Рішення № 76671553, 25.09.2018, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/1089/2018 Справа № 490/9241/17

Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

Головуючого у справі, судді - Гуденко О.А.,

при секретарі - Кваша С.О.,

за відсутності сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

23 жовтня 2017 року ПАТ КБ «Приватбанк» (далі - Банк, позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в обґрунтування якого послався на те, що відповідно до умов укладеного договору № б/н від 06.07.2011, відповідачка отримала кредит у розмірі 1 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 відсотків на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

На підтвердження волевиявлення в укладенні відповідного договору, відповідачем підписана анкета-заява № 1514130900230621366 від 06.07.2011 про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (тут і надалі за текстом - заява). Підписанням зазначеної заяви відповідач підтвердив свою згоду на те, що остання разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», затверджених наказом № СП-2010-256 від 06.03.2010, а також «Тарифами Банку», викладеними на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, у сукупності складають відповідний Договір з Банком.

Умови зазначеного вище договору Банком були виконані в повному обсязі, відповідачу встановлено відповідний кредитний ліміт, відповідач протягом певного часу отримував зазначені кошти через банкомат, користувався останніми шляхом здійснення розрахунків через термінали, в касах магазинів тощо, при цьому частково сплачував наявну заборгованість за відповідним договором.

Поряд із тим, відповідач протягом останнього (тривалого) часу ухиляється від виконання взятих на себе зобов'язань, у зв'язку із чим виникла чимала заборгованість перед позивачем, яка станом на 31.08.2017 становить 89 888,57 грн., з яких: 5 951,28 грн. - заборгованість за кредитом; 75 332,10 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 848,59 грн. - заборгованість за пеню та комісію; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 4 256,60 грн. - штраф (процентна складова).

Враховуючи наведене, позивач просив стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості у сумі 89 888,57 грн., та стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати на розгляд зазначеної справи, у розмірі 1 600 грн.

Представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність та просив про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідач у свою чергу пред'явлений позов не визнав, у відзиві на позовну заяву зазначив про те, що 06.07.2011 сторони уклали правочин у формі підписаної заяви про надання відповідачу банківської послуги у виді видачі кредиту. Будь-яких інших договорів про умови надання банківських послуг сторони не укладали. Відповідач не погоджується з іншими умовами надання та повернення кредиту, аніж ті, які зазначені у його заяві від 06.07.2011. Зазначає, що позивачем не надано належні та допустимі докази про те, що між сторонами крім існуючої підписаної заяви на отримання кредиту, укладався інший договір з іншими умовами надання кредиту , саме тому позивач не мав права в односторонньому порядку змінювати умови раніше укладеного правочину і нараховувати витрати, які не передбачені діючим законодавством, так і збільшувати строк позовної давностіВ червні . Умови та правила, які є невід'ємною частиною договору, відповідачем не підписувались, а за такого останні не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.

Також у зазначеному відзиві відповідач просив застосувати наслідки пропуску строку позовної давності, передбачені ст. 267 ЦК України, оскільки Банк звернувся у листопаді 2017 року до суду поза межами останнього. Враховуючи наведене, відповідач просив відмовити Банку у задоволенні його позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача надав до суду заяву, в якій просив розглядати справу у відсутність сторін, а також просив застосувати наслідки пропуску строку позовної давності, через що відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог у повному обсязі.

2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 16.11.2017 року у справі відкрито провадження та призначено її до судового розгляду.

В червні 2018 року надано відзив ОСОБА_2 на позов.

20.09.2018 представником відповідача подана заява про розгляд справи за відсутності сторін та застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

3. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного між сторонами кредитного договору № б/н від 06.07.2011, відповідачка отримала кредит у розмірі 1 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 відсотків на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідно до п. 2.1.1.2.3 та п. 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг, Клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і Клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.

Підписання даного Договору є прямою і безумовною згодою Позичальника щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого Банком.

Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», складають між ним та банком Договір.

ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, проте відповідач взятих на себе зобов'язань за договором не виконав, в зв'язку з чим станом на 31.08.2017 року утворилася прострочена заборгованість в розмірі - 89 888,57 грн., з яких: 5 951,28 грн. - заборгованість за кредитом; 75 332,10 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 848,59 грн. - заборгованість за пенею та комісією.

Крім того, відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг, при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф в розмірі 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 4 256,60 грн. - штраф (процентна складова).

4. Висновки суду та норми права, які застосував суд, мотиви їх застосування.

