Постанова № 76693792, 25.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/11263/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Губської О.А.

За участю секретаря: Івченка М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року, колегія суддів: головуючий суддяі Васильченко І.П., судді: Вєкуа Н.Г., Федорчука А.Б., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,-

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національного банку України, в якому просив:

- поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді спеціаліста 1 категорії сектору організації екологічної безпеки відділу організації охорони праці та пожежної безпеки Головного господарського управління Національного банку України;

- стягнути з Національного банку України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.05.2016 року до дня поновлення на роботі.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідчача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 13.01.1995 року працював на посаді водія спеціального автомобіля фургона загону охорони управління банківської безпеки Національного банку України згідно наказу № 30 від 13.03.1995 року.

01.02.1996 року позивач переведений на посаду водія спеціального автомобіля фургона (0,8 т) об'єднаного загону охорони Національного банку України згідно наказу № 186-к від 09.02.1996 року.

01.04.2000 року ОСОБА_1 призначений на посаду водія спеціального автомобіля-фургона (0,8 т) третьої окремої команди охорони з перевезення цінностей відомчої охорони Національного банку України згідно наказу № 925-к від 07.04.2000 року.

01.11.2001 року позивач переведений водієм автомобіля фургона (0,8 т) комендатури окремої команди охорони цінностей при перевезенні першого загону відомчої охорони третього розряду.

20.12.2004 року позивач звільнений в порядку переведення до Господарсько-експлуатаційного управління Національного банку України згідно наказу № 2342-к від 15.12.2004 року.

21.12.2004 року ОСОБА_1 прийнятий слюсарем з ремонту автомобілів 3 розряду ремонтної майстерні автомобільного підприємства в порядку переведення з центрального апарату Національного банку України згідно наказу № 799 від 21.12.2004 року.

01.04.2005 року переведений водієм-навантажувача розряду відділу експлуатації Автомобільного підприємства згідно наказу № 174-к від 31.03.2005 року.

01.02.2007 року позивача переведено на посаду інженера 2 категорії відділу головного механіка та матеріально-технічного постачання відділу експлуатації Автомобільного підприємства згідно наказу № 57-к від 31.01.2007 року.

21.04.2008 року переведено на посаду спеціаліста 1 категорії технічного відділу Автомобільного підприємства за його згодою згідно наказу № 173-к від 18.04.2008 року.

18.08.2010 року позивача переведено за згодою на посаду спеціаліста 1 категорії відділу експлуатації автотранспорту Автомобільного підприємства згідно наказу № 321 від 18.08.2010 року.

15.10.2010 року ОСОБА_1 переведено за згодою спеціалістом 1 категорії господарської дільниці Автомобільного підприємства згідно наказу № 469 від 15.10.2010 року.

02.03.2011 року позивача переведено за згодою на посаду спеціаліста 1 категорії господарської дільниці Автомобільного підприємства управління організації господарського забезпечення згідно наказу № 83-к від 02.03.2011 року.

02.01.2013 року позивача переведено на посаду спеціаліста 1 категорії сектору системного гарантованого електропостачання відділу організації гарантованого електропостачання електрогосподарства управління організації електрозабезпечення згідно наказу № 5-к від 02.01.2013 року.

04.08.2014 року ОСОБА_1 переведено на посаду спеціаліста 1 категорії сектору організації екологічної безпеки відділу організації охорони праці та пожежної безпеки Головного господарського управління Національного банку України згідно наказу № 258 від 01.08.2014 року.

Загальний стаж роботи позивача складає 26 років, безперервний стаж - 21 рік.

Наказом Національного банку України від 17.05.2016 року № 1929-к (таб. № 9810) ОСОБА_1 звільнено з посади спеціаліста 1 категорії сектору організації екологічної безпеки відділу організації охорони праці та пожежної безпеки Головного господарського управління Національного банку України з 18.05.2016 року у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Підставою для звільнення слугувало попередження про звільнення від 01.10.2015 року, постанова правління Національного банку України від 01.12.2014 року № 763 "Про внесення змін до структури Національного банку України", наказ Національного банку України від 15.12.2014 року № 2537-к "Про скорочення штату працівників окремих підрозділів Національного банку України".

Вважаючи наказ про звільнено таким, що прийнято з порушенням норм чинного законодавства та не погоджуючись з ним, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Колегія суддів не може погодитись з доводами суду першої інстанції щодо законності звільнення позивача з роботи, так як в ході апеляційного розгляду справи судовою колегією встановлено ряд суттєвих порушень, які мали місце при звільненні позивача з роботи.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Загальні підстави припинення трудового договору передбачені ст. 36 КЗпП України і такими підставами є: 1) угода сторін; 2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; 3) призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу; 4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45); 5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; 6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці; 7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи; 7-1) укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України "Про запобігання корупції", встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення; 7-2) з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади"; 8) підстави, передбачені контрактом.

