Постанова № 76697896, 25.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 810/1584/17 Суддя першої інстанції: Щавінський В.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства «Еркер» на проголошене о 14 годині 20 хвилин рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року, повний текст якого складено 11 квітня 2018 року, у справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Еркер» до Головного управління ДФС у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2017 року приватне підприємство «Еркер» (далі - Позивач, ПП «Еркер») звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (далі - Відповідач, ГУ ДФС у Київській області) про скасування податкових повідомлень-рішень від 27.01.2017 року №0002461404, №0002391404, №0002481404, №0002501404, №0000021303, №0000031303.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.04.2018 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ТОВ КФ «Сапфір», якою Позивачу видані векселі, на час перевірки припинено у зв'язку з процедурою банкрутства, то ПП «Еркер» занизило податок на прибуток підприємств, не відобразивши суму заборгованості в якості доходу. Зазначив, що матеріалами справи підтверджується заниження Позивачем фактично отриманого доходу шляхом завищення вартості виконаних робіт. Крім того, підкреслив, що Відповідач обґрунтовано зауважив, що Позивачем не було забезпечено сплату орендної плати в установленому законом розмірі, а також не подано податкову звітність з орендної плати за чотири звітних періоди. Поряд з іншим, суд звернув увагу на те, що доказів повернення земельної ділянки власнику чи фактичне вибуття із користування ПП «Еркер» надано не було. Крім іншого, вказав на те, що нарахування соціальної пільги за відсутності відповідної заяви працівника йде у розріз з вимогами Податкового кодексу України.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду та прийняти нову постанову по справі, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. При цьому наголошує на неврахуванні судом правової природи векселя, який може бути переданий шляхом індосаменту у будь-який час до ліквідації підприємства, зазначаючи, що навіть за умови непередачі векселів шляхом індосаменту, ПП «Еркер» повинно було погасити їх у 2010 році - після ліквідації ТОВ КФ «Сапфір», а не у 3 кварталі 2016 року. Стверджує, що у ході перевірки посадовими особами Білоцерківської ОДПІ не досліджено первинної документації та не враховано існування різних методів визначення собівартості реалізованих товарів, робіт, послуг, оскільки доходи одержані платником податків як по короткострокових, так і довгострокових договорах. Також зазначає, що суд залишив поза увагою припинення договору оренди земельної ділянки орендодавцем ще у 2014 році, що звільняє Позивача від обов'язку нараховувати та сплачувати орендну плату. Крім того, підкреслює, що судом не було надано належної оцінки факту подання працівником заяви про застосування податкової пільги.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2018 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу Відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Свої доводи обґрунтовує тим, що кредиторська заборгованість ТОВ КФ «Сапфір» не може бути погашена у зв'язку з припиненням юридичної особи, а тому у ПП «Еркер» виник обов'язок з включення до складу доходів безнадійної заборгованості. Крім того, зазначає, що Позивачем завищено вартість по об'єктам незавершеного будівництва та реалізованих майнових прав, адже їх не було підтверджено жодними первинними документами. Поряд з цим, зазначив, що ПП «Еркер» не надано жодних доказів на спростування факту несплати орендної плати за земельну ділянку та правомірності надання працівнику податкової пільги.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2018 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 04.09.2018 року, яке у подальшому було відкладено на 25.09.2018 року.

У судовому засіданні представник Позивача доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її вимоги задовольнити повністю з викладених в останній підстав.

Представник Відповідача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати в частині, виходячи з такого.

Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що у листопаді - грудні 2016 року працівниками Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області на підставі повідомлення від 10.11.2016 року №11, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 77.4 ст. 77, п. 82.1 ст. 82 ПК України, наказів 22.11.2016 року №1111, від 30.11.2016 року №1173, направлень від 22.11.2016 року №№ 543, 544, 545, 546 та від 16.12.2016 року №586 проведено документальну планову виїзну перевірку ПП «Еркер» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 року по 30.09.2016 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 30.06.2016 року.

