Рішення № 76686668, 11.09.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.09.2018Справа № 910/8919/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Письменної О.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "УКРВІЙСЬКБУД"

до Державної казначейської служби України

про стягнення 814864,49 грн.

за участю представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Іонова Г.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство Міністерства оборони України "УКРВІЙСЬКБУД" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної казначейської служби України про стягнення 814864,49 грн., з яких: 3% річних у сумі 164924,10 грн. та інфляційного збільшення боргу у розмірі 649940,39 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, яке встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2003 по справі №41/420, у зв'язку зі чим позивачем заявлені інфляційні втрати у розмірі 649940,39 грн. та 3% річних у розмірі 164924,10 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/8919/18, призначено підготовче засідання у справі на 06.08.2018.

30.07.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що забезпечення житлом відповідно до бюджетної програми КПКВ 2501100, мало здійснюватись Міністерством соціальної політики України за рахунок коштів передбачених Міністерству соціальної політики України у державному бюджеті за бюджетною програмою КПКВ 2501100. Проте, видатків ні за загальним фондом, ні за спеціальним фондом на вказану бюджетну програму КПКВ 2501100 в Законі України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" передбачено не було. Також відповідач вказує, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, між сторонами відсутні зобов'язальні або договірні правовідносини, відповідно до умов яких органи Казначейства мають зобов'язання сплатити індекс інфляції та компенсацію у розмірі 3% річних, а тому до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, визначені статтею 625 ЦК України.

В підготовчому засіданні 06.08.2018, враховуючи відсутність в учасників судового процесу заяв і клопотань, судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.09.2018, про що постановлено ухвалу занесену до протоколу судового засідання.

В судовому засіданні 04.09.2018 оголошено перерву до 11.09.2018.

Представник позивача в судове засідання 11.09.2018 не з'явився.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Представник відповідача в судовому засіданні 11.09.2018 надав пояснення по суті своїх заперечень, просив суд відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні 11.09.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2003 у справі №41/420 позовні вимоги Державного підприємства Міністерства оборони України "УКРВІЙСЬКБУД" задоволено повністю, присуджено до стягнення з Головного управління Державного казначейства України на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "УКРВІЙСЬКБУД" заборгованість у розмірі 1 830 000,00 грн., державне мито у розмірі 1700,00 грн. та витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн.

04.08.2003 Господарським судом міста Києва на виконання вказаного рішення було видано наказ про стягнення з Головного управління Державного казначейства України на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "УКРВІЙСЬКБУД" заборгованості у розмірі 1 830 000,00 грн., та витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2013 було відновлено пропущений строк для пред'явлення наказу Господарського суду м. Києва від 04.08.2003 по справі № 41/245 до виконання та видано дублікат наказу від 04.08.2003 у справі № 41/420 на виконання рішення господарського суду м. Києва від 21.07.2003.

Ухвалою Господарського суду міста Києва у справі №41/420 від 19.02.2014 змінено порядок та спосіб виконання рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2003 р. у справі №41/420 шляхом стягнення з Державної казначейської служби України на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "УКРВІЙСЬКБУД" основного боргу у сумі 1830000,00 грн., витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у сумі 118,00 грн. за бюджетною програмою КПКВ 2501100 " Забезпечення житлом інвалідів війни, воїнів-інтернаціоналістів, громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інвалідів по зору та слуху, військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, для відселення їх із закритих та віддалених населених пунктів військових гарнізонів".

У відповідності до листа Державної казначейської служби України вих. 5-08/2726-7005 від 26.04.2018 на виконанні у Державної казначейської служби України знаходиться наказ Господарського суду міста Києва від 21.07.2003 року по справі №41/420, заборгованість за яким буде погашена у разі передбачення в законі про державний бюджет відповідних видатків.

Посилаючись на прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, яке встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2003 по справі №41/420, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 649940,39 грн. та 3% річних у розмірі 164924,10 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Як встановлено судом вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2003 у справі №41/420 позовні вимоги Державного підприємства Міністерства оборони України "УКРВІЙСЬКБУД" задоволено повністю, присуджено до стягнення з Головного управління Державного казначейства України на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "УКРВІЙСЬКБУД" заборгованість у розмірі 1 830 000,00 грн., державне мито у розмірі 1700,00 грн. та витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн.

Вказаним рішенням встановлено наявність у Державного підприємства Міністерства оборони України "УКРВІЙСЬКБУД" права вимоги на відшкодування витрат з бюджету, пов'язаних з передачею військовою частиною А0200, правонаступником якої є ДП МОУ "УКРВІЙСЬКБУД" Донецькому управлінню у справах захисту прав населення від наслідків аварії на ЧАЕС, згідно договору №89/97 від 17.09.1997, квартир загальною площею 2609,14 кв.м. на суму 1830000,00 грн., за які Головне управління Державного казначейства України не розрахувався та відповідно має сплатити ДП МОУ "УКРВІЙСЬКБУД".

