Рішення № 76687878, 24.09.2018, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24.09.2018 м.Харків Справа № 905/1284/18

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Лабуня С.Є., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Дочірнього підприємства фірма “Екотехніка-М”, м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Славтрейд Браво”, м.Слов’янськ, Донецька область

про стягнення 47326,12грн.

Представники:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

Суть справи:

Позивач, Дочірнє підприємство фірма “Екотехніка-М”, м.Київ, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Славтрейд Браво”, м. Слов’янськ, Донецька область про стягнення 47326,12грн., з яких: 20157,48грн. – основний борг; 8524,39грн. – інфляційні втрати; 1595,46грн. - 3% річних, 17048,79грн. – пеня.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем своїх зобов’язань за договором постачання №030412 від 03.04.12р. в частині оплати товару.

В якості правової підстави подання позову позивач посилається, зокрема, на положення ст.ст.526, 611, 625, 655, 692, 712 Цивільного Кодексу України, ст.ст.193, 231 Господарського кодексу України.

Автоматичним розподілом автоматизованої системи документообігу господарського суду Донецької області сформовано судову справу, якій присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №905/1284/18.

Ухвалою суду від 13.07.18р. позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків.

23.07.18р. від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою господарського суду від 26.07.18р. відкрито провадження у справі №905/1284/18 та визначено дану справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження; судове засідання призначено на 22.08.18р.

20.08.18р. через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 22.08.18р. відкладено судове засідання на 11.09.18р.

06.09.18р. на електрону адресу суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 11.09.18р. відкладено судове засідання на 24.09.18р.

11.09.18р. через канцелярію суду від позивача отримано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

17.09.18р. на електрону адресу суду та 19.09.18р. до канцелярії суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, клопотання про долучення доказів до матеріалів справи з додатками.

Дослідивши заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, суд зазначає, що вказана заява подана з порушенням приписів п.2 ч.2 ст.46 та ч.5 ст.46 ГПК України, а відтак, не приймається судом до розгляду.

У судовому засіданні 24.09.18р. представник позивача не з’явився.

Відповідач у судові засідання протягом розгляду справи не з’явився; про місце, час та дату слухання справи був повідомлений належним чином. Про причини неявки суд не повідомлено. Відзив на позовну заяву суду не наданий.

Факт отримання відповідачем ухвал суду, якими відповідач повідомлявся про місце, час та дату слухання справи підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов’язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи, що відповідач протягом розгляду справи у судові засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив суду не надав, суд вважає за необхідне розглянути спір по суті за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представника позивача, дослідивши обставини справи та подані докази, господарський суд

встановив:

03.04.12р. між Дочірнім підприємством фірма “Екотехніка-М” (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Славтрейд Браво” (відповідач, покупець) укладений договір постачання №030412, за умовами якого постачальник зобов’язується поставляти (передавати) продукцію (товар) Покупцю у зумовлені строки відповідно до поданого Покупцем замовлення, а Покупець зобов’язується прийняти товар та своєчасно оплатити його вартість на умовах даного договору. Форма замовлення встановлюється згідно з додатком №1, який є невід’ємною частиною цього договору (п.1.1 договору).

Згідно п.1.2 договору товаром (предметом поставки) за цим договором є визначені родовими ознаками продукція, вироби із найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Товаром (предметом поставки) можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Загальна кількість товару, що підлягає поставці, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються за згодою сторін та оформлюються специфікацією до договору – додаток №2, що є невід’ємною частиною цього договору (п.1.3 договору).

Відповідно до п.1.4 договору право власності на товар переходить до Покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної видаткової (товарно-транспортної) накладної, яка засвідчує момент передачі товару.

Загальна сума договору складається із сум поставленого Постачальником та отриманого Покупцем по всім накладним товару, в період дії цього договору (п.2.1 договору).

Покупець перераховує кожні 14 днів на поточний рахунок Постачальника грошові кошти за реалізований товар (п.3.1 договору).

Постачальник здійснює поставку товару, а Покупець його приймання за наступною адресою: м.Слов’янськ, вул.Ген.Батюка, буд.15; м.Слов’янськ, вул.Ген.Батюка, буд.50; м.Слов’янськ, вул.Комяхова, буд.71; м.Констянтинівка, вул.Громова, буд.16 (п.4.1 договору).

За умовами п.5.4 договору Постачальник зобов’язаний надати разом з кожним видом товару, належно оформлені документи: видаткову накладну, товарно-транспортну накладну, податкову накладну, корегувальну накладну (у разі повернення товару), санітарно-гігієнічний висновок, ветеринарне свідоцтво (форма 2), посвідчення якості товару, технічний паспорт (на побутові товари), сертифікат відповідності (на товари, що підлягають сертифікації).

