Рішення № 76657987, 25.09.2018, Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/8553/17

Провадження №2/367/426/2018

РІШЕННЯ

Іменем України

10 вересня 2018 року Ірпінський міський суд Київської області в складі:

головуючої судді Оладько С.І.,

за участі секретаря Шубчик В,

позивача ОСОБА_1С

представників позивача ОСОБА_2А,

ОСОБА_3В

представника відповідача ОСОБА_4М

представника 3-ї особи ОСОБА_5В

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ірпені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Укрпошта» в особі Дирекції «Автотранспошта» ПАТ « Укрпошта»,3-я особа тимчасово виконуючий обов»язки директора Дирекції «Автотранспошта» ОСОБА_6Д про поновлення на роботі,стягнення середнього заробітку за вимушений прогул

в с т а н о в и в :

Позивач звернулась до суду із позовом,відповідно до якого зазначила,що вона працювала в дирекції «Автотранспошта»УДППЗ «Укрпошта» (правонаступник - Дирекція «Автотранспошта» ПАТ «Укрпошта») з 10.01.1985р, наказ № 10/ок від 09.01.1985р., начальником відділу ОПАРК з 01.10.2007р., наказ № 299-к від 04.10.2007р.

13.05.2016р. на посаду директора Дирекції «Автотранспошта» був призначений керівник ОСОБА_7. Наказом №225 від 19.05.2016р роботодавцем була введена в дію нова структура управління з 20.05.2016р., при якої виключався із штатного розпису у тому числі відділ ОПАРК, який вона очолювала, та її посада начальника відділу .

У відповідності до наказу №225 від 19.05.2016р. наказами від 25.05.16 № 350-к, № 351-к та від 30.05.2016г. № 365-к усіх працівників ВОПАРК було переведено у новоутворену Службу кадрового забезпечення (надалі СКЗ), окрім позивача. Керування СКЗ вже 20.05.2016р. було покладено на іншу особу - ОСОБА_8 . Усі повноваження, які раніше виконував ВОПАРК, було передано СКЗ. Вона опинилась поза структурою підприємства та поза штатом .

Наприкінці травня 2016р. усі організаційні питання щодо виробничого процесу, виконання трудових обов’язків, розподілу повноважень з кадрового напрямку, надання керівних повноважень, створення «резерву» керівника СКЗ було вирішено роботодавцем. Станом на 09.06.2016р. усі її трудові обов’язки перед роботодавцем було виконано. Вона подала заяву на звільнення 09.06.2016р..

Через півтора року - 17.11.2017р. наказом Дирекції «Автотранспошта» ПАТ «Укрпошта» № 870-к її було звільнено з роботи «09.06.2016р. за прогул без поважних причин з 18.10.2017р. згідно п.4 ст.40 КЗпП».

На початку червня 2016р. ОСОБА_7 почав вимагати, щоб вона звільнилась з роботи за власним бажанням. Примус до звільнення , невизначене становище щодо її посади та роботи, яку вона вже не мала права виконувати, змусили її подати заяву на звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП 09.06.2016р. про що роботодавцю стало достеменне відомо в той же день.

Отримавши її заяву, роботодавець відмовився реагувати на неї, чим поставив під сумнів законом передбачене право працівника на звільнення за власним бажання.

Це змусило її подати позов до суду про не розгляд заяви про звільнення, зобов'язання щодо звільнення саме в термін 09.06.2016р. та за ч.З ст.38 КЗпП.

Про свій намір звільнитись саме 09.06.2016р. вона повідомила відповідача законом встановленим порядком - письмовою заявою, про що йому одразу стало відомо . Заяву вона не відкликала, нову заяву не писала, на наступний день та в подальшому на роботу не виходила. З рішенням суду по справі №367/5376/16-ц вона не згодна, дане рішення оскаржувала у всіх інстанціях законом встановленим порядком.

По всім пунктам ст.38 КЗпП звільнення працівника відбувається у дату, в яку просить працівник.

