Ухвала суду № 76698988, 21.09.2018, Бориславський міський суд Львівської області

Справа № 438/2/18

Номер провадження 1-кп/438/37/2018

УХВАЛА

Іменем України

21 вересня 2018 року Бориславський міський суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Слиша А.Т.,

секретаря судових засідань Гадубяк О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Бориславі клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру у кримінальному провадженні внесеному до єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017140000000648 від 18 серпня 2017 року

стосовно неповнолітньої (малолітньої) ОСОБА_2 у вчиненні суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,

за участі учасників судового провадження прокурора Пундор І.Й., потерпілої ОСОБА_3, представника цивільного позивача ОСОБА_4, особи ОСОБА_2, законного представника ОСОБА_5, психолога ОСОБА_6, захисника Вілінської Г.М., представника цивільного відповідача ОСОБА_8, -

в с т а н о в и в :

ІНФОРМАЦІЯ_6, близько 20 год. 45 хв. Малолітня ОСОБА_2, керуючи автомобілем «Газ 31029», реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухаючись ним по прибудинковій дорозі, що на території та поблизу будинку №56 по вул.Коваліва у м.Бориславі Львівської області порушила вимоги розділу 1 п.п.1.5,1.10; розділу 2 п.2.1. а), 2.3.а), д); розділу 12 п.п.12.1,12.3; розділу 18 п.18.4; розділу 31 п.31.1,31.4.1 а) Правил дорожнього руху України, які виразились у тому, що вона керувала транспортним засобом із несправною гальмівною системою, не маючи посвідчення водія відповідної категорії, під час руху проявила неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не вибрала у встановлених межах безпечної швидкості із урахуванням дорожньої обстановки та стану транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, із моменту як мала об'єктивну можливість виявити небезпеку для руху пішохода ОСОБА_9, який рухався по прибудинковій дорозі у попутному напрямку, своєчасно не застосувала гальмування, у результаті чого здійснила наїзд на пішохода ОСОБА_9. Внаслідок порушення ОСОБА_2 вимог правил дорожнього руху відбулась дорожньо-транспортна пригода, - наїзд на пішохода, в результаті якої пішохід ОСОБА_9, відповідно до висновку судово-медичної експертизи №222/2017 від 20 вересня 2017 року отримав наступні тілесні ушкодження: відкрита черепно-мозкова травма у вигляді перелому луски лобної кістки та розходження сагітального шва, переломів обох верхньощелепних, виличних скроневих, тім'яних, потиличної, основної та решітчастої кісток склепіння та основи черепа, субарахноїдального крововиливу; переломи ребер: справа 2,3-го по середньо ключичній ( з ушкодженням парієтальної плеври), 4-го по парахребтовій (з ушкодженням парієтальної плеври), 5-го по передпаховій (з ушкодженням парієтальної плеври), зліва 2,3,4-го по парастернальній; геморагії в легенях, гемоторакс; перелом лівого вушка крижової кістки з її відривом від клубової кістки; забійно-рвані рани в лівій лобній ділянці, біля лівого кута рота, в потиличній ділянці справа; на спині в проекції крижової кістки та на лівій половині спини; травматичної екстракції зубів 5,6-го нижніх зліва; множині садна та синці на тілі. Дані тілесні ушкодження знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв'язку із смертю та спричинили смерть.

Такими діями малолітня ОСОБА_2 вчинила суспільно - небезпечне діяння, що підпадають під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого 2 ст.286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого ОСОБА_9

Прокурор у судовому засіданні підтримав клопотання, посилаючись на те, що суспільно - небезпечне діяння вчинене малолітньою ОСОБА_2, якій не виповнилось віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, повне визнання нею своєї вини та просив застосувати до малолітньої ОСОБА_2 примусові заходи виховного характеру у вигляді застереження та передачі неповнолітньої під нагляд батьків. Крім цього, прокурор просить суд задовольнити заявлений цивільний позов у повному обсязі.

Аналогічну позицію у судовому засіданні висловили потерпіла ОСОБА_3 та представник потерпілої - цивільного позивача ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_4

Крім цього, представник цивільного позивача ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_4 просить суд задоволити цивільний позов ОСОБА_10 до ОСОБА_11, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору публічне акціонерне товариство «Країна» про стягнення майнової та моральної шкоди, зіславшись на обставини викладені у позовній заяві.