Дія договору автоматично продовжується на наступний, аналогічний попередньому термін, на умовах вказаних у цьому договорі, якщо жодна із сторін не попередить письмово іншу сторону про припинення дії договору за один місяць до закінчення терміну дії договору, вказаного в (п.9.3 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем поставлено відповідачу товар за видатковими накладними №ЭД00002556 від 05.08.2015р. на суму 1913,22грн., №ЭД00002557 від 05.08.2015р. на суму 1741,22 грн., №ЭД00002559 від 05.08.2015р. на суму 1295,83 грн., №ЭД00002560 від 05.08.2015р. на суму 798,47 грн., №ЭД00003540 від 12.10.2015р. на суму 1095,13 грн., №ЭД00003541 від 14.10.2015р. на суму 1420,58 грн., №ЭД00003542 від 14.10.2015р. на суму 1396,10 грн., №ЭД00003708 від 27.10.2015р. на суму 3613,66 грн., №ЭД00003709 від 27.10.2015р. на суму 2067,37 грн., №ЭД00003913 від 10.11.2015р. на суму 3184,74 грн., №ЭД00003914 від 10.11.2015р. на суму 1909,09 грн., №ЭД00003915 від 10.11.2015р. на суму 1793,69 грн., загалом на суму 22229,10 грн., який був прийнятий представником відповідача, що підтверджується підписом представника одержувача на відповідних видаткових накладних.

Вказані видаткові накладні підписані сторонами без зауважень та заперечень до них.

Наряд чи довіреність на отримання ТМЦ на ім’я представника відповідача до позовної заяви не додано, проте відсутність наряду/довіреності за наявності інших первинних документів, котрі підтверджують факт здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.

Аналогічні висновки містяться в постанові Вищого господарського суду України від 11.06.15р. у справі №903/679/14.

Позивачем направлено на адресу відповідача претензії №б/н від 12.04.2018р., №б/н від 26.04.2018р., з вимогою про погашення заборгованості за договором поставки №03/04/12 від 03.04.2012р. на суму 20157,48 грн. та суму штрафних санкцій в розмірі 15509,09 грн.

Станом на час звернення Дочірнього підприємства фірма “Екотехніка-М” до суду з позовною заявою відповіді на претензію позивачем не отримано, заборгованість не сплачена.

За твердженням позивача, відповідач в порушення прийнятих на себе зобов’язань, поставлену на його адресу продукцію у встановлений договором строк не оплатив, у зв’язку з чим, за відповідачем рахується заборгованість за вищезазначеним договором в розмірі 20157,48 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 8524,39грн. інфляційних витрат, 1595,46грн. 3% річних, 17048,79грн. пені.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного:

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст.1 Господарського кодексу України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як визначено положеннями ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України щодо обов’язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що на виконання умов договору поставки, позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 22229,10 грн., який був прийнятий представником відповідача, що підтверджується підписом представника одержувача на відповідних видаткових накладних №ЭД00002556 від 05.08.2015р., №ЭД00002557 від 05.08.2015р., №ЭД00002559 від 05.08.2015р., №ЭД00002560 від 05.08.2015р., №ЭД00003540 від 12.10.2015р., №ЭД00003541 від 14.10.2015р., №ЭД00003542 від 14.10.2015р., №ЭД00003708 від 27.10.2015р., №ЭД00003709 від 27.10.2015р., №ЭД00003913 від 10.11.2015р., №ЭД00003914 від 10.11.2015р., №ЭД00003915 від 10.11.2015р. без зауважень та заперечень.

Умовами договору узгоджено, що Покупець перераховує кожні 14 днів на поточний рахунок Постачальника грошові кошти за реалізований товар (п.3.1 договору).

Отже, оплата за поставлений постачальником товар здійснюється покупцем після його реалізації споживачам.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору поставки, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Викладене відображає правову позицію Вищого господарського суду України, яка доведена у оглядовому листі від 29.04.2013р. №01-06/767/2013 “Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 “Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права”.

З урахуванням викладеного, за висновками суду, відповідач мав сплатити вартість отриманого від позивача товару в день його прийняття згідно з вищевказаними видатковими накладними.

Одночасно матеріали справи містять картку рахунку за 05.08.15р.-05.09.18р. та банківські виписки, з яких вбачається проведення відповідачем оплат, зокрема, 26.10.2015р. на суму 2413,64 грн. з призначенням платежу: «згідно накл. №ЭД00002556 від 05.08.15 №ЭД00002557 від 05.08.15 за прод харчув», 07.10.2016р. на суму 1000,00 грн. з призначенням платежу: «згідно накл. №ЭД00002559 від 05.08.15 за прод харчув».

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України визначаються Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Крім цього, загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків, встановлені Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України №22 від 21.01.2004р. (Інструкція).

При цьому, відповідно до п.1.3 Інструкції її вимоги поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів, які здійснюють примусове списання коштів з рахунків цих учасників, та обов'язкові для виконання ними.

