Рішення № 76651127, 10.09.2018, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2018 р. м. Київ Справа № 911/1419/17

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді Христенко О.О.

за участю секретаря Гарбуз Л.В.

розглянувши справу № 911/1419/17

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА

Страхування», м. Київ

до Військової частини А1789, м. Васильків

про стягнення 28 027,86 грн.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 1001/18 від 17.07.2018;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 3 від 03.01.2018

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ПрАТ «Страхова компанія «АХА Страхування» (надалі – позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Військової частини А1789 (надалі – відповідач) про стягнення 28 027, 86 грн. виплаченого страхового відшкодування.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем свого обов’язку щодо відшкодування позивачу у повному обсязі виплаченого страхового відшкодування за страховим випадком, а саме дорожньо-транспортною пригодою, що відбулась 22.07.2016 о 18 год. 27 хв. по вул. Окружна у місті Києві за участю транспортного засобу - автомобіля „Nissan Note, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належав і перебував під керуванням ОСОБА_3 Сергійвни, майнові інтереси якої, пов’язані із володінням, користуванням і розпорядженням вказаним транспортним засобом були застраховані згідно з договором добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» № 079а6ц7 від 30.03.2016, укладеним між власником вказаного транспортного засобу – ОСОБА_3 та ПрАТ «Страхова компанія «АХА Страхування», та транспортного засобу - автомобіля «ЗИЛ», реєстраційний номер 2846Р7, що належав Військовій частині А1789 і перебував під керуванням ОСОБА_4.

Оскільки ОСОБА_4 під час вчинення ДТП знаходився в трудових відносинах з Військовою частиною А1789 та виконував свої трудові, службові обов’язки, то позивач вважає, що в даному випадку необхідно застосувати вимоги ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України, а саме, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків, якою і є Військова частина А1789 .

Ухвалою господарського суду Київської області від 12.05.2017 порушено провадження у справі № 911/1419/17.

Через канцелярію суду (вх. № 11645/17 від 07.06.2017 та вх. № 18083/17 від 30.08.2017) від відповідача надійшли відзиви вих. № 540 від 07.06.2017 та вих. № 825 від 29.08.2017 на позовну заяву, в яких він просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, з підстав викладених у відзиві, а саме, що до позовної заяви додано копію договору добровільного страхування (частина договору), яка не відповідає оригіналу (копії) договору добровільного страхування наданого під час розгляду справи, сума збитків розрахована без обов'язкового врахування коефіцієнту фізичного зносу на відновлення пошкодженого дев'ятирічного автомобіля, у матеріалах справи відсутні письмові докази, на підставі яких позивач сплатив загальну суму потерпілій особі у розмірі 28 027,86 грн. для відновлення автомобіля.

Через канцелярію суду (вх. № 16369/17 від 16.08.2017) від позивача надійшли письмові пояснення вих. № СУ/003140/5 від 14.08.2017.

Рішенням господарського суду Київської області від 30.08.2017 у справі № 911/1419/17 позов задоволено повністю, стягнуто з Військової частини А1789 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» 28 027,86 грн. страхового відшкодування та 1 600,00 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 рішення господарського суду Київської області від 30.08.2017 у справі № 911/1419/17 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 23.04.2018 рішення господарського суду Київської області від 30.08.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 у справі №911/1419/17 скасовано, справу №911/1419/17 направлено на новий розгляд до господарського суду Київської області.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.06.2018 та ухвали від 26.06.2018 справу прийнято до розгляду суддею Христенко О.О., вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначене на 11.07.2018 о 12 год. 20 хв.

Через канцелярію суду (вх. № 13125/18 від 10.07.2018) відповідач надав письмові пояснення по справі вих. № 517/1 від 06.07.2018.

В підготовче засідання 11.07.2018 позивач не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 26.06.2018 не виконав, про час та дату підготовчого засідання повідомлений належним чином, що підтверджується підписом уповноваженого представника позивача на рекомендованому повідомленні про вручення 04.07.2018 поштового відправлення.

Ухвалою суду від 11.07.2018 відкладено підготовче засідання на 25.07.2018 о 15 год. 00 хв.

В підготовче засідання 25.07.2018 позивач не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 26.06.2018 та 11.07.2018 не виконав, про час та дату підготовчого засідання повідомлений належним чином, що підтверджується підписом уповноваженого представника позивача на рекомендованому повідомленні про вручення 17.07.2018 поштового відправлення.

Ухвалою суду від 25.07.2018 закрито підготовче провадження у справі № 911/1419/17 та призначено справу до розгляду по суті на 22.08.2018 о 16 год. 00 хв.

