Постанова № 76663170, 13.09.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 442/2527/17 Головуючий у 1 інстанції: Хомик А.П.

Провадження № 22-ц/783/233/18 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.

Категорія: 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного

суду Львівської області у складі:

головуючого - судді Мельничук О.Я.,

суддів Крайник Н.П. і Савуляк Р.В.

при секретарі Куцик І.Б.

з участю з участю прокурора Панькевича Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою прокуратури Львівської області на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до прокуратури Львівської області, Залізничного відділу поліції ГУНП у Львівській області, Територіального сервісного центру 4642 Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області, про скасування постанови про накладення заборони на проведення реєстраційних дій щодо транспортних засобів,-

В С Т А Н О В И Л А:

В квітні 2017 року позивач - ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просить скасувати постанову про накладення заборони на проведення реєстраційних операцій щодо автомобіля марки "VOLKSWAGEN T4", 2001 року випуску, кузов НОМЕР_2, винесену 23.05.2011 року старшим слідчим СВ прокуратури Львівської області молодшим радником юстиції Сапуцьким Р.Я.. В обґрунтування позову покликається на те, що йому на праві приватної власності належить автомобіль марки "VOLKSWAGEN T4", 2001 року випуску, кузов НОМЕР_2. Слідчим відділом слідчого управління прокуратури Львівської області здійснювалось досудове слідство по кримінальній справі №181-0311, порушеній щодо службових осіб Львівського ВРЕВ УДАЇ МВС України у Львівській області за фактом зловживання службовим становищем та перевищення службових повноважень за ознаками злочинів, передбачених ч.3 ст. 364, ч.1 ст.365 КК України, та за фактом підроблення офіційних документів та використання невстановленими особами завідомо підроблених документів за ознаками злочинів, передбачених ч.1 ч.3 ст. 358 КК України .

23.05.2011 року старшим слідчим СВ прокуратури Львівської області молодшим радником Сапуцьким Р.Я. винесено постанову про накладення заборони на проведення реєстраційних операційній щодо транспортних засобів, згідно ст. 130 КПК України, зокрема на вищевказаний автомобіль.

31.05.2013 року у зв'язку з набранням чинності нового КПК України дана кримінальна справа №-181-0062, внесена Залізничним ВП ГУ НП у Львівській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12013150060001674 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 358 КК України.

Слідчим в порядку ст. 217 КПК України приєднано матеріали досудового кримінального провадження №12013150060001674 до матеріалів кримінального провадження №42013150060001639.

Спірний автомобіль не визнано речовим доказом у вищевказаному досудовому провадженні.

З моменту внесення кримінальної справи до Єдиного реєстру досудових розслідувань, постанова про накладення заборони на проведення реєстраційних операцій щодо транспортних засобів від 23.05.2011 року - втратила свою юридичну силу.

Він звертався до відповідачів з вимогою про скасування спірної постанови, однак його прохання не було розглянуто. Коли він оскаржив дії відповідача до суду, то слідчим суддею Залізничного районного суду м. Львова Боровковим Д.О. у справі №462/8046/13-к 20.03.2017 року у задоволені скарги було відмовлено та роз'яснено право звернутись до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту в цивільному порядку.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 грудня 2017 року позов ОСОБА_5 задоволено.

Звільнено з під арешту, накладеного постановою старшого слідчого прокуратури Львівської області Сапуцького Р.Я. від 23.05.2011 року в кримінальній справі №181-0311, автомобіль марки "VOLKSWAGEN T4", 2001 року випуску, кузов НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1, який належить ОСОБА_3.

Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач - прокуратура Львівської області. Вважає рішення суду незаконним, та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права. Звертає увагу, що судом не вз"ято до уваги Правову позицію Верховного Суду України, висловлену в межах розгляду справи №6-26цс-13 (Постанова від 15.05.2013 року) Звертає увагу, що арешт на спірний автомобіль накладено в межах розгляду кримінальної справи. В апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокуратури Львівської області підлягає до задоволення.

Відповідно до норм ЦПК України в редакції чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення, ст. ст.11,59, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін зобов"язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. У відповідності до вимог ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до вимог ст. 263 ЦПК України в чинній редакції, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає що рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, виданого Дрогобицьким ВРЕР ДАІ ГУМВС України у Львівській області серії НОМЕР_3 ОСОБА_3 є власником автомобіля "VOLKSWAGEN T", 2001 року випуску, кузов НОМЕР_2, з датою реєстрації 22.09.2009 року.

З листа Залізничного відділу поліції ГУ НП у Львівській області від 22.09.2016 року вбачається, що слідчим відділом слідчого управління прокуратури Львівської області здійснювалось досудове слідство по кримінальній справі №181-0311, порушеній щодо службових осіб Львівського ВРЕВ УДАЇ МВС України у Львівській області за фактом зловживання службовим становищем та перевищення службових повноважень за ознаками злочинів, передбачених ч.3 ст.364 ч.1 ст. 365 КК України та за фактом підроблення офіційних документів та використання невстановленими особами завідомо підроблених документів за ознаками злочинів, передбачених ч.1 ч.3 ст. 358 КК України.

В ході досудового слідства старшим слідчим СВ СУ прокуратури Львівської області Сапуцьким Р.Я. винесено постанову 23.05.2011 року про накладення заборони щодо проведення реєстраційних операцій (реєстрація, перереєстрація, зняття з обліку) на низку транспортних засобів, зокрема на транспортний засіб, марки "VOLKSWAGEN T", 2001 року випуску, кузов НОМЕР_2. На даний час розслідування триває.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд виходив з тих обставин, що у діях позивача не встановлено неправомірної поведінки при купівлі автомобіля, майно придбане у законний спосіб, належним оформлено реєстрацію спірного транспортного засобу здійснено передбачені законом платежі, а також, що позивач не є учасником кримінального процесу (підозрюваним, обвинуваченим, цивільним відповідачем) у кримінальній справі № 181-0311 та позбавлений права оскаржити дії слідчого в порядку, передбаченому КПК України в межах розслідування цієї справи, в зв"язку з чим позов ж підставним.