Відповідно до п.22.1 ст.22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ініціювання переказу здійснюється, зокрема, за таким видом розрахункових документів як платіжне доручення.

За змістом п.1.30 ст.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», п.1.4 Інструкції платіжним дорученням є розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

Пунктом 3.8 Інструкції передбачено, що реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Також отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу (правова позиція Вищого господарського суду України у постановах від 15.09.2011 №5015/1494/11, від 15.02.2007 №12/615).

При цьому, умовами договору №030412 від 03.04.12р. не передбачено право оператора самостійно змінювати та визначати порядок зарахування коштів, що надійшли від покупця з чітко визначеним призначенням платежу.

Відтак, видаткові накладні №ЭД00002556 від 05.08.15р., №ЭД00002557 від 05.08.15р. оплачені відповідачем у розмірі 2413,64 грн., залишок боргу за ними становить 1240,80 грн., видаткова накладна №ЭД00002559 від 05.08.15р. оплачена відповідачем у розмірі 1000,00 грн., залишок боргу за нею становить 295,83 грн.

Відповідно до накладної на повернення №ЭД00000592 від 16.11.2015р. відповідачем повернуто позивачу товар на суму 56,40 грн., що був отриманий за видатковою накладною №ЭД00003915 від 10.11.2015р.

На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором №030412 від 03.04.12р. підлягають частковому задоволенню в сумі 18759,06 грн.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано та пред’явлено до стягнення 3% річних загалом за період з 05.09.15р. по 03.07.18р. в розмірі 1595,46 грн. та інфляцію в розмірі 8524,39 грн.

Перевіривши правильність нарахування позивачем 3% річних, суд дійшов висновку, що розрахунок 3% річних є арифметично невірним.

Здійснивши перерахунок 3% річних, за кожною видатковою накладною окремо, враховуючи проведені відповідачем оплати, судом встановлено дійсний розмір цих вимог у сумі 1518,41 грн.

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 1518,41 грн.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.18р. у справу №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

За приписами ч.2 п.3.1 п.3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями) інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений відповідною Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями та яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.

Перевіривши розрахунок інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку, що позивачем невірно визначений період та базу для нарахування інфляційних нарахувань, наданий розрахунок є арифметично невірним.

Здійснивши перерахунок інфляційних витрат, за кожною видатковою накладною окремо, враховуючи проведені відповідачем оплати, судом встановлено, що дійсний розмір цих вимог становить суму 6914,21 грн.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань підлягають задоволенню у розмірі 6914,21 грн.

Крім 3% річних та інфляційних нарахувань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 17048,79 грн.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Водночас, порушення зобов’язано є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За вимогами ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки. Договірна неустойка встановлюється за згодою сторін, тобто її розмір та умови застосування визначаються виключно на їх власний розсуд.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст.230 Господарського кодексу України).

У відповідності до норм ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання зобов’язання.

Приписами ч.1 ст.230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до п.7.2 договору за несвоєчасну оплату поставленого товару Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період виникнення заборгованості, від суми заборгованості за кожен день, прострочення платежу.

Оскільки, як встановлено вище, відповідач мав сплатити вартість отриманого від позивача товару в день його прийняття, прострочення настає з наступного дня після прийняття товару, відтак позивачем невірно визначено початковий період для нарахування пені.

Здійснивши перерахунок пені, за кожною видатковою накладною окремо, враховуючи проведені відповідачем оплати, з урахуванням приписів ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, дотримуючись меж позовних вимог, загалом за період з 05.09.2015р. по 11.05.2016р., судом встановлено, що загальний розмір пені складає 3880,51 грн.

З наведених підстав, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в сумі 3880,51 грн.

Розрахунок 3% річних, інфляційних втрат та пені було здійснено за допомогою програмного забезпечення “Ліга Закон”.

Відповідно до ст.13Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини третьої ст.129 Конституції України та статтей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 46, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Дочірнього підприємства фірми “Екотехніка-М”, м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю “Славтрейд Браво”, м. Слов’янськ, Донецька область про стягнення 47326,12грн., з яких: 20157,48грн. – основний борг; 8524,39грн. – інфляційні втрати; 1595,46грн. - 3% річних, 17048,79грн. – пеня, задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Славтрейд Браво” (84100, АДРЕСА_1; ЄДРПОУ 33705255) на користь Дочірнього підприємства фірми “Екотехніка-М” (03151, м.Київ, просп.Повітрофлотський, буд.94-А; ЄДРПОУ 24363204) заборгованість в сумі 18759,06 грн., 3% річних в сумі 1518,41 грн., інфляційні втрати в сумі 6914,21 грн., пеню у сумі 3880,51 грн., судовий збір в сумі 1156,85 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Рішення складено та підписано 24.09.2018р.

Суддя М.О. Лейба