Через канцелярію суду (вх. № 16041/18 від 16.08.2018) позивач надав письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 22.08.2018 представник позивача надав усні пояснення щодо своїх позовних вимог, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві та у письмових поясненнях. В судовому засіданні позивач надав оригінал Договору добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» № 079а6ц7 від 30.03.2016, укладеного між позивачем та ОСОБА_3, який залучений до матеріалів справи.

Представник відповідача у судовому засіданні надав усні заперечення проти позову, просив суд відмовити в задоволенні позову повністю з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву та у письмових поясненнях.

У зв'язку з неможливістю вирішення спору по суті в судовому засіданні 22.08.2018, відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено перерву до 10.09.2018, про що представників учасників справи повідомлено під розписку.

В судовому засіданні 10.09.2018 суд продовжив розгляд справи по суті, а саме судом були з'ясовані обставини, на які учасники посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, досліджено докази, подані суду учасниками справи, відбулися судові дебати.

За наслідками судового засідання судом оголошено вступну і резолютивну частини рішення у даній справі.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд

ВСТАНОВИВ:

22.07.2016 о 18 год. 27 хв. по вул. Окружна у місті Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу автомобіля «Nissan Note», реєстраційний номер НОМЕР_1, що належав і перебував під керуванням фізичної особи ОСОБА_3 (прізвище до державної реєстрації шлюбу Шевченко, що підтверджується витягом від 18.07.2017 з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища) та автомобіля «ЗИЛ», реєстраційний номер 2846Р7, що належав Військовій частині А1789 і перебував під керуванням фізичної особи ОСОБА_4.

На момент скоєння ДТП право власності ОСОБА_5 на транспортний засіб автомобіль «Nissan Note», реєстраційний номер НОМЕР_1, підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії СХТ № 976317, наявним у матеріалах справи.

На момент скоєння ДТП транспортний засіб автомобіль «ЗИЛ», реєстраційний номер 2846Р7, що належав Військовій частині А1789, був під керуванням ОСОБА_4, який працював у Військовій частині А1789 та під час ДТП виконував свої трудові обов’язки, що підтверджується довідкою № 97037155 від 12.08.2016 9 Роти 1 Батальйону УПП НП у м. Києві.

Вищевказані обставини та обставини ДТП і наявність вини фізичної особи ОСОБА_4 у скоєнні вищевказаної ДТП та у завданні майнової шкоди ОСОБА_5 внаслідок скоєння ДТП, підтверджуються постановою Солом’янського районного суду м. Києві від 15.09.2016 у справі № 760/13512/16-п.

На момент скоєння ДТП майнові інтереси ОСОБА_5, пов’язані із володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом автомобілем «Nissan Note», реєстраційний номер НОМЕР_1, були застраховані згідно з Договором добровільного страхування наземного транспорту „Все включено» № 079а6ц7 від 30.03.2016, укладеним між власником вказаного транспортного засобу ОСОБА_5 та ПрАТ «Страхова компанія «АХА Страхування».

Відповідач заперечував проти позову та зазначав, що позивачем до позовної заяви додано лише частину договору добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» № 079а6ц7 від 30.03.2016, укладеного між власником транспортного засобу ОСОБА_5 та позивачем, однак після витребування судом оригіналу наведеного договору, позивачем надано копію іншого договору.

Так, судом витребувано та залучено до матеріалів справи Договір добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» № 079а6ц7 від 30.03.2016, укладеного між власником транспортного засобу ОСОБА_5 та позивачем. Дата, номер, сторони, предмет договору відповідають зазначеним у позовній заяві. Доказів не укладення, розірвання або визнання недійсним вказаного договору, відповідачем до суду не надано. До оригіналу вказаного договору надано оригінал заяви на страхування від 30.03.2016 за підписом ОСОБА_3 та акт огляду транспортного засобу за підписом позивача. Клопотань про проведення технічної або почеркознавчої експертизи вказаного договору відповідачем не заявлялось.

Вартість відновлювального ремонту транспортного засобу автомобіля «Nissan Note», реєстраційний номер НОМЕР_1, пошкодженого внаслідок ДТП, що сталась 22.07.2016 з вини водія ОСОБА_4, склала 28 027, 86 грн., що підтверджується актом огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 05.08.2016, актом огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 26.09.2016, рахунком-фактурою № 16081028 від 10.08.2016, рахунком-фактурою № 16100546 від 05.10.2016, наявними у матеріалах справи.

