Постанова № 76674101, 06.09.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5693/18

Номер справи місцевого суду: 522/8716/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 19

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого-судді Дрішлюка А.І., суддів Громіка Р.Д., Черевка П.М.,

при секретарі судового засідання Півнєва Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Виноградівської сільської ради Тарутинського району Одеської області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2018 року в цивільній справі за позовом Виноградівської сільської ради Тарутинського району Одеської області до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, ОСОБА_2, третя особа Тарутинська районна державна адміністрація про визнання недійсною додаткову угоду до договору оренди, -

ВСТАНОВИВ:

13.05.2017 року Виноградівська сільська рада Тарутинського району Одеської області звернулася до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, ОСОБА_2, якою просила суд визнати недійсною додаткову угоду № 33/2015 до договору оренди землі від 07 квітня 2011 року (зареєстрованого у Відділі Держкомзему в Тарутинському районі Одеської області 05.05.2011 року за № 512478104000090), укладену 11 лютого 2015 року між Головним управлінням Держемагенства в Одеській області та громадянином України ОСОБА_2, за участю третьої особи Тарутинської районної державної адміністрації (а.с. 3-10).

22 лютого 2018 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси в задоволенні позовних вимог було відмовлено (а.с. 121-124).

Не погоджуючись з вказаним рішенням 01.06.2018 року Виноградівська сільська рада Тарутинського району Одеської області через свого представника - ОСОБА_3 засобами поштового зв’язку направила до суду апеляційну скаргу. Апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, прийнятим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. В обгрунтування апелянт зазначив, що Законом України «Про оренду землі» передбачений чіткий порядок поновлення строку дії договору оренди, однак, зміна строку дії договору оренди, шляхом зміни терміну дії договору на 49 років не відповідає таким вимогам, а тому відповідачі, укладаючи оскаржувану додаткову угоду, порушили вимоги, чинного на той момент, законодавства України. Тому апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги Виноградівської сільської ради Тарутинського району Одеської області задовольнити (а.с. 144-152).

29.08.2018 року від начальника Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, а 31.08.2018 року від сторони відповідача надійшли пояснення на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні представник Головного управління Держгеокадастру в Одеській області та представник відповідача ОСОБА_4 проти задоволення апеляційної скарги заперечували. Інші учасники провадження до судового засідання не заявились. Про час та місце судового засідання повідомлялись належним чином. Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторони, яка сповіщена про день і час розгляду справи не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників провадження, які з’явились, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З матеріалів справи вбачається, що 07.04.2011 року між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області та ОСОБА_5 був укладений договір оренди земельної ділянки загальною площею 20,0 га для ведення товарного виробництва із земель запасу Виноградівської сільської ради (а.с. 13-18). 11.02.2015 року між Головним управлінням держземагенства в Одеській області та ОСОБА_2 була укладена додаткова угода № 33/2015 до договору оренди земельної ділянки від 07.04.2011 року (а.с. 28-29).

13.05.2017 року Виноградівська сільська рада Тарутинського району Одеської області звернулася до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, ОСОБА_2 Позивач просив суд визнати недійсною додаткову угоду № 33/2015 до договору оренди землі від 07.04.2011 року (зареєстрованого у Відділі Держкомзему в Тарутинському районі Одеської області 05.05.2011 року за № 512478104000090), укладену 11.02.2015 року між Головним управлінням Держемагенства в Одеській області та громадянином України ОСОБА_2, за участю третьої особи Тарутинської районної державної адміністрації (а.с. 3-10).

Отже, з наведеного вбачається, що спір виник щодо земельної ділянки загальною площею 20,0 га для ведення товарного виробництва із земель запасу Виноградівської сільської ради.

З огляду на зазначене колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Параграфом 3 глави 2 ЦПК України визначені правила територіальної юрисдикції судів на вирішення спорів. Так стаття 30 визначає виключну підсудність справ. Зокрема згідно з частиною 1 вказаної статті позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов’язані між собою позовні вимоги пред’явлені одночасно щодо декількох об’єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об’єкта, вартість якого є найвищою.

Як роз’яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України в своїй постанові № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», а саме п. 2 спори, пов'язані із захистом права власності та інших речових прав, розглядаються судами відповідно до визначеної процесуальним законом юрисдикції. Відповідно до ЦПК (в попередній редакції) позови, що виникають з приводу захисту права власності та інших речових прав на нерухоме майно пред'являються за місцем знаходження майна або основної його частини (виключна підсудність). До позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про визнання права на таке майно, про витребування майна із чужого незаконного володіння, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, не пов'язаних із позбавленням володіння, про встановлення сервітуту, виключення майна з-під арешту, визнання правочину недійсним (незалежно від заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину) тощо. Правила виключної підсудності поширюються також на спори щодо майнових прав на незавершені будівництвом об'єкти нерухомості, об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення.

Крім того, відповідно до постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 3 від 01.03.2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», зокрема п. 42 виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК (в попередній редакції)). Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 378 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» повторно наголосив на тому, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, і, як зазначено Європейською комісією з прав людини у рішенні у справі «Занд проти Австрії» (доповідь від 12 жовтня 1978 року), термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)».

Таким чином, враховуючи діючі положення цивільного процесуального законодавства та кореспондуючі їм роз’яснення суду вищої інстанції, норми міжнародного права та практику Європейського суду, оскільки спір між сторонами виник щодо правочину на земельну ділянку, яка в значенні матеріального права являється нерухомим майном, та на яку розповсюджується виключна підсудність, обов’язковою умовою чого є розгляд справи компетентним судов, апеляційний суд, не досліджуючи та не оцінюючи доводи апеляційної скарги по суті спору, вирішив на підставі ст. 378 ЦПК України скасувати оскаржуване рішення та направити справу за підсудністю для розгляду спору по суті заявлених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 378, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Апеляційний суд Одеської області,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Виноградівської сільської ради Тарутинського району Одеської області – задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2018 року – скасувати. Справу передати за підсудністю до Тарутинського районного суду Одеської області для розгляду.

Постанова Апеляційного суду Одеської області набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційного скарги до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_6

ОСОБА_7

ОСОБА_8

Повний текст постанови виготовлено 17 вересня 2018 року.

Суддя апеляційного суду Одеської області А.І. Дрішлюк

06.09.2018 року м. Одеса