Допитана судом малолітня ОСОБА_2. у присутності захисника Вілінської Г.М. та законного представника ОСОБА_5 визнала свою винуватість у вчиненні нею фактичних обставин викладених у вищезазначеному клопотанні, проте відмовилась надавати показання в суді.

Законний представник малолітньої ОСОБА_2 - ОСОБА_5 не заперечувала проти застосування примусових заходів виховного характеру, при обранні яких покладається на думку суду. Враховуючи, що суспільно-небезпечне діяння вчинене її донькою з необережності, просить суд застосувати до її доньки, враховуючи згоду її чоловіка та батька малолітньої від 07 березня 2018 року один захід виховного характеру, а саме передачі неповнолітньої під нагляд батьків: батька ОСОБА_11 та матері ОСОБА_5 терміном 6 (шість) місяців.

Захисник Вілінська Г.М. у судовому засіданні просить суд, заявлене клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру стосовно ОСОБА_2 задовольнити частково. Просить суд застосувати до малолітньої ОСОБА_2, враховуючи згоду матері малолітньої та батька малолітньої лише захід виховного характеру у вигляді передачі неповнолітньої під нагляд батьків: батька ОСОБА_11 та матері ОСОБА_5 терміном 6 (шість) місяців.

Крім цього, захисник Вілінська Г.М., цивільний відповідач ОСОБА_5 та представник цивільного відповідача ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_8 заперечили щодо задоволення заявленого цивільного позову, просять відмовити у зодоволенні позовних вимог за недоведеністю, виходячи з наступного. Відповідачі у справі ОСОБА_11, ОСОБА_5, цивільний позов ОСОБА_10 про відшкодування майнової та моральної шкоди визнають частково, за умови доведеності факту родинних відносин між померлим ОСОБА_9 та цивільним позивачем ОСОБА_10. На думку сторони, відповідно до ч.3, ч.4 ст. 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст.28 ЦК України ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові. Згідно долученої цивільним позивачем ОСОБА_10 до позовної заяви світлокопії свідоцтва про народження ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, його матір'ю є ОСОБА_10, а не цивільний позивач ОСОБА_10, оскільки її прізвище не збігається з прізвищем матері, зазначеним у свідоцтві про народження померлого ОСОБА_9 НОМЕР_6 від 29.01.1963р.

Відтак, за відсутності доведення факту родинних відносин між померлим ОСОБА_9 та цивільним позивачем ОСОБА_10, позовні вимоги цивільного позивача ОСОБА_10 є неспроможними, та до задоволення не підлягають.

Крім цього, відповідно до ст.1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років);2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно;3) інвалідам - на строк їх інвалідності;4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років;5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п'яти років після його смерті.

Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів.

Відповідно до вказаної норми матеріального права непрацездатні члени сім'ї загиблого, які мали самостійний заробіток або одержували пенсію на час його смерті можуть бути визнаними утриманцями померлого, якщо вони знаходилися на його повному утриманні, якщо частка заробітку останнього, що припадала на кожного з них, була основним і постійним джерелом їх існування. При вирішенні питання, чи особа була утриманцем померлого, потрібно встановити, чи носила його допомога, що надавалася, постійний характер і який її обсяг у порівнянні з іншими доходами даної особи. Так, одержання членом сім'ї пенсії, може перешкодити визнанню його утриманцем померлого, якщо вона була основним і постійним джерелом коштів до існування такої особи.

Цивільним позивачем ОСОБА_10 у змісті свого позову не зазначено, що вона знаходилася на повному утриманні свого сина ОСОБА_9, і що частка його доходу, яка нібито припадала на неї була основним і постійним джерелом її існування. Як і не подано доказів про розмір її доходів та перебування її на утриманні померлого ОСОБА_9, адже спільне проживання з ОСОБА_9 за однією адресою не є обов'язковою умовою для визнання утримання.

Особам, які мають право на утримання впродовж вказаного строку відшкодовується шкода у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди.

Визначається середнього заробітку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. № 1266 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 червня 2015 р. № 439).

Відтак, твердження цивільного позивача, викладені у змісті позовної заяви, що чинним законодавством України не врегульовано порядок визначення (обчислення) середнього заробітку для відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, а тому необхідно застосовувати на підставі ст. 8 ЦК України аналогію закону, а саме норми ст. 1197 ЦК України, як і наведений нею розрахунок середнього заробітку померлого ОСОБА_9, є неспроможними, оскільки не ґрунтуються на Законі, так як даною нормою матеріального права врегульовано порядок визначення заробітку (доходу) втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка працювала за трудовим договором.

Ст.1200 ЦК України передбаченого право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, яка відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди, а не в розмірі втраченого заробітку(доходу) потерпілого. Правила визначення середньомісячного заробітку доходу потерпілого наведені в Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. № 1266 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 червня 2015 р. № 439), яким не передбачено визначення середньомісячного заробітку в 5-ти кратному розмірі мінімальної заробітної плати.

З урахуванням вищевикладеного, заявлений цивільний позов ОСОБА_10 у змісті позовної заяви розрахунок середньомісячного заробітку померлого ОСОБА_10, а також розмір шкоди, завданої смертю потерпілого ОСОБА_10 є безпідставним та неспроможним, так як не ґрунтується на законі, а відтак позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_11 та ОСОБА_5 солідарно на користь ОСОБА_10 5 333,33грн. щомісячного утримання довічно до задоволення не підлягають. Щодо відшкодування моральної шкоди, вважають що позовні вимоги цивільного позивача ОСОБА_10 про стягнення з ОСОБА_11 та ОСОБА_5 солідарно на її користь 200 000 гривень моральних збитків є недоведеними, оскільки цивільним позивачем не наведеного розрахунку так званих завданих моральних збитків, а також не надано доказів на підтвердження визначеної нею суми моральних збитків. За умови доведеності факту родинних відносин між цивільним позивачем ОСОБА_10 та померлим ОСОБА_9, враховуючи принципи відшкодування моральної шкоди: розумності, виваженості та справедливості, цивільні відповідачі - батьки малолітньої ОСОБА_2 погоджуються на відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000 гривень.

Крім визнання винуватісті малолітньої ОСОБА_2 у вчиненні нею фактичних обставин викладених у вищезазначеному клопотанні, доведеність причетності малолітньоі ОСОБА_2 у вчиненні вчинення суспільно - небезпечного діяння також підтверджується письмовими доказами, дослідженими судом:

даними протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 17.08.2017 року та схемою до протоколу місця дорожньо-транспортної пригоди, встановлено подія дорожньо-транспортної пригоди, вид пригоди наїзд на пішохода по прибудинковій дорозі, що на території та поблизу будинку №56 по вул.Коваліва у м.Бориславі Львівської області, що передує розташуванню зафіксованого поліетиленового пакета з продуктами;

даними протоколу огляду трупа від 18.08.2017 року встановлено, що проведено огляд потерпілого ОСОБА_14, 1962 року народження та описано тілесні ушкодження потерпілого;

даними протоколу огляду транспортного засобу від 18.08.2017 року, а саме автомобіля «Волга» НОМЕР_1, при огляді якого встановлено зовнішні пошкодження транспортного засобу;

даними висновку експерта №222/2017 та таблицею до акту проте, що у гр.ОСОБА_9 були виявлені наступні ушкодженнявідкрита черепно-мозкова травма у вигляді перелому луски лобної кістки та розходження сагітального шва, переломів обох верхньощелепних, виличних скроневих, тім'яних, потиличної, основної та решітчастої кісток склепіння та основи черепа, субарахноїдального крововиливу; переломи ребер: справа 2,3-го по середньо ключичній ( з ушкодженням парієтальної плеври), 4-го по парахребтовій (з ушкодженням парієтальної плеври), 5-го по передпаховій (з ушкодженням парієтальної плеври), зліва 2,3,4-го по парастернальній; геморагії в легенях, гемоторакс; перелом лівого вушка крижової кістки з її відривом від клубової кістки; забійно-рвані рани в лівій лобній ділянці, біля лівого кута рота, в потиличній ділянці справа; на спині в проекції крижової кістки та на лівій половині спини; травматичної екстракції зубів 5,6-го нижніх зліва; множині садна та синці на тілі. Такі ушкодження могли виникнути одномоментно в момент смерті при прямій дії (удар) твердого (их) тупого(их) предмета (ів)з переважаючою поверхнею, яким могли бути елементи зовнішньої обшивки легкового автомобіля. Характер та локалізація даних ушкоджень допускає можливість їх виникнення 17.08.2017 р. при зіткненні з легковим автомобілем з наступним закиданням й падінням на дорожнє покриття, також з наступним волочінням та переїздом тіла по останньому. Дані тілесні ушкодження відносяться до тяжкого ступеня тяжкості тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння (завдання) і знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв'язку зі смертю та які й спричини смерть;

