Постанова № 76667988, 20.09.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3607/18 Справа № 172/1293/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Ткаченко І.Ю.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2018 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Каратаєвої Л.О., Пидищи М.М.

за участю секретаря – Кравцової Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»

на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 07 березня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

15 листопада 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту. В обґрунтування позовних вимог вказує, що 13 грудня 2006 року між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 укладено договір кредиту № 3/118-36. Відповідно до умов договору позивач надав позичальнику у тимчасове користування на умовах строковості, платності та цільового використання грошові кошти у сумі 42000 доларів США зі сплатою 13 % річних з кінцевим терміном повернення заборгованості до 12.12.2017 року на умовах визначених договором кредиту. Банк свої зобов’язання за договором виконав у повному обсязі, надавши позичальнику грошові кошти. Відповідач, на порушення умов договору, свої зобов’язання не виконує, внаслідок чого станом на 17.07.17 року утворилася заборгованість у загальній сумі еквівалентній 2649475,06 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача (а.с.3-7).

Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 07 березня 2018 року у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту - відмовлено (а.с. 86-88).

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с.92-96).

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно п.9 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Судом 1 інстанції встановлено, що 13 грудня 2006 року між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та Воронцовою - ОСОБА_4 укладено договір кредиту № 3/118-36, за умовами якого остання отримала у платне строкове користування грошові кошти в сумі 42 000 доларів США зі сплатою 13 % річних та встановленим порядком погашення заборгованості відповідно до графіку до 10 числа кожного місяця рівними щомісячними платежами в строк до 12 грудня 2017 року (а.с.8-11).

За умовами договору відповідно до п.п. 3.3.8 та 3.3.9 позичальник зобов’язаний своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими відсотками за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному п. 1.1 договору та достроково повернути кредит, погасити нараховані відсотки та сплатити можливі штрафні санкції у випадках, визначених відповідними пунктами договору.

За приписами п. 4.5 вказаного договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов’язків, визначених п.п. 3.3.8, 3.3.9 цього Договору, протягом більше, ніж 60 (шістдесят) календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов’язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити відсотки за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

У разі настання обставин, визначених п. п. 3.2.3, 4.4, 4.5, 5.4 цього договору, термін надання та використання кредиту вважається таким, що закінчився і, відповідно, позичальник зобов’язаний повернути кредит, сплатити нараховані відсотки за фактичний час користування кредитом та нараховані штрафні санкції (п. 7.4 договору кредиту).

13 вересня 2017 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся з досудовою вимогою про погашення заборгованості за договором кредиту до позичальника ОСОБА_2 (а.с.19).

З наданого позивачем розрахунку заборгованості встановлено, що останній раз погашення боргу за кредитним договором здійснено 12.11.2008 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд 1 інстанції виходив з того, що позичальник припинив погашати кредит та відсотки з 12 листопада 2008 року, тому термін виконання основного зобов'язання, за умовами п. 4.5 кредитної угоди, змінився з 12 грудня 2017 року на 08 лютого 2009 року, тобто через 60 календарних днів після припинення виконання зобов’язань з погашення кредиту і саме з цієї дати банк набуває право вимагати від позичальника дострокового повернення всього кредиту, а тому звернувшись до суду з позовом 15 листопада 2017 року, кредитор пропустив трирічний строк позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачем по справі, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Вказані висновки зроблені судом без порушення норм матеріального та процесуального права.

Так, відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 цього Кодексу).

Визначення поняття зобов’язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов’язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Згідно зі ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов’язання» (ст. ст. 530, 631 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов’язання є прострочення – невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк. При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Як вбачається із матеріалів справи, 13 грудня 2006 року між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та Воронцовою - ОСОБА_4 укладено договір кредиту № 3/118-36, за умовами якого остання отримала у платне строкове користування грошові кошти в сумі 42 000 доларів США зі сплатою 13 % річних та встановленим порядком погашення заборгованості відповідно до графіку до 10 числа кожного місяця рівними щомісячними платежами в строк до 12 грудня 2017 року (а.с.8-11).

Згідно з підпунктом 4.5 кредитного договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов’язків, визначених підпунктами 3.3.8 (сплата процентів), 3.3.9 (своєчасна та в належному розмірі сплата кредиту й процентів) цього договору, протягом більше ніж 60 календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно позичальник зобов’язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов’язання, та визначили умови такого повернення коштів.

Суд 1 інстанції встановив, з чим погодилися й сторони, що останній платіж за кредитним договором Воронцова – ОСОБА_4 здійснила 12 листопада 2008 року, а тому за визначенням п. 4.5 договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 60 днів, тобто з 08 лютого 2009 року.

Оскільки строк виконання основного зобов’язання було змінено в силу вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України на 08 лютого 2009 року, то саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише 15 листопада 2017 року, тобто з пропуском позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачем.

За змістом ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову, суд 1 інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що, враховуючи умови кредитного договору, у зв’язку з неналежним виконанням його умов, змінився строк виконання основного зобов’язання (підпункт 4.5 кредитного договору) і банк мав право з 08 лютого 2009 року й протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду з позовом, однак позовну заяву подав лише 15 листопада 2017 року, тобто після спливу строку позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем у суді першої інстанції (а.с.53-54).

Після зміни строку виконання зобов’язання до 08 лютого 2009 року усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, оскільки за вимогою підпункту 4.5 договору позичальник був зобов’язаний повернути кредит в повному обсязі до вказаної дати, а усі наступні щомісячні платежі за графіком після вказаної дати не підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-900цс16.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що судом 1 інстанції безпідставно застосовано строк позовної давності, оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі не повернуто, а тому й зобов’язання не припинено, договір не розірвано, а отже позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності. Колегія суддів не приймає до уваги зазначені посилання, тому, що вони протирічять умовам договору й зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростовання висновків суду першої інстанції.

Крім того, апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов’язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з’ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування чи зміни рішення – не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» – залишити без задоволення.

Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 07 березня 2018 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: