Рішення № 76704494, 24.09.2018, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/57/18

Справа №754/13079/15-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

24 вересня 2018 року Деснянський районний суд м. Києва в складі

головуючого судді Панченко О.М.

при секретарі Табачук Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Національний Банк України про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернулось до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність. Обґрунтовуючи позов, позивач виходить з того, що між ВАТ «Сведбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк») та відповідачем ОСОБА_3 14.11.2007 року було укладено кредитний договір №2707/1107/98-026, згідно умов якого відповідач отримав від Банку кредит у сумі 65 000.00 доларів США до 14.11.2017 року зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 11.9 % річних. Банк виконав умови кредитного договору та надав відповідачу зазначені грошові кошти у повному обсязі. Однак, позичальник належним чином не виконує свої зобов'язання за кредитним договором, чим порушує передбачені договором строки сплати заборгованості. 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором АТ «Сведбанк» передає (відступає) АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінєю АТ «СведБанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов»язаннях, а внаслідок передачі від АТ «Сведбанк» до АТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до АТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимагати (замість АТ «Сведбанк» від боржників повного, належного та реального виконання обов»язків за кредитними та забезпечувальними договорами. Таким чином, керуючись договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами АТ «Дельта Банк» набуло статус нового кредитора та відповідно всіх процесуальних прав та обов»язків Нового Кредитора.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним вище кредитним договором 14.11.2007 року відповідачем ОСОБА_1, як іпотекодавцем за договором іпотеки №2707/1107/98-026-Z-1 було передано в іпотеку Банку нерухоме майно: квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

Зважаючи на неналежне виконання відповідачем умов договору кредиту від 14.11.2007 року позивач в уточнених позовних вимогах просить суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, що складає 774 626.00 грн. , з яких: тіло кредиту – 729 578.79 грн., відсотки – 45 047.20 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки у вигляді квартири за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності відповідачу; визнати за ПАТ «Дельта Банк» право власності на вказану вище квартиру.

07.09.2015 року ухвалою суду відкрито провадження у даній цивільній справі.

В судовому засіданні представник позивача підтримала в повному обсязі вимоги позову та просила суд про їх задоволення. В останнє судове засідання не з»явилася, надіславши письмову заяву з проханням проводити судовий розгляд без її участі та про ухвалення судового рішення на користь позивача.

Відповідач у справі ОСОБА_1 в судове засідання не з»явився. Його представник в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В останніх два судових засідання не з»явився, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи в судове засідання не з»явився, належним чином повідомлявся про день та час розгляду справи, про причини своєї неявки суд не повідомив.

З метою уникнення затягування розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи, є достатньо даних про права та взаємовідносини сторін по справі для її розгляду по суті за відсутності не з»явившихся учасників судового процесу.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд у судовому засіданні встановив наступне.

Між ВАТ «Сведбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк») та відповідачем ОСОБА_3 14.11.2007 року було укладено кредитний договір №2707/1107/98-026, згідно умов якого відповідач отримав від Банку кредит у сумі 65 000.00 доларів США до 14.11.2017 року зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 11.9 % річних. Банк виконав умови кредитного договору та надав відповідачу зазначені грошові кошти у повному обсязі. Однак, позичальник належним чином не виконує свої зобов'язання за кредитним договором, чим порушує передбачені договором строки сплати заборгованості. 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором АТ «Сведбанк» передає (відступає) АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінєю АТ «СведБанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов»язаннях, а внаслідок передачі від АТ «Сведбанк» до АТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до АТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимагати (замість АТ «Сведбанк» від боржників повного, належного та реального виконання обов»язків за кредитними та забезпечувальними договорами. Таким чином, керуючись договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами АТ «Дельта Банк» набуло статус нового кредитора та відповідно всіх процесуальних прав та обов»язків Нового Кредитора.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним вище кредитним договором 14.11.2007 року відповідачем ОСОБА_1, як іпотекодавцем за договором іпотеки №2707/1107/98-026-Z-1 було передано в іпотеку Банку нерухоме майно: квартиру за адресою: АДРЕСА_1. В рахунок виконання основного зобов»язання позивач має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття (передачі) предмету іпотеки у власність згідно із застереженням про задоволення вимог іпотеко держателя, що міститься в іпотечному договорі, у порядку, передбаченому ст.ст. 36,37 ЗУ «Про іпотеку».

Відповідно до наявної у матеріалах справи, копії договору купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012 року, укладених між ПАТ «Дельта Банк» і ПАТ «Сведбанк», останній передав ПАТ «Дельта Банк» своє право вимоги за кредитним договором № 2707/1107/98-026 від 14.11.2007 року і іпотечним договором № 2707/1107/98-Z-1 від 14.11.2007 року.

Відповідно до умов кредитного договору кредитор має право за порушення умов даного кредитного договору, щодо погашення кредиту і відсотків щомісячними платежами, достроково стягнути заборгованість за кредитом, відсотками, пені та трьох процентів річних від простроченої суми.

Як вказує ПАТ «Дельта Банк», ОСОБА_1 не виконує належним чином своїх зобов’язань, щодо погашення кредиту разом із відсотками щомісячними платежами.

Визначена ПАТ «Дельта Банк» станом на 28.07.2015 року і перевірена судом, сума заборгованості у відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №2707/1107/98-026 від 14.11.2007 року, становить: 774 626.00 грн. і складається із заборгованості за кредитом, відсотками, пені та трьох процентів річних від простроченої суми.

Аналізуючи все в сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» слід відмовити.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Статтею 626 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 12.3.1 іпотечного договору № 2707/1107/98-Z-1 від 14.11.2007 року, ПАТ «Дельта Банк» має право в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 2707/1107/98-026 року, звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання за ПАТ «Дельта Банк» права власності на предмет іпотеки.

Сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

У статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України від 07 липня 2004 року № 1953-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у якій визначено, що загальними засадами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень(далі - державна реєстрація прав) є:

1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;

2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;

3) публічність державної реєстрації прав;

4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом;

5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.

Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який установлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.

За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателеміпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Дана правова позиція визначена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 р. справа №760/14438/15 -ц де зазначено, що статтею 392 ЦК України визначено, що визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

При вирішенні цієї категорії справ суди повинні встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб урегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом як правової підстави для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені договором іпотеки.

Позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Верховний Суд України підтвердив свої висновки щодо застосування статей 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335,376, 392 ЦК України та зробив висновок, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»). Зазначив, що суди, ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, неправильно застосували норми статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Отже, в усіх постановах Верховного Суду України при розгляді справи за позовом іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки зроблено висновок, що можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. Крім того, таке право набувається лише з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

З врахуванням вище викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.ч. 1,5,6,7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Питання, щодо стягнення судових витрат в межах даної цивільної справи було вирішено у відповідності до ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 509, 512, 514, 525, 526, 530, 1050, 1054,ЦК України, ст.ст. 7, 12, 33, 38, 39, 40, 41 Закону України "Про іпотеку", ст.ст. 7-13, 76-81, 139, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Національний Банк України про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач - ПАТ «Дельта Банк» ЄДРПОУ 34047020 поштова адреса : м.Київ, б - р Дружби Народів, буд.38

Відповідач: ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_2.

Суддя