даними висновку експерта за №1/1009 від 20.09.2017 та ілюстрованої таблиці проте, що на момент огляду робоча гальмівна система досліджуваного автомобіля «ГАЗ 31029», реєстраційний номер НОМЕР_1, знаходиться в несправному стані внаслідок внесення конструктивних змін, які полягають у заглушуванні контура заднього правого колеса методом заклепування фрагменту металевого трубопроводу на задньому мості та наявності повітря в системі;

даними висновку експерта №1/1100 від 26.09.2017 проте, що наїзд автомобіля «ГАЗ 31029 реєстраційний номер НОМЕР_1 на пішохода ОСОБА_14 відбулося на прибудинковй території, поблизу буд.№56, що передує розташуванню зафіксованого поліетиленового пакета з продуктами;

даними висновку судово-психіатричного експерта №547 від 22.11.2017 проте, що ОСОБА_2 психічною хворобою не страждає, може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. В період інкримінованих дій ОСОБА_2 також хронічним психічним захворюванням чи недоумством не страждала та не виявляла ознак тимчасового або будь-якого іншого хворобливого розладу психічної діяльності , могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує. Далі, рівень психічного розвитку малолітньої ОСОБА_2 відповідає її фактичному віку. Індивідуальні особливості пізнавальної сфери ОСОБА_2 є характерними та звичайними для її віку;

даними світлокопії свідоцтва про смерть ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 у віці 54 років, про що 22 серпня 2017 року складено відповідний актовий запис №321;

характеристикою на ученицю 8-а класу Бориславської ЗОШ 1-11ступенів №4 ОСОБА_2 про те, що остання зарекомендувала себе старанною, дисциплінованою, працелюбною, уважною ученицею. До виконання громадських доручень ставиться сумлінно. Батьки приділяють належну увагу вихованню доньки.

Сукупність наведених і вивчених в судовому засіданні доказів, підтверджує, що суспільно небезпечні діяння мали місце і вчинені вони саме малолітньою ОСОБА_2 і, аналізуючи наведені докази в їх сукупності, суд визнає їх належними, допустимими, достовірними, вони узгоджуються між собою.

Судом встановлено, що ОСОБА_2, яка народився ІНФОРМАЦІЯ_5, на час на час вчинення нею, а саме ІНФОРМАЦІЯ_6 суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, не досягла віку кримінальної відповідальності. Відповідно до ст. 22 КК України кримінальна відповідальність за вчинення злочину передбаченого ч.2 ст.286 КК України настає з 16 років.

Відповідно до ст. 498 КПК України, кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється внаслідок вчинення особою, яка після досягнення одинадцятирічного віку до досягнення віку, з якого може настати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

Згідно з ч. 2 ст. 97 КК України примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу.

Згідно з вимогами ст. 501 КПК України під час постановлення ухвали в кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру суд з'ясовує такі питання: 1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння; 2) чи вчинено це діяння неповнолітнім у віці від одинадцяти років до настання віку, з якого настає кримінальна відповідальність за це діяння; 3) чи слід застосувати до нього примусовий захід виховного характеру і якщо слід, то який саме.

У п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 15.05.2006 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» роз'яснюється, що законодавством передбачено застосування примусових заходів виховного характеру виключно до неповнолітніх, тобто особа повинна бути неповнолітньою не тільки на час вчинення злочину, а й на час розгляду справи в суді.

Як вбачається із вимог ст. 105 КК України, неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.

У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру: застереження; обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.

