Постанова № 76684340, 19.09.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а

факс: 284-15-77, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Апеляційне провадження Головуючий в 1 інстанції - Васалатій К.А.

№22-ц/796/7345/2018 Доповідач - Українець Л.Д.

Справа №756/10259/16-ц

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі:

судді-доповідача УкраїнецьЛ.Д.

суддів Шебуєвої В.А.,

Оніщука М.І.,

за участю секретаря Федорчук Я.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 03 липня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпуски та заборгованості по виплаті надбавки за вислугу років,-

В С Т А Н О В И В

У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпуски та заборгованості по сплаті надбавки за вислугу років.

У мотивування вимог посилалася на те, що з 21.02.2000 року по 31.11.2007 року працювала на посаді доцента, заступника завідувача кафедри «Менеджмент», з 01.09.2013 року по 07.11.2014 рік на посаді старшого викладача кафедри в Державному інституті підготовки кадрів.

На виконання розпорядження КМУ від 09.01.2014 р. № 7-р «Про реорганізацію Державного інституту підготовки кадрів», проведено реорганізацію (приєднання) до Національного юридичного університету ім. Я.Мудрого. Згідно з Наказом Міністерства освіти України від 10.07.2014 року № 817 створено комісію з реорганізації ДІПК та установлено, що правонаступником всього його майна, прав і обов'язків є Університет.

Наказом № 95-к від 04.11.2014 року її було звільнено із займаної посади за ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників.

Згідно положень абз. 10 ч. 1 ст. 57 Закону України «Про освіту» держава забезпечує педагогічним та науково-педагогічним працівникам виплати надбавок за вислугу років щомісячно у відсотках до посадового окладу (ставки заробітної плати) залежно від стажу педагогічної роботи у таких розмірах: понад 3 роки - 10%, понад 10 рокув - 20%, понад 20 рокув - 30%; допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки.

Разом з тим, надбавка за вислугу років, яку повинен був виплачувати відповідач, починаючи з 01.01.2001 року по 01.01.2007 року в розмірі 10%, а з 01.02.2007 року по 31.11.2007 року та з 01.09.2013 року по 07.11.2014 року в розмірі 20% до посадового окладу, їй не було виплачено.

Також зазначала, що всупереч вимогам закону при наданні щорічної відпустки, що відбувалася у липні - серпні місяці, на протязі всього періоду роботи з 21.02.2000 року по 31.11.2007 року та 01.09.2013 року по 07.11.2014 року допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу відповідач також їй не виплачував.

Ураховуючи наведене та з усіма уточненнями просила суд стягнути з Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого, як правонаступника Державного інституту підготовки кадрів на свою користь матеріальну допомогу на оздоровлення при наданні щорічних відпусток з урахуванням індексу інфляції в розмірі 24322,80 грн; стягнути не виплачену суму щомісячної надбавки за вислугу років з урахуванням індексу інфляції у розмірі 31786,85 грн, а всього 56109,65 грн.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 03 липня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Зазначає, що заборгованість з виплати матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки та надбавки за вислугу років, як і факт виконання нею викладацької роботи або відсутності її виконання не був предметом судового розгляду та не встановлювався судом при ухваленні рішення Оболонського районного суду м. Києва від 14 вересня 2015 року та ухвали Апеляційного суду міста Києва від 01.12.2015 року.

Суд не оцінив докази на підтвердження виконання викладацької роботи на посаді доцента за період 01.09.2000 року по 30.11.2007 року, які знаходяться в матеріалах справи, та дійшов хибного висновку, що стаж науково-педагогічної роботи станом на 01.09.2013 року складав 3 роки 3 місяці 19 днів.

Звертає увагу на те, що допомоги на оздоровлення при наданні щорічних відпусток вона не отримувала.

Указом Президента України № 452/2017 від 29.12.2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано апеляційний суд міста Києва та утворено Київський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Київську область і місто Київ, з місцезнаходженням у місті Києві.

У відповідності до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом міста Києва.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що з 21.02.2000 року ОСОБА_3 прийнята на посаду доцента кафедри економіки підприємств з окладом 230 грн. на місяць і доплатою в розмірі 30% від посадового окладу за виконання обов'язків завідуючого кафедрою згідно наказу ректора № 17-к від 18.02.20000 року

З 01.09.2000 року, в зв'язку з введенням нової організаційної структури Інституту підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів важкого машинобудування позивач призначена на посаду заступника завідуючого кафедрою економіки, менеджменту і підприємницької діяльності (доцентом) з персональною надбавкою в розмірі 30% посадового окладу (наказ ректора № 87-к від 01.09.2000 р.).

З 01.04.2001 року, в зв'язку з введенням нової організаційної структури Інституту підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів важкого машинобудування позивач призначена на посаду заступника завідуючого кафедрою економіки, менеджменту і підприємницької діяльності (доцентом) з персональною надбавкою в розмірі 30% посадового окладу (наказ ректора № 36-к від 02.04.2001 р.).