У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем:

- п. 137.3 ст. 137, пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п. 134.1 ст. 134 ПК України, п. 5 П(С)БО 15 «Дохід», п. 7 П(С)БО «Витрати» зі змінами та доповненнями, п. п. 3, 18 П(С)БО 18 «Будівельні контракти» зі змінами та доповненнями, що виявилося у зменшенні збитків за 2015 рік на 290 000,00 грн. та заниженні податку на прибуток на загальну суму 8 564 660,00 грн., в т.ч. за 2013 рік - 524 041,00 грн., за 2014 рік - 1 844 591,00 грн., за 2015 рік - 2 885 164,00 грн., 3 квартал 2016 року - 3 310 864,00 грн.;

- абз. «б» п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, абз. 1, 2 п. 198.6 ст. 198 ПК України, що, з урахуванням приписів п. 102.1 ст. 102 ПК України, призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 64 348,00 грн., в тому числі за серпень 2013 року на 34 991,00 грн., вересень 2013 року на 35 459,00 грн., жовтень 2013 року на 16 425,00 грн., грудень 2013 року на 4 360,00 грн., лютий 2014 року на 10 316,00 грн., квітень 2014 року на 1 293,00 грн., червень 2014 року на 8 563,00 грн., листопад 2014 року на 4 825,00 року;

- ст. 288, п. 285.1 ст. 285, п. 287.3 ст. 287 ПК України з урахуванням п. 102.1 ст. 102 ПК України, що виявилося у заниженні орендної плати за земельні ділянки на загальну суму 37 388,70 грн., а саме: 4 квартал 2013 року - 2 276,77 грн., 2014 рік - 97 776,63 грн., 2015 рік - 12 211,00 грн., 3 квартал 2016 року - 13 124,3 грн.;

- ст. 288, п. 285.1 ст. 285, п. 287.3 ст. 287 ПК України з урахуванням п. 102.1 ст. 102 ПК України, що спричинило ненарахування та несплату орендної плати, неподання податкового звіту з орендної плати за земельні ділянки на загальну суму 286 255,63 грн., а саме: 4 квартал 2013 року - 18 629,80 грн., 2014 рік - 74 519,30 грн., 2015 рік - 93 074,61 грн., 3 квартал 2016 року - 100 031,92 грн.;

- пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, пп. 169.2.2 п. 169.2 ст. 169, абз. «а» п. 176.2 ст. 176 ПК України, що виявилося у неправомірному застосуванні податкової соціальної пільги до нарахованого доходу працівника, що призвело до неутримання та неперерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб в сумі 3 356,73 грн., в тому числі за 2013 рік - 172,05 грн., за 2014 рік - 1 905,78 грн., за 2015 рік - 1 278,90 грн.;

- абз. «б» п. 176.2 ст. 176 ПК України, а саме - подання за 4 квартал 2013 року, 1-4 квартал 2014 року та 1-3 квартал 2015 року не в повному обсязі податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку за формою № 1-ДФ, де не вірно та не у повному обсязі зазначалися суми утриманого податку на доходи фізичних осіб по працівниках підприємства.

Результати перевірки зафіксовані в акті від 26.12.2016 року №1022/10-02-14-01/24881850/120 (т. 1 а.с. 10-108).

За наслідками розгляду заперечень від 11.01.2017 року №24 до акту перевірки Білоцерківська ОДПІ направила на адресу ПП «Еркер» лист від 24.01.2017 року №589/10/10-02-14-01 (т. 1 а.с. 151-152), яким повідомлено Позивача про скасування висновків акту перевірки щодо порушення ПП «Еркер» п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, абз. 1, 2 п. 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 29 357,00 грн., у тому числі за грудень 2013 року на 4 360,00 грн., лютий 2014 року на 10 316,00 грн., квітень 2014 року на 1 293,00 грн., червень 2014 року на 8 563,00 грн., листопад 2014 року на 4 825,00 року. В іншій частині висновки акту перевірки залишено без змін.

На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 27.01.2017 року винесені податкові повідомлення-рішення:

- форми «Р» №0002461404, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 9 984 534,00 грн., у тому числі основного платежу - 8 564 660,00 грн., фінансових санкцій - 1 419 874,00 грн. (т. 1 а.с. 153);

- форми «П» №0002391404, яким Позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств у розмірі 290 000,00 грн. (т. 1 а.с. 154);

- форми «Р» №0002481404, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб на загальну суму 357 815,54 грн., у тому числі за основним платежем - 286 255,63 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 71 559,91 грн. (т. 1 а.с. 155);

