Рішення № 76660039, 24.09.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

24 вересня 2018 р. № 820/1863/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кухар М.Д., розглянувши за правилами спрощеного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом, в якому просить суд:

- визнати дії відповідача відносно зупинення виплати позивачу пенсійного забезпечення (пенсії) - противоправними;

- зобов'язати відповідача здійснити негайне нарахування та виплату належних позивачу пенсійних виплат (пенсії) за період з дати зупинення (припинення) нарахування тобто з квітня 2017 р. по теперішній час;

- зобов'язати відповідача утриматися від вчинення певних дій, а саме від дій, які спрямовані на припинення (зупинення) виплати позивачу пенсійного забезпечення (пенсії) з підстав, які не обумовлені діючим законодавством України, тобто з підстав, на які посилається відповідач при припиненні (зупиненні) виплати позивачу пенсійного забезпечення (пенсії).

В обґрунтування позову позивач зазначив, що у зв'язку з початком бойових дій у 2014 році ОСОБА_1 прибула до м. Ізюм, де була взята на облік в Управлінні праці та соціального захисту населення Ізюмської районної ради Харківської області як внутрішньо переміщена особа. З 01.04.2017 року позивачу було припинено виплату пенсії. Позивач вважає таке припинення незаконним, в зв'язку з чим звернувся до суду.

Увалою суду від 20.03.2018 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачам надати відзив на адміністративний позов.

11.04.2018 року ухвалою суду було зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням зразковій справі № 805/402/18.

14.09.2018 року у зв'язку з оприлюдненням вступної та резолютивної частин судового рішення ОСОБА_2 Верховного суду від 04.09.2018 року, яким апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення від 03.05.2018 року без змін, та яке набирає законної сили з моменту його прийняття, поновлено провадження у справі, що розглядається.

10.05.2018 року представник Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області надав до суду відзив на адміністративний позов, відповідно до якого зазначив, що виплата пенсії призупинена згідно рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконавчому комітеті Ізюмської міської ради Харківської області.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Право на отримання пенсії за віком, ОСОБА_1 здобула 28.02.2011, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1.

З довідки Управлінні праці та соціального захисту населення Ізюмської районної ради Харківської області від 23.08.2016 року № НОМЕР_2 вбачається, що ОСОБА_1 взята на облік як внутрішньо переміщена особа.

Як зазначив позивач у позові, у зв'язку із проведенням антитерористичної операції вона перебуває на обліку в Ізюмському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Харківської області

З матеріалів справи та відзиву на адміністративний позов вбачається, що позивачу з 01.04.2017 призупинено виплату пенсії.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову та відзиву проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зокрема, відповідно до статті 7 Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом встановлено, що довідка про взяття позивача на облік як особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, є дійсною.

За приписами пункту 71 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.

В матеріалах справи відсутні докази про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи позивача від 03.10.2016 року № НОМЕР_3 органом, який її видав - Управлінням праці та соціального захисту населення.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача на результати обміну інформацією з органами соціального захисту населення, на підставі яких пенсію призупинено з 01 квітня 2016 року для у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1 та пункту 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 №365 пенсії внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем їх фактичного проживання, незалежно від факту реєстрації місця проживання /перебування.

Згідно з пунктом 12 порядку затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» соціальні виплати припиняються у разі: наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати, встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат, скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV. Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами. У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (див. цитату у п. 25 цього рішення). У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Суд також звертає увагу на те, що листом від 06.02.2018 року № 60/с-14 відповідач повідомив, що пенсію позивачу не припинено, а призупинено.

З огляду на це суд зазначає, що чинним законодавством взагалі не передбачено повноважень органів Пенсійного фонду України або інших органів, що здійснюють соціальний захист населення щодо призупинення виплати пенсій.

Такий спосіб дій відповідних органів не передбачений законом.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак призупинення виплати пенсій є порушенням вимог ст. 19 Конституції України.

Призупиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав та повноважень, було порушено право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав встановлених законом для припинення позивачеві виплати пенсії та виконання органом Пенсійного фонду України рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконавчому комітеті Ізюмської міської ради Харківської області.

Суд враховує позицію, викладену в рішенні Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18-а від 03.05.2018 року, яка залишена без змін постановою ОСОБА_2 Верховного Суду від 04.09.2018 року, яка набрала законної сили з дати прийняття.

Стосовно поновлення виплати пенсії позивачу та виплати недоплачених сум за минулий період, суд зазначає наступне.

Як вбачається з ст. 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що для поновлення виплати пенсії, незалежно від її виду застосовується порядок, визначений ч. 3 ст. 35 ЗаконуУкраїни «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Частиною 3 статті 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що у разі, якщо строк повторного огляду медико-соціальної експертизи інвалідом пропущений з поважних причин або в разі визнання його знову інвалідом, виплата пенсії по інвалідності відновлюється з дня, з якого припинено виплату, до дня повторного огляду, але не більш як за три роки, якщо орган медико-соціальної експертизи визнає її за цей період інвалідом.

Оскільки ст. 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» прямо відсилає саме до порядку, встановленого для відновлення пенсійних виплат інвалідам, до яких позивач не відноситься, суд застосовує зазначену норму в частині власне порядку, а саме строків та принципів відновлення відповідної пенсії позивача. Відтак, як вбачається з абзацу першого ч. 3 ст. 35 Закону, виплата пенсії відновлюється з дня, з якого припинено виплату, але не більше як за три роки.

Як вбачається з матеріалів справи, пенсію позивачу призупинено з квітня 2017 року. Зазначений термін не перевищує трьох років, а, відтак, пенсія позивачу мала бути відновлена за весь період призупинення починаючи з квітня 2017 року.