З 01.10.2002 року в зв'язку з введенням нових організаційних структур та новим штатним розписом Державного Інституту підготовки кадрів позивач призначена на посаду заступника завідуючого кафедрою менеджменту і підприємницької діяльності, доцентом (наказ ректора № 108-к від 01.10.2002 р.).

З 01.01.2004 року, в зв'язку з введенням нового штатного розпису Державного Інституту підготовки кадрів, позивач призначена на посаду заступника завідуючого кафедрою менеджменту і підприємницької діяльності, доцентом (наказ ректора № 10-к від 08.01.2004 р.).

З 01.11.2005 року з введенням нової організаційної структури та штатного розпису Державного Інституту підготовки кадрів позивач призначена на посаду заступника завідуючого кафедрою менеджменту, доцентом (наказ ректора № 158-к від 28.10.2005 р.).

З 01.12.2007 року в зв'язку з введенням нового штатного розпису Державного інституту підготовки кадрів позивача призначено на посаду заступника завідуючого кафедрою Менеджменту (наказ ректора № 146-к від 01.10.2007 р.).

З 01.09.2013 року, в зв'язку з упорядкуванням праці працівників Державного інституту підготовки кадрів позивач, як заступник завідувача кафедри менеджменту, була переведена на посаду старшого викладача з неповним робочим часом, а посада заступника завідувача кафедри була ліквідована за наказом ректора № 93-к від 30.08.2013 р.

Також, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.01.2014 року №7-р «Про реорганізацію Державного інституту підготовки кадрів», проведено реорганізацію (приєднання) до Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого. Згідно з Наказом Міністерства освіти України від 10.07.2014 р. № 817 створено комісію з реорганізації ДІПК та установлено, що правонаступником всього його майна, прав і обов'язків є Університет.

01.09.2014 року головою комісії з реорганізації було видано наказ № 76-к «Про скорочення штатних посад та наступне звільнення працівників Державного інституту підготовки кадрів», відповідно до якого скороченню підлягало 55 посад, серед них і посада старшого викладача кафедри менеджменту, яку займала ОСОБА_3

Наказом № 95-к від 04.11.2014 року, ОСОБА_3 з 07.11.2014 року звільнено із займаної посади за ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_3 з 21.02.2000 року по 31.11.2007 рокупрацювала на посаді доцента, заступника завідувача кафедри, з 01.09.2013 року по 07.11.2014 року на посаді старшого викладача кафедри в Державному інституті підготовки кадрів.

Звертаючись в суд з даним позивом, ОСОБА_3 посилалася на те, що надбавка за вислугу років, яку повинен був виплачувати відповідач, починаючи з 01.01.2001 року по 01.01.2007 року врозмірі 10%, а з 01.02.2007 року по 31.11.2007 року та з 01.09.2013 року по 07.11.2014 року в розмірі 20% до посадового окладу, їй не була виплачена. Також при наданні щорічної відпустки, на протязі всього періоду роботи з 21.02.2000 року по 31.11.2007 року та з 01.09.2013 року по 07.11.2014 року відповідач також не виплачував допомогу на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість з оплати праці позивача була включена до передавального акту та виплачена в повному обсязі, інших вимог щодо заборгованості з оплати праці до комісії з реорганізації позивач не заявляла. Також суд виходив з того, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 14.09.2015 р. та ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 01.12.2015 р. встановлено, що сторонами не заперечується проведення розрахунків із позивачем та відсутності у матеріалах справи доказів щодо виконання позивачем викладацької роботи у вищевказаний період.

З таким висновком суду в повному обсязі погодитися не можливо з огляду на таке.

Відповідно ст. 46 Закону України «Про вищу освіту» учасниками навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах є педагогічні і науково-педагогічні працівники. Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 р. № 963.

Згідно положень абз. 10 ч. 1 ст. 57 Закону України «Про освіту» держава забезпечує педагогічним та науково-педагогічним працівникам виплати надбавок за вислугу років щомісячно у відсотках до посадового окладу (ставки заробітної плати) залежно від стажу педагогічної роботи у таких розмірах: понад 3 роки - 10 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків.

Сторонами не заперечується, що ОСОБА_3 з 21.02.2000 року по 31.11.2007 рокупрацювала на посаді доцента, заступника завідувача кафедри, з 01.09.2013 року по 07.11.2014 року на посаді старшого викладача кафедри в Державному інституті підготовки кадрів.

Виплату педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти надбавок за вислугу років запроваджено починаючи з 1 січня 2001 року у відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року № 78 «Про реалізацію окремих положень частини першої статті 57 Закону України &q?ня;Про освіту&qu8 ;, частини першої статті 25 Закону України &q? с;Про загальну середню освіту&quПр;, частини другої статті 18 і частини першої статті 22 Закону України &q?у ;Про позашкільну освіту&q?ин;».