Так, судом встановлено і сторонами не заперечується, що 06.07.2011 року відповідач підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Указана анкета-заява не містить будь-яких умов кредитування, зокрема відсутні умови про розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами, розмір неустойки за несвоєчасне повернення кредитних коштів тощо .

В матеріалах цивільної справи на підтвердження розміру відсотків, пені та штрафів, виходячи з яких була нарахована спірна заборгованість позивачем було надано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року № СП-2010-256 .

Що стосується Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», то останній стосується різних типів таких кредитних карт: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду»; «Універсальна, 55 днів пільгового періоду»; «Універсальна CONTRACT»; «Універсальна GOLD». При цьому для кожного типу кредитної картки передбачені різні базові процентні ставки в місяць, різний розмір щомісячного платежу та розміру пені .

Проте не містить чіткого посилання на тип картки та тарифів і додана анкета-заява про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 06.07.2011 року.

Згідно з матеріалами справи за розрахунком позивача непогашена заборгованість відповідача за договором б/н від 06.07.2011 року станом на 31.08.2017 року складає 89 888,57 грн., з яких: 5 951,28 грн. - заборгованість за кредитом; 75 332,10 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 848,59 грн. - заборгованість за пеню та комісію; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 4 256,60 грн. - штраф (процентна складова) .

Суд вважає, що у даному випадку факт порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, щодо своєчасної сплати кредиту у розмірі 5 951,28 грн., позивачем доведено, а відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано.

Проте, визначаючи розмір відсотків за користування кредитом, суд виходить з такого.

Позивач нараховував відсотки за ставкою 30 % до 31.08.2014, з 01.09.2015 - 34,8% та з 01.04.2015 - 43,2%.

Відповідач згідно з розрахунком заборгованості користувався карткою та погашав кошти у період дії і нарахування позивачем відсотків за ставкою 30 % річних.

Банк посилався при нарахуванні відсотків за указаними ставками, пені та штрафів на приєднання відповідача до наданого до позову витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», проте в порушення ст.ст. 12, 81 ЦПК України позивач не довів перед судом, що відповідач підписуючи 06.07.2010 анкету-заяву приєдналася саме до Тарифів, які були затверджені пізніше 01.09.2014 і 01.04.2015, оскільки не надав доказів, що саме такі умови кредитування існували на час підписання анкети-заяви та про його повідомлення щодо внесення змін до Тарифів у порядку визначеному банком Умовами та правилами надання банківських послуг в ПриватБанку (п.1.1.3.2.3 Умов і правил).

Доказів надсилання листів чи смс-повідомлень відповідачу про збільшення відсоткової ставки Банком до суду не надано.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України (у редакції, чинній на момент підписання відповідачем анкети-заяви), розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку.

Частиною 3 цієї ж статті ЦК України у тій же редакції було передбачено, що умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Таким чином, позивач всупереч положенням ст. 81 ЦПК України не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту того, що відповідача належним чином під розписку було повідомлено про підвищення процентної ставки до 34,80 % та 43,20 % річних.

Не надано позивачем і доказів того, що відповідач фактично погодився із процентними ставками 34,80 % та 43,20 %, оскільки платежів по сплаті процентів за указаними процентними ставкою відповідач не здійснювала. Отже, суд дійшов висновку, що відсотки на суму неповернутого кредиту мають нараховуватись за ставкою 30 % річних. Тому в цій частині твердження відповідача, викладені у відзиві, є слушними.

Позивач нарахував відсотки до 31.07.2017 року, проте в анкеті не зазначено строк дії основної картки, якою користувався відповідач, отже з доданих доказів позивачем неможливо встановити строк , коли закінчився строк її дії.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Отже, проценти нараховуються в межах дії договору (карти), який в даному випадку спливає із закінченням дії карти. Позивач має право після закінчення строку дії картки на стягнення відповідних виплат за статтею 625 ЦК України, але таких вимог позивач не заявив.

Указана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 по справі № 444/9519/12.

Також на думку суду є слушною позиція відповідача та її представника щодо спливу строку позовної давності для звернення позивача до суду за захистом його порушених прав.

Так, згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Оскільки кредитний договір є двостороннім договором, то права й обов'язки виникають у кожного контрагента.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі статтею 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Умовами та Правилами надання банківських послуг визначено терміни та поняття, відповідно до яких, мінімальний обов'язків платіж - це розмір боргових зобов'язань Держателя, які щомісячно належать сплаті Держателем протягом строку дії Карти. Мінімальний обов'язковий платіж є обов'язковим для Держателя платіжних карт, здійснюючих операції по кредитній схемі.