До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру, що передбачені у частині другій цієї статті. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 частини другої цієї статті, встановлюється судом, який їх призначає.

На підставі вищевикладеного, враховуючи наявність підстав зазначених у ст. 501 КПК України, а також оцінивши докази, враховуючи вік та особу неповнолітньої та подальшу бездоганну поведінку, дані щодо особи неповнолітньої ОСОБА_2: на час вчинення суспільно - небезпечних діянь не досягла віку кримінальної відповідальності, проживає та виховується у повній сім'ї, позитивно характеризується в школі, на обліку в лікаря - психіатра та лікаря - нарколога не перебуває, думку її законного представника щодо обрання відносно ОСОБА_2 примусового заходу виховного характеру, суд вважає можливим застосувати до неповнолітньої ОСОБА_2 примусові заходи виховного характеру у вигляді: застереження та передачі під нагляд батьків батька ОСОБА_11 та матері ОСОБА_5 терміном 6 (шість) місяців.

Строк нагляду, а саме 6 (шість) місяців, передбаченого п. 3 ч. 2 ст. 105 КК України, суд встановлює з урахуванням конкретних обставин справи, а також застосування до неповнолітньої кілька примусових заходів виховного характеру, мети виправлення неповнолітньої, а також згоди батьків на зазначений термін.

Відповідно до ч. 2 ст. 500 КПК України, судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру завершується постановленням ухвали про застосування примусових заходів виховного характеру або про відмову в їх застосуванні.

Щодо заявленого цивільного позову ОСОБА_10 до ОСОБА_11, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору публічне акціонерне товариство «Країна» про стягнення майнової та моральної шкоди суд прийшов до наступного висновку, зокрема в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 200 000 гривень.

Суд вважає доведеним факт вчинення малолітньою ОСОБА_2 суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. Судом достовірно встановлено, що саме протиправними діями малолітньої ОСОБА_2 заподіяна моральна шкода потерпілій ОСОБА_10, відповідно цивільний позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2, народилась ІНФОРМАЦІЯ_5. Її батьком є ОСОБА_11 та матір'ю ОСОБА_5, що підтверджується світлокопією свідоцтва про народження НОМЕР_7, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Бориславського міського управління юстиції Львівської області від 20 грудня 2004 року, тобто особа є малолітньою.

Відповідно до вимог ч.2 ст.31, ст.1178 ЦК України, що шкода завдана малолітньою особою (яка не досягла 14 років) відшкодовується її батьками.

Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_8 «ОСОБА_9 матір'ю є «ОСОБА_10».

Суд вважає неспроможними твердження цивільного відповідача ОСОБА_5, захисника Вілінської Г.М. та представника цивільного відповідача ОСОБА_11-адвоката ОСОБА_8 щодо відсутності доведення факту родинних відносин між померлим ОСОБА_9 та цивільним позивачем ОСОБА_10, зокрема посилання останніх, зокрема що світлокопії свідоцтва про народження ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, його матір'ю є ОСОБА_10, а не цивільний позивач ОСОБА_10, оскільки її прізвище не збігається з прізвищем матері, зазначеним у свідоцтві про народження померлого ОСОБА_9 НОМЕР_6 від 29.01.1963р.

Зазначена обставина також спростовується поясненням самої цивільного позивача ОСОБА_5 проте, що зверталась до позивача ОСОБА_10 як матері покійного ОСОБА_9 про відшкодування майнової шкоди.

Крім цього, суд виходячи з приписів ч.1 ст.129 Конституції України, п.1 ч.3 ст.2, ч.ч.1, 4 ст.10 ЦПК України, а також практики Європейського суду з прав людини, вважає недопустимим надмірний формалізм (суворе трактування процесуального законодавства), який обмежує право особи у реальному доступі до органів правосуддя (див.рішення у справах «Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії», пар.49; «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії»,пар.38 ; «Белеш та інші проти Чеської Республіки»,пар.30).

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

За змістом п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 року N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, згідно з приписами п. 6.4 «Методичних рекомендацій» (лист Міністерства юстиції від 13.05.2004 року № 35-13/797), враховуються вимоги розумності і справедливості, оскільки моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідачів, суд виходить із вимог ст.ст. 23,1187 ЦК України, та роз'яснень, що викладені в п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та визначає суму відшкодування, яка відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, з врахуванням обставини при яких було спричинено моральну шкоду потерпілому цивільному позивачу, однакову ступінь вини відповідачів, характер та обсяг фізичних, душевних, психічних страждань цивільного позивача, істотність вимушених змін у життєвих стосунках потерпілого, і наслідків, що наступили, та зважаючи на обставини при яких було заподіяно моральну шкоду, а також враховуючи дані про особи відповідачів ОСОБА_5, ідент.номер НОМЕР_3 та ОСОБА_11, іденд.номер НОМЕР_4 та їх майновий стан, суд вважає за необхідне стягнути з останніх у рівних частках на користь ОСОБА_10, ідент.номер НОМЕР_5 заподіяну моральну шкоду у розмірі 70 000 (сімдесят тисяч) гривень. Зазначені сума, враховуючи особи цивільних відповідачів і характер дій їхньої малолітньої доньки, на думку суду відповідає вимогам розумності та справедливості і за даних конкретних обставин не може вважатися явно завищеними чи надмірними.

Щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_10 про стягнення з відповідачів ОСОБА_11 та ОСОБА_5 5 333 гривень 33 копійок щомісячного утримання довічно, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст.1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років);2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно;3) інвалідам - на строк їх інвалідності;4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років;5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п'яти років після його смерті.

Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів.

Відповідно до вказаної норми матеріального права непрацездатні члени сім'ї загиблого, які мали самостійний заробіток або одержували пенсію на час його смерті можуть бути визнаними утриманцями померлого, якщо вони знаходилися на його повному утриманні, якщо частка заробітку останнього, що припадала на кожного з них, була основним і постійним джерелом їх існування. При вирішенні питання, чи особа була утриманцем померлого, потрібно встановити, чи носила його допомога, що надавалася, постійний характер і який її обсяг у порівнянні з іншими доходами даної особи. Так, одержання членом сім'ї пенсії, може перешкодити визнанню його утриманцем померлого, якщо вона була основним і постійним джерелом коштів до існування такої особи.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_10 являється пенсіонером, що підтверджується світлокопією пенсійного посвідчення за НОМЕР_9 серії НОМЕР_10

Разом з тим, представником цивільного позивача не доведено, що позивач ОСОБА_10 перебувала на повному утриманні свого сина ОСОБА_9, і що частка доходу загиблого, яка припадала на позивача була основним і постійним джерелом її існування.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» непрацездатні члени сім'ї загиблого, які мали самостійний заробіток або одержували пенсію на час його смерті, можуть бути визнані утриманцями потерпілого, якщо частка заробітку останнього, що припадала на кожного з них, була основним і постійним джерелом їх існування. Розмір відшкодування у зв'язку з втратою годувальника у цих випадках визначається з його заробітку без врахування заробітку або пенсії, що одержували зазначені особи.

Для набуття права на утримання непрацездатна особа повинна мати дохід, менший встановленого законом прожиткового мінімуму на місяць, що має бути підтверджене належними і допустимими засобами доказування, як-то довідка про розмір пенсії, довідка про доходи тощо. ВС звернув увагу, що якщо предметом позову є відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, доказуванню підлягає не лише факт родинних відносин, а й факт перебування на утриманні померлого та потреба у матеріальній допомозі.

Сам факт реєстрації за однією адресою із загиблим позивача не може свідчити про перебування останнього на його утриманні.

Судом встановлено, що загиблий ОСОБА_9 був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1. За даною адресою зареєстрована та проживає позивач ОСОБА_10

Проте, як вбачається із пояснень потерпілої ОСОБА_3, її брат- загиблий ОСОБА_9 працював вахтовим методом у Харківській області та фактично проживав разом із цивільною дружиною ОСОБА_16 та донькою ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_4 в с.Китчеківка, Краснокутського району Харківської області. Разом з тим, загиблий ОСОБА_9, як стверджує потерпіла ОСОБА_3 періодично приїзжав у м.Борислав до їх матері ОСОБА_10 та допомагав останній. Тобто, судом встановлено, що зазначена допомога носила епізодичний характер.