З такими висновками колегія суддів не погоджується з наступних обставин.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно Правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 15 травня 2013 року (справа № 6-26цс13), вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. В порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, коли арешт на майно накладено при провадженні в кримінальній справі, розглядаються заяви боржників на правильність арешту майна.

Саме до цього зводяться і роз'яснення, надані Пленумом Верховного Суду України у п. 4 Постанови "Про судову практику в справах про виключення майна з опису" від 27 серпня 1976 року № 6 в редакції від 30 червня 1978 року № 5.

Відповідно до абз. 3 п. 1 Постанови ВССУ № 5 "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна" за наявності кримінального провадження, з метою захисту свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності, власник чи інший володілець вправі звернутись до суду в загальному порядку, та після підтвердження цього права, така особа як і титульний власник майна, в тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов'язків чи законних інтересів в порядку передбаченому в ст. ст. 174, 539 КПК України до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок. Вказане свідчить про те, що у разі якщо потреби в підтвердженні права власності на майно немає, то питання щодо звільнення такого майна з-під арешту повинно вирішуватись в порядку кримінального судочинства.

Також в абз. 4 п. 1 визначено, що згідно з п. 9 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України, питання зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно вимог п. 9 розділу XI "Перехідні положення" Кримінально-процесуального кодексу України № 4651-IV від 13 квітня 2012 року, встановлено, що "Запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до набрання чинності цим кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим кодексом".

Таким чином, рішення про скасування арешту в даній справі повинно бути прийняте в порядку передбаченому КПК України, що діяв до набрання чинності КПК України від 13 квітня 2012 року № 4651-VI.

Відповідно до КПК України в редакції 1960 року можливість скасування накладеного арешту на майно у межах кримінального провадження була передбачена лише у випадку, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба (абз. 6 ст. 6 КПК України).

З матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами виник у зв'язку з порушенням прав власника автомобіля, у зв'язку з винесення слідчим у кримінальній справі постанови про накладення заборони на проведення реєстраційних операцій щодо транспортних засобів.

Отже, власник чи інший володілець майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності, зокрема на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов'язків чи законних інтересів, у загальному порядку, навіть за наявності кримінального провадження.

Оскільки позивач не є та не був підозрюваним, обвинуваченим чи цивільним позивачем у кримінальній справі № 181-0311; належний йому на праві власності автомобіль не був визнаний речовим доказом у наведеній справі, то він позбавлений права оскаржити дії слідчого в порядку, передбаченому КПК України.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що зазначений спір є цивільно-правовим і відповідно до ст.15 ЦПК України підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що арешт на майно - транспортний засіб не накладався, а позивач вільно володів та користувався транспортним засобом, лише з обмеженням права зняття з реєстрації транспортних засобів. Однак такі обмеження не визнані у передбаченому законом порядку незаконними чи протиправними. Тому заявлений позов є передчасним.

Згідно з Порядком державної реєстрації, перереєстрації, зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених Постановою Кабінету Міністрів від 07 вересня 1998 року № 1388, реєстрація транспортних засобів проводиться за умови сплати їх власниками передбачених законодавством податків. Тобто у разі відсутності документів про сплату відповідних податків, реєстрація, перереєстрація та технічний огляд транспортних засобів не проводиться.

У абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суд України "Про судове рішення у цивільній справі" від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав,свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (ч. ч. 1, 2 ст. 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Колегія суддів приходить до висновку, що до участі у справі безпідставно не залучено фіскальну службу, повноваження якої пов'язані із перевіркою правильності сплати податку при первинній реєстрації ТЗ позивача. Саме фіскальна служба є належним відповідачем у справі, зважаючи на підстави та мотиви постанови про накладення заборони державної реєстрації ТЗ, винесеної з метою запобігання вчиненню злочину та забезпечення можливого виконання судового рішення у кримінальній справі.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ст. 33 ЦПК України. У разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, і позивач не погоджується на її заміну, суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача з власної ініціативи. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку, в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Згідно положень ч. 1 ст. 33 ЦПК України (чинної на час розгляду справи в суді першої інстанції) суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Позивач в суді першої інстанції не скористався своїм правом щодо залучення до справи фіскальної служби в якості відповідача, а суд першої інстанції в порушення ч. 4 ст. 10 ЦПК України (чинної на час розгляду справи в суді першої інстанції) не попередив сторону позивача про наслідки вчинення або не вчинення таких процесуальних дій.

Суд апеляційної інстанції під час розгляду справи в апеляційному порядку позбавлений можливості вчинення процесуальних дій, передбачених ст. 51 ЦПК України.

Колегія суддів роз'яснює, що позивач вправі звернутись з позовом до належного відповідача та залучити до участі в справі всіх осіб, чиїх прав та інтересів торкається розгляд такого позову.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до переконання про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами п. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.п. 2, 8 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 2, п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року) неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню;порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права є обов"язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов"язки осіб, що не були залучені до участі в справі.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу прокуратури Львівської області слід задовольнити, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 грудня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу прокуратури Львівської області - задовольнити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 грудня 2017 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до прокуратури Львівської області, Залізничного відділу поліції ГУНП у Львівській області, Територіального сервісного центру 4642 Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області, про скасування постанови про накладення заборони на проведення реєстраційних дій щодо транспортних засобів відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 24 вересня 2018 року.

Головуючий: О.Я.Мельничук

Судді: Н.П. Крайник

Р.В. Савуляк