Постанова № 76698552, 19.09.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/4520/17

Категорія: 5.2 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Осіпова Ю.В.,

суддів – Бойка А.В., Скрипченка В.О.,

при секретарі Іщенко В.О.,

за участю представників відповідача ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та представника позивача ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в режимі відео конференції апеляційну скаргу Київської митниці ДФС на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2017 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення – 27.10.2017р.) по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛЮС-ГРАНІТ-ІНВЕСТ» до Київської митниці ДФС та 3-ї особи заступника генерального прокурора – керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_6 про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів, карток відмов в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення,-

В С Т А Н О В И В:

01.09.2017 року ТОВ «ПЛЮС-ГРАНІТ-ІНВЕСТ» звернулось до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Київської митниці ДФС, в якому, з урахуванням уточнень, просило суд:

- визнати протиправними та скасувати 141 рішення Київської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів;

- визнати протиправними та скасувати 141 Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ним, як декларантом, при розмитненні товару, було надано усі передбачені митним законодавством обов'язкові документи, які не містили розбіжностей. Наведені ж митним органом у спірних рішеннях доводи, які послугували підставою для коригування митної вартості є необґрунтованими та безпідставними, у зв’язку з чим, застосування митницею другорядного методу визначення митної вартості товарів є неправомірним.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2017 року адміністративний позов ТОВ «ПЛЮС-ГРАНІТ-ІНВЕСТ» задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано 141 рішення Київської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів. Визнано протиправними та скасовано 141 Картки відмови Київської митниці ДФС в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник Київської митниці ДФС 29.11.2017 року подав апеляційну скаргу, в якій значив що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27.10.2017 року та прийняти нову, якою у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2018р. задоволено заяву заступника Генерального прокурора – керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_6 про вступ прокурора у справу та залучено представника САП до участі у даній справі в якості 3-ї особи.

Представники відповідача в судових засіданнях суду апеляційної інстанції послідовно наполягали на задоволенні апеляційної скарги Київської митниці ДФС і просили скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2017р. та відмовити у задоволенні адміністративного позову ТОВ «ЕЛАРА ТРЕЙД».

Представник позивача в судових засіданнях суду 2-ї інстанції, в свою чергу, мотивовано наполягав на залишенні апеляційної скарги Київської митниці ДФС без задоволення та відповідно, просив залишити без змін постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2017р.

Представник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури в судовому засіданні суду 2-ї інстанції 27.06.018р. підтримав апеляційну скаргу митного органу, але в наступні судові засідання суду 2-ї інстанції з невідомих причин не з’явився, про день час, та місце розгляду справи був своєчасно та належним чином повідомлений.

Заслухавши суддю - доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

24.07.2017 року між позивачем – ТОВ «ПЛЮС-ГРАНІТ-ІНВЕСТ» та Компанією «INFORT TRADE LTD» UАЕ укладено контракт (договор) №2704-17 на поставку товарів, ціни, кількість та асортимент яких зазначені у інвойсах, що складають невід’ємну частину цього договору.

На виконання умов вказаного контракту на адресу ТОВ «ПЛЮС-ГРАНІТ-ІНВЕСТ» надійшли товари «трикотажне полотно, взуття, сумки, рюкзаки, білизна та інші» виробництва Китай, з метою митного оформлення яких, до Київської митниці ДФС декларантом були подані електронні митні декларації: №/2017/408977 від 07.06.2017р., №/2017/409050 від 08.06.2017р., №/2017/409079 від 08.06.2017р., №/2017/409092 від 08.06.2017р., №/2017/409108 від 08.06.2017р., №/2017/409356 від 12.06.2017р., №UA125110/2017/409171 від 09.06.2017р., №/2017/409168 від 09.06.2017р., №/2017/409516 від 14.06.2017р., №/2017/409276 від 12.06.2017, №/2017/409350 від 12.06.2017, №/2017/409271 від 12.06.2017, №/2017/409556 від 14.06.2017, №/2017/409582 від 15.06.2017, №/2017/409611 від 15.06.2017, №/2017/409615 від 15.06.2017, №/2017/409671 від 16.06.2017, №/2017/409682 від 16.06.2017, №/2017/409957 від 20.06.2017, №/2017/411079 від 04.07.2017, №/2017/411281 від 08.07.2017, №/2017/411283 від 08.07.2017, №/2017/411289 від 08.07.2017, №/2017/411323 від 10.07.2017, №/2017/411332 від 10.07.2017р., №UA125110/2017/411328 від 10.07.2017р., №/2017/411329 від 10.07.2017р., №/2017/411780 від 14.07.2017, №/2017/412358 від 22.07.2017, №/2017/412439 від 24.07.2017, №/2017/412442 від 24.07.2017, №/2017/412454 від 24.07.2017, №/2017/412552 від 25.07.2017, №/2017/412560 від 25.07.2017, №/2017/412550 від 25.07.2017, №/2017/412578 від 25.07.2017, №/2017/412636 від 26.07.2017, №/2017/412642 від 26.07.2017, №/2017/412662 від 26.07.2017, №/2017/412661 від 26.07.2017, №/2017/412638 від 26.07.2017, №/2017/412656 від 26.07.2017, №/2017/412648 від 26.07.2017, №/2017/412729 від 27.07.2017, №UA125110/2017/412734 від 27.07.2017, №/2017/412775 від 27.07.2017, №/2017/412785 від 27.07.2017, №/2017/412766 від 27.07.2017, №/2017/412745 від 27.07.2017, №/2017/412841 від 28.07.2017, №/2017/412843 від 28.07.2017, №/2017/412852 від 28.07.2017, №/2017/412849 від 28.07.2017, №/2017/412879 від 28.07.2017, №/2017/412870 від 28.07.2017, №/2017/412876 від 28.07.2017, №/2017/412864 від 28.07.2017, №/2017/412887 від 28.07.2017, №/2017/412854 від 28.07.2017, №/2017/412873 від 28.07.2017, №/2017/412856 від 28.07.2017, №/2017/412881 від 28.07.2017, №/2017/412888 від 28.07.2017, №/2017/412878 від 28.07.2017, №/2017/412866 від 28.07.2017, №/2017/412916 від 29.07.2017р., №/2017/412917 від 29.07.2017р., №/2017/412919 від 29.07.2017р., №UA125110/2017/412920 від 29.07.2017, №/2017/412918 від 29.07.2017, №/2017/412921 від 29.07.2017, №/2017/412924 від 29.07.2017, №/2017/412923 від 29.07.2017, №/2017/412926 від 29.07.2017, №/2017/412922 від 29.07.2017, №/2017/412927 від 29.07.2017, №/2017/412925 від 29.07.2017, №/2017/412960 від 31.07.2017, №/2017/412977 від 31.07.2017, №/2017/412955 від 31.07.2017, №/2017/412965 від 31.07.2017, №/2017/412996 від 31.07.2017, №/2017/412985 від 31.07.2017, №/2017/412990 від 31.07.2017, №/2017/413012 від 31.07.2017, №/2017/413033 від 31.07.2017р., №/2017/412981 від 31.07.2017р., №UA125110/2017/413046 від 31.07.2017р., №/2017/413054 від 31.07.2017, №/2017/413099 від 31.07.2017, №/2017/413116 від 31.07.2017, №/2017/413087 від 31.07.2017, №/2017/413149 від 01.08.2017, №/2017/413143 від 01.08.2017, №/2017/413146 від 01.08.2017, №/2017/413166 від 01.08.2017, №/2017/413237 від 02.08.2017, №/2017/413238 від 02.08.2017, №/2017/413241 від 02.08.2017, №/2017/413250 від 02.08.2017, №/2017/413187 від 01.08.2017, №/2017/413320 від 03.08.2017, №/2017/413319 від 03.08.2017, №/2017/413411 від 04.08.2017, №/2017/413413 від 04.08.2017, №/2017/413424 від 04.08.2017, №/2017/413428 від 04.08.2017, №/2017/413422 від 04.08.2017, №/2017/413418 від 04.08.2017, №/2017/413459 від 05.08.2017, №/2017/413460 від 05.08.2017, №UA125110/2017/413461 від 05.08.2017, №/2017/413465 від 05.08.2017, №/2017/413467 від 05.08.2017, №/2017/413462 від 05.08.2017, №/2017/413464 від 05.08.2017, №/2017/413463 від 05.08.2017, №/2017/413466 від 05.08.2017, №/2017/413468 від 05.08.2017, №/2017/413551 від 07.08.2017, №/2017/413564 від 07.08.2017, №/2017/413549 від 07.08.2017, №/2017/413566 від 07.08.2017, №/2017/413504 від 07.08.2017, №/2017/413573 від 07.08.2017, №/2017/413553 від 07.08.2017, №/2017/413689 від 08.08.2017, №/2017/413716 від 08.08.2017, №/2017/413705 від 08.08.2017, №/2017/413706 від 08.08.2017р., №UA125110/2017/413730 від 08.08.2017р., №/2017/413817 від 09.08.2017р., №/2017/413852 від 09.08.2017, №/2017/413855 від 09.08.2017, №/2017/413831 від 09.08.2017, №/2017/414021 від 11.08.2017р., №/2017/414027 від 11.08.2017р., №/2017/414022 від 11.08.2017р., №/2017/414045 від 11.08.2017р., №/2017/409014 від 07.06.2017р., №/2017/409015 від 07.06.2017р.