Відповідно до умов договору страхування, на підставі заяви про виплату страхового відшкодування, страхових актів № АХА2143837 від 12.08.2016 та № АХА2170201 від 07.10.2016, розрахунку страхового відшкодування, 15.08.2016 та 10.10.2016 позивачем було виплачено страхове відшкодування ОСОБА_5 у розмірі 22 316,88 грн. та 5 710,98 грн. відповідно, а загалом 28 027, 86 грн. (розмір франшизи згідно умов договору 0,00 грн.), що підтверджується платіжними дорученнями № 261370 від 15.08.2016 на суму 22 316,88 грн. та № 273912 від 10.10.2016 на суму 5 710,98 грн., наявними у матеріалах справи.

Регулювання відносин страхування здійснюється Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування» та іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором страхування, правилами страхування, затвердженими страховою компанією.

Згідно ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Статтею 993 ЦК України закріплено положення, згідно з яким до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічні вищевказані норми Цивільного кодексу України закріплені у ст.ст. 16, 25, 27 Закону України «Про страхування».

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 1 ст. 1172 ЦК України передбачено, що юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обовязків.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 № 6 передбачено, що при розгляді справ про відшкодування шкоди за ст. 441 ЦК суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав, передбачених ст. 440 ЦК, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв’язку з виконанням трудових (службових) обов’язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Пунктом 6 роз’яснення Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів пов’язаних з відшкодуванням шкоди» від 01.04.1994 № 02-5/215 передбачено, що для правильного вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов’язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 74 ГПК України). Виходячи з цього, відповідно до ст. 1172 ЦК України позивач повинен довести, що шкода заподіяна працівником відповідача саме під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків, безпосередній причинний звязок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування.

Відповідно до ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов’язана відшкодувати її на загальних підставах.

Положеннями п.п. 2, 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 № 6 передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, а не з його вини. Особи, які вчинили ці протиправні дії, відшкодовують шкоду за правилами відповідальності володільців джерел підвищеної небезпеки, а коли цьому сприяла винна поведінка володільця (не була забезпечена належна охорона і т. п.), відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, може бути покладено на особу, що протиправно заволоділа цим джерелом, і на його володільця відповідно до ступеня вини кожного з них.

Особи, винними діями яких заподіяна шкода джерелу підвищеної небезпеки і які самі не є потерпілими внаслідок шкоди, заподіяної цим джерелом підвищеної небезпеки, відповідають за заподіяну шкоду на підставі ст. 440 ЦК.

Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об’єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Положеннями роз’яснення Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів пов’язаних з відшкодуванням шкоди» від 01.04.1994 № 02-5/215 передбачено, що відповідно до ст. 1187 ЦК України відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, покладається на особу, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, навіть якщо ця особа безпосередньо не здійснювала експлуатації цього джерела. У випадку протиправного вибуття джерела підвищеної небезпеки, що повинен довести його володілець, останній, як правило, не несе відповідальності за заподіяну шкоду.

Відповідач у своїх відзивах та поясненнях зазначав, що позивачем не надано доказів, які обґрунтовують суму збитків, що повинні бути складені, з обов'язковим врахуванням коефіцієнту фізичного зносу на відновлення пошкодженого дев'ятирічного автомобіля.

Так, згідно Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092, під фізичним зносом КТЗ (його складників) розуміється утрата вартості КТЗ (його складників), яка зумовлена частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей КТЗ (його складників) порівняно з вартістю нового подібного КТЗ (його складників).

Відповідно до п. 8.2 вказаної Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою: Сврз = Ср + См + Сс х (1- Ез), де: Ср - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн; См - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн; Сс - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн; Ез - коефіцієнт фізичного зносу.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 № 6 при визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов'язку надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі, застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди.

Як зазначено у п. 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" від 01.03.2013 № 4 при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення ст. 1192 ЦК України. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди.

Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих із виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків).

Для відновлення попереднього стану пошкодженого транспортного засобу автомобіля „Nissan Note, реєстраційний номер НОМЕР_1, було використано нові комплектуючі частини, а саме задні двері (кришка багажника), що підтверджується ремонтною калькуляцією від 10.08.2016 та актом виконаних робіт від 26.09.2016.

Відповідно до умов Договору добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» № 079а6ц7 від 30.03.2016, укладеного між власником транспортного засобу ОСОБА_5 та позивачем, при пошкодженні транспортного засобу розмір страхового відшкодування дорівнює розміру збитків, визначених в кошторисі збитків на базі СТО за вибором страховика, за вирахуванням встановленої в Договорі франшизи.

Також суд відхиляє доводи відповідача про те, що в даному випадку для вирахування страхового відшкодування (збитків) слід брати до уваги тільки звіт суб'єкта оцінювання, складений згідно з Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 10 ч. 2 ст.7 зазначеного Закону, проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках, визначення збитків або розміру відшкодування саме у випадках, встановлених законом.

