Постанова № 76690558, 19.09.2018, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2018 року м. ОдесаСправа № 916/1126/18Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богацької Н.С.

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Лук’ященко В.Ю.

за участю представників учасників справи:

від позивача: ОСОБА_1, за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_2, за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт»

на рішення Господарського суду Одеської області від 10.08.2018 (постановлене суддею Д’яченко Т.Г. в м. Одесі, повний текст якого складений 14.08.2018)

у справі № 916/1126/18

за позовом: Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Бруклін-Київ»

про: стягнення 121696,24 грн.

в судовому засіданні 19.09.2018 згідно ст. 233 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини постанови

В С Т А Н О В И В:

В червні 2018 року Державне підприємство «Одеський морський торговельний порт» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бруклін-Київ» про стягнення 121696,24 грн., з яких 108702,71 грн. – пеня, 12993,53грн. – 3% річних.

Позов мотивований неналежним виконанням відповідачем грошових зобов’язань за інвестиційним договором № КД-8317 від 01.06.2005, внаслідок чого в силу ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ст. 230 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» виникли підстави для нарахування 3% річних та пені.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.08.2018 позов Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» задоволено частково: з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бруклін-Київ» на користь Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» стягнуто 3% річних в розмірі 12993,53грн.; вирішено питання про розподіл судових витрат; в задоволенні решт позовних вимог - відмовлено.

Частково відмовляючи в задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив із того, що пеня, як захід забезпечення виконання зобов’язання не передбачений умовами договору, а відтак з огляду на приписи ст. 547 Цивільного кодексу України застосування позивачем такого заходу відповідальності є безпідставним.

Не погодившись з означеним рішенням суду Державне підприємство «Одеський морський торговельний порт» звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду Одеської області від 10.08.2018 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 108702,71грн. скасувати та у вказаній частині ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги за позовом Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бруклін-Київ» про стягнення пені в сумі 108702,71 грн.; в іншій частині рішення Господарського суду Одеської області залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована тим, що внаслідок допущених господарським судом порушень норм матеріального та процесуального права оскаржуване судове рішення в частині відмови у стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бруклі-Київ» пені є помилковим, неправомірним та таким, що підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволенні позовних вимог в цій частині.

На думку апелянта, встановлені судовим рішенням обставини щодо порушення з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Бруклін-Київ» договірних зобов’язань, з огляду на положення п. 5.1 Договору, ст.ст. 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» є належною підставою для нарахування та стягнення з відповідача пені; ставка пені визначена відповідно до законодавства України та не перевищує її граничний розмір.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів апелянта заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» - без задоволення, зазначаючи, що наведені апелянтом положення нормативно-правових актів лише встановлюють граничний розмір пені, у той час як підстави її застосування встановлюються за згодою сторін шляхом укладення письмового правочину, що кореспондує з приписами ст. 547 Цивільного кодексу України.

В судовому засіданні представники учасників справи висловились на підтримку власних доводів та заперечень, які викладені письмово.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників учасників справи, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне:

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 01.06.2005 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бруклін-Київ» (Інвестор) та Державним підприємством «Одеський морський торгівельний порт» (Порт) було укладено Інвестиційний договір № КД-8317 (Договір), за умовами якого Інвестор здійснює інвестування грошових коштів, для здійснення реконструкції виробничого об’єкта Порта – відкрита складська площадка загальною площею 2450,00 кв.м., яка знаходиться на території Порта (м. Одеса, вул. Гефта, 3) – надалі за текстом «об’єкт інвестування», а також забезпечує реконструкцію вищевказаного об’єкту інвестування в порядки та строки, передбачені діючим законодавством України та даним Договором.