Під час декларування товарів за вказаними електронними митними деклараціями ТОВ «ПЛЮС-ГРАНІТ-ІНВЕСТ» обрано «основний метод» визначення митної вартості товару – за ціною договору та подані документи, на підтвердження заявленої митної вартості товару відповідно до вимог ст.53 Митного кодексу України, зокрема, зовнішньоекономічний договір, рахунки-фактури (інвойси), пакувальні листи, прайс-листи, коносаменти, міжнародні автомобільні накладні (CMR), акти фізичного огляду товарів та інші документи, зазначені в графі 44 митних декларацій.

Однак, митним органом за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів не було визнано заявлену декларантом митну вартість товарів та, відповідно до положень ст.55 МК України, прийняті рішення про її коригування.

Так, митницею були прийняті 141 рішення про коригування митної вартості товарів: №UA125000/2017/000108/1 від 08.06.2017, №UA125000/2017/000112/2 від 10.06.2017, №UA125000/2017/000111/2 від 10.06.2017, №UA125000/2017/000113/2 від 10.06.2017, №UA125000/2017/000114/2 від 10.06.2017, №UA125000/2017/000125/2 від 14.06.2017, №UA125000/2017/000127/2 від 14.06.2017, №UA125000/2017/000131/2 від 14.06.2017, №UA125000/2017/000134/2 від 14.06.2017, №UA125000/2017/000132/2 від 14.06.2017, №UA125000/2017/000130/2 від 14.06.2017, №UA125000/2017/000129/2 від 14.06.2017, №UA125000/2017/000135/2 від 14.06.2017, №UA125000/2017/000139/2 від 15.06.2017, №UA125000/2017/000138/2 від 15.06.2017, №UA125000/2017/000144/2 від 15.06.2017, №UA125000/2017/000146/2 від 16.06.2017, №UA125000/2017/000148/2 від 17.06.2017, №UA125000/2017/000157/2 від 20.06.2017, №UA125000/2017/000171/2 від 05.07.2017, №UA125110/2017/110140/2 від 08.07.2017, №UA125110/2017/110142/2 від 08.07.2017, №UA125110/2017/110144/2 від 08.07.2017, №UA125110/2017/110150/2 від 10.07.2017, №UA125110/2017/110151/2 від 10.07.2017, №UA125110/2017/110152/2 від 10.07.2017, №UA125110/2017/110153/2 від 10.07.2017, №UA125110/2017/110181/2 від 14.07.2017, №UA125110/2017/110231/2 від 22.07.2017, №UA125110/2017/110236/2 від 24.07.2017, №UA125000/2017/000187/2 від 24.07.2017, №UA125110/2017/110237/2 від 24.07.2017, №UA125110/2017/110242/2 від 25.07.2017, №UA125110/2017/110243/2 від 25.07.2017, №UA125110/2017/110245/2 від 25.07.2017, №UA125110/2017/110244/2 від 25.07.2017, №UA125110/2017/110247/2 від 26.07.2017, №UA125110/2017/110248/2 від 26.07.2017, №UA125110/2017/110249/2 від 26.07.2017, №UA125110/2017/110250/2 від 26.07.2017, №UA125110/2017/110246/2 від 26.07.2017, №UA125110/2017/110252/2 від 26.07.2017, №UA125110/2017/110251/2 від 26.07.2017, №UA125110/2017/110253/2 від 27.07.2017, №UA125110/2017/110254/2 від 27.07.2017, №UA125110/2017/110255/2 від 27.07.2017, №UA125110/2017/110256/2 від 27.07.2017, №UA125110/2017/110258/2 від 27.07.2017, №UA125110/2017/110257/2 від 27.07.2017, №UA125110/2017/110261/2 від 28.07.2017, №UA125110/2017/110259/2 від 28.07.2017, №UA125110/2017/110262/2 від 28.07.2017, №UA125110/2017/110263/2 від 28.07.2017, №UA125110/2017/110264/2 від 28.07.2017, №UA125110/2017/110265/2 від 28.07.2017, №UA125110/2017/110268/2 від 28.07.2017, №UA125110/2017/110270/2 від 28.07.2017, №UA125110/2017/110269/2 від 28.07.2017, №UA125110/2017/110271/2 від 28.07.2017, №UA125110/2017/110272/2 від 28.07.2017, №UA125110/2017/110260/2 від 28.07.2017, №UA125110/2017/110273/2 від 28.07.2017, №UA125110/2017/110267/2 від 28.07.2017, №UA125110/2017/110274/2 від 28.07.2017, №UA125110/2017/110275/2 від 28.07.2017, №UA125110/2017/110276/2 від 29.07.2017, №UA125110/2017/110278/2 від 29.07.2017, №UA125110/2017/110279/2 від 29.07.2017, №UA125110/2017/110277/2 від 29.07.2017, №UA125110/2017/110281/2 від 29.07.2017, №UA125110/2017/110280/2 від 29.07.2017, №UA125110/2017/110282/2 від 29.07.2017, №UA125110/2017/110283/2 від 29.07.2017, №UA125110/2017/110284/2 від 29.07.2017, №UA125110/2017/110285/2 від 29.07.2017, №UA125110/2017/110287/2 від 29.07.2017, №UA125110/2017/110286/2 від 29.07.2017, №UA125110/2017/110288/2 від 31.07.2017, №UA125110/2017/110289/2 від 31.07.2017, №UA125110/2017/110290/2 від 31.07.2017, №UA125110/2017/110293/2 від 31.07.2017, №UA125110/2017/110292/2 від 31.07.2017, №UA125110/2017/110294/2 від 31.07.2017, №UA125110/2017/110295/2 від 31.07.2017, №UA125110/2017/110296/2 від 31.07.2017, №UA125110/2017/110297/2 від 31.07.2017, №UA125110/2017/110291/2 від 31.07.2017, №UA125110/2017/110299/2 від 31.07.2017, №UA125110/2017/110298/2 від 31.07.2017, №UA125110/2017/110301/2 від 01.08.2017, №UA125110/2017/110302/2 від 01.08.2017, №UA125110/2017/110300/2 від 31.07.2017, №UA125110/2017/110304/2 від 01.08.2017, №UA125110/2017/110303/2 від 01.08.2017, №UA125110/2017/110305/2 від 01.08.2017, №UA125110/2017/110306/2 від 01.08.2017, №UA125110/2017/110308/2 від 02.08.2017, №UA125110/2017/110307/2 від 02.08.2017, №UA125110/2017/110310/2 від 02.08.2017, №UA125110/2017/110309/2 від 02.08.2017, №UA125110/2017/000193/2 від 02.08.2017, №UA125110/2017/110311/2 від 03.08.2017, №UA125110/2017/110312/2 від 03.08.2017, №UA125110/2017/110313/2 від 04.08.2017, №UA125110/2017/110315/2 від 04.08.2017, №UA125110/2017/110314/2 від 04.08.2017, №UA125110/2017/110316/2 від 04.08.2017, №UA125110/2017/110317/2 від 04.08.2017, №UA125110/2017/110318/2 від 04.08.2017, №UA125110/2017/110319/2 від 05.08.2017, №UA125110/2017/110320/2 від 05.08.2017, №UA125110/2017/110321/2 від 05.08.2017, №UA125110/2017/110322/2 від 05.08.2017, №UA125110/2017/110323/2 від 05.08.2017, №UA125110/2017/110324/2 від 05.08.2017, №UA125110/2017/110326/2 від 05.08.2017, №UA125110/2017/110325/2 від 05.08.2017, №UA125110/2017/110327/2 від 05.08.2017, №UA125110/2017/110328/2 від 05.08.2017, №UA125110/2017/110329/2 від 05.08.2017, №UA125110/2017/110333/2 від 07.08.2017, №UA125110/2017/110331/2 від 07.08.2017, №UA125110/2017/110334/2 від 07.08.2017, №UA125110/2017/110330/2 від 07.08.2017, №UA125110/2017/110335/2 від 07.08.2017, №UA125110/2017/110332/2 від 07.08.2017, №UA125110/2017/110336/2 від 08.08.2017, №UA125110/2017/110338/2 від 08.08.2017, №UA125110/2017/110339/2 від 08.08.2017, №UA125110/2017/110343/2 від 08.08.2017, №UA125000/2017/000203/2 від 09.08.2017, №UA125110/2017/110356/2 від 09.08.2017, №UA125110/2017/110354/2 від 09.08.2017, №UA125110/2017/110355/2 від 09.08.2017, №UA125110/2017/110357/2 від 10.08.2017, №UA125110/2017/110367/2 від 11.08.2017, №UA125110/2017/110371/2 від 11.08.2017, №UA125110/2017/110370/2 від 11.08.2017, №UA125000/2017/000250/2 від 12.08.2017, №UA125000/2017/000109/2 від 08.06.2017, №UA125000/2017/000110/2 від 08.06.2017р., а також та відмовлено у прийнятті вказаних митних декларацій шляхом оформлення 141 Карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення: №UA125110/2017/00034 від 08.06.2017, №UA125110/2017/00039 від 10.06.2017, №UA125110/2017/00040 від 10.06.2017, №UA125110/2017/00041 від 10.06.2017, №UA125110/2017/00042 від 10.06.2017, №UA125110/2017/00053 від 14.06.2017, №UA125110/2017/00054 від 14.06.2017, №UA125110/2017/00056 від 14.06.2017, №UA125110/2017/00058 від 14.06.2017, №UA125110/2017/00060 від 14.06.2017, №UA125110/2017/00061 від 14.06.2017, №UA125110/2017/00059 від 14.06.2017, №UA125110/2017/00063 від 14.06.2017, №UA125110/2017/00067 від 15.06.2017, №UA125110/2017/00070 від 15.06.2017, №UA125110/2017/00074 від 15.06.2017, №UA125110/2017/00075 від 16.06.2017, №UA125110/2017/00081 від 17.06.2017, №UA125110/2017/00104 від 20.06.2017, №UA125110/2017/00221 від 05.07.2017, №UA125110/2017/00234 від 08.07.2017, №UA125110/2017/00235 від 08.07.2017, №UA125110/2017/00238 від 08.07.2017, №UA125110/2017/00245 від 10.07.2017, №UA125110/2017/00246 від 10.07.2017, №UA125110/2017/00247 від 10.07.2017, №UA125110/2017/00248 від 10.07.2017, №UA125110/2017/00280 від 14.07.2017, №UA125110/2017/00337 від 22.07.2017, №UA125110/2017/00352 від 24.07.2017, №UA125110/2017/00353 від 24.07.2017, №UA125110/2017/00354 від 24.07.2017, №UA125110/2017/00359 від 25.07.2017, №UA125110/2017/00360 від 25.07.2017, №UA125110/2017/00361 від 25.07.2017, №UA125110/2017/00362 від 25.07.2017, №UA125110/2017/00364 від 26.07.2017, №UA125110/2017/00365 від 26.07.2017, №UA125110/2017/00367 від 26.07.2017, №UA125110/2017/00368 від 26.07.2017, №UA125110/2017/00363 від 26.07.2017, №UA125110/2017/00369 від 26.07.2017, №UA125110/2017/00370 від 26.07.2017, №UA125110/2017/00371 від 27.07.2017, №UA125110/2017/00372 від 27.07.2017, №UA125110/2017/00373 від 27.07.2017, №UA125110/2017/00374 від 27.07.2017, №UA125110/2017/00376 від 27.07.2017, №UA125110/2017/00375 від 27.07.2017, №UA125110/2017/00378 від 28.07.2017, №UA125110/2017/00379 від 28.07.2017, №UA125110/2017/00380 від 28.07.2017, №UA125110/2017/00381 від 28.07.2017, №UA125110/2017/00382 від 28.07.2017, №UA125110/2017/00383 від 28.07.2017, №UA125110/2017/00385 від 28.07.2017, №UA125110/2017/00387 від 28.07.2017, №UA125110/2017/00386 від 28.07.2017, №UA125110/2017/00389 від 28.07.2017, №UA125110/2017/00390 від 28.07.2017, №UA125110/2017/00388 від 28.07.2017, №UA125110/2017/00391 від 28.07.2017, №UA125110/2017/00392 від 28.07.2017, №UA125110/2017/00393 від 28.07.2017, №UA125110/2017/00394 від 28.07.2017, №UA125110/2017/00395 від 29.07.2017, №UA125110/2017/00396 від 29.07.2017, №UA125110/2017/00397 від 29.07.2017, №UA125110/2017/00398 від 29.07.2017, №UA125110/2017/00399 від 29.07.2017, №UA125110/2017/00400 від 29.07.2017, №UA125110/2017/00401 від 29.07.2017, №UA125110/2017/00402 від 29.07.2017, №UA125110/2017/00403 від 29.07.2017, №UA125110/2017/00404 від 29.07.2017, №UA125110/2017/00405 від 29.07.2017, №UA125110/2017/00406 від 29.07.2017, №UA125110/2017/00407 від 31.07.2017, №UA125110/2017/00408 від 31.07.2017, №UA125110/2017/00410 від 31.07.2017, №UA125110/2017/00412 від 31.07.2017, №UA125110/2017/00413 від 31.07.2017, №UA125110/2017/00411 від 31.07.2017, №UA125110/2017/00413 від 31.07.2017, №UA125110/2017/00415 від 31.07.2017, №UA125110/2017/00416 від 31.07.2017, №UA125110/2017/00409 від 31.07.2017, №UA125110/2017/00417 від 31.07.2017, №UA125110/2017/00418 від 31.07.2017, №UA125110/2017/00420 від 01.08.2017, №UA125110/2017/00421 від 01.08.2017, №UA125110/2017/00419 від 31.07.2017, №UA125110/2017/00423 від 01.08.2017, №UA125110/2017/00422 від 01.08.2017, №UA125110/2017/00424 від 01.08.2017, №UA125110/2017/00425 від 01.08.2017, №UA125110/2017/00426 від 02.08.2017, №UA125110/2017/00427 від 02.08.2017, №UA125110/2017/00428 від 02.08.2017, №UA125110/2017/00430 від 02.08.2017, №UA125110/2017/00429 від 02.08.2017, №UA125110/2017/00431 від 03.08.2017, №UA125110/2017/00432 від 03.08.2017, №UA125110/2017/00433 від 04.08.2017, №UA125110/2017/00435 від 04.08.2017, №UA125110/2017/00434 від 04.08.2017, №UA125110/2017/00436 від 04.08.2017, №UA125110/2017/00437 від 04.08.2017, №UA125110/2017/00438 від 04.08.2017, №UA125110/2017/00439 від 05.08.2017, №UA125110/2017/00440 від 05.08.2017, №UA125110/2017/00441 від 05.08.2017, №UA125110/2017/00442 від 05.08.2017, №UA125110/2017/00443 від 05.08.2017, №UA125110/2017/00444 від 05.08.2017, №UA125110/2017/00446 від 05.08.2017, №UA125110/2017/00445 від 05.08.2017, №UA125110/2017/00447 від 05.08.2017, №UA125110/2017/00448 від 05.08.2017, №UA125110/2017/00451 від 07.08.2017, №UA125110/2017/00454 від 07.08.2017, №UA125110/2017/00455 від 07.08.2017, №UA125110/2017/00456 від 07.08.2017, №UA125110/2017/00452 від 07.08.2017, №UA125110/2017/00457 від 07.08.2017, №UA125110/2017/00453 від 07.08.2017, №UA125110/2017/00458 від 08.08.2017, №UA125110/2017/00459 від 08.08.2017, №UA125110/2017/00460 від 08.08.2017, №UA125110/2017/00465 від 08.08.2017, №UA125110/2017/00470 від 09.08.2017, №UA125110/2017/00479 від 09.08.2017, №UA125110/2017/00477 від 09.08.2017, №UA125110/2017/00478 від 09.08.2017, №UA125110/2017/00480 від 10.08.2017, №UA125110/2017/00491 від 11.08.2017, №UA125110/2017/00493 від 11.08.2017, №UA125110/2017/00494 від 11.08.2017, №UA125110/2017/00503 від 12.08.2017, №UA125110/2017/00035 від 08.06.2017, №UA125110/2017/00036 від 08.06.2017р.