Як убачається з матеріалів справи, станом на 12.05.2000 року стаж науково-педагогічної роботи склав 3 роки.

Разом з тим, виплата надбавки за вислугу років була введена з 1 січня 2001 року, коли позивач вже перебувала на посаді заступника кафедри.

Згідно Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 р. № 963, до посад науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів III-IV рівня акредитації належать: Керівник (ректор, президент тощо), заступник керівника (перший проректор, проректор, перший віце-президент, віце-президент), діяльність якого безпосередньо пов'язана з навчально-виховним або науковим процесом, керівник філіалу, заступники керівника філіалу (діяльність яких безпосередньо пов'язана з навчально-виховним або науковим процесом), керівник закладу післядипломної освіти для осіб з вищою освітою (у тому числі з освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста), обов'язковість підвищення кваліфікації яких передбачена законом, його заступники (діяльність яких безпосередньо пов'язана з навчально-виховним або науковим процесом), завідувач кафедрою - професор, професор, доцент, старший викладач, викладач, асистент,викладач-стажист, провідний концертмейстер, концертмейстер, декан, заступник декана, керівник навчально-наукового інституту у складі вищого навчального закладу IV рівня акредитації, його заступники (діяльність яких безпосередньо пов'язана з навчально-виховним або науковим процесом), вчений секретар, завідувач: докторантурою, аспірантурою, ординатурою, інтернатурою, підготовчим відділенням.

Таким чином, посада заступника завідувача кафедри не відноситься до переліку посад науково-педагогічних працівників, тому стаж роботи на посаді заступника завідувача кафедри не може бути зараховано до стажу науково-педагогічної роботи. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази виконання позивачем викладацької роботи в цей період.

У суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 пояснила, що дійсно не надавала суду доказів на підтвердження того, що вона виконувала конкретну викладацьку роботу.

Посилання на накази про навчальне навантаження професорсько-викладацького складу інституту 2008-2013 навчальних років не свідчить про виконання позивачем викладацької роботи в зазначених межах та спростовується дослідженими апеляційним судом довідками про розмір заробітної виплати, який виплачувався позивачу лише в межах посадового окладу заступника завідувача кафедри.

У суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 також підтвердила, що не надавала суду доказів на підтвердження того, що вона була керівником при написанні випускних та дипломних робіт.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що право на виплату надбавки за вислугу років у розмірі 10% від посадового окладу (ставки зарплати) виникло у позивача з моменту її переведення на посаду старшого викладача - 01.09.2013 року, і стаж науково-педагогічної роботи позивача станом на 01.09.2013 року складав 3 роки 3 місяці та 19 днів.

Таким чином, вимоги ОСОБА_3 про стягнення надбавки за вислугу років, починаючи з 01.01.2001 року по 01.01.2007 року в розмірі 10%, а з 01.02.2007 року по 31.11.2007 року та з 01.09.2013 року по 07.11.2014 року в розмірі 20% до посадового окладу не ґрунтуються на законі.

У свою чергу, судом першої інстанції не звернуто увагу на наявний в матеріалах справи розрахунок суми заборгованості з виплати надбавки за вислугу років за період з 01.09.2013 року по 01.01.2018 року, наданий відповідачем, який фактично підтверджує визнання відповідачем існування заборгованості.

Як убачається з даного розрахунку за період з вересня по грудень 2013 року сума надбавки за вислугу років у розмірі 10% становить 387,20 грн. За період з січня по листопад 2014 року сума надбавки за вислугу років у розмірі 10% становить 978,92 грн. (а.с.190)

Представник відповідача не надала суду доказів на підтвердження того, що зазначена сума була виплачена позивачу.

Таким чином загальна сума заборгованості по виплаті надбавки за вислугу років за період з 01.09.2013 по 07.11.2014 року становить 1366,12 грн.

Отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості по виплаті надбавки за вислугу років за період з 01.09.2013 року по 07.11.2014 року з урахуванням індексу інфляції в розмірі 2740,57 грн. (1366,12 грн. - заборгованість*200,61% - індекс інфляції, який враховувався позивачем) з утриманням з цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Щодо стягнення заборгованості по виплаті допомоги на оздоровлення колегія суддів виходить з наступного.

Згідно положень абз. 10 ч. 1 ст. 57 Закону України «Про освіту» держава забезпечує педагогічним та науково-педагогічним працівникам виплати допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки.

Таким чином, держава гарантує виплату педагогічним і науково-педагогічним працівникам матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки.

Разом з тим, право на таку виплату мають педагогічні та науково-педагогічні працівники, перелік посад яких затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 №963.

