Рішення № 76690401, 20.09.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

20 вересня 2018 року м. Ужгород№ 807/663/18 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дору Ю.Ю.

при секретарі судового засідання – Гулай М.В.

за участі:

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: ОСОБА_2,

представника третьої особи: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Ужгородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ОСОБА_4 управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Ужгородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області, в якій просить: зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячної пенсії починаючи з 01.04.2015 року по 30.09.2017 року призначеної відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 липня 2018 року відкрито провадження за вказаною позовною заявою.

Позов мотивовано тим, що на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення " від 02.03.2015 року №213-VIIІ та Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 року №911-VIІІ та Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2015 року №1774 позивачу було припинено виплату пенсії з 01.04.2015 року по 01.10.2017 року, оскільки останній працював на посаді судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області. Однак, з 01 жовтня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" з 03.10.2017 року №2148-VIIІ. Відповідно до даного Закону з 01.10.2017 року позивачу було поновлено виплату пенсії з 01.10.2017 року, проте, за період з 01.04.2015 року по 30.09.2017 року пенсію не виплачено. Згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-рп/2016 від 08.06.2016 положення пункту 5 розділу III визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Позивач звернувся до ОСОБА_4 управління ПФУ в Закарпатській області із заявою про виплату призначеної, але не виплаченої пенсії за період з01.10.2015 року по 30.09.2017 року включно. ОСОБА_4 управління ПФУ в Закарпатській області повідомлено позивача про те, що на виконання постанови КМУ від 21.02.2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" пенсію перераховано з 01.01.2016 року на підставі довідки про грошове забезпечення станом на 01.01.2016 року, виданої уповноваженим органом Міністерства внутрішніх справ України та буде виплачуватися з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року щомісячно виплачується 50% місячного розміру підвищення пенсія (складає – 130,19*грн..) та з 01.01.2020 року до забезпечення виплати розрахункової суми щомісячно виплачується 100% місячного розміру підвищення пенсії складає – 260,38 грн.*). Додатково у поданих запереченнях позивач вказав, що відповідачем неодноразово в усній формі стверджував, що пенсія за весь спірний період буде виплачена. Позивач не погоджується з даною відповіддю, у зв'язку з цим звернувся до суду з даним позовом.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив такі задовольнити.

Представником відповідача подано до суду відзив, згідно якого останній вказує, що діяв на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Зокрема, вказує, що положення першого речення частини першої статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України, а саме з 20 грудня 2016 року та, відповідно, починаючи з цієї дати, позивач дійсно мав право на нарахування і виплату пенсії як працюючий пенсіонер на посаді та умовах, передбачених Законом України « Про судоустрій і статус суддів».

Враховуючи вищенаведені законодавчі зміни, як наслідок, пенсія позивача правомірно не нараховувалась і не виплачувалась головним управлінням за період з 01.04.2015 року по 19.12.2016 року.

У судовому представник відповідача заперечувала проти позову та просили відмовити у задоволенні позову повністю.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача також заперечувала проти позову з мотивів наведених у письмовому поясненні. Відповідно до поданого пояснення вказує, що згідно з пунктом 5 Прикінцевих положень Закону №213-VIII у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України. Вказаний в пункті 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону № 213-VIII закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 1 червня 2015 року прийнятий не був, у зв'язку з чим з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів», щодо пенсійного забезпечення і відповідно пенсії/ щомісячне грошове утримання за цим Законом не призначаються. Позивач, станом на 01.04.2015 займав посаду судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, а тому на нього розповсюджується дія ст.54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка є діючою, рішенням Конституційного суду України чи іншим законом скасована не була, а отже, підлягає обов'язковому застосуванню органами Пенсійного фонду України та всіма органами державної влади на території України. Таким чином, оскільки позивач обіймав посаду судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, підстави для нарахування та виплати йому пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з 01.04.2015 - відсутні, а відповідач, в даному випадку, приймаючи рішення про припинення виплати пенсії за вислугу років позивачу діяв в межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 перебував на обліку в ОСОБА_4 управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області, як одержувач пенсії, призначеної відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 09.04.1992 р. №2262-ХІІ. З травня 1993 року по серпень 1994 року працював та обіймав посаду судді Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, з лютого 1996 року по березень 2004 року – суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області. Постановою Верховної Ради України від 21 вересня 2006 року №174-V обраний суддею безстроково та являвся з 26.02.1996 року працюючим пенсіонером. На підставі наказу в.о. голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29.05.2018 року №160/02-06, відповідно до ст.ст. 112,116,143 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 15.05.2018 року №1383/0/15-18 у зв'язку з поданням заяви про відставку, керуючись п.4 ч.1 ст.24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" позивача відраховано зі штату Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з 29 травня 2018 року.

З лютого 1996 року позивач отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Згідно атестату №201 про зняття з обліку від 05.06.2018 року №272 у зв'язку з переходом на пенсію за іншим законом на облік в Ужгородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області позивач не перебуває на обліку в ОСОБА_4 управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області (а.с.58).

З 01 квітня 2015 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213-VIIІ, згідно якого Верховна Рада України постановила викласти статтю 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в новій редакції. Відповідно до частини 1 статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" тимчасово у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, особам, яким пенсія призначена відповідно до цього Закону (крім інвалідів І та ІІ груп, інвалідів війни ІІІ групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання порядку та на умовах, передбачених законами України "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", пенсії призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється."

На підставі наведених норм з 1 квітня 2015 року нарахування та виплату пенсії позивачу як працюючому пенсіонеру на посадах та на умовах Закону України "Про судоустрій і статус суддів" головним управлінням призупинено. 20 грудня 2016 року набуло чинності рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року за № 7-рп/2016 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). У частині 2 резолютивної частини цього рішення Конституційного суду зазначено, що положення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

08.06.2018 року позивач звернувся до ОСОБА_4 управління ПФУ в Закарпатській області із заявою про виплату призначеної, але не виплаченої пенсії за період з 01.10.2015 року по 30.09.2017 року включно. На вказану заяву позивачу надано відповідь листом б/н, де відповідач вказав, що сума перерахованої пенсії за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року становить 6249,15 грн. та вказана сума буде виплачуватися у такому порядку: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року щомісячно виплачується 50 відсотків місячного розміру підвищення пенсії; з 1 січня 2020 року до забезпечення повної виплати розрахованої суми щомісячно виплачується 100 відсотків місячного розміру підвищення пенсії.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положенням пункту 5 Розділу ІІІ Закону №213-VIII визначено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України. Вказаний в пункті 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону № 213-VIII закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 1 червня 2015 року прийнятий не був, у зв'язку з чим з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів», щодо пенсійного забезпечення і відповідно пенсії/ щомісячне грошове утримання за цим Законом не призначаються.

За змістом вищезазначених норм вбачається, що підставою для припинення виплати пенсії є сам факт роботи особи на посаді, яка дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», при цьому не має значення, чи набула особа таке право чи ні.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року за № 7-рп/2016 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Згідно частини 2 резолютивної частини цього рішення Конституційного суду зазначено, що положення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, на підставі наведеного, вбачається, що положення статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" із змінами, внесеними згідно із Законом № 3591-IV від 04.04.2006 (в редакції Закону № 213-VIII від 02.03.2015) до винесення рішення Конституційним Судом України 20.12.2016 року № 7-рп/2016 були чинними.

На підставі вищевикладеного відповідачем було правомірно зупинено виплату пенсії позивачу у період дії положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Відповідно до ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Проаналізувавши приписи зазначеного законодавства у взаємозв'язку з обставинами даної справи, суд дійшов переконання, що заявлені позивачем вимоги є безпідставними й спростовуються наведеними доказами.

Керуючись ст. ст. 6, 9, 72-76, 242-246, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (88000, Закарпатська область, м.Ужгород, вул.Далека, буд.21, НОМЕР_1) до ОСОБА_4 управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд.4, код ЄДРПОУ 20453063), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Ужгородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області (88017, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Загорська, буд.2, код ЄДРПОУ 40384233) про зобов'язання ОСОБА_4 управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити ОСОБА_1 Миколайлвичу нарахування та виплату щомісячної пенсії починаючи з 01.04.2015 року по 30.09.2017 року призначеної відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"– відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 3 статті 243 КАС України повний текст рішення складено та підписано 25.09.2018 року.

СуддяОСОБА_5