В подальшому, відповідно до розділу X цього МК України, декларант (позивач) сплатив усі митні платежі та фінансові гарантії, після чого товари було випущено у вільний обіг.

Не погоджуюсь з зазначеними вище діями та рішеннями митного органу, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з неправомірності дій і рішень відповідача та відсутності достатніх підстав для суттєвого коригування митної вартості товарів.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Як слідує зі змісту положень ч.1 ст.51 Митного кодексу України, «митна вартість» товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

При чому, відповідно до вимог ч.1 ст.52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та главою 8.

Статтею 53 МК України визначено перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, якими є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у ч.ч.5,6 ст.52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частинами 1-3 статті 54 МК України встановлено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за «основним методом» - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч.1 ст.58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень ст.55 цього Кодексу.

Як вбачається зі змісту положень ч.ч.2,3 ст.57 МК України, «основним методом» визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є «перший метод» - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується виключно лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Так, як встановлено з матеріалів справи судами обох інстанцій, під час декларування товарів за вказаними вище електронними митними деклараціями ТОВ «ПЛЮС-ГРАНІТ-ІНВЕСТ» (т.б. декларантом) було обрано «основний метод» визначення митної вартості товару – «за ціною договору» та, відповідно до вимог ст.53 МК України, подано до митниці документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару, а саме: зовнішньоекономічний договір, рахунки-фактури (інвойси), пакувальні листи, прайс-листи, коносаменти, міжнародні автомобільні накладні (CMR), акти фізичного огляду товарів та інші документи, зазначені в графі 44 митних декларацій.

Разом з тим, як встановлено по справі, митним органом за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів не було визнано заявлену декларантом митну вартість товарів та, відповідно до вимог ст.55 МК України, прийнято 141 рішення про коригування митної вартості, а також відмовлено у прийнятті вказаних митних декларацій шляхом оформлення 141 Картку відмови.