Виплату педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки запроваджено починаючи з 1 січня 2001 року у відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 р. № 78 «Про реалізацію окремих положень частини першої статті 57 Закону України &q?ра;Про освіту&q?ня;, частини першої статті 25 Закону України &q?ь ;Про загальну середню освіту&quУк;, частини другої статті 18 і частини першої статті 22 Закону України "Про позашкільну освіту&q?іт;».

Отже, законом визначено, що така допомога на оздоровлення надається лише з 01 січня 2001 року при надані щорічної відпустки і тільки педагогічним та науково-педагогічним працівникам.

Як зазначалося вище, ОСОБА_3 з 21.02.2000 року по 31.11.2007 рокупрацювала на посаді доцента, заступника завідувача кафедри, з 01.09.2013 року по 07.11.2014 року на посаді старшого викладача кафедри в Державному інституті підготовки кадрів.

Оскільки в період з01 вересня 2000 року по 31 листопада 2007 року ОСОБА_3 перебувала на основній посаді - посадізаступника завідувача кафедри, яка не відноситься до посад педагогічних чи науково-педагогічних працівників, відповідно вона не має права на отримання допомоги на оздоровлення за цей період.

У матеріалах справи відсутні докази виконання позивачем викладацької роботи в цей період.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача допомоги на оздоровлення за період з 01 вересня 2000 року по 31 листопада 2007 року.

У свою чергу, колегія суддів вважає, що судом необґрунтовано відмовлено в стягненні допомоги на оздоровлення за період з 01.09.2013 року по 07.11.2014 року, виходячи з наступного.

Відповідно запису трудової книжки позивача за № 23, ОСОБА_3переведено на посаду старшого викладача 01.09.2013 р.

Згідно наказу ректора Державного інституту підготовки кадрів від 27.06.2014 № 54-к «Про надання щорічної основної відпустки викладачам інституту» вбачається, що старшому викладачу ОСОБА_3 надано щорічну основну відпустку на 56 календарних дні з 01.07.2014 року по 26.08.2014 року за період роботи 21.02.2013 р. по 20.02.2014 р.

Ураховуючи те, що з 01.09.2013 року позивач перебувала на посаді, яка відноситься до науково-педагогічних, тому вона мала право отримання допомоги на оздоровлення.

Посилання відповідача на те, що позивач не писала заяву про надання матеріальної допомоги на оздоровлення за період роботи 21.02.2013 року по 20.02.2014 року і тому її виплата не здійснювалася, суперечить вимогам законодавства, оскільки виплата допомоги є обов'язковою та гарантованою чинним законодавством, а тому саме по собі не написання заяви на отримання допомоги на оздоровлення разом з заявою на відпустку, не позбавляє особу права на її отримання в подальшому.

Таким чином вимоги ОСОБА_3 про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі місячного посадового окладу при наданні щорічної відпустки за період роботи 21.02.2013 року по 20.02.2014 року з урахуванням індексу інфляції за місяці затримки виплати боргу за період з листопада 2014 року по червень 2018 року (ураховуючи останні уточнення позивача) підлягають задоволенню.

Отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню матеріальна допомога на оздоровлення за період роботи 21.02.2013 року по 20.02.2014 року з урахуванням індексу інфляції в розмірі 1941,90 грн. (968 грн. - місячний оклад*200,61% - індекс інфляції) з утриманням податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по виплаті надбавки за вислугу років за період з 01.09.2013 року по 07.11.2014 року з урахуванням індексу інфляції в розмірі 2740,57 грн та заборгованості по виплаті матеріальної допомоги на оздоровлення за період роботи 21.02.2013 року по 20.02.2014 року з урахуванням індексу інфляції в розмірі 1941,90 грн з утриманням з цих сум податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на те, що ОСОБА_3 при подачі позову та апеляційної скарги була звільнена від сплати судового збору, тому з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1378 грн, а саме 551,20 грн судового збору за подачу позову та 826,80 грн - за апеляційну скаргу.

Керуючись статтею 57 Закону України «Про освіту», статтями 141,367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 03 липня 2018 рокускасувати.

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого на користь ОСОБА_3 заборгованість по виплаті надбавки за вислугу років з урахуванням індексу інфляції в розмірі 2740,57 грн з утриманням з цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Стягнути з Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого на користь ОСОБА_3 заборгованість по виплаті матеріальної допомоги на оздоровлення з урахуванням індексу інфляції в розмірі 1941,90 грн з утриманням з цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого на користь держави 1378 грн судового збору.

Дані про учасників справи:

ОСОБА_3 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання: 04210, АДРЕСА_1, РНОКПП: НОМЕР_1);

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого (місце знаходження: 61024, м. Харків, вул.. Пушкінська, 77, код ЄДРПОУ: 02071139).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 25 вересня 2018 року.

Суддя-доповідач Л.Д. Українець

Судді М.І. Оніщук

В.А. Шебуєва