Статтею 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд першої інстанції вірно послався на постанову Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9 та вказав, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суд повинен з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи (абзац другий пункту 19 Постанови Пленуму).

Згідно абзацу першого пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року № 9 при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.12.2014 року правлінням Національного банку України прийнято постанову № 763 "Про внесення змін до структури Національного банку України". Пунктом 3 вказаної постанови було виключено зі структури Головного господарського управління, затвердженої постановою правління Національного банку України від 21.03.2014 року № 162 (зі змінами), відділ організації охорони праці та пожежної безпеки.

11.12.2014 року правлінням Національного банку України прийнято постанову № 883 "Про виключення Головного господарського управління зі структури Національного банку України".

Відповідно до п. 2 Постанови № 883 було виключено зі структури Національного банку України - Головне господарське управління у зв'язку зі скороченням штату і чисельності працівників.

Таким чином, Національним банком України на виконання вищевказаної постанови було винесено наказ № 2537-к від 15.12.2014 року, яким скорочено штат та чисельність працівників, зокрема, відділу організації охорони праці та пожежної безпеки.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Частиною другою статті 2 КЗпП України встановлено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

За змістом статті 22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Згідно з положеннями частини третьої статті 32 КЗпП України передбачено, що у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці.

З аналізу вищезазначених норм Закону вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Нормою частини 3 статті 32 КЗпП України передбачено, що якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що постановою правління Національного банку України від 01.12.2014 року № 763 "Про внесення змін до структури Національного банку України" було виключено зі структури Головного господарського управління - відділ організації охорони праці та пожежної безпеки та створено Департамент забезпечення діяльності Національного банку України до якого передано усі функції, що виконувало Управління організації державних закупівель; функції щодо укладення та реєстрації господарських договорів, що виконував Фінансовий департамент; усі функції у сферах капітального будівництва, забезпечення належного технічного стану будівель у споруд Національного банку України, моніторингу нерухомого майна та управління основними засобами Національного банку України, контролю за ефективністю використання капітальних вкладень у будівництво власних об'єктів Національного банку України, пожежної безпеки, охорони праці та навколишнього природного середовища, матеріально технічного забезпечення, господарського забезпечення (крім оформлення договорів про надання кредитів на споживчі цілі, договорів поруки за наданими кредитами, перевірки цільового використання наданих кредитів, проведення видавничої діяльності, забезпечення автотранспортом, технічного обслуговування та ремонту автотранспорту, організації діловодства, виготовлення спеціального та нестандартного обладнання, організації харчування, медичного обслуговування працівників, утримання гостьового дому), що виконувало Головне господарське управління.

Отже, новоствореному департаменту було передано функції, зокрема, з контролю за пожежною безпекою, охороною праці та навколишнього природного середовища.

Крім того, судом встановлено, що 01.10.2015 року позивач був попереджений про вивільнення відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням чисельності та штату Національного банку України, за два місяці до вивільнення.

Разом з тим, із попередженням про вивільнення позивачу було запропоновано іншу роботу від якої він відмовився. Дана обставина позивачем не заперечувалась.

Проте, колегія суддів вважає, що відповідач, пропонуючи позивачу роботу, діяв не у спосіб встановлений законом.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач має диплом спеціаліста, який отримав 30 червня 2005 року після закінчення Львівського банківського інституту Національного банку України і отримав вищу освіту за спеціальністю «Банківська справа» та здобув кваліфікацію економіста.

Відповідно до наданої на запит Київського апеляційного адміністративного суду інформації про вакантні посади станом на 01.10.2015 року та станом на 17.05.2016 року (на час звільнення позивача з роботи) в Національному банку були вакантними посади, у тому числі і посади економіста (а.с. 170-172 т.1). Проте, жодної із вказаних в інформації посад відповідач позивачу з невідомих причин не запропонував у встановленому законом порядку.

Судова колегія враховує, що Головне господарське управління НБУ, де працював перед звільненням позивач, входило в структуру НБУ, хоча і мало статут юридичної особи.

Відповідно до постанови №763 Національного банку України мала місце реорганізація з виключенням із структури банку даного господарського управління та передача функцій іншій структурній одиниці Національного банку України .