- форми «ПС» №0002501404, яким до Позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції за платежем орендна плата з юридичних осіб на суму 680,00 грн. (т. 1 а.с. 156);

- форми «Д» №0000021303, яким Позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 5 765,41 грн., у тому числі за основним платежем - 3 356,73 грн., фінансовими санкціями - 2 408,68 грн. (т. 1 а.с. 157);

- форми «ПС» №0000031303, яким до Позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції за платежем податок на доходи фізичних осіб на суму 510,00 грн. (т. 1 а.с. 158);

- форми «Р» №0002471404, яким Позивачу визначено суму грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб на загальну суму 46 735,88 грн., у тому числі за основним платежем - 37 388,70 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 9 347,18 грн.

За результатами адміністративного оскарження рішенням ДФС України від 11.04.2017 року №7547/6/99-99-11-01-01-25 (т. 1 а.с. 159-169) частково задоволено скаргу ПП «Еркер» - скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.01.2017 року №0002471404, а інші індивідуальні акти - залишено без змін.

Вирішуючи питання про правомірність оскаржуваних актів індивідуальної дії, суд першої інстанції встановив таке.

За даними бухгалтерського обліку у Позивача по кредиту рахунку 621 «Цінні папери» обліковується кредиторська заборгованість по власних виданих векселях на суму 11 285 824,00 грн., виданих ТОВ КФ «Сапфір», з датою оформлення - 31.03.2010 року та терміном погашення - 31.03.2020 року.

Згідно постанови Господарського суду міста Києва від 02.03.2010 року у справі №44/108-б за заявою ТОВ «Алмаз-К» про банкрутство ТОВ КФ «Сапфір», останнього визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено ініціюючого кредитора - ТОВ «Алмаз-К».

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 01.06.2010 року у вищевказаній справі, зокрема, затверджено звіт ліквідатора, затверджено ліквідаційний баланс банкрута станом на 27.04.2010 року, затверджено реєстр вимог кредиторів. Кредиторами банкрута визнано ТОВ «Алмаз-К» на суму 20 200,00 грн. та ДПІ у Шевченківському районі м. Києва на суму 801,00 грн.

В акті перевірки зазначено, що станом на 30.09.2016 року ТОВ КФ «Сапфір» знаходиться в 11 стані (припинено, але не знято з обліку, КОР не пусті) у зв'язку з процедурою банкрутства. Крім того, в акті перевірки зафіксовано, що згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ КФ «Сапфір» припинено 01.06.2010 року, а запис про припинення №10741170006016064 вчинено 09.06.2010 року. Крім іншого, зазначено, що у ході проведення перевірки документи, що підтверджують факт встановлення правонаступництва за виданими векселями посадовими особами позивача для перевірки не були надані.

Також зі змісту акту перевірки судом першої інстанції встановлено, що Позивачем віднесено до складу витрат вартість виконаних робіт Дт903/Кт23, Дт79/Кт903, які на момент перевірки перевищують суму визначеного доходу по даним об'єктам на загальну суму 154598,00 грн., а саме:

- будівництво житлового будинку за адресою м. Біла Церква, вул. Леваневського,74 включено в дохід по місячному виконанню будівельних робіт (Дт36/Кт703) - 0,00 грн., списано витрат (Дт903/Кт23, Дт79/Кт903) 10 491,00 грн., вартість виконаних робіт, що перевищує суму визначеного доходу по даному об'єкту - 10 491,00 грн.;

- будівництво житлового будинку за адресою с. Софіївська Борщагівка. вул. Боголюбова, 21 включено в дохід по місячному виконанню будівельних робіт (Дт36/Кт703) - 171 024,00 грн., списано витрат (Дт903/Кт23) 315 131,00 грн., вартість виконаних робіт перевищує суму визначеного доходу по даному об'єкту 144 107,00 грн.

Поряд з цим, в акті перевірки зазначено, що в 2015 році триває розпочате будівництво житлових будинків за адресами: м. Біла Церква, вул. Леваневського,74, м. Біла Церква, вул. Запорізьська, 17, с. Софіївська Борщагівка. вул. Боголюбова. 21.