Згідно до п.1.1. Договору (в редакції додаткової угоди № КД-8317/2 від 04.02.2008), Інвестор здійснює інвестування грошових коштів для здійснення модернізації, реконструкції, в т.ч. демонтажу, об’єктів інфраструктури Порта і створення на їх базі нових об’єктів (далі по тексту «Об’єкти інвестування»), в порядку і в строки, передбачені цим договором. Орієнтований перелік Об’єктів інвестування вказаний нижче. Такий перелік не є вичерпним, у зв’язку з чим Інвестор може на умовах, передбачених цим договором, здійснювати інвестування і в інші об’єкти інфраструктури Порта, які не містяться в даному переліку. Межі території Порта, яка охоплює предметом цього договору (тобто, на які поширюються об’єкти інфраструктури Порта, є Об’єктами інвестування в рамках цього договору), відображена на Схемі розвитку та інвестування, які є додатком до цього договору.

Відповідно до п.2.1. Договору (в редакції додаткової угоди № 1 К від 11.10.2007), сторони дійшли згоди, що у відповідності з п. 5 ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» № 1560-ХП від 18.09.1991 зі змінами і доповненнями, Інвестор в результаті інвестування має право користуватись об’єктом інвестування на підставі окремо укладеного договору, в рамках діючого законодавства України.

За визначенням п.2.2. Договору, об’єкт інвестування – є державною власністю і знаходиться в повному господарському віданні Порта.

Загальна сума інвестицій відповідно до п. 2.5. Договору (в редакції додаткової угоди №1 К від 11.10.2007) становить орієнтовно 100.000.000 (сто мільйонів) гривень.

Згідно до п.3.1.7. Договору (в редакції додаткової угоди № КД-8317/7 від 10.08.2016), з цілю мінімізації втрат Порта від списання будівель і споруд, Інвестор компенсує Порту залишкову вартість об’єктів основних фондів, які знаходяться на балансі ДП «Одеський порт», а саме: будівель адміністративно-промислових приміщень, інв. № 057117; будівель адміністративно-побутових приміщень, інв. № 057118; споруд вузла теплофікації, інв. №070457 і технологічного обладнання вузла інв. №070464. Компенсація залишкової вартості вищезазначених об’єктів основних засобів Порта здійснюється Інвестором рівними частинами протягом 6 (шести) місяців на підставі виставлених Портом рахунків. Оплата має здійснюватись Інвестором на протязі 10 банківських днів з моменту отримання відповідного рахунку. Оплата вартості демонтажу (розбирання)вказаних об’єктів Інвестором здійснюється по окремому підрядному договору.

Відповідно до п.5.1. Договору, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов’язань за цим договором Сторони несуть відповідальність в порядку, передбаченому законодавчими актами України.

На виконання п.3.1.7. Договору позивачем відповідачу було виставлено рахунки:

№360001 від 23.08.2017 на суму 1544833,89 грн.; рахунок отримано 29.08.2017, отже згідно до умов Договору №КД-8317, останнім днем сплати по вищезазначеному рахунку було 12.09.2017. Вказаний рахунок сплачено частково у розмірі 257472,32 грн. - 13.09.2017, залишок суми у розмірі 1 287 361,57 грн. сплачено 05.10.2017 (арк. 23, 24);

№ 360002 від 19.09.2017 на суму 1544833,89 грн.; рахунок отримано 20.09.2017, отже згідно до умов Договору №КД-8317, останнім днем сплати по вищезазначеному рахунку було 04.10.2017. Рахунок №360002 оплачено 31.10.2017 (арк. 25, 26);

№360004 від 06.10.2017 на суму 1544833,89 грн.; рахунок отримано 06.10.2017, отже згідно до умов Договору №КД-8317, останнім днем сплати по вищезазначеному рахунку було 23.10.2017. Рахунок №360004 оплачено 30.11.2017 (арк. 27, 28);

№360005 від 01.11.2017 на суму 1544833,89грн.; рахунок отримано 02.11.2017, отже згідно до умов Договору №КД-8317, останнім днем сплати по вищезазначеному рахунку було 16.11.2017. Рахунок №360005 оплачено 04.12.2017р.

30.01.2018 на адресу відповідача було скеровано претензію за вих. 20/6-82/254 з вимогою оплатити пеню, 3% річних за порушення строків з оплати виставлених рахунків.

Враховуючи факт неналежного виконання з боку відповідача умов Інвестиційного договору № КД-83/17 від 01.06.2005 (з наступними змінами та доповненнями) позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 108702,71 грн. та 3% річних у розмірі 12993,53 грн.