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, факти встановлені рішенням суду по справі №41/420 щодо наявності у відповідача зобов'язання сплатити позивачу заборгованість у сумі 1830000,00 грн., повторного доведення не потребують.

Статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Крім того, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

В пункті 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Відповідно до п. 30.1. ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" № 2346-III від 05.04.2001 переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідач зобов'язаний сплатити нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних за весь час прострочення, тобто, по день надходження коштів на рахунок належного кредитора, оскільки в такому випадку зобов'язання відповідно до ст. 599 ЦК України припинилося внаслідок його виконання.

Наведене узгоджується із судовою практикою Верховного Суду, зокрема, постанова від 10 квітня 2018 року по справі №914/1033/17.

Як встановлено судом вище, наявність у відповідача зобов'язання сплатити позивачу заборгованість у сумі 1830000,00 грн. встановлене рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2003 по справі №41/420, яке вступило в законну силу та не може бути поставлено під сумнів.

При цьому, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом статей 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Таким чином, у даному випадку правовідношення, у якому відповідач зобов'язаний сплатити позивачу грошові кошти у розмірі 1830000,00 грн., є грошовим зобов'язанням.

Під час вирішення даного спору, судом враховано, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року по справі № 686/21962/15-ц.

За таких обставин, посилання відповідача на те, що приписи частини другої статті 625 ЦК не можуть бути застосовані господарським судом, так як між сторонами відсутні договірні відносини, не береться до уваги,

Посилання відповідача щодо відсутності видатків за бюджетною програмою КПКВ 2501100, суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частиною 2 статті 194 ГК України передбачено, що неналежне виконання зобов'язання третьою особою не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання в натурі.

Враховуючи викладене, відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення перед позивачем зобов'язання зі сплати заборгованості у сумі 1830000,00 грн.

Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях від 29.06.2004 у справі "Войтенко проти України" та від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Юліус проти України" вказав, що відсутність відповідних асигнувань у Державному бюджеті не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

На підставі ч. 2 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Юліус проти України" від 18.10.2005, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання (постанова від 15.05.2012 у справі №11/446 за позовом ТОВ "Компанія "Тітал" до Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи).

Таким чином, відсутність видатків з бюджету не звільняє його від відповідальності, встановленої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки норма ч. 1 ст. 625 ЦК України є імперативною і не передбачає жодних винятків незалежно від причин прострочення виконання грошового зобов'язання. Аналогічна позиція узгоджується із правовими висновками Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі №906/1072/15.

Таким чином, посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для звільнення відповідача від виконання зобов'язань щодо зі сплати заборгованості у сумі 1830000,00 грн., оскільки така обставина не визначена законодавчо як така, що звільняє від виконання зобов'язання.

Згідно із розрахунку позивач нараховує інфляційні втрати у сумі 649940,39 грн. за період з липня 2015 року по квітень 2018 року та 3% річних у сумі 164924,10 грн. за період з 06.07.2015 по 06.07.2018.

Позивач здійснює нарахування інфляційних втрат у сумі та 3% річних на суму 1830818,00 грн., з яких сума основного боргу у сумі 1830000,00 грн. та витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у сумі 118,00 грн.

Однак правова природа 3 % річних та інфляційних втрат є такою, що вони можуть нараховуватись саме на суму основного боргу, а не на судові витрати (витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу).

Таким чином нарахування 3 % річних та інфляційних втрат слід здійснювати на основну суму боргу у розмірі 1830000,00 грн.

В той же час, здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга", судом встановлено, що суми 3 % річних та інфляційних втрат є більшими ніж розраховані позивачем.

Таким чином, до стягнення з відповідача підлягають 3% річних у сумі 164924,10 грн. та інфляційне збільшення боргу у сумі 649940,39 грн. в межах заявлених позовних вимог.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Державного підприємства Міністерства оборони України "УКРВІЙСЬКБУД" до Державної казначейської служби України про стягнення 814864,49 грн.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вулиця БАСТІОННА, будинок 6, ідентифікаційний код 37567646) на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "УКРВІЙСЬКБУД" (03151, м. Київ, вулиця ВІННИЦЬКА, будинок 14/39, ідентифікаційний код 24308300) 3% річних у сумі 164924,10 грн., інфляційне збільшення боргу у розмірі 649940,39 грн. та судовий збір у розмірі 12222,97 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Повний текст рішення складено та підписано: 24.09.2018.

Суддя О.В. Гулевець