Як слідує зі змісту положень ч.1 ст.55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених ч.6 ст.54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Проте, відповідно до ч.7 ст.55 МК України, у випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів орган доходів і зборів за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів.

Отже, як встановлено матеріалами справи та вже зазначалося вище, позивач, користуючись саме положеннями ч.7 ст.55 МКУ, відповідно до розділу X цього Кодексу добровільно сплатив усі митні платежі разом із фінансовою гарантією, після чого, усі товари було випущено у вільний обіг.

Відповідно до ч.1 ст.29 МК України, рішення, дії або бездіяльність органів доходів і зборів або їх посадових осіб можуть бути оскаржені безпосередньо до суду в порядку, визначеному законом.

Зі змісту вимог ч.3 ст.53 МК України вбачається, що у разі якщо документи, які підтверджують митну вартість товарів, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов’язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

Таким чином, з аналізу наведеної вище норми МКУ слідує, що право митного органу на витребування від декларанта додаткових документів виникає виключно лише у разі наявності обґрунтованого сумніву у повноті та/або достовірності відомостей про митну вартість товарів, однією з підстав виникнення якого є виявлення розбіжностей у поданих декларантом документах і такі розбіжності мають впливати саме на числове значення складових митної вартості товарів.

Законодавство України з питань державної митної справи не передбачає іншого документа, в якому орган доходів і зборів зобов’язаний давати свої висновки щодо причин, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, ніж рішення про коригування митної вартості товарів.

У відповідності до «Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів» (затв. наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012р. №598), у графі 33 «Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості» зазначаються, зокрема, причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Так, як встановлено з матеріалів справи, у графі 33 спірних рішень про коригування митної вартості товарів митним органом зазначено про відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та вказано розбіжності, що послугували підставою для невизнання митної вартості товарів та її коригування, які є аналогічними за своїм змістом та полягають в тому, що: 1) митницею в якості розбіжності у митній вартості товарів вказано на пункти зовнішньоекономічного договору (контракту) щодо умов здійснення розрахунків, не обумовлення термінів відстрочки платежу, не зазначення строків поставки та ненадання до митного оформлення платіжних доручень, що підтверджують оплату товару; 2) вказано на певні недоліки у прайс-листах, а саме, що надані прайс-листи вказують на суб’єктивну спрямованість даних пропозицій та суперечать самій суті прайс-листа, прайс-листи видані пізніше ніж інвойс та в деяких випадках вказано про неподання прайс-листів до митного оформлення; 3) також митницею вказано на недоліки у поданих до митного оформлення експортних деклараціях та страхових полісах, про подання їх неякісних копій або вказано про їх неподання до митного оформлення; 4) в кількох випадках митницею вказано, що в інвойсі та уточнюючому інвойсі зазначено різну вартість товару; 5) у 3-х випадках органом доходів і зборів зазначено про деякі розбіжності у вагових характеристиках товарів, вказаних у поданих до митного оформлення документах; 6) в одному випадку в якості розбіжності зазначено, що у копії митної декларації країни відправлення зазначена вартість товару не співпадає з зазначеною у інвойсах; 7) також є одне рішення, в якому вказано про те, що партію товару застраховано раніше ніж укладено контракт; 8) ще в одному рішенні про коригування митної вартості вказано, що в коносаменті зазначено – «freight collect», при цьому поставка товару здійснюється на умовах CIF – ОСОБА_2, згідно цих умов, фрахт проплачений.

Судова колегія, уважно дослідивши 141 рішення відповідача, погоджується з висновками суду 1-ї інстанції про те, що зазначені органом доходів і зборів у спірних рішеннях підстави не можуть слугувати належними та достатніми доводами для висновку про недостовірність заявленої митної вартості товарів, з урахуванням наступного.

Так, наприклад, вказані митницею розбіжності стосовно умов розрахунків за поставлений товар є необґрунтованими та жодним чином не впливають на числове значення складових митної вартості з огляду на умови зовнішньоекономічного договору та подані до митного оформлення документи.

Умови розрахунків визначені у пункті 5 зовнішньоекономічного договору від 27.04.2017р. №2704-17, відповідно до якого, розрахунки за кожну партію товару здійснюється в безготівковій формі на умовах оплати за фактично поставлений товар. Можливе здійснення передплати за партію товару на умовах, що зазначені у відповідному інвойсі, а також на умовах післяплати.

Отже, самими умовами договору (контракту) №270417 передбачено здійснення розрахунків за товар на умовах післяплати та можливість здійснення передплати, про що повинно бути зазначено у інвойсах.

Так, як встановлено з матеріалів справи, пояснень представника позивача та наявних у справі поданих до митного оформлення інвойсів, усі розрахунки за поставлений товар здійснюються на умовах «післяплати» (т.б. «раst рауmеnt»), а отже, за таких обставин, зауваження органу доходів і зборів щодо ненадання до митного оформлення платіжних доручень, що підтверджують сплату за поставлений товар, є безпідставними, оскільки в даних випадках розрахунки за поставлений товар на умовах передплати не відбувались, а тому, відповідно, жодні банківські документи не могли бути подані до митного оформлення.

Далі, ще слід звернути увагу і на той факт, що митниця у своїх спірних рішеннях про коригування митної вартості, зазначаючи про необхідність здійснення розрахунків за поставлений товар на умовах передплати посилається на пункти 3.1 і 6.6 Контракту.

Разом з тим, пункт 3.1 Договору насправді стосується строків поставки товару, а пункт 6.1 – відповідальності сторін за порушення умов договору, тобто, всупереч висновкам органу доходів і зборів, ці пункти контракту жодним чином не встановлюють здійснення розрахунків за товар на умовах передплати.

Судова колегія також погоджується і з висновками суду 1-ї інстанції про те, що не обумовлення термінів відстрочки платежу теж, в свою чергу, не є ціноутворюючим фактором, і відсутність цієї інформації жодним чином не може свідчити про заниження митної вартості товару.

Крім того, в договорі передбачено, що ціни на товар визначаються у доларах США згідно специфікацій або інвойсів.

Так, по справі встановлено, що до митних оформлень декларантом надано інвойси, що, в свою чергу, є розрахунково-платіжними документами, в яких виставляються суми до сплати покупцю і в яких міститься вся необхідна інформація для визначення митної вартості товару за ціною договору.

Факт не зазначення в цих інвойсах конкретних термінів відстрочки платежу або строків поставки, на думку колегії судів, не є ціноутворюючим фактором, а тому, відсутність цієї інформації відповідно, не може свідчити про заниження декларантом митної вартості товару.

При цьому, слід підкреслити, що орган доходів та зборів, здійснюючи контроль правильності визначення митної вартості, повинен брати до уваги лише ті докази, які стосуються предмета доказування. Так, у процедурах контролю за митною вартістю товару «предметом доказування» - є «ціна товару» та інші складові митної вартості товару. В свою чергу, умови оплати та строки поставки безпосередньо ціни товару та складових митної вартості не стосуються, а тому, відповідно, не повинні братися митним органом до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак, і будь-які суперечності між цими відомостями не можуть бути належною і беззаперечною підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.

Крім того, суперечності у відомостях щодо умов оплати товару у документах, доданих до вантажної митної декларації на підтвердження митної вартості товарів, також не можуть бути і підставою для витребування митним органом додаткових документів у декларанта.

Що ж стосується посилань відповідача (митниці) на факт відсутності у інвойсі інформації, передбаченої певними пунктами договору (зокрема, строків оплати, строку поставки), то судова колегія з цього приводу зазначає, що інвойс, засвідчений підписом та скріплений печаткою іноземного «Продавця-постачальника» є належним та допустимим засобом доказування митної вартості до тих пір, поки орган доходів і зборів не доведе, що такий інвойс отримано з порушенням закону.

Як встановлено з матеріалів справи, у всіх спірних випадках, митницею жодних доказів такому факту не надано, а отже посилання відповідача на певні технічні і несуттєві невідповідності, в той час як інформація, що відсутня, міститься в інших наданих документах, є недоречним та не може бути достатньою підставою для коригування митної вартості.

До того ж, як свідчать матеріали справи, безпосередньо на момент митного оформлення митницею не заявлялось сумнівів щодо достовірності (недостовірності) наданих декларантом відомостей. Повідомлення ж відповідачем на стадії судового оскарження інших підстав неприйняття заявленої декларантом митної вартості, ніж ті, що були зазначені в його спірних рішеннях про коригування митної вартості, не може бути причиною виникнення сумніву у задекларованій позивачем митній вартості товару, оскільки на стадії декларування товару вони висловлені (заявлені) не були.

Стосовно ж висновків митного органу відносно того, що зазначення у прайс-листі номеру контейнеру та контракту (договору) вказує на суб’єктивну спрямованість даної пропозиції та суперечить самій суті прайс-листа, як такого, то дані висновки, на думку суду, теж є невмотивованими, оскільки на законодавчому рівні відсутнє визначення складових (реквізитів) прайс-листа, який може оформлюватись продавцем у довільній формі та на власний розсуд.

Крім того, слід зазначити, що чинним національним та міжнародним законодавством не передбачено виключного переліку інформації, яку повинен містити прайс-лист, а тому, відповідно, жодна інформація, що викладена в прайс-листі не суперечить його суті.

