Постанова № 76693783, 25.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 760/4867/17 Суддя першої інстанції: Букіна О.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Степанюка А.Г.,

суддів - Василенка Я.М., Кузьменка В.В.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на проголошене о 12 годині 00 хвилин рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року, дата складання повного тексту якого не зазначена, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, третя особа - Київський міський військовий комісаріат, про зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2017 року ОСОБА_2 (далі - Позивач, ОСОБА_2.) звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - Відповідач, Міноборони України) про зобов'язання Міноборони України здійснити призначення та виплату ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі 54-місячного грошового забезпечення відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2007 року №284, виходячи зі складу грошового забезпечення на день встановлення інвалідності з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за посадою, яку він обіймав на день звільнення.

Протокольною ухвалою від 23.08.2017 року залучено до участі у справі Київський міський військовий комісаріат в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору (далі - Третя особа, Київський МВК).

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 28.02.2018 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що у день встановлення інвалідності Позивач набув право на отримання як одноразової грошової допомоги відповідно до ч. 3 ст. 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», так і на отримання страхової суми відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Крім того, суд зазначив, що при вирішення питання про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги Відповідач повинен був керуватися пунктом 2 Порядку та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №499 у редакції, чинній після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2011 року №815 та ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції після 01.01.2007 року. Також суд підкреслив, що даний спір підсудний саме місцевому загальному суду як адміністративному, і зауважив, що покладення судом обов'язку на Відповідача вчинити саме визначені дії не є втручанням у дискреційні повноваження останнього, оскільки таке судове рішення насамперед захищає інтереси особи, яка звернулася із вказаним позовом.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати його та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі. При цьому посилається на неврахування судом першої інстанції, що, по-перше, Позивач у період з березня 2007 року по червень 2008 року не вчиняв жодних дій, спрямованих на реалізацію права на отримання виплати страхових сум за страховим випадком, що стався до 01.01.2017 року, по-друге, пропуск Позивачем встановленого ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» трирічного строку звернення із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, по-третє, відсутність у матеріалах справи документу, який підтверджує обставини поранення, по-четверте, даний спір підлягає розгляду окружним адміністративним судом.

Після усунення визначених в ухвалі від 11.07.2018 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2018 року було відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

У межах встановленого строку відзиву на апеляційну скаргу від учасників справи не надійшло.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2018 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження на 25.09.2018 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суд першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, Позивач проходив військову службу у складі діючої армії в період бойових дій у складі військової частини пп 35285 на території Афганістану в період з 15.12.1979 року по 23.03.1980 року, що підтверджується копією послужного списку (а.с. 13).

Згідно витягу з акту огляду у МСЕК серії 2-18 АБ №038134 ОСОБА_2 встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку з травмою, отриманою при виконанні військової служби, з терміном чергового переогляду 02.11.1997 року (а.с. 7).

Крім того, зі змісту довідки до акту огляду МСЕК серії КА-1 №032902 ОСОБА_2 з 09.06.2006 року та довічно встановлено ІІ групу інвалідності у зв'язку з травмою, отриманою при виконанні обов'язків військової служби (а.с. 8).

Позивач звернувся до військового комісара Київського МВК із заявою про виплату одноразової грошової допомоги в зв`язку з пораненням (контузією) і захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, до якого додав зафіксовані в останній документи.

Листом від 23.12.2016 року №ВСЗ/3139 Київський МВК направив ОСОБА_2 повідомлення про те, що комісією Міноборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги прийнято рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги (а.с. 11).

Зі змісту доданого до вказаного листа протоколу від 11.11.2016 року №97 вбачається, що підставою для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги стало те, що особи, які звільнені з військової служби та інвалідність яким встановлено до набуття чинності Закону України від 04.04.2006 року №3597-IV «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, не мають права на її отримання, адже в силу ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (а.с. 12).

На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. 41 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», ст. ст. 9, 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також ряду підзаконних актів, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог з огляду на гарантоване законодавством право Позивача на отримання одноразової грошової допомоги.

З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у редакції, яка була чинною на момент встановлення Позивачу інвалідності у 2006 році, у разі каліцтва, заподіяного військовослужбовцю під час виконання службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі від трирічного до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України, і призначається пенсія по інвалідності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975, прийнятою відповідно до п. 2 ст. 16-2 та п. 9 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).

При цьому, пунктом 2 наведеної Постанови передбачено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:

- допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 499, Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2007 року № 284 і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2007 року № 1331;

- допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до п. 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть; у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції, яка була чинною на момент встановлення ОСОБА_2 інвалідності ІІ групи, військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.

Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 року №488 затверджені Умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум (далі - Умови №488).

Відповідно до пп. «б» п. 6 вказаних Умов Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), - у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.

Згідно п. 7 Умов №488 вимоги щодо виплати страхової суми застрахований або його спадкоємці можуть пред'явити Національній акціонерній страховій компанії «ОРАНТА» протягом трьох років з дня настання страхової події.

Разом з тим, 01.01.2007 року стаття 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон) викладена в іншій редакції.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2007 року №284 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році (далі - Порядок №284).

Відповідно до пп. 3 п. 2 Порядку №284 грошова допомога виплачується військовослужбовцям та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі 54-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на момент встановлення Позивачу інвалідності у 2006 році останній набув як право на отримання одноразової грошової допомоги в силу положень ст. 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», так і право на отримання страхової суми за правилами ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У постанові від 10.03.2015 року у справі №21-563а14 Верховний Суд України, проаналізувавши положення різних редакцій статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» прийшов до висновку, що «обов'язкове особисте державне страхування» та «одноразова грошова допомога» є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, набуття Позивачем у червні 2006 року права на отримання одноразової грошової допомоги або страхової суми у взаємозв'язку з наведеними вище положеннями законодавства свідчить, що ОСОБА_2 отримав право на компенсаційну виплату.

Твердження Відповідача про відсутність у Позивача права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що її виплату було передбачено лише з 01.01.2007 року, колегією суддів оцінюється критично, оскільки, як було зазначено вище, положення ст. 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачали її виплату. Крім того, про поширення нормативного регулювання щодо виплати одноразової грошової допомоги на випадки, що мали місце у 2006 році, свідчить й безпосередньо предмет регулювання Порядку №284.

При цьому, за відсутності у матеріалах справи належних і допустимих доказів отримання Позивачем страхової виплати у зв'язку з встановленням інвалідності ІІ групи у 2006 році, посилання Апелянта на те, що в силу п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №499 завершено виплату страхових сум за страховими випадками, що сталися до 01.01.2007 року, а тому ОСОБА_2 недотримався строку звернення із заявою про отримання такої виплати, є помилковим.

Крім того, безпідставними є доводи Міноборони України про недотримання ОСОБА_2 трирічного строку звернення із заявою про отримання одноразової грошової допомоги, встановленого ч. 8 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки даною статтею вказаний Закон доповнено 01.01.2014 року, у той час як право на отримання одноразової грошової допомоги, як було неодноразово зазначено раніше, виникло у Позивача у червні 2006 року. Отже, з урахуванням положень ст. 58 Конституції України, приписи ст. 16-3 Закону до спірних правовідносин застосовані бути не можуть.

Твердження Апелянта про те, що у матеріалах справи відсутній документ, яким би підтверджувалися обставини отримання Позивачем поранення, судовою колегією оцінюється критично з огляду на те, що відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

При цьому, як було встановлено раніше, відмовляючи у призначенні Позивачу одноразової грошової допомоги, Відповідач не вказував на неподання останнім якихось документів чи на інші недоліки заяви, а лише з посиланням на ст. 58 Конституції України зазначав, що ОСОБА_2 не має права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що норми, які регламентують її виплату, набрали чинності з 01.01.2007 року.

З урахуванням наведеного судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

На виконання ч. 2 ст. 16 Закону Кабінет Міністрів України постановою № 499 від 28.05.2008 року затвердив Порядок, згідно пп. 2 п. 2 якого одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), зокрема інвалідам II групи, у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі 54-місячного грошового забезпечення.

Абзацом 5 пп. 4 п. 2 Порядку №499 було передбачено, що для військовослужбовців, які перебувають на кадровій військовій службі або проходять військову службу за контрактом, грошове забезпечення визначається за останньою посадою, яку вони займали на день втрати працездатності, а звільнених із служби - на день звільнення виходячи з таких складових: посадовий оклад, оклад за військовим званням, відсоткова надбавка за вислугу років.

Водночас ч. 2 ст. 9 Закону елементи грошового забезпечення визначає по-іншому: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Отже, для визначення складових грошового забезпечення щодо виплати одноразової грошової допомоги слід застосовувати не Порядок №499, а Закон, який має вищу юридичну силу.

Аналогічна правова позиція висловлювалася Верховним Суду України, зокрема, у постановах від 12.11.2013 року у справі № 21-383а13, від 28.01.2014 року у справах №№ 21-475а13, 21-477а13, від 11.02.2014 року у справі № 21-495а13, від 04.03.2014 року у справі № 21-31а14, від 15.04.2014 року у справі № 21-78а14).

Крім того, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на таке.

У контексті наведеного судовою колегією враховується, що відповідно до п. п. 2, 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За правилами ч. ч. 3-4 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зі змісту наведених норм випливає, що втручанням у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.

Тобто законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

При цьому судовою колегією враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.

З урахуванням викладеного судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав Позивача, є зобов'язання Міноборони України здійснити призначення та виплату ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі 54-місячного грошового забезпечення відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2007 року №284, виходячи зі складу грошового забезпечення на день встановлення інвалідності з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за посадою, яку він обіймав на день звільнення.

Оцінюючи посилання Апелянта на безпідставність розгляду і вирішення даного спору Солом'янським районним судом міста Києва як адміністративним, а не Окружним адміністративним судом міста Києва, судовою колегією вважає його помилковим з огляду на таке.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 18 КАС України у редакції, яка була чинна станом на березень 2017 року, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 18 КАС України у згаданій редакції окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи однією зі сторін в яких є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська, Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ щодо їх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Виходячи з вищевикладеного, справи, в яких однією із сторін є міністерство чи інший центральний орган виконавчої влади, а предметом яких є спори фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, інших соціальних виплат до 15.12.2017 року були підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Як було встановлено раніше, Позивач просив зобов'язати Міноборони України призначити йому одноразову грошову допомогу як особі, якій встановлено інвалідність ІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велися бойові дії.

Тобто, ОСОБА_2 було заявлено позов, предметом якого є призначення соціальних виплат, а стороною - орган державної влади, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що в силу положень п. 1 ч. 2 ст. 18 КАС України, які були чинні на момент подання позову, дана справа повинна була розглядатись місцевим загальним судом як адміністративним.

Крім іншого, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне підкреслити, що згідно п. 12 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, яка набрала чинності 15.12.2017 року, заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, третя особа - Київський міський військовий комісаріат, про зобов'язання вчинити дії - залишити без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. Степанюк

Судді Я.М. Василенко

В.В. Кузьменко

Повний текст постанови складено « 25» вересня 2018 року.