Згідно наданих для перевірки документів, встановлено, що підприємством віднесено до складу собівартості реалізованих послуг вартість виконаних робіт Дт903/Кт23, які на момент перевірки не підтверджені первинними бухгалтерськими документами, на загальну суму 4 732 922,00 грн., а саме: будівництво житлового будинку за адресою с. Софіївська Борщагівка, вул. Боголюбова, 21 включено в дохід по місячному виконанню будівельних робіт (Дт36/ Кт703) - 970 120,00 грн., списано витрат (Дт903/Кт23) 5 703 042,00 грн., вартість виконаних робіт, що перевищує суму визначеного доходу по даному об'єкту 4 732 922,00 грн.

У 2016 році триває розпочате будівництво житлових будинків за адресами: м. Біла Церква, вул. Леваневського, 74, м. Біла Церква, вул. Запорізьська, 17. с. Софіївська Борщагівка, вул. Боголюбова, 21.

Згідно наданих для перевірки документів встановлено, що підприємством віднесено до складу собівартості реалізованих послуг вартість виконаних робіт Дт903/Кт23, які на момент перевірки не підтверджені первинними бухгалтерськими документами, на загальну суму 7 107 866,00 грн., а саме:

- будівництво житлового будинку за адресою м. Біла Церква, вул. Леваневського,74 включено в дохід по місячному виконанню будівельних робіт (Дт36/Кт703, Дт703/Кт79) - 2 155 812,00 грн., списано витрат (Дт903/Кт23) 2 800 445,00 грн., вартість виконаних робіт, що перевищує суму визначеного доходу по даному об'єкту 644 633,00 грн.;

- будівництво житлового будинку за адресою м. Біла Церква, вул. Запорізьська, 17 включено в дохід по місячному виконанню будівельних робіт (Дт36/Кт703, Дт703/Кт79) - 2 598 662,00 грн., списано витрат (Дт903/Кт23, Дт79/Кт903) 5 241 310,00 грн., вартість виконаних робіт, що перевищує суму визначеного доходу по даному об'єкту 2 642 648,00 грн.;

- будівництво житлового будинку за адресою с. Софіївська Борщагівка, вул. Боголюбова, 21, включено в дохід по місячному виконанню будівельних робіт (Дт36/Кт703, Дт703/Кт79) - 5 709 540,00 грн., списано витрат (Дт903/Кт23, Дт79/Кт903) 9 530 125,00 грн., вартість виконаних робіт, що перевищує суму визначеного доходу по даному об'єкту 3 820 585,00 грн.

Крім іншого, судом першої інстанції встановлено, що між ПП «Еркер» та Білоцерківською міською радою Київської області на підставі рішення від 16.08.2012 року №661-28-IV «Про передачу земельних ділянок» (т. 9 а.с. 228-а) укладено договір оренди землі від 09.10.2012 року № 89 (т. 9 а.с. 229-232), за умовами якого Орендодавець надає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку під розміщення групи житлових будинків з вбудованими офісними приміщеннями по вул. Леваневського, загальною площею 1,2171 га.

Відповідно до п. 5 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 623 788,58 грн.

У пункті 9 Договору закріплено, що орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формні та розмірі 623 788,58 х 3% = 18 713,66 грн.

Разом з тим, як зазначено у акті перевірки, у 2013 році згідно витягу з технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки грошова оцінка землі становила 2 483 979,39 грн. Коефіцієнт індексації, починаючи з 2014 року складав 1; 1,249; 1,79.

Крім того, Відповідачем в акті перевірки зазначено, що податкова звітність з плати за землю не подавалася Позивачем протягом 2013, 2014, 2015, 2016 років.

Також, з аналізу змісту акту перевірки судом першої інстанції встановлено, що ПП «Еркер» за відсутності заяви працівника підприємства ОСОБА_1 про застосування податкової соціальної пільги нараховувався податок з доходів фізичних осіб з урахуванням податкової соціальної пільги, що призвело до недоутримання та неперерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб в сумі 3 356,73 грн. у тому числі за 2013 рік - 172,05 грн., за 2014 рік - 1 905,78 грн., за 2015 рік -1 278,90 грн.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз положень ст. ст. 14, 20, 58, 61, 86, 119, 120, 123, 127, 134, 137, 138, 164, 168, 169, 285, 287, 288 Податкового кодексу України, прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на підтвердження матеріалами справи обґрунтованості зафіксованих в акті перевірки порушень та правильності донарахованих Позивачу зобов'язань і застосованих до останнього штрафних (фінансових) санкцій.

