Постанова № 76659052, 20.09.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 373/2053/17 Головуючий у І інстанції Керекеза Я. І.Провадження № 22-ц/780/3338/18 Доповідач у 2 інстанції Савченко С. І.Категорія 26 20.09.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 вересня 2018 року м.Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Верланова С.М., Голуб С.А.,

за участю секретаря Вергелес О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 11 травня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

в с т а н о в и в:

У листопаді 2017 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувсядо суду із вказаним вище позовом,який мотивував тим, що 06 листопада 2007 року між Укрсоцбанком і позичальником ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит у розмірі 8000 доларів США терміном на сім років зі сплатою процентів в розмірі 13,30 % річних. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 06 листопада 2007 року між банком і відповідачкою ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_2 передала в іпотеку банку належну їй земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1001 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану по АДРЕСА_1.

Вказував, що за умовами кредитного договору позичальник ОСОБА_3 мав повертати кредит згідно графіку щомісячними платежами в розмірі 95 доларів США, однак не виконує цих обов'язків має прострочену заборгованість. Вимога банку про дострокове повернення кредитних коштів, залишена позичальником без задоволення. Станом на 17 травня 2017 року борг становить 15578,45 доларів США, з яких тіло кредиту - 6860 доларів США, проценти - 8718,45 доларів США.

Посилаючись на ч.2 ст.1050 ЦК України, ст.ст.33,38,39 Закону України «Про іпотеку» та умови кредитного договору, просив в рахунок погашення боргу за кредитним договором в розмірі 15578,45 доларів США звернути стягнення на предмет іпотеки земельну ділянку площею 0,1001 га для будівництва і обслуговування будинку, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану по АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій, стягнути судові витрати.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 11 травня 2018 року у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» відмовлено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, ПАТ «Укрсоцбанк» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким позов банку задоволити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Скарга мотивована хибністю висновків суду про те, що банк пропустив строк позовної давності, бо від моменту звернення до третейського суду у травні 2015 року і до звернення до суду з даним позовом у листопаді 2017 року не пройшло три роки. Судом не встановлені обставини, які є підставами для припинення іпотеки у розумінні ст.17 Закону України «Про іпотеку». Суд залишив поза увагою, що зобов'язання позичальником ОСОБА_3 не виконане, а тому іпотека не припинилася.

Відповідач ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, де вказала, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно відмовив у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк», а доводи апеляційної скарги банку є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.

Позивач ПАТ «Укрсоцбанк» та третя особа ОСОБА_3 належним чином повідомлені про час розгляду справи, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток (а.с.146, 148), до суду не з'явилися, причин неявки не повідомили, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

В суді апеляційної інстанції представник відповідачки адвокат ОСОБА_4 проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 06 листопада 2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк»і ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, згідно якого банк надав позичальнику кредит на споживчі потреби в розмірі 8000 доларів США із терміном повернення до 05 листопада 2014 року із сплатою 13,30 % річних, а позичальник у свою чергу зобов'язався повернути отриманий кредит та сплатити проценти за його користування (а.с.6 -7).

13 вересня 2010 року банк і ОСОБА_3 уклали додаткову угоду до кредитного договору, в якій врегулювали існуючі на день укладання додаткової угоди боргові зобов'язання за кредитним договором, зазначивши, що борг за тілом кредиту становить 6860 доларів США, за процентами - 1912,98 доларів США. Крім того, сторони продовжили строк повернення кредиту до 05 листопада 2019 року та затвердили новий графік повернення кредиту, встановили процентну стаку - 15,01 % річних. Повернення кредиту згідно п.2.2 додаткової угоди передбачено шляхом внесення позичальником щомісячних платежів у розмірі 75 доларів США (а.с.9).

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 06 листопада 2007 року між банком і відповідачкою ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір (в редакції змін від 13 вересня 2010 року), згідно якого відповідачка передала в іпотеку належне їй майно у вигляді земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1001 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована по АДРЕСА_1. Згідно п.4.1 іпотечного договору банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором (а.с.10-13).

Також, судом встановлено, що позичальник ОСОБА_3 не виконував обов'язків по щомісячному поверненню кредиту, покладених на нього умовами кредитного договору, у зв'язку з чим рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 06 травня 2015 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» борг за кредитом у сумі 12995,74 доларів США, що відповідно до курсу НБУ станом на 08 травня 2014 року становить 151417 гривень 88 копійок (а.с.62-64).

Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 11 грудня 2017 року вказане рішення третейського суду скасоване (а.с.65).