Незгода відповідача з формулюванням причин звільнення не є підставою для порушення права працівника на звільнення за власним бажанням.

Позивач зазначає,що відповідач повинен був звільнити її за ч.3 ст.38 КЗпП. Та, у зв’язку з незгодою з формулюванням причин звільнення, зобов’язаний був заявляти про зміну формулювання причин звільнення з ч.3 ст.38 на ч.1 ст.38 КЗпП, поскільки орган, що розглядає спір, може це зробити без поновлення працівника на роботі. При цьому, роботодавець повинен був обов'язково здійснити розрахунок неоспорюваних сум, видати трудову книжку. Виплату оспорюваної суми (вихідну допомогу ст. 44 КЗпП) залишити до рішення суду.

В ході розгляду справи №367/5376/16-ц відповідач неодноразово підтверджував, що не визнає формулювання причин звільнення, однак виявив бездіяльність щодо пошуку рішення.

В її випадку, роботодавець звільнив її у дату, про яку вона просила у заяві на звільнення, але вичекав півтора року, та безпідставно змінив правову підставу на п.4 ст.40 КЗпП за «прогули з 18.10.2017р.».

Наказом Дирекції «Автотранспошта» ПАТ «Укрпошта» №870-к від 17.11.2017р. її було звільнено з роботи «09.06.2016р. за прогул без поважних причин з 18.10.2017р. згідно п.4 ст.40 КЗпП»., що не відповідає обставинам справи.

Позивач зазначає,що прогулу вона не скоювала. Прогул є невиконання працівником своїх трудових обов'язків внаслідок відсутності на роботі без поважних причин. Станом на 09.06.2016р. вона вже не мала ніяких трудових обов’язків, і знаходилась поза структурою підприємства та поза штатом. Роботодавець не пропонував їй ніякої посади. Заяву про звільнення вона вчасно надала роботодавцю. 09.06.2017р. був останній день її роботи на підприємстві, який вона відпрацювала.

За змістом п.4 ст.40 КЗпП прогули рахуються з першого дня невиходу працівника на роботу без поважних причин. Відповідач неодноразово змінював дати «прогулу» у своїх документах. (10.06.2016р., «довготривалий», 18.09.2017р, 17.10.2017, 18.10.2017р.)

Також зазначає,що відповідач вчасно мав її заяву на звільнення.

Вже 10.06.2016р. відповідач склав 2 акта про відсутність позивача на роботі .29.06.2016р. та 04.07.2016р. відповідач на свій запит отримав відповіді лікарні та поліклініки про те, що позивач не знаходиться на лікуванні.

Таким чином, відповідачу достеменно було відомо про її відсутність на роботі та про причини відсутності вже на наступний день та на протязі першого місяця після 09.06.2016р. Однак відповідач не прийняв ніякого рішення, тобто знов виявив бездіяльність. Та, на протязі довготривалого періоду, одночасно порушував обов’язки роботодавця за ч.3 ст.32 або чч.2,3 ст.49-2 КЗпП та обов’язки роботодавця за ст. 147-149 КЗпП.

У відповідності до п.5. «Правил внутрішнього трудового розпорядку» « Адміністрація зобов’язана: 5.1.2.Організовувати роботу працівників відповідно до посади, яку вони обіймають. Забезпечувати роботою впродовж усього робочого дня». Станом на 09.06.2016р.: її відділ було виведено із структури, її посада знаходилась поза штатом, у неї не було ніякої роботи.

На початку серпня 2016р. роботодавець отримав із суду позов по справі №367/5376/16-ц.

На початку серпня 2016р., до початку судових дій по справі №367/5376/16-ц, позивач з представником звернулись до керівництва УДППЗ «Укрпошта» з метою обговорення варіантів мирової угоди. На той час, з урахуванням вимог ст. 148 КЗпП, Дирекція «Автотранспошта» УДППЗ «Укрпошта» вже втратила передбачене трудовим законодавством право звільнити позивача за п.4 ст.40 КЗпП.