Таким чином, відповідач зобов'язаний був працевлаштувати позивача на роботі в НБУ, звапропонувавши йому вакантну посаду чи роботу за відповідною професію чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку позивач міг виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду та відповідного стажу роботи в даній установі, тоді як жодна із переліку посад позивачу запропонована не була, окрім посади прибиральника.

Запропонована позивачу робота прибиральника в іншому місті України не відповідає ні професії, ні спеціальності позивача, ні його освіті, досвіду і кваліфікації.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що звільнення позивача з роботи відбулося з грубим порушення вимог чинного законодавства України, а тому позивач підлягає поновленню на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом звернутися до адміністратвиного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи або законні інтереси і просить про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач просить поновити його на роботі, так як вважає, що його звільнено не законно і наказ про звільнення є протиправним.

Разом з тим, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтерсів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало наступних звернень до суду.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Тому колегія суддів вважає за необхідне прийняти рішення про визнання протиправним та скасування наказу № 31929-к від 17.05.2016 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи, оскільки саме зазначене рішення є актом індивідуальної дії, яке прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, що призвело до порушення прав та інтересів позивача і як наслідок до незаконного звільненення з роботи.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Відповідно до довідки від 31.05.2016 року, яку надано НБУ (а.с.12, т.1), відповідачем надано розрахунок середньогодинного заробітку позивача, який становить 50 грн (4673,79 (зарплата у березні 2016р +8500 (зарплата у квітні 2016р/263,5 (фактично відпрацьований час) =50 гр).

Зазначену довідку сторони не оспорили та погодились з наданим НБУ розрахунком.

50 грн х 8 год = 400 грн - середньоденний заробіток.

Всього кількість днів вимушеного прогулу становить 590 днів (з 18.05.2016 року по 31.12.2016 року - 159 днів; з 01.01.2017 по 31.12.2017 року - 248; З 01.01.2018 по 24.09.2018 року - 183 дні)

590 днів х 400 грн = 236 000 грн. ( без відрахування податків та обов'язкових платежів).

Зазначена сума середнього заробітку підлягає стягненню на користь позивача з відповідача.

Відповідно до ст. 371 КАС України колегія суддів вважає за необхідне звернути до негайного виконання постанову суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць.

Що стосується доводів позивача про те, що відповідач не дотримався порядку його звільнення з роботи, а саме його було звільнено без попередньої згоди профспілкового органу, членом якого він був, колегія суддів зазначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи Національним банком України було зроблено подання від 09.02.2016 року Голові первинної профспілкової організації Головного господарського управління Національного банку України про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 спеціаліста 1 категорії сектору організації екологічної безпеки.

Листом від 11.02.2016 року (а.с.169 т.1) Національний банк України повідомив депаратамент персоналу НБУ про те, що первинна профспілкова організація Головного господарського управління Національного банку України припинила своє існування.

Крім того, згідно довідки НБУ від 09.08.2018 року з 01.01.2016 року до дня звільнення відрахування до профспілкового комітету із зарплати позивача не проводились (а.с. 54, т.2)

Відповідно до частини першої статті 431 КЗпП Українирозірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках, зокрема, у разі звільнення з підприємства, установи, організації, де немає первинної профспілкової організації.

Таким чином, на момент звільнення позивача із займаної посади станом на 17.05.2016 року була відсутня первинна профспілкова організація, а тому заява на звільнення позивача не могла бути отримана.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що Національний банк України при звільненні ОСОБА_1 не дотримався норм трудового законодавства та процедури при вивільненні у зв'язку із скороченням чисельності та штату, а тому наказ про звільнення є протиправним і підлягає скасуванню, а позивач поновленню на роботі зі стягненням середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення.

Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких підстав, оскільки судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року скасувати та ухвалити у справі постанову наступного змісту.

Визнати протиправним та скасувати наказ Національного банку України №1929-к від 17.05.2016 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи.

Поновити ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, який мешкає у АДРЕСА_1, на роботі на посаді спеціаліста І категорії сектору організації екологічної безпеки відділу організації охорони праці та пожежної безпеки Головного господарського управління Національного банку України ( м. Київ, вул. Інститутська,9) з 18 травня 2016 року.

Стягнути з Національного банку України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за нас вимушеного прогулу в розмірі 236 000 грн. (без відрахування податків та обов'язкових платежів).

Відповідно до ст. 371 КАС України звернути до негайного виконня постанову суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення середнього заробітку на користь ОСОБА_1 у межах суми стягнення за один місяць.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Головуючий суддя: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Губська О.А.

Повний текст виготовлено: 26 вересня 2018 року.