25 вересня 2017 року, що підтверджується поштовим штемпелем, на адресу відповідача ОСОБА_2 та третьої особи ОСОБА_3 направлена вимога банку про сплату у тридцятиденний строк заборгованості по кредиту, процентам та неустойки, а також попереджено позичальника і поручителя про наслідки її невиконання у вигляді звернення стягнення на предмет іпотеки (а.с.18-19).

Наведені обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позичальник ОСОБА_3 порушив передбачені кредитним договором обов'язки по поверненню кредитушляхом внесення щомісячних платежів і має прострочену заборгованість, що у свою чергу відповідно до вимог закону, умов кредитного і іпотечного договорів порушує права кредитора ПАТ «Укрсоцбанк». В той же час порушені права кредитора захисту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягають у зв'язку із пропуском банком встановленого законом строку звернення до суду за захистом свого права.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, поскільки вони не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону, зроблені в результаті порушення судом норм матеріального права.

Відмовляючи у позові, суд виходив з того, що звернувшись у травні 2015 року до третейського суду з вимогою про дострокове стягнення з позичальника ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором, банк відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому перебіг позовної давності слід обраховувати з моменту звернення, а саме із червня 2015 року.

При цьому суд залишив поза увагою, що загальна позовна давність встановлена законом тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України), отже звернення банку до суду з даним позовом у листопаді 2017 року, тобто менш ніж через три роки від червня 2015 року, свідчить про дотримання позивачем строку звернення до суду за захистом свого права.

Окрім того, прийшовши до висновку, що звернення банку до третейського суду є вимогою, яка змінює строк виконання основного зобов'язання, суд не звернув уваги на укладений між сторонами кредитний договір, п.4.5 якого передбачає зміну строку виконання основного зобов'язання шляхом направлення банком відповідної вимоги позичальнику.

Договір не містить такої підстави зміни строку виконання зобов'язання, як звернення до третейського суду. Отже сторони вільно і на власний розсуд відповідно до приписів ст.ст.627, 628 ЦК України врегулювали кредитні правовідносини, в тому числі щодо дострокового поверненя коштів.

Крім того, суд не врахував, що ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 11 грудня 2017 року суду рішення третейського суду скасоване, як ухвалене у спорі який не підвідомчий третейському суду, тобто із перевищенням компетенції, а отже таке рішення не тягне ніяких юридичних (правових) наслідків і відповідно не може бути розцінене як законна вимога про зміну строку виконання зобов'язання.

Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норми матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

За положеннями ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Судом незаперечно встановлено, що між ПАТ «Укрсоцбанк» і ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за яким позичальник отримав грошові кошти в розмірі 8000 доларів США, виконання якого забезпечено договором іпотеки земельної ділянки, укладеним між Укрсоцбанком і ОСОБА_2

Також судом встановлено, що ОСОБА_3 не виконує передбачені договором обов'язки по внесенню щомісячних платежів, має прострочену заборгованість, на вимоги банку про погашення боргу не реагує, що у свою чергу свідчить про порушення прав банку як кредитора.

Відповідно до ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (ч.1). Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду (ч.3).

За таких обставин згідно положень закону та умов укладених кредитного і іпотечного договорів, вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» про дострокове повернення кредиту, в тому числі частини кредиту, строк сплати якої ще не настав, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки і його реалізацію на торгах згідно Закону України «Про виконавче провадження» обгрунтовані.

Вирішуючи питання про розмір боргу ОСОБА_3 за кредитним договором, в рахунок погашення якого звертається стягнення на предмет іпотеки, колегія суддів керується наступним.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК України).

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про те, що початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів має обчислюватися з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі (при сплаті періодичних платежів з моменту несплати окремого платежу) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Судом встановлено, що згідно умов кредитного договору в редакції додаткової угоди від 13 вересня 2010 року ОСОБА_3 зобов'язався повертати кредит шляхом внесення щомісячних платежів у розмірі 75 доларів США до 05 листопада 2019 року.

З огляду на несплату цих платежів 25 вересня 2017 року на адресу відповідача ОСОБА_2 та третьої особи ОСОБА_3 направлена вимога банку про дострокове повернення кредиту у тридцятиденний строк та зазначено наслідки її невиконання.

У зв'язку із невиконанням цієї вимоги у листопаді 2017 року до суду подано позов про дострокове повернення кредиту.

Відповідачкою ОСОБА_2 заявлено в суді першої інстанції про застосування строку позовної давності у поданому нею відзиві на позов (а.с.59-61).