Твердження ж митниці про те, що надані декларантом прайс-листи нібито були видані пізніше ніж інвойси, є помилковими та не відповідають дійсності, адже до митного оформлення надані прайс-листи, які видані іноземним експортером одночасно з уточнюючими інвойсами.

При цьому, контролюючим органом також не доведено належними доказами того, що певні недоліки, які на думку відповідача, мають місце в прайс-листах, якимось чином вплинули на заниження позивачем митної вартості імпортованого товару.

До того ж, необхідно вказати й на те, що згідно ч.2 ст.53 МК України, «прайс-лист» не є первинним документом, що підтверджує митну вартість товарів та може бути прийнятий до уваги виключно як додаткова інформація, а отже, ненадання прайс-листа до митного оформлення не може слугувати розбіжністю у митній вартості товару.

Що стосується недоліків, висловлених митницею до декларацій країни відправлення, то зважаючи на ст.53 МК України, згідно якої експортна декларація є додатковим документом, який подається за власним бажанням декларанта, подання при митному оформленні неякісної копії декларації країни відправлення або її неподання до митного оформлення не може бути розбіжністю, що впливає на числові значення складових митної вартості товарів.

Також, у спірних рішеннях про коригування митної вартості товарів ще вказано і на те, що в інвойсі та уточнюючому інвойсі зазначено різну вартість товару.

Проте, на думку судів обох інстанцій, даний факт теж не може бути суттєвою розбіжністю, адже як вбачається з матеріалів справи уточнюючий інвойс надавався експортером саме у зв’язку із зазначенням помилкових даних у первісному інвойсі. До того ж, на підтвердження цього факту до митного оформлення товарів надавались листи від експортера (які містяться в матеріалах справи), в яких він інформував, що у первісних інвойсах вказані некоректні дані та одночасно надсилав уточнюючий інвойс з внесеними корективами, засвідчений підписом та скріплений печаткою. Тобто, надані інвойси з корективами є належними та допустимими засобами доказування митної вартості, сумнівів у достовірності яких під час митного оформлення товарів та коригування їх митної вартості у митниці не виникало.

Відповідно до вимог ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових (електронних) доказів, висновків експертів.

А згідно з ч.1 ст.94 КАС України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Також, відповідачем, в обґрунтування своїх рішень, зазначалось й про те, що декларантом нібито не підтверджено такої обов’язкової складової митної вартості товарів, як витрати на страхування товарів. Проте, органом доходів і зборів не надано належної оцінки умовам Контракту (договору) та здійснення поставки товарів на умовах CIF згідно правил «Інкотермс 2010», відповідно до змісту яких, страхові витрати включаються до ціни товару.

Так, згідно з офіційними правилами тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати «Інкотермс 2010» поставка товару на умовах CIF (“вартість, страхування, фрахт”) покладає на продавця обов'язок оплатити фрахт, необхідний для доставки товару в зазначений порт призначення, та обов’язок за свій рахунок здійснити витрати на страхування товару, тоді як у покупця відсутній обов’язок на укладення договору перевезення та страхування (пункти А3, Б3 умов поставки CIF за Інкотермс 2010).

До того ж, як вбачається зі змісту п.3.6 зовнішньоекономічного договору №2704-17 від 27.04.2017р., «Продавець» має здійснити страхування товару від звичайних ризиків втрати у незалежних страхових компаній у відповідності з їх правилами транспортного обслуговування на суму партії товару, що поставляється.

Таким чином, судами обох інстанцій беззаперечно встановлено, що як умовами Правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс 2010, так і положеннями Договору №2704-17 чітко передбачено, що у всіх спірних випадках страхування товару здійснює виключно «Продавець».

Крім того, одночасно слід звернути увагу ще й на те, що стверджуючи, що страхування здійснюється на користь позивача, відповідач не врахував того, що страховий поліс не відноситься до документів, які продавець зобов’язаний передати покупцю разом із товаром.

За відсутності відповідного зобов’язання у положеннях контракту, позивач не має права вимагати від «продавця» його виконання.

Також, як визначено п.3.7 вказаного договору (контракту), у разі відмови продавця від страхування товару відповідальність за його збереження покладається на продавця.

Тобто, умовами договору (контракту) передбачені ризики за збереження товару навіть за відсутності здійснення страхування товару продавцем.

До того ж, слід зауважити, що «страховий поліс» є документом, що посвідчує виключно факт здійснення страхування, в чому, в даному випадку, фактично немає необхідності, оскільки такий факт вже підтверджений умовами контракту. Не є важливим, які саме страхові платежі і за якою саме процентною ставкою оплачені постачальником товару, оскільки, враховуючи умови зовнішньоекономічного договору, вони не можуть вплинути на правильність визначення позивачем митної вартості.

Посилання ж митниці на вимоги п.8 ч.2 ст.53 МК України, як на підставу надання страхових документів та документів, якими підтверджуються вартість страхування є необґрунтованим і недоречним, оскільки відповідно до ч.10 ст.58 МК України такі витрати включаються до митної вартості з наданням підтверджуючих документів виключно у тих випадках, коли витрати на страхування несе декларант (покупець).

Так, як вже зазначалося вище, умовами поставки CIF витрати на страхування покладено на продавця, таке ж зобов’язання міститься і у договорі, а отже, у даному спірному випадку витрати на страхування не є складовими митної вартості, вони є виключно частиною ціни, яку позивач не повинен доводити.

Крім того, ціна товару підтверджена об’єктивними та достовірними відомостями, що піддаються обчисленню та містяться у поданих до митного оформлення інвойсах. Згідно пункту 2.1. контракту, ціна на товари, їх кількість та асортимент, що поставляється за цим договором, зазначені у інвойсах на кожну поставку.

Як вбачається з діючої судової практики, пов’язаної з вирішенням цих питань, в тому числі її узагальненнями, затвердженими Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017р. №2, декларант повинен підтвердити лише ті факти, які пов’язані з витратами, які, на його думку, входять до митної вартості товарів. Натомість, якщо митниця має сумніви щодо включення витрат на страхування до ціни товару чи вважає, що здійснене додаткове страхування, то саме митниця повинна довести наявність цього факту.

Отже, виявлені на думку органу доходів і зборів певні недоліки у страхових документах, враховуючи умови зовнішньоекономічного договору та умови поставки CIF, не впливають та не можуть вплинути на правильність визначення позивачем митної вартості товарів.

У зв'язку із цим, подання неякісної копії або навіть неподання декларантом документів, що містять відомості про вартість страхування, не може вплинути на визначення митної вартості товару, оскільки витрати на страхування товарів входять до ціни товару.

Зазначення митницею в одному із спірних рішень щодо різної митної вартості у інвойсі та страховому полісі також не може бути розбіжністю, адже страховий поліс повинен покривати повну вартість вантажу з додаванням відсотка на супровідні витрати страхової компанії, у зв’язку з чим вартість у страховому документі може відрізнятись від вартості товару у виставленому до сплати покупцю інвойсі. Отже, зазначені обставини не є розбіжністю у поданих до митного оформлення документах.

Стосовно ж зазначення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів про те, що партію товару нібито було застраховано раніше ніж укладено контракт, що на думку органу ДФС є однією з підстав для невизнання заявленої декларантом митної вартості товарів за ціною договору, суд встановив наступне.

Так, як вбачається з матеріалів справи, вказані зовнішньоекономічні поставки здійснювались на підставі ордерних коносаментів (order B/L).

Порядком заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012р. №651, визначено поняття «ордерних поставок» як поставок товарів для купівлі-продажу чи товарообміну, при яких на момент вивезення товарів ще не укладено зовнішньоекономічні договори (контракти).

Отже, страхування вантажу та експортування товару продавцем раніше за укладення контракту з покупцем не є розбіжністю, а виключно є певною особливістю ордерних поставок.

Так, як встановлено по справі, на момент митного оформлення митницею взагалі не зазначалось про необхідність доведення правомірності здійснення поставок 3-ми особами (виробниками товарів). Про такі обставини відповідач зазначив лише в ході судового розгляду справи, а тому відповідно, останні фактично не можуть розглядатися судом як належна підстава для винесення митницею спірних рішень. Разом з тим, митниця не має права вимагати будь-яких пояснень щодо договірних відносин іноземного контрагента з третіми особами, до яких позивач взагалі не має ніякого відношення, оскільки така інформація є конфіденційною та не підлягає розголошенню.

Ще одну розбіжність, яка на думку органу доходів і зборів впливає на митну вартість товару, зазначено у рішенні про коригування митної вартості товарів № UA125000/2017/000111/2 від 10.06.2017, а саме: в коносаменті зазначено – “freight collect”, при цьому поставка товару здійснюється на умовах CIF – ОСОБА_2, згідно цих умов, фрахт проплачений.

Це твердження митниці щодо впливу вказаної розбіжності на митну вартість товару також є помилковим, адже слова в коносаменті “Prepaid” і “Collect” означають у першому випадку, що фрахт оплачений у порту відправлення, а в другому – у порту призначення, що не впливає на митну вартість товару, так як поставка товару здійснювалась на умовах поставки CIF – ОСОБА_2 та витрати з морського перевезення вантажу понесені продавцем товару та включені у ціну товару. Отже в даному випадку не має значення коли фактично продавець сплатив фрахт: у порту відправлення або у порту призначення, враховуючи, що вказаний платіж включений у ціну товару, що виставлена до сплати покупцю у поданих до митного оформлення інвойсах.