Позивач зазначає,що відповідач не мав права: відмовляти їй у звільненні; не забезпечувати її трудовими обов’язками; відкладати звільнення на невизначений термін очікування, вчиняти звільнення (через 1,5 року) за п.4 ст.40 КЗпПУ.

Звільнення за п.4 ст.40 КЗпП є дисциплінарним стягненням і повинне здійснюватися з додержанням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень.

Дисциплінарне стягнення щодо неї було застосовано відповідачем поза межами строків, які передбачено законом.

Вона виконала обов’язки працівника та письмово повідомила роботодавця про звільнення за власним бажанням 09.06.2016р. Роботодавець не виконав обов’язки роботодавця, поставив під сумнів моє право на звільнення за власним бажанням та майже півтора року виявляв бездіяльність щодо розв’язання конфлікту.

Відповідачем не доведено протиправність діяння, її вина, наявність шкідливих наслідків, причинний зв’язок між правопорушенням та шкідливими наслідками. Ніщо не заважало відповідачу виконувати обов’язки роботодавця вчасно, не допустити виникнення конфлікту або вирішити конфлікт по суті в найкоротші строки. Заява на звільнення за власним бажання проігнорована. Обов’язок щодо звернення до суду за ч.3 ст.235 КЗпП не виконано. Строки для накладання дисциплінарного стягнення порушено. Строки попередження про ліквідацію посади начальника ВОПАРК порушено (і не виконано), строки пропонування новоутворених посад порушено (і не виконано), строки попередження позивача про зміну форми власності порушено (і не виконано), строк отримання згоди позивача на продовження дії трудового договору порушено (і не виконано).

Її звернення щодо з’ясування пропозицій відповідача по вирішенню конфлікту (складання мирової угоди) тричі залишились без належного реагування .

Крім того, відповідач не врахував та нехтував тою обставиною , що вона не є працівником Дирекції «Автотранспошта» ПАТ «Укрпошти», та не надавала згоду на продовження дії трудового договору.

При цьому відповідач майже півтора року утримував мої документи - трудову книжку, що унеможливлювало її працевлаштування на іншу роботу, унеможливлювало отримання трудового стажу для перерахунку пенсії або отримання пенсії у повному обсязі у період з 06.2016р по 10.2017р.; вчасно не виплатив належні їй кошти — заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку;

Вважаючи її працівником підприємства, відповідач за півтора року так і не виконав обов’язки роботодавця щодо виконання вимог ст..ч.3 ст.32 або чч2.3 ст.49-2, не попередив її про ліквідацію посади начальника ВОПАРК, та не запропонував нової посади. Сторони більш 10 разів зустрічались у судових засіданнях, існує поштовий зв'язок, однак відповідач нехтував можливістю виконати свій обов’язок.

Позивач просить визнати незаконним наказ від 17.11.2017р. про звільнення та поновити її на посаді начальника ВОПАРК з 09.06.2016р.- моменту незаконного звільнення.

Стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09.06.2016р. по 13.12.2017р.

У послідуючому позивач подавала заяви про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку та просить стягнути із відповідача на їх користь середній заробіток за період з 09.06.2016р по 10.09.2018р в суммі 358 849 гр 26 коп.

Позивач та її представники ОСОБА_2А та ОСОБА_3В у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4М у судовому засіданні заперечувала проти позову з тих підстав,що позивач з 09.06.2016р не працювала,вона написала заяву про звільнення по ч 3 ст. 38 КЗпП України,з якою відповідач не був згоден.У послідуючому позивач подала до суду позов про звільнення її з роботи по ч 3 ст. 38 КЗпП України,у задоволенні якого суд відмовив.Поскільки позивач не ходила на роботу,кожен день складався відповідний акт про її відсутність на робочому місті.Профсоюзний комітет надав згоду на звільнення позивача із роботи,тому наказом № 870-к від 17.11.2017р позивача було звільнено за прогули.Просила у позові відмовити.

Представник 3-ї особи ОСОБА_5В у судовому засіданні заперечував проти позову та просив відмовити позивачу.