Разом з тим, з такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може повністю погодитися з огляду на таке.

Щодо твердження суду першої інстанції про безпідставне невключення Позивачем до складу доходів за 3 квартали 2016 року суми безнадійної заборгованості по виданих ТОВ КФ «Сапфір» векселях на суму 11 285 824,00 грн., суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до пп. «з» пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України безнадійною є заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією.

Згідно пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є, зокрема, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Перевіряючи висновки контролюючого органу щодо необхідності включення Позивачем до складу доходи суми зобов'язань за виданими ТОВ КФ «Сапфір» векселями, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» векселем є цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Відповідно до статті 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за виключенням фінансових банківських векселів, векселів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та фінансових казначейських векселів.

На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.

У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Згідно ст. 77 «Уніфікованим законом про переказний та простий векселі» (далі - Уніфікований закон), що ратифікований Законом України від 06.07.1999 року № 826-XIV «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі», до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо: індосаменту (статті 11 - 20); строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42); права регресу у разі неплатежу (статті 43 - 50, 52 - 54); платежу у порядку посередництва (статті 55, 59 - 63); копій (статті 67 і 68); змін (стаття 69); позовної давності (статті 70 і 71); неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74).

Відповідно до ч. 1 ст. 70 Уніфікованого закону позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

Ця норма стосується не тільки векселедержателя, а всіх осіб, що мають право вимагати за векселем.

За правилами ст. ст. 11, 16 Уніфікованого закону будь-який переказний вексель, навіть виданий без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту. Власник переказного векселя вважається його законним держателем, якщо його право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим.

Таким чином, вексель є інструментом комерційного кредиту, що виступає у вигляді відстрочення платежу за надані товари та послуги.

При цьому векселедавець не має можливості та не зобов'язаний отримувати відомості щодо обігу виданих векселів та передачі їх векселедержателем іншим особам.

Відповідно до ст.43 Уніфікованого закону держатель може використати своє право регресу проти індосантів, трасанта та інших зобов'язань осіб при настанні строку платежу, якщо останній не був здійснений, а також до настання строку платежу за таких умов: якщо мала місце повна або часткова відмова здійснити акцепт; у разі банкрутства трасата (незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні), або у разі припинення ним платежів, навіть якщо ця обставина не була встановлена судовим рішенням, або у разі безрезультатного звернення стягнення на його майно; у разі банкрутства трасанта за векселем, що не підлягає акцепту.

Наведені правові норми закріплюють право векселедержателя на дострокову реалізацію права вимоги за векселем за рахунок солідарно зобов'язаних осіб у разі, якщо до настання строку платежу відбудуться визначені Уніфікованим законом події, що унеможливлюють погашення такого векселя прямим боржником.

При цьому векселедержатель може використовувати простий вексель у розрахунках зі своїми контрагентами шляхом переводу власної заборгованості на векселедателя. У такому випадку припиняється право вимоги одного кредитора і виникає право вимоги в іншого кредитора.

Отже, як вірно зазначив Апелянт, вексель може і надалі використовуватись в обігу до закінчення строку платежу за ним. Вексель як актив не втрачає своєї правової сили внаслідок ліквідації держателя та може і надалі використовуватись в обігу.

Таким чином, у випадку відсутності даних про те, що прості векселі, видані Позивачем, з терміном погашення до 31.03.2020 року на загальну суму 11 285 824,00 грн. до ліквідації держателя - ТОВ КФ «Сапфір» не були передані іншим сторонам (кредитору, індосату) та залишені у нього, заборгованість за такими векселями не може вважатись безнадійною кредиторською заборгованістю та обумовлювати обов'язок Позивача включити її до інших доходів звітного періоду.

Аналогічний висновок щодо застосування наведених норм права узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 31.07.2018 року у справі № 820/11646/13-а.

При цьому зафіксоване в акті перевірки твердження Відповідача про те, що Позивачем у ході здійснення контролюючого заходу не надано документів, які підтверджували факт правонаступництва за векселями, не може вважатися доказом відсутності проставлення на векселях індосаментів, оскільки, як було підкреслено раніше, векселедавець не має можливості та не зобов'язаний отримувати відомості щодо обігу виданих векселів та передачі їх векселедержателем іншим особам.