Твердження митниці у деяких рішеннях про коригування митної вартості товарів щодо наявності розбіжностей у вартісних та вагових характеристиках товарів, вказаних у інвойсах, страховому полісі та коносаменті, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи. Вагові та вартісні характеристики товарів достовірно задекларовані позивачем у митних деклараціях та підтверджені поданими до митного оформлення документами.

Стосовно ще однієї розбіжності, на яку звернув увагу митний орган та зазначив її у спірному рішенні про коригування митної вартості №UA125110/2017/110291/2 від 31.07.2017р., це те, що в копії митної декларації країни відправлення зазначена вартість товару не співпадає із вказаною в інвойсах.

Проте, судова колегія, уважно дослідивши матеріали справи, погоджується з висновками суду 1-ї інстанції та, в свою чергу, також вважає, що вказане твердження митниці є необґрунтованим, оскільки в даному конкретному випадку експортування товарів на адресу позивача здійснювалась виробником товарів, який не є контрактотримачем, а контрактотримач – Компанія «INFORT TRADE LTD» виставила покупцю рахунок-фактуру (інвойс) з урахуванням очікуваної власної прибутковості, що пояснює зазначення вартості товару у інвойсі іншої, ніж у експортній декларації.

Таким чином, вищевикладене свідчить про те, що виявлені митницею розбіжності є необґрунтованими, безпідставними, в деяких випадках надуманими і зведеними до припущень, та жодним чином не впливають на числове значення складових митної вартості товару.

Наведення ж представниками відповідача під час судового розгляду даної справи в судах обох інстанцій нових розбіжностей, які безпосередньо не зазначались органом доходів і зборів при прийнятті спірних рішень про коригування митної вартості товарів, суперечить принципу верховенства права в частині забезпечення правової передбачуваності та правової визначеності, та не може бути причиною виникнення сумніву у задекларованій позивачем митній вартості товару, оскільки на стадії декларування товару вони заявлені не були.

Отже, за таких обставин, оскільки жодних належних фактів в обґрунтування неможливості застосування 1-го методу визначення митної вартості товарів митницею наведено не було, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку повинні бути застосовані положення ч.7 ст.54 МК України, а саме, заявлена декларантом митна вартість товарів має бути визнана автоматично.

При цьому, також слід звернути увагу й на те, що митним органом у спірних рішеннях про коригування митної вартості товарів взагалі не наведено мотивованих пояснень щодо зроблених коригувань митної вартості товару.

Так, як вже зазначалося вище, згідно з п.2.1 розділу II «Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів» (затв. наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012р. №598), у графі 33 рішення про коригування митної вартості товарів зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі: неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у ст.53 Кодексу); невірно проведений розрахунок митної вартості; невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу III Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом. У цій графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог ст.ст.59-61 Кодексу. Результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), фіксуються у графі.

Посилання ж відповідача на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у рішенні допускається лише тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень ст.ст.59,60,64 МКУ з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.

У випадку ж визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (ст.64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.

Ключовою обставиною при коригуванні митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод, є обставина ідентичності (подібності, аналогічності) товарів. Однак, при цьому, орган доходів і зборів повинен належним чином довести цю обставину «ідентичності» (подібності, аналогічності) оцінюваних товарів та товарів, ціну яких бере за основу, якщо має намір застосувати один із наведених другорядних методів. Така обставина доводиться саме шляхом порівняння характеристик оцінюваних товарів та товарів, ціна яких береться за основу при коригування митної вартості.

Таким чином, враховуючи вказані вище норми діючого законодавства, митний орган зобов’язаний навести у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості у т.ч. за резервним методом визначення митної вартості, що, в свою чергу, в даному випадку, в порушення норм законодавства з державної митної справи не було зроблено митницею у спірних рішеннях.

При чому, одночасно слід зазначити, що сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого позивачем та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що розмитнювались цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, ще не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є беззаперечною підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів.

Та обставина, що подібний товар розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за «основним методом» та її визначенні за «резервним методом», адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, якість, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок, тривалість зберігання, сезонність товару, та навіть актуальність моделей і кольорів, тощо).

При цьому, слід зазначити, що аналогічну правову позицію з цього спірного питання вже неодноразово висловлював і Верховний Суд, зокрема, у своїх постановах від 31.01.2018р. по справі №813/7272/13-а (К/9901/3036/18), від 02.03.2018р. по справі №804/2997/17 (К/9901/4472/17) та від 19.06.2018р. по справі №826/6346/16 (К/9901/36092/18).

Також, як свідчать матеріали справи, серед вищевказаних митних оформлень товарів є випадки митного оформлення товарів за тимчасовими митними деклараціями із наданням в подальшому додаткових митних декларацій у відповідності до положень ст.ст.260,261 Митного кодексу України.

Так, згідно із ч.1 ст.260 МК України, якщо декларант або уповноважена ним особа не володіє точними відомостями про характеристики товарів, необхідні для заповнення митної декларації у звичайному порядку, вона може подати органу доходів і зборів тимчасову митну декларацію на такі товари за умови, що вона містить дані, достатні для поміщення їх у заявлений митний режим, та під зобов'язання про подання додаткової декларації у строк не більше 45 днів з дати оформлення тимчасової митної декларації.

А як передбачено ч.3 ст.260 МК України, для випуску товарів відповідно до заявленого митного режиму за тимчасовою митною декларацією застосовуються курси валют, визначені відповідно до ст.3-1 цього Кодексу, заходи тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, чинні на дату прийняття органом доходів і зборів тимчасової митної декларації для оформлення. Якщо декларант не володіє точними відомостями, необхідними для визначення ставок митних платежів, для нарахування сум митних платежів за тимчасовою митною декларацією застосовується найбільша ставка митних платежів з тих, під яку може підпадати товар.

Саме за відсутності точних відомостей для однозначного визначення коду товару згідно УКТЗЕД та у відповідності до положень ст.260 МК України, ТОВ «ПЛЮС-ГРАНІТ-ІНВЕСТ» і заявило до митного оформлення товари «трикотажні полотна…» за кодом згідно УКТЗЕД НОМЕР_1 за тимчасовими митними деклараціями від 07.06.2017р. №/2017/409014, №/2017/409015 із застосуванням найбільшої ставки ввізного мита з тих, під яку можуть підпадати товари (8 %).

Як встановлено по справі, з метою встановлення характеристик, визначальних для класифікації товарів, посадовими особами Київської митниці ДФС були відібрані проби (зразки) вказаного товару.

Так, як видно з матеріалів справи, при поданні м/декларацій декларантом було застосовано метод визначення вартості «за ціною договору» згідно ст.58 МК України. Проте, митниця не погодилась із заявленою декларантом митною вартістю та прийняла рішення про коригування митної вартості товарів від 08.06.2017р. №000/2017/000109/2, №000/2017/000110/2 із застосуванням «резервного методу» визначення митної вартості товарів.

Як слідує зі змісту цих рішень, в обґрунтування підстав для невизнання митної вартості товарів та її коригування митницею зазначено про нібито існуючі розбіжності стосовно умов розрахунків за поставлений товар, не визначення строків поставки та недоліків у поданих до митного оформлення страховому полісі та прайс-листах, необґрунтованість яких викладена вище.

Однак, з урахуванням положень ч.7 ст.55 МК України та рішення про коригування митної вартості, вказані вище товари було випущені у вільний обіг за тимчасовими митними деклараціями від 08.06.2017р. №/2017/409077 і №/2017/409082 із наданням фінансових гарантій.

Згідно з положеннями ч.1 ст.261 МК України, у разі подання відповідно до ст.260 цього Кодексу тимчасової митної декларації, декларант або уповноважена ним особа повинні протягом строків, визначених відповідно до цього Кодексу, подати органу доходів і зборів додаткову декларацію, яка містить точні відомості про товари, задекларовані за тимчасовою митною декларацією, що подавалися б у разі декларування цих товарів за митною декларацією, заповненою у звичайному порядку.

Як вбачається з ч.1 ст.258 МК України, під «митною декларацією», заповненою у звичайному порядку, розуміється митна декларація, що містить обсяг відомостей (даних), достатній для завершення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення у заявлений митний режим.

Як встановлено з матеріалів справи, після проведення лабораторних досліджень на підставі експертних висновків Київською митницею ДФС були прийняті Рішення про визначення коду товару та визначено інші коди та опис товарів, ніж задекларовані у тимчасових митних деклараціях.

За рішенням про визначення коду товару від 11.07.2017р. № КТ-UA125110-0003-2017 визначені коди товарів НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_1 згідно УКТЗЕД; за рішенням від 10.08.2017р. №КТ-UA125110-0011-2017 визначені коди товарів НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_1 згідно УКТЗЕД.

Як вже зазначалося вище, відповідно до вимог ч.2 ст.69 Митного кодексу України, органи доходів і зборів здійснюють контроль правильності класифікації товарів, поданих до митного оформлення, згідно з УКТЗЕД.