Суд,заслухавши пояснення сторін,дослідивши письмові докази по справі,вважає позов таким,що підлягає до задоволення.

Відповідно до ч 1 ст. 4 ЦПК України «Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.»

Відповідно до ст.. 5 ЦПК України «Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

2. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.»

Відповідно до ч 2,3 ст. 12 ЦПК України «Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом.

3. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.»

Відповідно до ч 1 ст. 13 ЦПК України «Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.»

Відповідно до ч 1 ст. 81 ЦПК України « Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.»

У судовому засіданні було встановлено,що позивач по справі ОСОБА_1С працювала на посаді начальника відділу обліку,підготовки,аналізу та руху кадрів Дирекції «Автотранспошта» публічного акціонерного товариства «Укрпошта» з 17.05.2007р.

Також,у судовому засіданні було встановлено,що 09.06.2016р позивач подала заяву про звільнення її з роботи по ч 3 ст. 38 КЗпП України (а.с.107-109 т 1).

Після подачі вказаної заяви позивач з 10.06.2016р на роботу не виходила та свої посадові обов»язки не виконувала.При цьому наказу про її звільнення з роботи відповідачем не було винесено,трудова книжка позивачу не була видана.

Також,у судовому засіданні встановлено,що наказом № 870-к від 17.11.2017р позивача було звільнено з роботи з посади начальника відділу обліку,підготовки,аналізу та руху кадрів з 09 червня 2016р відповідно до п 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин з 18.10.2017р,що підтверджується копією вказаного наказу (а.с.75 т 1).При цьому також встановлено,що звільнення позивача з роботи на підставі п 4 ст. 40 КЗпП України відбулось на підставі згоди Київської міської профспілки працівників зв»язку від 15.11.2017р (а.с.76-78 т 1).

Відповідно до ст..21 КЗпП України « Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.»

Відповідно до ст.. 40 ч 1 п 4 КЗпП України «Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин».

Відповідно до ст..147 КЗпП України «За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:1) догана;2) звільнення.Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.»

Відповідно до ст.. 147-1 КЗпП України «Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.»

Відповідно до ст.. 148 КЗпП України «Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.»

Відповідно до ст.. 149 КЗпП України «До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.»

Відповідно до п 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6.11.1992р «Про практику розгляду судами трудових спорів» « У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема,чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Відповідно до п 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6.11.1992р «Про практику розгляду судами трудових спорів» «При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП ( 322-08 ), суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального

учбового закладу).»

Як уже зазначалось раніше 09.06.2016р позивач подала відповідачу заяву про звільнення з роботи по ч 3 ст. 38 КЗпП України та з 10.06.2016р перестала виходити на роботу.У зв»язку з тим,що відповідач не звільнив позивача з роботи згідно її заяви, у липні 2016р ОСОБА_1С звернулась до суду із відповідним позовом до публічного акціонерного товариства «Укрпошта» про не розгляд її заяви щодо звільнення,про зобов»язання звільнити,виплату вихідної допомоги,компенсації за невикористану відпустку,середнього заробітку за час затримки розрахунку та невидачі трудової книжки,стягнення моральної шкоди.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 16.05.2017р позивачу ОСОБА_1С у позові було відмовлено.Ухвалою апеляційного суду Київської області від 20.07.2017р рішення Ірпінського міського суду Київської обл. залишено без змін (а.с.126-146 т 1)

Тобто, рішення Ірпінського міського суду від 16.05.2017р набрало законної сили 20.07.2017р.