За таких обставин колегія суддів вважає, що стягненню підлягає борг за тілом кредиту, до якого входить частина боргу строк сплати якої не настав (з часу звернення в суд і до 05 листопада 2019 року) у розмірі 1835 доларів США, а також борг по періодичних платежах за тілом кредиту в межах строку позовної давності в розмірі 2625 доларів США, а всього за тілом кредиту у розмірі 4460 доларів США.

Також стягненнню підлягають проценти, нараховані як на строкову, так і на прострочену заборгованість(сплачуються періодичними платежами) згідно розрахунку банку станом на 17 травня 2017 року в межах строку позовної давності в розмірі - 2625,50 доларів США (на строкову - 1288,61 доларів США, на прострочену - 1336,89 доларів США).

Суд визначає розмір боргу в іноземній валюті з огляду на правомірність надання такого кредиту банком (правова позиція Верховного Суду України в постановах: від 16 вересня 2015 року справа № 6-190цс15; від 10 лютого 2016 року справа № 6-1680цс15).

Відповідно до ч.1 ст.39 Закону України «Про іпотеку» суд зазначає у рішенні всі складові вимог, що підлягають сплаті іпотекодержателю.

Відповідно до ч.1 ст.39 цього Закону колегія суддів визначає початкову ціну продажу предмета іпотеки на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року справа № 235/3619/15).

Колегія суддів вважає необгрунтованими посилання представника відповідача адвоката ОСОБА_4 як у відзиві на апеляційну скаргу, так і в судовому засіданні на те, що строк кредитного договору сплив на підставі положень п.4.4 кредитного договору, який передбачає, що у випадку невиконання позичальником зобов'язань терміном більше 5 днів строк повернення кредиту у повному обсязі вважається таким, що настав автоматично, а оскільки останній платіж позичальником сплачено у жовтні 2008 році, то тоді ж і сплив строк договору, а відтак має місце пропуск банком строку позовної давності.

Пункт 4.4. кредитного договору регулює невиконання позичальником зобов'язань, передбачених п.п.3.3.2-3.3.5, 3.3.9-3.3.13 договору, які стосуються забезпечення кредитора всіма необхідними документами для перевірки цільового використання кредиту, достовірності наданих документів, наявності іпотечного нерухомого майна, повідомлення відомостей про зміну роботи, сімейного стану, народження дітей, зміни телефонів, адреси тощо, а також п.1.3.1 щодо передачі в іпотеку земельної ділянки, докази про порушення яких відсутні.

Питання щодо невиконання позичальником умов договору в частині повернення кредитних коштів і сплати щомісячних платежів (п.п.1.1, 3.3.7, 3.3.8) врегульовано п.4.5 договору, який вказує, що у випадку невиконання обов'язків по своєчасному і у повному обсязі поверненню кредиту обов'язок дострокового повернення кредиту настає лише у випадку направлення відповідної вимоги банком і її невиконання протягом 30 днів, що і було зроблено позивачем шляхом направлення вимоги 25 вересня 2017 року (а.с.7 зворот).

Аналогічні положення щодо умов дострокового повернення кредиту містить п.6 додаткової угоди до кредитного договору, укладеної сторонами13 вересня 2010 року, де вказано, що у разі порушення позичальником строків повернення кредиту більш як на 30 днів банк має право вимагати дострокового погашення кредиту шляхом направлення відповідного повідомлення (а.с.9 зворот).

Отже, строк договору сплив після направлення банком вимоги 25 вересня 2017 року про дострокое повернення кредиту і її невиконання позичальником протягом 30 днів.

При цьому колегія суддів враховує, що згідно розрахунку проценти нараховані станом на 17 травня 2017 року, тобто ще до направлення банком вимоги, а не після, як помилково важає представник відповідачки.

Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задоволити частково.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 11 травня 2018 року скасувати і ухвалити нове, яким позов задоволити частково.

В рахунок погашення боргу ОСОБА_3 перед Публічним акціонерним товариством «Уксоцбанк» за договором кредиту № 402/89/07-Пі від 06 листопада 2007 року в розмірі 7085,50 доларів США, з яких тіло кредиту - 4460 доларів США, проценти - 2625,50 доларів США, звернути стягнення на предмет іпотеки у вигляді земельної ділянки площею 0,1001 га для будівництва і обслуговування житлового будинку кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована по АДРЕСА_1, яка є предметом іпотечного договору від 06 листопада 2007 року і перебуває у власності іпотекодавця ОСОБА_2.

Предмет іпотеки у вигляді земельної ділянки площею площею 0,1001 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована по АДРЕСА_1 підлягає реалізації шляхом проведення торгів у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: