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, приєдналася до договору приєднання та погодилася з його умовами.

При цьому Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен.

Разом із тим встановлено, що 22.11.2011 року ОСОБА_2 ознайомилася та погодилася із Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, які були надані їй у письмовому вигляді, та погодилась із тим, що заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг, Пам’яткою клієнта і Тарифами банку складає складають договір, укладений між нею та позивачем, про що свідчить її підпис на вказаній заяві (а.с.7).

Крім того, пунктом 2.1.1.2.1. Умов та правил надання банківських послуг також чітко встановлено, що саме підписанням Заяви (анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг) Клієнт та Банк укладають відповідний Договір про надання банківських послуг (а.с.24-звор.).

Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам визначити умови такого договору.

Стаття 633 ЦК України передбачає, що договори, які укладаються банком з фізичними особами є публічними.

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

На підставі вищевказаної заяви відповідачу відкрито картковий рахунок та в листопаді 2011 року видано кредитну картку № 5577212718852471 (а.с. 83).

Крім того, банком було встановлено кредитний ліміт у розмірі 2000 грн. (а.с.88).

Положеннями ст.204 ЦК закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов’язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов’язки підлягають виконанню.

Відповідач укладення, чи не укладення кредитного договору не оспорював, а з виписки по картковому рахунку вбачається, що позичальник користувався кредитними коштами, частково сплачував заборгованість, тобто погоджувався з Умовами і Правилами надання банківських послуг та Тарифами.

При цьому колегія суддів зауважує, що банківська виписка має статус первинного документу, що подтверджено Переліком типових документів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 року № 578/5, у відповідності до якого до первинних документів, які фіксують факт виконання операції та служать підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку і в податкових документах, віднесені повідомлення та виписки банків.

Таким чином, між сторонами було укладено договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачеві кредитний ліміт на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами з кінцевим терміном повернення – 30 вересня 2015 року.

Договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався, недійсним не визнавався та не розривався.

Суд першої інстанції зазначені вище обставини не врахував та дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не доведено факту існування між сторонами по справі кредитних правовідносин.

Посилання місцевого суду на постанову Верховного Суду України у справі № 6-16цс15 від 11.03.2015 року є помилковим, оскільки обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у справі яка переглядається та у справі № 6-16цс15 від 11.03.2015 року не є подібними.

Також, зазначаючи в оскаржуваному рішенні про те, що доказом зарахування кредитних коштів на відкритий розрахунковий рахунок відповідно до виданої платіжної картки може бути тільки платіжне доручення або меморіальний ордер, які позивачем не надані, суд першої інстанції не врахував положення статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , в якій зазначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Внесення відомостей щодо умов кредитування клієнтів та всіх здійснених фінансових операцій до програмного комплексу банку є вимогою Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України № 254 від 18.06.2003 року із змінами.

Згідно п.3.4 Положення про організацію операційної діяльності в банках України ідентифікація операції передбачає її докладний опис, який має містити потрібну інформацію для різних підрозділів банку та внутрішнього аудиту, а саме: тип операції (міжбанківські розрахунки, операції з клієнтами банку, розрахунки за власними операціями тощо); номер та дату договору; конкретні строки (початок та завершення) операції згідно з договором; дані про контрагента; зміст операції (кредит, депозит, тип процентної ставки тощо); первинні документи; відповідальних виконавців (у тому числі за ініціювання операції, за реєстрацію та контроль за її проведенням).

В п. 5.1 вказаного Положення зазначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що законодавством України передбачено накопичення первинної інформації відносно суті вчинених банком операцій в електронній формі.

З розрахунку кредитної заборгованості та банківської виписки по рахунку вбачається, що позичальник з червня 2012 року по квітень 2014 року користувався кредитними коштами, частково сплачував заборгованість за кредитом та відсотки за його користування (а.с.4-5, 84-88)

Доказів належного виконання зобов’язань по сплаті кредиту відповідачем надано не було.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитом в сумі 1906 грн. 42 коп.

Також, на думку колегії суддів, з ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами за період з липня 2012 року по 27.12.2014 року у сумі 945 грн. 59 коп.

Так, в п.п.2.1.1.12.6 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що за користування кредитом банк нараховує проценти в розмірі, встановленому Тарифами банку, із розрахунку 360 (триста шістдесят) календарних днів у році (а.с.29-звор).