Крім того, судова колегія вважає обґрунтованим посилання Апелянта на те, що навіть за умови не передання векселів ТОВ КФ «Сапфір» до моменту ліквідації товариства обов'язок з їх погашення ПП «Еркер» шляхом збільшення суми доходу, який підлягає оподаткуванню, повинен був виникнути у 2010 році, а не у ІІІ кварталі 2016 року. Жодних доводів на спростування наведених тверджень Позивача Відповідачем не зазначено.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що, залишивши поза увагою правову природу простого векселя, Київський окружний адміністративний суд прийшов до помилкового висновку про обґрунтованість позиції контролюючого органу про необхідність включення заборгованості за векселями, термін погашення яких визначений 30.03.2020 року, до складу доходу платника податків за 3 квартали 2016 року.

Надаючи оцінку висновкам податкового органу, з якими погодився суд першої інстанції, про завищення розміру витрат на виконаних будівельних робіт з будівництва житлового будинку за адресами: м. Біла Церква, вул. Леваневського, 74; с. Софіївська Борщагівка. вул. Боголюбова, 21; м. Біла Церква, вул. Запорізьська, 17, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Приписи пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначають, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 137.3 ст. 137 ПК України у разі якщо платник податку виробляє товари, виконує роботи, надає послуги з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва та якщо договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапного їх здавання, доходи нараховуються платником податку самостійно відповідно до ступеня завершеності виробництва (операції з надання послуг), який визначається за питомою вагою витрат, здійснених у звітному податковому періоді, у загальній очікуваній сумі таких витрат та/або за питомою вагою обсягу послуг, наданих у звітному податковому періоді, у загальному обсязі послуг, які мають бути надані.

Після переходу покупцю права власності на товари (роботи, послуги) з довготривалим технологічним циклом виробництва, зазначені у попередньому абзаці, виконавець здійснює коригування фактично отриманого доходу, пов'язаного з виготовленням таких товарів (робіт, послуг), нарахованого в попередні періоди протягом терміну їх виготовлення.

При цьому, якщо фактично отриманий дохід у вигляді кінцевої договірної ціни (з урахуванням додаткових угод) перевищує суму доходу, попередньо нараховану за наслідками кожного податкового періоду протягом строку виготовлення таких товарів (робіт, послуг), таке перевищення підлягає зарахуванню до доходів звітного періоду, в якому відбувається перехід права власності на такі товари (роботи, послуги).

Якщо фактично отриманий дохід у вигляді кінцевої договірної ціни (з урахуванням додаткових угод) менше суми доходу, попередньо визначеного за наслідками кожного податкового періоду протягом строку виготовлення таких товарів (робіт, послуг), така різниця підлягає зарахуванню у зменшення доходів звітного періоду, в якому відбувається перехід права власності на такі товари (роботи, послуги).

Відповідно до п. 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31.12.1999 року, положення (стандарт) 16 застосовується до обліку витрат за будівельними контрактами з урахуванням особливостей їх визнання і складу, установлених Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 18 «Будівельні контракти».

Згідно п. 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 18 «Будівельні контракти», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.04.2001 року №205, якщо в наступних звітних періодах не існує невизначеності, яка перешкоджала в попередніх періодах отриманню достовірної оцінки кінцевого фінансового результату за будівельним контрактом, то дохід і витрати, пов'язані з виконанням цього контракту, визнаються згідно з пунктом 3 Положення (стандарту) 18.

Якщо на дату балансу існує імовірність того, що загальні витрати на виконання будівельного контракту перевищуватимуть загальний дохід за цим будівельним контрактом, то очікувані збитки визнаються витратами звітного періоду з уключенням фактичних витрат на виконання цього будівельного контракту до собівартості реалізації.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що чинним на момент проведення перевірки законодавством передбачено особливості визначення собівартості реалізованих товарів, робіт, послуг залежно від строковості укладених договорів. При цьому собівартість таких об'єктів повинна визначатися на підставі первинних документів, а її розрахунок здійснюється з урахуванням положень абз. 2 п. 18 П(С)БО 16 «Будівельні контракти».

Крім того, судовою колегією враховується, що зі змісту пояснень Апелянта, які надавалися і в суді першої інстанції, перевищення собівартості над доходами мало місце й внаслідок утримання багатоквартирних будинків, оскільки реалізація даних послуг населенню здійснюється по регульованих тарифів. На склад собівартості, як свідчать матеріали справи, впливала також і необхідність усунення дефектів, допущених у ході будівництва.