Щодо повноважень відповідача на відповідне відновлення та виплату пенсії за спірний період, суд зазначає, що позивач взятий на облік як пенсіонер Ізюмського об'єднаного УПФУ Харківської області.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Відтак, повноваження щодо поновлення виплати пенсії законом покладено саме на орган Пенсійного фонду.

Відповідно до положень про Пенсійний фонд України, Про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах, Про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, спільним для усіх рівнів органів Пенсійного фонду основним завданням органів Фонду є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.

З огляду на це реалізація повноважень, визначених ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» є реалізацією на практиці основного завдання органів Пенсійного фонду – реалізації державної політики з питань пенсійного забезпечення, яке покладається на кожний орган Пенсійного фонду незалежно від рівня, та може бути реалізовано відповідним органам в межах наданої законом компетенції.

Відтак повноваження органу Пенсійного фонду щодо поновлення виплати пенсії встановлені ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», норми якої не визнані неконституційними та не втратили чинність на момент виникнення спірних правовідносин, а відтак підлягали застосуванню і реалізації з боку органу Пенсійного фонду.

Крім того, статтею 49 зазначеного закону визначений строк з якого поновляється виплата (відповідно до порядку, встановленого ч. 3 ст. 35 Закону) – з дня, з якого припинено виплату, але не більш як за три роки.

Ч. 3. ст. 4 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються зокрема умови, норми та порядок пенсійного забезпечення. А відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» виключно цим Законом визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Відтак, суд вважає, що відповідач незаконно призупинив виплату пенсії позивачу та в подальшому не реалізував повноваження, яке надане йому законом, з поновлення виплат позивачу у визначений законом строк, чим порушив права позивача на отримання пенсійних виплат.

Стосовно вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій, а саме від дій, які спрямовані на припинення (зупинення) виплати позивачу пенсійного забезпечення (пенсії) з підстав, які не обумовлені діючим законами України, тобто з підстав, на які посилається відповідач при припиненні (зупиненні) виплати позивачу пенсійного забезпечення (пенсії), суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

З аналізу вказаної норми КАС України, визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень визначає відповідний спосіб поводження суб'єкта владних повноважень з громадянами таким, що не відповідає вимогам закону, а отже порушує їх права, а також суперечить ст. 19 Конституції України. За таких обставин, рішенням суду, яке набрало законної сили, з урахуванням обов'язковості його виконання встановлюється обов'язок відповідного суб'єкта владних повноважень утримуватись від подібних протиправних дій (бездіяльності) в подальшому та не допускати порушення прав громадян. в протилежному випадку, повторення випадків такої поведінки суб'єктом владних повноважень після прийняття такого рішення вважається свідомим (умисним) невиконанням судового рішення, та є підставою для притягнення відповідальних осіб до відповідальності, передбаченою ст. 382 КПК України.

Відтак обов'язок утримуватись від вказаних дій, які спрямовані на припинення (зупинення) виплати позивачу пенсійного забезпечення (пенсії) з підстав, що не обумовлені діючим законами України, тобто з підстав, на які посилається відповідач при припиненні (зупиненні) виплати позивачу пенсійного забезпечення (пенсії) виникає у відповідача як наслідок прийняття судом рішення, яким визнано вказані дії протиправними, а отже, додатково встановлювати вказаний обов'язок у судовому рішення немає необхідності.

Суд також враховує практику Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні «Пічкур проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (параграфи 51, 54).

У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Крім того, статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Відтак забезпечення реалізації прав, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї є обов'язком держави-учасниці з моменту підписання Конвенції та відповідних Протоколів.

Відтак, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача в частині визнання дій відповідача відносно зупинення виплати позивачу пенсійного забезпечення (пенсії) - противоправними та зобовязання здійснити негайне нарахування та виплату належних позивачу пенсійних виплат (пенсії) за період з дати зупинення (припинення) нарахування тобто з квітня 2017 р. по теперішній час

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 9, 139, 243-246, 255-257, 263, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (84647, Донецька область, м. Горлівка, вул. Р. Зорге, 53, ідент. код: НОМЕР_1) до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (просп. Незалежності, буд. 2, м. Ізюм, Харківська область, 64300, код ЄДРПОУ: 40387920) про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати дії Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (просп. Незалежності, буд. 2, м. Ізюм, Харківська область, 64300, код ЄДРПОУ: 40387920) відносно зупинення виплати ОСОБА_1 (84647, Донецька область, м. Горлівка, вул. Р. Зорге, 53, ідент. код: НОМЕР_1) пенсійного забезпечення (пенсії) - противоправними;

Зобов'язати Ізюмське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області (просп. Незалежності, буд. 2, м. Ізюм, Харківська область, 64300, код ЄДРПОУ: 40387920) здійснити негайне нарахування та виплату належних ОСОБА_1 (84647, Донецька область, м. Горлівка, вул. Р. Зорге, 53, ідент. код: НОМЕР_1) пенсійних виплат (пенсії) за період з дати зупинення (припинення) нарахування тобто з квітня 2017 р. по теперішній час.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (просп. Незалежності, буд. 2, м. Ізюм, Харківська область, 64300, код ЄДРПОУ: 40387920) до Державного бюджету України (Отримувач коштів: УК Основ'ян/мХар Основ'янсь/22030101 , код за ЄДРПОУ: 37999628, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, р/р 34318206084012, код класифікації доходів бюджету: 22030101) за рахунок бюджетних асигнувань суму судового збору, що підлягав сплаті при поданні позову в загальному розмірі 469,87 грн. (чотириста шістдесят девять гривень 87 коп.).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Скарга може бути подана у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Суддя Кухар М.Д.