Постанова № 76697905, 25.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/8544/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Губської О.А.

За участю секретаря: Івченка М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2018 року, суддя Васильченко І.П., у справі за адміністративним позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про зобов'язання вчинити дії,-

У С Т А Н О В И В:

Державна архітектурно-будівельна інспекції України звернулась до Окружного адміністративного суду м.Києва з адміністративним позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2018 року закрито провадження по справі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як убачається із матеріалів справи, позивач звернувся до суду із вимогою про приведення земельної ділянки до попереднього стану шляхом знесення самовільно побудованої господарської споруди за власний рахунок, на підставі не виконаних ОСОБА_2 вимог приписів від 31.07.2012 року та 19.09.2012 року.

Приймаючи рішення про закриття провадження у справі, суд першої інстанції послався на правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року (справи № 21-1959а16) та від 06 лютого 2018 року (справи № К/9901/7634/18), зазначивши, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки він не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.

Частиною третьою статті 3 КАС України (в редакції після 15 грудня 2017 року) передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява № 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55 Конституції України та статті 5 КАС України у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, визначальним критерієм віднесення справи до справ адміністративної юрисдикції є наявність стороною у справі суб'єкта владних повноважень та виконання ним у спірних відносинах управлінських функцій.

За приписами пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до частин першої, другої статті 10 Закону України від 20 травня 1999 року № 687 ХІV «Про архітектурну діяльність» (надалі - Закон № 687 ХІV) для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури, додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.

Державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю (далі - орган державного архітектурно-будівельного контролю)

Згідно з пунктом 1 Положенням про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 2014 року № 294 (надалі - Положення № 294) Державна архітектурно-будівельна інспекція України (Держархбудінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Пунктом 7 Положення № 294 передбачено, що Держархбудінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що органи Державної архітектурно-будівельної інспекції України є суб'єктами владних повноважень, оскільки виконують функції у сфері державного архітектурно-будівельного контролю, а тому юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи за їх участю, які виникають під час виконання ними саме цих функцій.

Зі змісту частини четвертої статті 5 КАС України вбачається, що до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб'єкта владних повноважень, в яких одночасно можуть бути відповідачами фізичні особи в чітко визначених законами України випадках.

Відповідно до статті 41 Закону № 3038-VI державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється на об'єктах будівництва у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом. Позаплановою перевіркою вважається перевірка, що не передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю. Підставами для проведення позапланової перевірки є, зокрема, виявлення факту самочинного будівництва об'єкта.

Згідно із частиною першою статті 38 Закону № 3038-VI у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.

Таким чином, орган державного архітектурно-будівельного контролю у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, уповноважений видати припис про усунення порушень, у тому числі шляхом знесення самочинного збудованого об'єкта. Цей припис є обов'язковою передумовою для можливості контролюючого органа на звернення до суду на підставі частини першої статті 38 вказаного Закону у зв'язку з його невиконанням. І, враховуючи положення частини четвертої статті 5 КАС України, такий позов повинен розглядатись в порядку адміністративного судочинства.

Дії органу державного архітектурно-будівельного контролю здійснюються ним як суб'єктом владних повноважень послідовно в чітко визначеному порядку. Зокрема такий орган, що наділений контролюючими функціями, видає припис, який є обов'язковим до виконання і може бути оскаржений до суду. Оскільки дії щодо видання припису є публічно-правовими, то і подальше звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об'єкта зумовлено правовідносинами публічно-правового характеру й повинно розглядатись у порядку адміністративного судочинства.

Звертаючись до суду з позовом про знесення об'єкту самочинного будівництва і мотивуючи такий позов порушеннями архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних або інших подібних норм і правил, суб'єкт владних повноважень діє не з метою захисту своїх приватних прав та інтересів, а з метою захисту прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав та з метою запобігти можливих суспільно значимих несприятливих наслідкам порушення відповідних норм і правил.

Враховуючи вищевикладене, оскільки спір виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовує у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва та усунення порушень шляхом знесення самочинно збудованого об'єкта містобудування. Чинним законодавством України визначено, що справа за позовом такого суб'єкта владних повноважень, який звернувся до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об'єкта на підставі частини першої статті 38 Закону № 3038-VI, належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 та 11 квітня 2018 року (справи № 14-48цс та № 11-96апп18 відповідно) та від 16 травня 2018 року (справі № 522/5487/17).

Проте, в ході судового розгляду справи, суд першої інстанції не перевірив, чи дійсно існує на території домоволодіння самовільно побудована господарська споруда та чи існує вона на даний час.

Як пояснив представник відповідача, ніякої самовільно збудованої господарської споруди на даний час на території домоволодіння не має, земельна ділянка приватизована, належить іншим особам і на ній всі споруди узаконені.

Зазначені обставини судом першої інстанції належним чином перевірено не було, а отже суд першої інстанції передчасно прийшов до висновку про наявність спору про право.

Крім того, колегія суддів зазначає, що спори, які виникають за участю суб'єкта владних повноважень з метою реалізації у спірних відносинах наданих йому законодавством владних управлінських функцій, є публічно-правовими.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2018 року та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Згідно ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 312, 320, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2018 року скасувати, а справу за адміністративним позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про зобов'язання вчинити дії направити до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, визначених ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Губська О.А.

Повний текст виготовлено: 25 вересня 2018 року.