Постанова № 76660963, 19.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 825/1927/18 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Соломко І.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів: Ключковича В.Ю., Беспалова О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Сергієнко Т.О.,

представника відповідача - Мірошніченко О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівської області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2018 року (повний текст рішення виготовлено 12.06.2018) у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівської області про визнання бездіяльності протиправною щодо відмови позивачу у здійсненні обчислення та виплати суми компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплат, починаючи з 01.01.2016 на момент фактичної їх виплати та зобов'язання відповідача негайно здійснити позивачу обчислення та виплату суми компенсації втрати частини грошових доходів, починаючи з 01.01.2016 на момент фактичної виплати.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2018 року позов задоволено.

На вказане судове рішення відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить зазначене рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування доводів своєї скарги посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.

У судовому засіданні 19 вересня 2018 року представник відповідача апеляційну скаргу підтримав.

Позивач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання до суду не з'явився, явки свого представника не забезпечив, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу у його відсутності відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України.

Згідно із ст. 308 КАС України справа переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив наступні обставини, які учасниками процесу не оскаржуються.

06.11.2017 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області на виконання постанови Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 11.08.2017 та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2017 у справі №742/2246/17 проведено перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_3

15.03.2018 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою, в якій просив провести обчислення та виплатити суми компенсації втрати частини його грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати, починаючи з 01.01.2016 на момент фактичної виплати на підставі Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", "Порядку проведення компенсації громадянам втрати грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати", затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 №159.

Листом від 18.04.2018 за №2564/03/Ф-12 йому відмовлено у задоволенні такої заяви, з посиланням на своєчасне нарахування та виплату пенсії, а отже, відсутність правових підстав для такої компенсації. Зазначено, що на виконання судових рішень нараховано доплату до пенсії, а доплата до пенсії носить разовий характер та не відноситься до компенсації, оскільки, на підставі статті 2 Закону України №2050 компенсація можлива у разі нарахування пенсії та її не виплати.

Вважаючи вказану відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на те, що пенсія є щомісячною пенсійною виплатою в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, а тривале не нарахування пенсії за спірний період сталося з вини відповідача, то позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасним отриманням щомісячних пенсійних виплат, донарахованих і виплачених йому на підставі рішення суду.

Колегія суддів апеляційної інстанції, перевіряючи у межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення місцевого адміністративного суду, зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (далі - Закон № 2262) нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок).

За статтею 1 Закону № 2050 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Згадані вище статті 2, 3 цього Закону встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, дається визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.

Пункти 1, 2 Порядку відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ і конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

У пункті 4 Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічний підхід до розуміння зазначених норм права Верховний Суд України висловив раніше у постановах від 19 грудня 2011 року у справі № 6-58цс11), від 11 липня 2017 року у справі № 21-2003а16, а також в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справах №336/4675/17, №522/5664/17 та постанові від 18.07.2018 у справі № 185/515/16-а.

Так, первинною умовою нарахування компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати є наявність вини відповідача.

Судом установлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2017 по справі № 742/2246/17 зобов'язано відповідача провести перерахунок пенсії з 01.01.2016, проте, перерахунок здійснено лише в листопаді 2017 року. Тобто, з вини пенсійного органу, позивач не отримував частину грошових доходів. За таких обставин, позивач вважає, що відповідно до положень Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" має право на компенсацію втрати частини таких грошових доходів з 01.01.2016 по день фактичної виплати.

Отже, факт того, що відповідач за період з 01.01.2016 року не здійснював належні нарахування та виплати суми пенсії не підлягає доказуванню, оскільки він встановлений постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2017 по справі № 742/2246/17.

Відтак, оскільки тривале нарахування та виплата пенсії у меншому розмірі ніж передбачено Законом за минулі періоди сталося з вини відповідача та фактично такий перерахунок та виплата були здійснені лише в листопаді 2017 року, колегія суддів дійшла до висновку, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасним отриманням щомісячних пенсійних виплат, донарахованих і виплачених йому на підставі рішення суду.

Відповідно до статті 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch - United Kingdom" № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини»). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («Von Maltzan and Others v. Germany» № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджуються з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, зроблені у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим колегія суддів не знайшла підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 321, 322, 325, 329 КАС, Київський апеляційний адміністративний суд,

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівської області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддяО.А. Губська СуддяВ.Ю. Ключкович СуддяО.О. Беспалов

Повне судове рішення складено 24 вересня 2018 року.