Разом з тим, вивчення змісту акту перевірки дає обґрунтовані підстави погодитися з доводами ПП «Еркер» про те, що висновки акту складені всупереч вимог п. 2 розділу ІІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 року №727, в частині відсутності посилання на первинні документи, наявністю або відсутністю яких підтверджується факт вчинення порушення.

В акті перевірки зазначається, що Відповідачем було вивчено ряд оборотно-сальдових відомостей, а також первинні документи. Водночас не зазначено, які саме документи вивчалися та в яких саме з них виявлено факт завищення Позивачем витрат, а також не була предметом перевірки обґрунтованість понесених ПП «Еркер» витрат на придбання товарів, робіт, послуг, необхідних для здіснення господарської діяльності.

З урахуванням наведеного судова колегія вважає, що викладені в акті перевірки висновки про завищення Позивачем вартості виконаних будівельних робіт по об'єктах незавершеного будівництва та реалізацію останнім майнових прав на квартири і вартості виконаних робіт нижче суми фактично отриманого доходу не обґрунтовані належним чином, у той час як ПП «Еркер» були надані належні та достатні докази, що дають можливість прослідкувати та вивчити формування витрат по об'єктах незавершеного будівництва та при реалізації майнових прав на квартири (т. 2 - т. 9 а.с. 214).

У п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» вказано, що при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом»; тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Згідно п. 110 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Таким чином суд апеляційної інстанції приходить до висновку про безпідставність визначення платнику податків контролюючим органом грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 8 564 660,00 грн., застосування до останнього штрафних (фінансових) санкцій на суму 1 419 874,00 грн. та зменшення суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств у розмірі 290 000,00 грн. У зв'язку з чим податкові повідомлення-рішення від 27.01.2017 року форми «Р» №0002461404 та форми «П» №0002391404 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції про порушення Позивачем законодавства у сфері сплати орендної плати за землю та поданні відповідної податкової звітності, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Зі змісту п. 288.2 та п. 288.3 ст. 288 ПК України випливає, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об'єктом ж оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Приписи п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України визначають, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

При цьому згідно п. 288.1 ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Зі змісту ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України вбачається, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Таким чином, для цілей регулювання земельних відносин виникнення права користування (оренди) земельної ділянки та припинення цього права пов'язане із фактом державної реєстрації відповідного договору (припинення цього договору).

Разом з тим, системний аналіз наведених вище положень ПК України пов'язують обов'язок орендаря по сплаті орендної плати за землю із наявністю чинного договору про оренду земельної ділянки та фактичним перебуванням землі у користуванні орендаря. При цьому, на переконання судової колегії, припинення договору оренди земельної ділянки саме по собі не є підставою припинення обов'язку орендаря сплачувати орендну плату за умови фактичного користування земельною ділянкою.

Як вбачається з матеріалів справи, договір оренди землі від 09.10.2012 року №89 було припинено на підставі рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 29.08.2014 року №1278-62-VI (т. 1 а.с. 171) у зв'язку з поданням клопотання Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 03.06.2014 року №04-11/60 (т. 1 а.с. 172-174). Однак, доказів повернення земельної ділянки орендодавцю матеріали справи не містять. При цьому зі змісту листа відділу з питань землекористування Білоцерківської міської ради Київської області від 29.04.2016 року №10-10-408 (т. 1 а.с. 170) вбачаться, що у квітні 2016 року Позивач звертався до Білоцерківської міської ради Київської області із заявою про внесення змін до договору оренди землі від 09.10.2012 року №89. У зв'язку з чим судова колегія приходить до висновку, що належними та допустимими доказами не підтверджується припинення ПП «Еркер» фактичного користування земельною ділянкою та розірвання або припинення договору оренди землі від 09.10.2012 року №89.

З урахуванням наведеного, зважаючи на відсутність заперечень Позивача щодо розрахунку визначеної контролюючим органом належної до сплати суми орендної плати за земельну ділянку, яка фактично перебуває у користуванні ПП «Еркер», суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність правових підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 27.01.2017 року форми «Р» №0002481404, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб на загальну суму 357 815,54 грн., у тому числі за основним платежем - 286 255,63 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 71 563,91 грн.