Виходячи із приписів ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного захищуваного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Як обґрунтовано зазначено місцевим господарським судом, укладений між сторонами договір є належною підставою виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України (ст.ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України та ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ст.202 Господарського кодексу України та ст.598 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

У світлі приписів п.30.1 ст.30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

В свою чергу, наявні в матеріалах справи докази належною мірою підтверджують факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов’язань за інвестиційним договором № КД-83/17 від 01.06.2005 (з наступними змінами та доповненнями).

Таке невиконання грошових зобов'язань правильно кваліфіковане судом як їх порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні ч.1 ст.612 цього Кодексу.

Згідно з вимогами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини щодо моменту погашення суми основного боргу, період прострочення, на який можуть бути нараховані суми 3% річних, розпочинається за спливом встановленого п. 3.1.7. договором строку та триває до дня, в якому була здійснена оплата (повна або часткова), без включення такого дня до розрахункового періоду, що узгоджується із правовою позицією, викладеною в п.1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013.

За поданим позивачем розрахунком розмір 3% річних за період з моменту виникнення права вимоги по дату фактичного виконання грошового зобов’язання склав 12993,53грн. Наведений розрахунок визнаний місцевим господарським судом такими, що відповідає встановленим обставинам справи щодо періоду прострочення та розміру грошового зобов’язання з якого відповідачем допущено прострочення, зроблений арифметично та методологічно вірно.

Судове рішення Господарського суду Одеської області від 10.08.2018 в цій частині заявником апеляційної скарги не оспорюється.

Основні аргументи апеляційної скарги стосуються відмови суду у стягненні з відповідача пені у розмірі 108702,71грн., яка нарахована позивачем за прострочку виконання грошового зобов'язання у відповідності до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань».

У світлі доводів та вимог апеляційної скарги щодо правомірності застосування до відповідача заходів відповідальності за порушення грошового зобов’язання у вигляді пені, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшеним у договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 231 Господарського кодексу України встановлено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією.

За приписом же ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно п. 5.1. Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов’язань за цим договором сторони несуть відповідальність в порядку, передбаченому законодавчими актами України.

Зі змісту вказаного пункту вбачається, що договір, який і є підставою для застосування договірної неустойки, містить не її розмір, а лише відсилання до загальних норм законодавства.

Колегія суддів зауважує, що чинне законодавство поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого неустойка стягується і конкретний її розмір.

В тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Між тим, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, на яку посилається позивач, не є такою нормою законодавства, яка встановлює обов'язок та умови сплати пені, тобто є безумовною підставою для стягнення неустойки в силу закону, оскільки лише встановлює порядок його визначення у договорі, виходячи з облікової ставки Національного банку України, а відтак не може бути застосована у даному випадку.

Обставин укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді неустойки (пені) позивачем не доведено, у той час як розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення пені, нарахованої позивачем.

Отже, оскільки згідно з ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом, а умовами спірного договору не передбачено відповідальності замовника за несвоєчасне внесення інвестиційних платежів на підставі виставлених Портом рахунків, у вигляді пені, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно відсутності правових підстав для стягнення пені в сумі 108702,71 грн.

Наведене також узгоджується із правовою позицією суду касаційної інстанції, яка викладена в постановах від 15.03.2018 у справі № 910/8153/17, від 20.06.2018 у справі № 904/5922/17, від 25.07.2017 у справі № 904/9391/16, від 14.11.2017 у справі № 914/2523/16.

За таких обставин, оскільки доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують ухвалення оскаржуваного рішення із порушеннями, які ст. 277 Господарського процесуального кодексу України визначені як підстава для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку ч.4 ст.269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційна скарга Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» підлягає залишенню без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 10.08.2018 у справі №916/1126/18 - без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 10.08.2018 у справі №916/1126/18 – залишити без змін.

Постанова, відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 24.09.2018.

Головуючий суддя Н.С. Богацька

судді Г.І. Діброва

ОСОБА_3