Постанова № 76684522, 25.09.2018, Апеляційний суд міста Києва

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 758/16110/16-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/7053/2018Головуючий у суді першої інстанції: Ларіонова Н.М.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.25 вересня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів:

судді-доповідача Крижанівської Г.В.,

суддів Шебуєвої В.А., Оніщука М.І.,

при секретарі Лисиці Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення суми за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на рішення Подільського районного суду м. Києва від 06 квітня 2018 року, ухвалене у складі судді Ларіонової Н.М.,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року позивач звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», в якому просив стягнути з останньої грошові кошти за невиконання зобов'язання згідно індексу інфляції за період 01.05.2014 по 01.09.2016 у розмірі 25 965,13 грн. та грошові кошти за невиконання зобов'язання 3% річних за період з 01.05.2014 по 01.09.2016 у розмірі 1 033,88 грн., а всього 26 999,01 грн.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 06.05.2014 приблизно о 11.40 год. у м. Львові, з вини водія автомобіля марки «CHEVROLET AVEO» д.н.з. НОМЕР_3, ОСОБА_4, сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої був пошкоджений автомобіль НОМЕР_1, що на праві власності належить ОСОБА_3 На момент скоєння ДТП автомобіль ОСОБА_4 був застрахований в ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія».

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 13.04.2016, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 03.08.2016, зі страхової компанії на користь ОСОБА_3 стягнуто матеріальну шкоду у розмірі 14 769,70 грн. проте, матеріальна шкода була виплачена відповідачем лише у вересні 2016 року.

Позивач вказує, що страхове відшкодування відповідач повинен був виплатити йому у травні 2016 року, а тому на підставі ст. 625 ЦК України просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат та 3% річних за порушення виконання зобов'язання.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 06 квітня 2018 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_3 суму інфляційних втрат в розмірі 9 699,69 грн., суму 3% річних в розмірі 901,96 грн., а всього - 10 601,65 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішення, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій посилався на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вказував на помилковість застосування судом до правовідносин, що виникли між сторонами, норм ст. 625 ЦК України, оскільки положення вказаної статті не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальним законом, зокрема, як у даному випадку Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Положення зазначеного закону не містять імперативної норми, яка покладає обов'язок на страховика здійснювати відшкодування 3% річних та інфляційних втрат.

Крім того, звертав увагу суду на те, що факт виникнення цивільних прав та обов'язків з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦПК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.

Просив скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 06 квітня 2018 року та відмовити у задоволені позову в повному обсязі.

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.

Від ОСОБА_3 на адресу суду надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися в судове засідання.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 06.05.2014 приблизно об 11.40 год. у м. Львові з вини водія автомобіля марки «CHEVROLET AVEO», д.н.з. НОМЕР_3, ОСОБА_4 сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої був пошкоджений автомобіль НОМЕР_2, що на праві власності належить ОСОБА_3

На момент дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «CHEVROLET AVEO», д.н.з. НОМЕР_3, в порядку, передбаченому Законом України «Про обов'язок страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» був застрахований у ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/7097133 від 11.02.2014.

Заяву на виплату страхового відшкодування ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» було отримано 04.06.2014, а отже виплату страхового відшкодування в добровільному порядку відповідач, згідно закону, повинен був здійснити до 04.09.2014.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 13.04.2016, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 03.08.2016, стягнуто з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду у сумі 14 769,70 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у сумі 5 000,00 грн. та судові витрати.

Разом з цим, судом встановлено, що вищезазначене рішення виконано відповідачем 15.09.2016, та позивачу платіжним дорученням перерахована сума у розмірі 14 769,70 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини з невиконання виплати страхового відшкодування, яке було стягнуто за рішенням суду, є грошовим зобов'язанням таким чином, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За замістом частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує виникнення зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або не грошовим.

Відповідно до п. 22. 1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно з п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк виплати страхового відшкодування складає не більше 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки строк виплати страхового відшкодування в добровільному порядку для відповідача був до 04.09.2014, а позивачу платіжним дорученням перерахована сума у розмірі 14 769,70 грн. лише 15.09.2016, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про порушення відповідачем його зобов'язання.

Згідно із частиною 2 статті 625 ЦК України, в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону проценти річних, так само як і інфляційні втрати на суму боргу, входять до складу грошового зобов'язання і на відміну від пені не є санкцією за порушення грошового зобов'язання, а виступають способом захисту майнового грава та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процентів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування отриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання. Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних є наслідком невиконання грошового зобов'язання.

Таким чином, у відповідача до 15.09.2016 існувало невиконане грошове зобов'язання перед позивачем, що підтверджується рішенням Франківського районного суду м. Львова від 13.04.2016, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 03.08.2016 яким стягнуто з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду у сумі 14 769,70 грн. (а.с. 4-8) та платіжним дорученням № 46842 від 15.09.2016.

З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов'язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України, колегія суддів погоджується із рішенням суду першої інстанції, яке узгоджуються із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що до правовідносин, які виникли між сторонами слід застосувати спеціальний Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки даним Законом встановлений інший порядок відповідальності за порушення строків виплати страхового відшкодування лише щодо пені, питання щодо стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення грошового зобов'язання вказаним законом не врегульовано.

Таким чином, закріплена зазначеним Законом норма щодо відповідальності страховика за несвоєчасну виплату страхового відшкодування у вигляді пені не виключає застосування спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання, передбаченого ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки це різні види відповідальності.

Крім того, стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, а тому поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду щодо їх оцінки, а відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення.

Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» - залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 06 квітня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 25.09.2018

Суддя-доповідач

Судді