Крім того, відповідно до п. п. 286.2, 286.3 ст. 286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов'язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.

Згідно п. 120.1 ст. 120 ПК України неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Отже, встановивши факт неподання ПП «Еркер» податкового розрахунку з плати за землю протягом 4 податкових періодів (2013, 2014, 2015, 2016 років), ГУ ДФС у Київській області правомірно застосувало до останнього штрафні (фінансові) санкції на суму 680,00 грн., що у свою чергу свідчить про відсутність правових підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 27.01.2017 року форми «ПС» №0002501404.

Перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції щодо порушення Позивачем податкової дисципліни в частині нарахування та сплати податків на доходи фізичних осіб, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до п. 164.6 ст. 164 ПК України під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов'язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.

Згідно пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у ст. 167 ПК України та згідно абз. «а» п. 176.2 ст. 176 ПК України своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

За правилами п. 169.1 ст. 169 ПК України платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги.

При цьому пп. 169.2.2 п. 169.2 ст. 169 ПК України встановлено, що платник податку подає роботодавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі - заява про застосування пільги).

Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання роботодавцем заяви платника податку про застосування пільги та документів, що підтверджують таке право. Роботодавець відображає у податковій звітності всі випадки застосування або незастосування податкової соціальної пільги згідно з отриманими від платників податку заявами про застосування пільги, а також заявами про відмову від такої пільги.

Перелік таких документів та порядок їх подання визначає Кабінет Міністрів України.

Отже, необхідною та обов'язковою умовою застосування соціальної пільги є отримання роботодавцем заяви платника податку про застосування пільги та документів, що підтверджують таке право.

Як зазначив суд першої інстанції, матеріалами справи підтверджується, що на момент проведення перевірки ПП «Еркер» не було надано доказів отримання заяв від ОСОБА_1 Крім того, відсутність подання таких заяв вказаним працівником підтверджено й поясненнями головного бухгалтера підприємства від 13.12.2016 року (т. 1 а.с. 222). Подальше надання таких заяв Позивачем (т. 1 а.с. 175-179, т. 10 а.с. 35-40) висновків контролюючого органу не спростовують.

Відповідно до пп. 169.4.1 п. 169.4 ст. 169 ПК України податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та винагороди), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень.

Пунктом 119.2 статті 119 Податкового кодексу України передбачено, що неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов'язань платника податку та/або до зміни платника податку тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень.

Відповідно до п. 127.1 ст. 127 ПК України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Відтак суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про правомірність прийнятих Відповідачем 27.01.2017 року податкових повідомлень-рішень форми «Д» №0000021303, яким Позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 5 765,41 грн., у тому числі за основним платежем - 3 356,73 грн., фінансовими санкціями - 2 408,68 грн., та форми «ПС» №0000031303, яким до Позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції за платежем податок на доходи фізичних осіб на суму 510,00 грн.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, зважаючи на встановлену вище відсутність правових підстав для донарахування Позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та зменшення від'ємного значення оподаткування вказаним доходом, судова колегія приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду в указаній частині.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при постановленні рішення неправильно застосовані норми матеріального права, що стали підставою для невірного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду - скасувати в частині.

Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку про необхідність стягнення з ГУ ДФС у Київській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ПП «Еркер» витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, пропорційно до задоволених позовних вимог (96,57%), в сумі 356 318,12 грн., сплачених згідно платіжного доручення від 28.04.2017 року №263 та від 15.06.2018 року №1409041261.

Керуючись ст. ст. 139, 242-244, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Еркер» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Еркер» до Головного управління ДФС у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 27 січня 2017 року № НОМЕР_1 та №0002391404.

Прийняти в указаній частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати прийняті Головним управлінням ДФС у Київській області податкові повідомлення-рішення від 27 січня 2017 року форми «Р» №0002461404 та форми «П» №0002391404.

Стягнути з Головного управління ДФС у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5а, код ЄДРПОУ 39393260) за рахунок бюджетних асигнувань на користь приватного підприємства «Еркер» (09109, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Толстого, 36, код ЄДРПОУ 24881850) витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в сумі 356 318 (триста п'ятдесят шість тисяч триста вісімнадцять) гривень 12 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Повний текст постанови складено « 25» вересня 2018 року.