Відповідно до Тарифів обслуговування кредитних карт (які є невід’ємною частиною кредитного договору) базова відсоткова ставка в місяць (нараховується на залишок заборгованості) на час укладання договору складала 2,5%, з 01.09.2014 року – 2,9 %, з 01.04.2015 року – 3,6 % (а.с.81).

Отже, розрахунок заборгованості по відсоткам за користування кредитом за період з червня 2012 року по 27.12.2014 року здійснено позивачем у повній відповідності до Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів банку та згідно відповідної відсоткової ставки і така заборгованість складає 945 грн. 59 коп.

Щодо позовних вимог в частині стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом за період з 28.12.2014 року по 31.01.2018 року колегія суддів зауважує наступне.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 34-35 постанови ОСОБА_3 Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що поняття «строк виконання зобов'язання» і термін «виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.

Разом із тим, за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Саме така правова позиція міститься у п.п.89-90 вказаного судового рішення ОСОБА_3 Верховного Суду.

Як зазначалося вище, між банком та відповідачем укладено договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачеві кредитний ліміт, зі щомісячною сплатою боржником коштів, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (Умови та правила надання банківських послуг, Тарифи обслуговування кредитних карт).

Згідно з пунктом 2.1.1.2.11 Умов та правил надання банківських послуг картка діє до останнього дня місяця, зазначеного на лицевій стороні карти включно.

Встановлено, що строк дії картки, виданої відповідачу, закінчився 30 вересня 2015 року (а.с. 83).

Доказів того, що карта перевипускалася позивачем суду надано не було.

Отже, сторони погодили як щомісячне виконання зобов’язання боржником, так і строк кредитування - до 30 вересня 2015 року.

Разом із тим, пунктом 2.1.1.12.4 Умов та Правил надання банківських послуг встановлено, що, відповідно до ст.212 ЦК України, у разі наявності простроченого кредиту строком повернення кредиту у повному обсязі є 211-й день з моменту виникнення такої заборгованості (а.с.29).

Встановлено, що 30 травня 2014 року у ОСОБА_2 внаслідок неналежного виконання нею своїх зобов’язань виникла прострочена заборгованість за кредитом (а.с.5-звор.).

При таких обставинах, у відповідності до приписів пункту 2.1.1.12.4 Умов та Правил надання банківських послуг, у зв’язку із наявністю простроченого кредиту строком повернення кредиту у повному обсязі став 211-й день з моменту виникнення такої заборгованості - 27 грудня 2014 року, і з цього ж дня строк користування Кредитом (строк кредитування) вважається таким, що сплив.

Таким чином встановлено, що сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов’язання, та визначили умови такого повернення коштів.

У пункті 91 постанови ОСОБА_3 Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги, що строк кредитування сплив у визначеному пунктом 2.1.1.12.4 Умов та Правил надання банківських послуг порядку 27 грудня 2014 року, з огляду на правову позицію, викладену у зазначеній постанові ОСОБА_3 Верховного Суду, колегія суддів вважає, що, оскільки зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом, то з 28 грудня 2014 року позивач не мав права нараховувати проценти за користування кредитними коштами.

При цьому права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

При таких обставинах позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з 28.12.2014 року по 31.01.2018 року задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення штрафів, пені та комісії колегія суддів зауважує наступне.

Підставою, яка породжує обов’язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов’язання (ст.ст. 610, 611 ЦК України)

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі – Закон) на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Національним Банком України надані роз'яснення у листі № 18-112/62138 від 27.10.2014 року, відповідно до якого банки зобов'язані у період проведення антитерористичної операції скасувати штрафні санкції за кредитами громадянам України, які проживають або переселилися з населених пунктів у зоні АТО, а також юридичним особам та підприємцям в зоні АТО. Національний банк України наголосив на необхідності суворого і неухильного дотримання банками положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» і повідомляє, що невиконання законних вимог є підставою для застосування для порушників адекватних заходів впливу.

На виконання зазначених вище положень Закону Кабінет Міністрів України розпорядженням № 1053-р від 30 жовтня 2014 року, та розпорядженням № 1275-р від 02 грудня 2015 року затвердив перелік населених пунктів, на території яких проводиться антитерористична операція (АТО).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 має зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, селище Лисичанський, АДРЕСА_1 (а.с. 77).

Згідно положень «Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» с-ще Лисичанський Попаснянського району Луганської області входить у перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Отже, на дані правовідносини розповсюджується дія Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», яким банкам заборонено нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року.

Крім того, правовідносини, які виникли між сторонами, з приводу надання споживчого кредиту, регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час укладення договору) споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Звертаючись до суду з позовною заявою, позивачем в обґрунтування стягнення комісії, в позовній заяві не викладені обставини щодо підстав стягнення комісії.

В заяві-анкеті інформація щодо нарахування щомісячної комісіі відсутня.

Крім того, слід зауважити, що в позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача сукупну заборгованість за пенею та комісією в сумі 100 грн., яка виникла за період з 01.01.2018 року по 31.01.2018 року(а.с.6). При цьому у розрахунку заборгованості окремо не зазначено яка конкретна сума заборгованості є комісією, а яка - пенею.

Разом з тим, із виписки про рух коштів по банківському рахунку за кредитною карткою № 5577212718852471 чітко вбачається, що за вказаний період відповідачці нараховувалися виключно відсотки за користування кредитними коштами та штраф (пеня) за прострочку по кредиту у сумі 100 грн. Будь-яка комісія банком не нараховувалась (а.с.84-88).

Це, на думку колегії суддів, дає обгрунтовані підстави для віднесення зазначеної суми у розмірі 100 грн. саме до категорії пеня.

Отже, пеня та штраф, розрахунок яких міститься як в розрахунку заборгованості, так і у виписці по рахунку, нараховані позивачем за період з 01.01.2018 року по 31.01.2018 року(тобто після 14 квітня 2014 року), а тому їх нарахування позивачем є незаконним.

Крім того, відповідно до приписів Умов та правил надання банківських послуг підстави для нарахування штрафу (фіксована частина та процентна складова) за кредитним договором від № б/н від 22.11.2011 року у позивача виникло також після 14 квітня 2014 року.

Зазначені обставини свідчать про те, що банком нарахування пені та штрафів здійснювалося під час дії Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», яким банкам заборонено нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_2 штрафу, пені та комісії за кредитним договором від 22.11.2011 року задоволенню не підлягають.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а, згідно із п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, - порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на наведені обставини, а також з урахуванням положень п.п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 14.06.2018 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором від № б/н від 22 листопада 2011 року в сумі 2852 грн. 01 коп., яка складається із: 1906 грн. 42 коп. – заборгованість за кредитом, 945 грн. 59 коп. – заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з червня 2012 року по 27.12.2014 року. У задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом за період з 28.12.2014 року по 31.01.2018 року, стягнення штрафів, пені та комісії відмовити.

При цьому колегія суддів зауважує, що справа була розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Разом із тим, на думку апеляційного суду, при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження Лисичанський міський суд, всупереч вимогам ч.3 ст.274 ЦПК України, належним чином не врахував категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі.

Тим самим, суд, вирішивши розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, не роз’яснивши учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, фактично позбавив позивача права надавати належні та допустимі докази по справі та можливості обгрунтовувати поважність причин їх неподання безпосередньо з позовом.

При таких обставинах, приймаючи до уваги положення ч.3 ст.367 ЦПК України, з огляду на обставини справи, колегія суддів прийняла докази, які не були подані до суду першої інстанції.

Крім того, ч. 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви сплачений судовий збір в сумі 1762 грн., при поданні апеляційної скарги - судовий збір в сумі 2643 грн., а всього – 4405 грн. (а.с.1, 51).

Оскільки позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» підлягають частковому задоволенню (на 8,83 %), то судові витрати відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 388 грн. 96 коп. (8,83 % від 4405 грн.).

Керуючись ст.ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 14 червня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, селище Лисичанський, АДРЕСА_2, на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (адреса: вулиця М.Грушевського, буд. 1д, місто Київ, 01001, код ЄДРПО 14360570) заборгованість за кредитним договором № б/н від 22 листопада 2011 року в сумі 2852 (дві тисячі вісімсот п’ятдесят дві) грн. 01 коп., яка складається із: 1906 грн. 42 коп. – заборгованість за кредитом, 945 грн. 59 коп. – заборгованість по відсоткам за користування кредитом.

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом за період з 28.12.2014 року по 31.01.2018 року, стягнення штрафів, пені та комісії відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, селище Лисичанський, АДРЕСА_2, на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (адреса: вулиця М.Грушевського, буд. 1д, місто Київ, 01001, код ЄДРПО 14360570) на відшкодування судових витрат 388 (триста вісімдесят вісім) грн. 96 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 26 вересня 2018 року.

Головуючий Є.В. Коротенко

Судді: В.М. Луганська

ОСОБА_4