Але при цьому, ці відомості про визначення митної вартості повинні базуватися на об'єктивних (т.б. правильних, вичерпних) даних, підтверджених відповідними документами.

У відповідно до приписів п.5 розділу 1 «Методичних рекомендації щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України» (затв. наказом ДФС України №689 від 11.09.2015р.), робота з аналізу, виявлення та оцінки ризиків здійснюється, як правило, після перевірки правильності класифікації товарів згідно з УКТЗЕД та правильності визначення країни походження товарів.

Так, Вищий адміністративний суд України в своєму листі від 13.03.2017р. фактично узагальнив практику застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13.03.2012р. Так, зокрема, ВАС України в п.2.1. листа вказав наступне: в адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення орган доходів і зборів повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення (у цьому випадку рішення про коригування митної вартості товарів та про відмову у митному оформленні товару); відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Отже, на підставі результатів досліджень характеристик товару, визначальних для перевірки митної вартості товару забезпечується остаточний контроль правильності визначення митної вартості саме за додатковою декларацією.

В даному ж випадку, під час проведення експертних досліджень встановлені інші характеристики товару, визначальні для його класифікації згідно УКТЗЕД. При цьому, митна вартість товарів відкоригована органом доходів і зборів за даними, заявленими у тимчасових митних деклараціях (не вичерпними), підтверджена органом доходів і зборів за додатковими деклараціями з іншими характеристиками товару.

Як видно з граф 20, 26 спірних рішень про коригування митної вартості від 08.06.2017р. №000/2017/000109/2 і №000/2017/000110/2, митницею відкориговано митну вартість на товар за кодом згідно УКТЗЕД НОМЕР_1, з описом «трикотажне полотно, виготовлене з синтетичних волокон, поперечнов’язане», тоді як фактично у вільний обіг було випущено товари з іншим кодом та описом, а отже, за таких обставин вказані рішення відповідача є необґрунтованими та підлягають скасуванню ще і за цих підстав.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, судова колегія приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції висновку про те, що у вказаних оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості не зазначено обґрунтованих сумнівів щодо заявленої митної вартості товарів, за наслідками яких від декларанта витребовувались додаткові документи, розпочалась процедура консультацій та згідно яких скориговано митну вартість товарів.

Окрім того, ще слід звернути увагу і на положення ч.5 ст. VII «Генеральної угоди з тарифів і торгівлі», згідно з якими, базис і методи визначення вартості товарів, які підпадають під обкладання митом чи іншими зборами або імпортні чи експортні обмеження, основані на вартості товару чи регульовані будь-яким способом на основі вартості, повинні бути стабільними і оприлюдненими достатньою мірою для того, щоб надати можливість комерсантам з достатньою впевненістю оцінити вартість товарів для митних цілей.

Проте, як вже зазначалося вище, в усіх спірних випадках митницею було скориговано митну вартість імпортованих товарів виключно за резервним (шостим) методом визначення митної вартості.

Відповідно до вимог ч.1 ст.64 МК України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у ст.ст.58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ОАТТ).

Також, вказаною вище статтею VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, зокрема, передбачено, що оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на «дійсній вартості» імпортованого товару, на який розраховується мито, або подібного товару і не повинна грунтуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.

При чому, під "дійсною вартістю" слід розуміти ціну, за яку під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи подібний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції. У тому ступені, в якому на ціну такого чи подібного товару впливає кількість окремої трансакції, ціна, що розглядається, повинна єдиним способом пов'язуватися або з порівнюваними кількостями, або з кількостями, не менш сприятливими для імпортерів, ніж ті, в яких більший обсяг товарів продається у торгівлі між країнами експорту та імпорту (пп.b). Якщо ж «дійсна вартість» не може бути визначена відповідно до підпункту «b» цього пункту, то відповідно оцінка для митних цілей повинна грунтуватися на найближчому еквіваленті такої вартості, який можна визначити.

Так, як встановлено судовою колегією, безпосередньо при коригуванні митним органом митної вартості товарів декларант фактично не мав змоги перевірити серед яких саме митних декларацій контролюючий орган обрав саме ту, що послугувала джерелом для коригування митної вартості товарів у конкретному випадку, оскільки доступ до ЄАІС ДФС мають лише посадові особи ДФС.

На офіційному ж сайті ДФС України міститься лише інформація щодо середньо-розрахункової вартості товарів при імпорті в Україну в розрізі митниць, яку, в свою чергу, можна перевірити за певними критеріями пошуку (період, митниця оформлення та код товарної підпозиції).

Але, навіть з інформації, отриманої з цього сайту ДФС вбачається, що в період, наближений до спірних митних оформлень, найближчий еквівалент середньо-розрахункової вартості схожих товарів є значно нижчим, ніж рівень митної вартості, до якої митниця збільшила вартість товару позивачу (витяги наявні в матеріалах справи, т.30).

Не можливо в повній мірі узяти до уваги також і інформацію, що була встановлена з витребуваних апеляційним судом у відповідача копій митних декларацій (т.т.25-28), які нібито послугували однією з підстав для коригування митної вартості, з яких, в свою чергу, вбачається, що є випадки коли митницею в якості джерел для коригування митної вартості спірних товарів обираються МД, за якими товар імпортовано з інших країн відправлення, а саме з Німеччини, Польщі, Болгарії. Тобто, спірний товар країною виробництва Китай, спочатку було імпортовано та розмитнено у країнах ЄС, а потім перепродано до України, що, в свою чергу, не може не вплинути на рівень митної вартості товару, який звичайно ж є вищім.

Також, з цих МД вбачається і багато випадків коли митниця у спірних рішеннях про коригування митної вартості коригує її до рівня м/вартості, який заявлений самими суб'єктами господарювання за резервним (6-м) методом (в той час як позивач, в даному випадку, обирає 1-й метод). Є і випадки, коли митний орган коригує митну вартість в деяких митних деклараціях з умовами поставки DDP (в той час як поставка здійснювалася на адресу позивача за умовами CIF). При цьому, ще слід згадати й про той факт, що з графи 44 наданих митницею копій декларацій інших суб'єктів господарювання вбачається, що за умовами поставки CIF згідно Інкотермс 2010, в цій графі не завжди зазначаються (а значить і не подаються) страхові та платіжні документи, проте в цих випадках даний факт не викликає жодних сумнівів у заявленій іншими суб'єктами господарювання (на відміну від позивача) митній вартості товару.

При цьому, необхідно вказати, що аналогічні правові висновки (позиція) з питання того, що неподання до митного оформлення страхових документів не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за основним методом за умови, якщо згідно Інкотермс 2010 страхові витрати несе продавець, а отже ці витрати включені у ціну товару, вже неодноразово висловлював і Верховний Суд, зокрема, у своїх постановах від 20.02.2018р. по справі №826/997/16 (К/9901/13113/18), від 20.02.2018р. по справі №826/8799/16 (К/9901/4427/17) та від 18.04.2018р. по справі №826/13087/16 (№К/9901/36823/18).

Крім того, слід звернути увагу ще й на інші висновки Верховного Суду, зазначені в постанові від 17.04.2018р. по справі №815/329/17 (К/9901/2278/18), по який касаційний суд, в свою чергу, вказав, що відсутність оплати за товар не впливає на митну вартість такого товару з огляду на те, що фактична оплата за поставлений товар, як і спосіб здійснення такої оплати (готівковий, безготівковий), так і часові рамки оплати (передоплата, післяплата, відстрочка) ніяким чином не впливають на ціну (розмір оплати) товару, що передбачена контрактом.

Також, одночасно слід нагадати і про позицію Верховного Суд України, яку він висловив, зокрема, в своїх постановах від 31.03.2015р. і 02.06.2015р. (справи №№ 21-127а15, 21-498а15), зі змісту яких, в свою чергу, вбачається, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим, витребувати необхідно лише тільки ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Проте, як встановлено матеріалами справи, в порушення ч.3 ст.53 МК України у митного органу, в даному конкретному випадку, не було достатніх правових підстав для витребування у позивача додаткових документів, оскільки подані декларантом документи не містили таких розбіжностей, які б суттєво впливали на митну вартість.

І на останнє, що ж стосується позиції Київської митниці щодо наявності певних розбіжностей в умовах поставки та фактурній вартості ввезеного позивачем «трикотажного полотна», яка була висловлена в ходе апеляційного розгляду справи у зв’язку із отриманням відповідачем відповіді від митної адміністрації Туреччини (т.24) на запит ДФС України від 11.05.2018р. щодо перевірки автентичності документів, на підставі яких на митну територію України було ввезено це трикотажне полотно за МД від 14.06.2017р. №UA125110/2017/409562, то судова колегія з цього приводу вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідач стверджує, що надана митною адміністрацією Туреччини інформація нібито повністю підтверджує наявність розбіжностей в умовах поставки та фактурній вартості ввезеного позивачем «трикотажного полотна».

Разом з тим, належним чином дослідити та проаналізувати надані митною адміністрацією Туреччини документи у суду відповідної можливості фактично не має через відсутність їх автентичного (точного, достовірного) перекладу на українську мову.

Окрім того, слід звернути увагу на те, що надіслані митними органами Туреччини документи містять відомості, встановлені безпосереднім виробником товару - Компанією «UCKA ТEKSTIL Veysel Karakose». Позивач же, в свою чергу, в даному випадку не мав правовідносин з цим виробником товару, а був одержувачем (покупцем) товару за зовнішньоекономічним договором (контрактом) №2704-17 від 27.04.2017р., укладеним з Компанією «INFORT TRADE LTD» UАЕ.

Тобто будь-які правовідносини між Компанією «INFORT TRADE LTD» UАЕ та турецькою компанією-виробником «UCKA ТEKSTIL Veysel Karakose» не мають жодного відношення до позивача, як, в свою чергу, не є обов'язковими і ціни встановлені виробником.

Як встановлено з матеріалів справи, ТОВ «Плюс-Граніт-Інвест» здійснювалось митне оформлення товарів (т.б. «трикотажного полотна») за МД від 14.06.2017р. №UA125110/2017/409562 на підставі наявних у нього документів, що були оформлені і виникли виключно з правовідносин між позивачем і Компанією «INFORT TRADE LTD» UАЕ (стороною контракту №2704-17 від 27.04.2017р.), а заявлена позивачем митна вартість цього товару є «дійсною» вартістю в рамках контракту, про яку сторони домовились.

У випадку ж, якщо митниця вважає, що ТОВ «Плюс-Граніт-Інвест» заявило в цій митній декларації неправдиві відомості щодо митної вартості товару, то дане підприємство повинно бути притягнуто до відповідальності за порушення митних правил у відповідності до розділів XVIII - XIX Митного кодексу України. Крім того, митний орган після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри також може провести і документальну невиїзну (або виїзну) перевірку в порядку, передбаченому ст.351 МК України.

Однак, з матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що до цього часу ні ТОВ «Плюс-Граніт-Інвест», ні його посадові особи, до будь-якої відповідальності за порушення митних правил за вказаними обставинами не притягувалися і документальна невиїзна (або виїзна) перевірка підприємства позивача не проводилася.

До того ж, як вбачається зі спірного рішення митниці від 14.06.2017р. №UА125000/2017/000131/2 (з урахуванням якого була оформлена МД від 14.06.2017р. №UА125110/2017/409562) вказані вище обставини не досліджувалися раніше ні судом 1-ї інстанції, ні митним органом та відповідно, не слугували підставою для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості цих товарів.

Аналогічна позиція з цього спірного питання була висловлена і Верховним судом в постанові від 30.01.2018р. (по справі №813/7903/14).

Відповідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Аналогічні положення містяться і в ч.ч.4,5 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» №1402 від 02.06.2016р., зі змісту яких, в свою чергу, слідує, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, а також враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Так, одним із принципів здійснення державної митної справи є такий принцип, як додержання прав та охоронюваних законом інтересів осіб (п.7 ч.1 ст.8 МКУ). У контексті процедури перевірки заявленої митної вартості під час митного контролю та митного оформлення згаданий вище принцип, на думку суду, означає обов’язок органу доходів і зборів вживати заходів щодо забезпечення інтересів декларанта, зокрема інтересу бути обізнаним із попередньою оцінкою, даною органом доходів і зборів доказам у справі (т.б. документам, доданим до митної декларації). Це означає, що митний орган повинен довести до відома декларанта таку свою оцінку з тим, щоб декларант міг сформувати власну правову позицію і стратегію її відстоювання у конкретній митній процедурі. Не наведення у даних випадках інформації щодо товару, з яким здійснюється порівняння та пояснень щодо самих коригувань фактично суперечить «принципу правової визначеності» та не дозволяє декларанту спростувати наведену митним органом інформацію.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що в оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості товарів відповідачем не зазначені обґрунтовані сумніви щодо заявленої митної вартості товарів, за наслідками яких від декларанта витребовувались додаткові документи, розпочалась процедура усних консультацій та згідно яких в подальшому було скориговано митну вартість товарів.

Окрім того, ще слід вказати й про те, що згідно зі ст.6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

До того ж, як слідує зі змісту приписів ст.6 ГК України, загальними принципами господарювання в Україні - є свобода підприємницької діяльності, заборона незаконного втручання органів державної влади у господарські відносини.

А відповідно до ст.ст.179,189,190 ГК України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення, суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни. При здійсненні експортних та імпортних операцій у розрахунках з іноземними контрагентами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі види продукції, за винятком тих, на які встановлено державні ціни.

Одночасно, також слід звернути увагу і на положення ст.318 Митного кодексу України, згідно з якими, митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Дана норма МК України також відповідає і стандартним правилам, встановленим п.п.3.16,6.2 «Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011р. №3018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, цей принцип узгоджується і з проголошеними у ст.8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.

Таким чином, саме на основі системного аналізу норм ст.ст.8,19,22 Конституції України, ч.ч.6,7 ст.54 Митного кодексу України, законодавець запропонував таку конструкцію регулювання митних відносин, якою презюмується правильність визначення митної вартості декларантом, у випадку, якщо не доведено інше. В адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення орган доходів і зборів повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення (у цьому випадку рішення про коригування митної вартості та відмову у митному оформленні товару); відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах. Отже, тягар доведення неправильності заявленої митної вартості лежить на органі доходів і зборів.

Як вже зазначалося вище, відповідно до ч.7 ст.54 МК України, у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена за умовами договору декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Отже, з урахуванням вищевикладених обставин, судова колегія, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції, висновку про те, що митний орган, в даному випадку, не навів та не надав беззаперечних доказів того, що подані декларантом документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів, в зв’язку із чим, усі оскаржувані рішення про коригування митної вартості, якими було безпідставно застосовано другорядний метод визначення митної вартості товарів, як і картки відмови, підлягають скасуванню, оскільки надані декларантом в момент митного оформлення товару документи чітко ідентифікували оцінюваний товар та містили об'єктивні і достовірні дані, які підтверджували ціну товарів, що підлягала сплаті позивачем на користь продавця, тобто підтверджували митну вартість товарів за ціною договору.

При цьому, одночасно необхідно ще раз звернути увагу на той факт, що вказані вище висновки суду апеляційної інстанції повністю узгоджуються з існуючою судовою практикою, а саме, як з рішеннями Верховного Суду, зокрема, постановами від 18.04.2018р. по справі №826/13087/16 та від 17.04.2018р. по справі №815/329/17, так і з рішеннями Київського апеляційного адміністративного суду, зокрема, постановами від 25.04.2017р. (провадження №К/9901/36823/18) та від 01.11.2017р. (справа №826/8799/16), а також постановами Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2018р. (справи №815/2417/17, №815/4930/17 і №815/5025/17) і від 12.09.2018р. (справа №815/5264/17), які, в свою чергу, набрали законної сили і обставини в яких, є абсолютно аналогічними.

Статтею 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Так, в п.71 рішення ЄСПЛ у справі «Звежинський проти Польщі» (заява №34049/96), європейський суд зазначив, що позбавлення майна, у значенні цього речення, може бути виправданим, лише якщо воно відбувається в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом. Крім того, будь-яке втручання у право власності має відповідати критерію пропорційності. Суд звертає увагу, що під час втручання необхідно дотримуватися «справедливої рівноваги» між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основних прав людини (рішення у справі «Pressos Compania Naviera S.» та інші проти Бельгії» від 20.11.1995р., п.38). Цю рівновагу буде порушено, якщо людині доведеться нести надто специфічний або надмірний тягар (рішення у справі «Спорронга і Льонрота»). При цьому, в п.73 Є/Суд підкреслює, що, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти коректно і дуже послідовно (рішення у справі «Беєлер проти Італії»).

Також необхідно зауважити, що ЄСПЛ прийняв низку рішень і у справах щодо України, в яких було встановлено порушення вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції, в яких причиною визнання порушення, серед іншого, було порушення справедливого балансу, нечіткість та неузгодженість законодавства.

Так, зокрема, згідно рішення у справі «TOB «Полімерконтейнер» проти України» (заява №23620/05), будь-яке втручання, включаючи те, яке виникло в результаті заходів для забезпечення сплати податків, не повинно порушувати «справедливого балансу» між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на зацікавлену особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

У справах «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/05) від 14.10.2010р. та «Серков проти України» (заява №39766/05 від 07.07.2011р.) ЄСПЛ дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чіткім і узгодженим та не відповідало вимозі «якості закону» і не забезпечувало адекватного захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по - друге, національними органами не було дотримано вимогу законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування. Відповідач, в даних випадках не продемонстрував такої гнучкості при виборі норм чинного законодавства, що регулює процедуру надання страхових документів, а саме приписів п.8 ч.2 статті 53 МК України, як на підставу витребування таких документів, незважаючи на те, що позивач, посилаючись на приписи ч.10 статті 58 МК України, зазначав про понесення таких страхових витрат саме продавцем та неможливості їх надання внаслідок відсутності таких.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

А відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, як вже зазначалося вище, враховуючи встановлені обставини справи, а також правове регулювання спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що всупереч вимог ч.2 ст.77 КАС України, контролюючий орган не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що повинна була бути фактично сплачена за ці товари та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції грубих порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки фактично ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Київської митниці ДФС – залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2017 року – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 24.09.2018р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: ОСОБА_7

Судді: А.В. Бойко

ОСОБА_8