Строки і порядок погашення по Кредиту визначені і в Правилах Клієнта, які надав представник банку до позову і витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» і зазначає, що вони є невід'ємною частиною договору. Платіж включає плату за користування Кредитом, передбачену Тарифами, та частину заборгованості по Кредиту.

Клієнт зобов'язується погашати заборгованість за кредитом та відсоткам за користування ним, перевитратами платіжного ліміту, а також сплачувати комісію на умовах, передбачених договором. В разі виникнення заборгованості держатель по Картрахунку зобов'язаний погасити заборгованість протягом 30 днів з моменту її виникнення.

Договір було підписано 06.07.2011 року, що відповідно до п. 2.1.1.2.1 Умов та Правил надання банківських послуг є й датою отримання картки.

Позивачем не надано доказів щодо строку дії банківської картки, адже ні в позовній заяві, ні в доданих до неї документах, про це не зазначено.

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст.ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Останній платіж, згідно з наданим Банком розрахунком заборгованості, здійснений 28.04.2015 року в розмірі 1,41 грн. З огляду на розмір суми, суд ставить під сумнів той факт, що саме відповідачем було здійснено цей платіж, крім того, відповідно до п. 1.1.3.1.6. Умов та правил надання банківських послуг Клієнт доручає Банку здійснювати списання грошових коштів із будь-яких рахунків Клієнта, в межах суми, які підлягає до сплати за даним договором

Із розрахунку заборгованості судом встановлено, що поточна заборгованість вперше виникла 26.08.2013 року у сумі 3 136,95 грн., а прострочена - 30.05.2014 року у розмірі 160,64 грн.

06.04.2014 було внесено 263 грн. в рахунок погашення боргу за кредитом, а вже з 30 травня 2014 року з'явилася, крім поточної заборгованості на суму 5 790,64 грн., й прострочена заборгованість за кредитом, а також нараховані поточні та прострочені відсотки, і з цього часу сальдо простроченої заборгованості, нараховані на неї відсотки почала збільшуватися щомісяця. Вже з 01.07.2014 року банком було нараховано пеню.

Таким чином останній платіж по кредиту, як встановив суд, було здійснено 06.04.2014, при цьому цей платіж не покрив поточну заборгованість за кредитом та нарахованими відсотками.

Враховуючи викладене, у позивача з 06 квітня 2014 року виникло право на позов - можливість захистити своє порушене право в примусовому поряду через суд.

До суду за захистом банк звернувся лише 23.10.2017, тобто з пропуском строку позовної давності.

Відповідач та її представник скористались правом на написання заяви з проханням застосувати правові наслідки пропуску позивачем строків позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Верховний суд України 16.11.2016 у справі за № 6-2469цс16 зробив правовий висновок посилаючись на практику Європейського суду з прав людини.

Зокрема, суд вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (тут і надалі за текстом - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Суд констатує, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст.ст. 12, 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Вочевидь, Банк не міг не знати про порушення свого права на отримання від відповідача заборгованості за кредитним договором від самого початку прострочення обовязкових платежів.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею боргу або іншого обов'язку, в силу ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

У постанові Верховного Суду України у справі за № 6-1457цс16 від 09.11.2016 зазначено, що вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє інтереси боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності. Тому, не можна вважати належним доказом переривання строку позовної давності лише наданий банком розрахунок, без надання квитанцій, касових ордерів та іншого підтвердження щодо здійснення платежів по погашенню заборгованості після отримання кредитних коштів саме відповідачем та про визнання нею боргу. Відповідач категорично заперечує вчинення таких дій, а позивач на спростування такого твердження жодних доказів не надав.

П. 1.1.7.32 Умов та Правил передбачено строк позовної давності тривалістю 50 років, суд вважає, що таке не може бути застосовано до дійсних правовідосин сторін , оскільки , по-перше, ці Умови не містять підпису відповідача , по-друге, позивачем не надано доказів того, що саме ці умови та правила діяли на час підписання відповідачкою договору ( додатково враховуючи, що додані до позову Тарифи обслуговувння прийняті вочевидь після квітня 2015 року).

5. Розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення, суд відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, зобов'язаний вирішити питання щодо розподілу судових витрат, понесених сторонами у справі.

Судові витрати у зазначеній цивільній справі складаються з судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви до суду в сумі 1 600 грн.

У зв'язку з відмовою в задоволенні позову, судові витрати, понесені позивачем, не підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 12,81, 259-265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити у зв'язку з пропуском строків позовної давності.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Миколаївської області протягом 30 днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Гуденко О.А.

Повний текст рішення суду складено 25 вересня 2018 року