При цьому також було встановлено,що позивач у період її невиходу на роботу з 10.06.2016 по 20.07.2017р (по день набрання судовим рішенням законної сили),не була звільнена з роботи у передбаченому законом порядку,їй не було видано трудову книжку та не було проведено відповідного розрахунку. У судовому засіданні було встановлено,що відповідач звертався із листами до КЗ «Ірпінська центральна міська лікарня» і листами від 29.06.2016р та 04.07.2016р було повідомлено ,що ОСОБА_1С не перебувала на лікарняному у період з 10.06 по 29.06.2016р (а.с.124-125 т 1).Згідно акту від 16.06.2016р вбачається,що комісією було перевірено місцезнаходження позивача за її місце проживанням (а.с.123). Починаючи з 10.06.2016р відповідач складав акти про відсутність позивача на робочому місці (а.с.157-250 т1, 1-69 т 2). Однак , жодних дій направлених на звільнення позивача з роботи з підстав,передбачених законом,чи врегулювання існуючого трудового спору в інший спосіб відповідачем вчинено не було. Зазначеною бездіяльністю відповідача суд вважає були порушені права та законні інтереси позивача ,а також вимоги чинного законодавства.

Як зазначалось раніше,позивач була звільнена з роботи за п 4 ст. 40 КЗпП України,а саме за прогул без поважних причин і звільнена з роботи з 09.06.2016р.При цьому суд вважає відсутність позивача на роботі з 10.06.2016р по 20.07.2017р була з поважних причин,поскільки між нею та відповідачем існував трудовий спір щодо підстав її звільнення з роботи та обставин реорганізації підприємства і суд вважає даний спір був вирішений рішенням Ірпінського міського суду від 16.05.2017р,яке набрало законної сили 20.07.2017р.

Посилання відповідача у наказі № 870-к від 17.11.2017р про те,що ОСОБА_1С звільнена з 09.06.2016р за прогули «з 18.10.2017р по теперішній час» суд вважає надуманим та безпідставним,поскільки при встановленні вказаних фактів та після виконання вимог,передбачених ст.. 149 КЗпП України,позивач могла бути звільнена з роботи із зазначених підстав з 18.10.2017р,а не з 09.06.2016р.

Враховуючи викладені обставини суд визнає незаконним наказ № 870-к від 17.11.2017р про звільнення ОСОБА_1 з роботи з 09 червня 2016р.та поновлює ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника відділу обліку,підготовки,аналізу та руху кадрів Дирекції «Автотранспошта» публічного акціонерного товариства «Укрпошта» з 09.06.2016р.

Відповідно до ст.. 235 КЗпП України «У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв’язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.»

Поскільки суд визнає незаконним та скасовує наказ № 870-к від 17.11.2017р про звільнення ОСОБА_1 з роботи та поновлює позивача на роботі на посаді начальника відділу обліку,підготовки,аналізу та руху кадрів Дирекції «Автотранспошта» публічного акціонерного товариства «Укрпошта» з 09.06.2016р.,то відповідно до ст..235 КЗпП України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09.06.2016р по день винесення рішення суду ,а саме по 10.09.2018р ,що становить 358 849 гр 26 коп.(згідно довідки №03-22 від 09.01.2018р (а.с.94 т 2 середньоденна заробітна плата позивача складає 639грн 66 коп,за період з 09.06.2016р по 20.09.2018р за 561 робочий день стягненню підлягає 358 849 гр 26 коп).

Відповідно до ст.. 235 КЗпП України рішення суду в частині поновлення позивача на роботі підлягає негайному виконанню

На підставі ст.ст.40,235 КЗпП України, керуючись ст. ст. 4,10,76,259,264-265,268 , 273 ,365 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити .

Визнати незаконним наказ № 870-к від 17.11.2017р про звільнення ОСОБА_1 з роботи з 09 червня 2016р.

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника відділу обліку,підготовки,аналізу та руху кадрів Дирекції «Автотранспошта» публічного акціонерного товариства «Укрпошта» з 09.06.2016р.

Стягнути з Дирекції «Автотранспошта» публічного акціонерного товариства «Укрпошта» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09.06.2016р по день винесення рішення суду ,а саме по 10.09.2018р в суммі 358 849 гр 26 коп.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі підлягає негайному виконанню.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області шляхом подачі апеляційної скарги на протязі 30 днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи,якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення,якщо його не скасовано,набирає законної сили після повернення апеляційної скарги ,відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текс судового рішення буде складено 20.09.2018р.

Суддя: С.І. Оладько