Також, із позовної заяви ОСОБА_10 вбачається, що позивач перебуває на пенсії, знаходилась на утриманні сина. Оскільки пенсія дуже маленька, її ледве вистачає на оплату комунальних послуг. Син постійно допомагав грошима, щоб вистачило на життя, купівлю медикаментів, харчування.

Проте, позивачем не представлено суду належних та допустимих доказів у відповідності вимог ст. 81 ЦПК України про розмір доходів позивача та перебування позивача на утриманні загиблого ОСОБА_9 або мала на день його смерті право на одержання від нього утримання.

Таким чином, підстави вважати, що позивач перебували на утриманні сина і визначена частка була основним і постійним джерелом її існування, відсутні , а тому позовні вимоги ОСОБА_10. про стягнення з відповідачів ОСОБА_11 та ОСОБА_5 5 333 гривень 33 копійок щомісячного утримання довічно в порядку вимог ст. 1200 ЦК України, є безпідставними.

Процесуальні витрати, що складаються із витрат на проведення інженерно-транспортної експертизи за спеціальністю дослідження технічного стану транспортних засобів у розмірі 1113 гривень 30 копійок та витрат на проведення інженерно-транспортної експертизи за спеціальністю транспортно-трасологічні дослідження у розмірі 1237 гривень 30 копійок, всього 2350 гривень 30 копійок в порядку ч.2 ст.124 КПК України, слід стягнути в дохід держави з ОСОБА_5 та ОСОБА_11.

Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України. Зокрема, постановою про визнання та приєднання речових доказів від 18.08.2017 року автомобіль «ГАЗ 31029» реєстраційний номер НОМЕР_1 визнано речовим доказом до прийняття процесуального рішення.

Крім цього, ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 18.08.2017 накладено арешт на автомобіль марки «Газ 31029», реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_18 накладено арешт.

Відповідно до ч.4 ст.174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Враховуючи, що речовий доказ автомобіль «ГАЗ 31029» реєстраційний номер НОМЕР_1 належить ОСОБА_18, відповідно не є предметом забезпечення цивільного позову, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вважає за необхідне скасувати арешт на автомобіль марки «Газ 31029», реєстраційний номер НОМЕР_1, накладений ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 18.08.2017

На підставі викладеного, керуючись ст. 22, ч. 2 ст. 97, ст. 105 КК України, керуючись ст. ст. 369-372, 376, 392-395, 498, 501 КПК України, суд, -

у х в а л и в :

Клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру у кримінальному провадженні внесеному до єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017140000000648 від 18 серпня 2017 року стосовно неповнолітньої (малолітньої) ОСОБА_2 у вчиненні суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, - задоволити.

Застосувати до неповнолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженки м.Борислава Львівської області примусові заходи виховного характеру у вигляді: застереження та передачі неповнолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженки м.Борислава Львівської області під нагляд батьків: батька ОСОБА_11 та матері ОСОБА_5 терміном 6 (шість) місяців.

Ухвалу слідчого судді Галицького районного суду м.Львова про арешт майна, - автомобіля марки «Газ 31029», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_18 - скасувати, повернувши арештоване майно володільцю.

Процесуальні витрати, що складаються із витрат на проведення інженерно-транспортної експертизи за спеціальністю дослідження технічного стану транспортних засобів у розмірі 1113 гривень 30 копійок та витрат на проведення інженерно-транспортної експертизи за спеціальністю транспортно-трасологічні дослідження у розмірі 1237 гривень 30 копійок, всього 2350 гривень 30 копійок стягнути в дохід держави з ОСОБА_5, ідент.номер НОМЕР_3 та ОСОБА_11, іденд.номер НОМЕР_4.

Цивільний позов ОСОБА_10 до ОСОБА_11, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо прендмету спору публічне акціонерне товариство «Країна» про стягнення майнової та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5, ідент.номер НОМЕР_3 та ОСОБА_11, іденд.номер НОМЕР_4 у рівних частках на користь ОСОБА_10, ідент.номер НОМЕР_5 заподіяну моральну шкоду у розмірі 70 000 (сімдесят тисяч) гривень.

В решті позовних вимог - відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена до Апеляційного суду Львівської області через Бориславський міський суд Львівської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня її проголошення.

Головуючий: суддя А.Т.Слиш