Відповідачем не наведено норми Закону, яка б передбачала обов'язковість проведення оцінки для визначення збитків або розміру відшкодування саме за результатами дорожньо-транспортної пригоди.

Не погоджуючись із вартістю відновлювального ремонту та проведенням ремонтних робіт зазначених у калькуляціях та актах виконаних робіт, складених ТОВ «ОСОБА_1 авто холдинг» (СТО), відповідач не заявляв клопотання про призначення судової експертизи транспортного засобу.

З урахуванням того, що, як було зазначено вище, шкоду транспортному засобу автомобілю „Nissan Note, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належав і перебував під керуванням ОСОБА_3, було завдано з вини ОСОБА_4, та оскільки транспортний засіб автомобіль «ЗИЛ», реєстраційний номер 2846Р7, був і є власністю Військовій частині А1789, і ДТП сталася з вини їх працівника - водія ОСОБА_4 під час виконання останнім своїх трудових обов’язків, суд дійшов висновку, що у зв’язку із виплатою ОСОБА_3 страхового відшкодування у розмірі 22 316,88 грн. відповідно до умов договору страхування, до позивача перейшло право вимоги виплаченого ОСОБА_3 страхового відшкодування у розмірі 22 316,88 грн. до Військової частини А1789, що є в даному випадку відповідальною особою за заподіяну шкоду, оскільки транспортний засіб автомобіль «ЗИЛ», реєстраційний номер 2846Р7, перебував у його користуванні і ДТП сталася з його вини.

26 вересня 2016 року було складено другий акт огляду транспортного засобу автомобілю „Nissan Note, реєстраційний номер НОМЕР_1, в якому було зазначено пошкодження механізму склоочисника заднього. ТОВ «ОСОБА_1 авто холдінг» (СТО) виставлений рахунок № 16100546 від 05.10.2018 на суму 5 710,98 грн. щодо заміни механізму склоочисника заднього. Платіжним дорученням № 273912 від 10.10.2016 було ще виплачене страхове відшкодування вже в сумі 5 710,98 грн.

У постанові Верховного Суду від 23.03.2018, якою справу № 911/1419/17 було направлено до господарського суду Київської області на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що судами не встановлено обставин, що стали причиною подвійного складання дефектної відомості по відновленню транспортного засобу, з різницею майже в місяць, не встановлено, чи продовжував автомобіль експлуатуватись після складання першої дефектної відомості від 05.08.2016, тобто не встановлено обставин щодо повторного відновлення автомобіля на суму 5 710,98 грн.

Так, при новому розгляді справи № 911/1419/17 позивач зазначив, що пошкодження механізму склоочисника заднього - це прихований недолік, який не було виявлено при огляді автомобіля «Nissan Note», реєстраційний номер НОМЕР_1 05.08.2016, а було виявлено при його подальшій експлуатації та зафіксовано цей факт 26.09.2016, страховий акт складений 07.10.2016, рахунок фактура № 16100546 виставлений ТОВ «ОСОБА_1 авто холдінг» 05.10.2016 на суму 5 710,98 грн., платіжним дорученням № 273912 від 10.10.2016 на суму 5 710,98 грн. позивачем виплачене страхове відшкодування.

Однак, з даним твердженням позивача суд не погоджується, оскільки, як підтверджується ремонтною калькуляцією від 10.08.2016 та фотодоказами, наданими позивачем, з пошкодженої двері задньої (двері багажника) було демонтовано всі деталі, в тому числі склоочисник та його механізм.

Тобто, позивачем не доведено, що пошкодження механізму склоочисника заднього сталося в ДТП 22.07.2016, а не в результаті проведених у серпні-вересні 2016 року ремонтних робіт задньої двері (двері багажника) автомобіля «Nissan Note», реєстраційний номер НОМЕР_1.

Отже, вимоги позивача про стягнення із відповідача в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування у розмірі 22 316,88 грн. є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню, а в частині стягнення виплаченого страхового відшкодування в сумі 5 710,98 грн. суд відмовляє в задоволенні позову.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, обставини справи, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» до Військової частини А1789 про стягнення 28 027,86 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Військової частини А1789 (08606, Київська область, м. Васильків, вул. Декабристів, ідент. код 07972947) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (04070, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8, ідент. код 20474912) 22 316 (двадцять дві тисячі триста шістнадцять) грн. 88 коп. страхового відшкодування та 1 273 (одна тисяча двісті сімдесят три) грн. 98 коп. судового збору.

Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано - 24.09.2018.

Суддя О.О. Христенко