Рішення № 76633787, 10.09.2018, Миронівський районний суд Київської області

10.09.2018 Єдиний унікальний № 371/292/18

Провадження № 2/371/355/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2018 року м. Миронівка

Миронівський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Капшук Л.О.,

за участі :

секретаря судових засідань Харченко І.С.,

позивача ОСОБА_2,

представника позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування Миронівської районної державної адміністрації Київської області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

У С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду із вказаним позовом, посилаючись на ті обставини, що, їй на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 листопада 2009 року належить житловий будинок під номером АДРЕСА_1. У даному будинку на прохання відповідача ОСОБА_4 вона прописала її та малолітнього сина ОСОБА_5 Будинком для проживання відповідачі ніколи не користувалися, членами її сім'ї ніколи не були. Тимчасова реєстрація відповідачу ОСОБА_4 необхідна була для оформлення документів на малолітню дитину. З часу реєстрації з 18 листопада 2014 року відповідачі в будинку не проживають, проте залишаються зареєстрованими в ньому. Фактом реєстрації відповідачі порушують її права власника житла, просила визнати їх такими, що втратили право користування житловим будинком під номером АДРЕСА_1.

Ухвалою судді Миронівського районного суду Київської області від 19 березня 2018 року позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою судді Миронівського районного суду Київської області від 18 квітня 2018 року відкрито провадження у справі.

Відповідачі відзиву на позов не подали.

В судовому засіданні позивач та представник позивача заявлені вимоги підтримали. В обґрунтування заявлених вимог послалися на обставини, викладені в поданій до суду заяві.

Відповідачі в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України за місцем проживання, зареєстрованим у встановленому порядку.

Зважаючи на ті обставини, що будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, відповідачі не з'явилися до суду, доказів поважності причини неявки в судове засідання не надали, враховуючи правила ст.ст. 210, 223 ЦПК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та можливість вирішення справи у відсутності відповідачів.

Представник третьої особи органу опіки та піклування Миронівської районної державної адміністрації Київської області в судове засідання не з'явилась, подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, дійшов висновку, що позов належить задовольнити.

Житло є невід'ємною складовою особистого життя людини. Вона має природне право жити так, як бажає, бути захищеною від оприлюднення фактів особистого життя. Але це неможливо без поваги до її житла, де значною частиною проходить це особисте життя, і тому людина має таке ж природне право не тільки на саме житло, а й на недоторканність його.

Саме тому міжнародні правові акти декларують право людини на недоторканність її житла. Зокрема, стаття 12 Загальної декларації прав людини, яка прийнята і проголошена резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, передбачено: «Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла... Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань».

Аналогічна вимога міститься в статті 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року, який набув чинності для України 23 березня 1976 року.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, відомої як Європейська конвенція з прав людини, комплексно декларує зазначені права. Зокрема, в ній зазначено: «Кожен має право на повагу до його приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції».

У статті 379 ЦК України наведено поняття житла - житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Однак, реалізуючи право на житло, людина може користуватись тільки тим житлом, право користування яким у неї виникло з правочину або на підставі закону.

Таке право виникає у власника житла (глава 28 ЦК), членів його сім'ї (стаття 405 ЦК України, стаття 156 Житлового кодексу Української РСР), орендаря (наймача) житла (стаття 810 ЦК України, 61 ЖК України), членів його сім'ї (статті 816 ЦК України, статей 64, 160 ЖК України) тощо.

Судом встановлено такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивач є власником житлового будинку під номером АДРЕСА_1.

Вказані обставини підтверджуються свідоцтвом про право на спадщину за законом, посвідченим 11 листопада 2009 року державним нотаріусом Миронівської державної нотаріальної контори Бігіч С.Ю., зареєстрованим в реєстрі за № 2-4191.

Відповідачі були зареєстровані в даному будинку з ініціативи відповідача ОСОБА_4 за згодою власника. Вказані обставини зазначені представником позивача та підтверджені довідкою № 02-50/1162, виданою 30 березня 2018 року Миронівською міською радою, відомостями будинкової книги для прописки громадян, що проживають в будинку під номером АДРЕСА_1.

В судовому засіданні встановлено, що жодних угод чи домовленостей щодо вселення відповідачів в будинок та проживання в ньому між сторонами не мало місця. Сімейні відносини між сторонами відсутні. Сторони ніколи не вели спільного господарства, не мали взаємних сімейних прав та обов'язків.

Такі обставини повідомлені позивачем, її представником, підтверджені показаннями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Допитані судом свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 показали, що відповідачі ОСОБА_4 та її малолітній син ОСОБА_9 не є членами сім'ї позивача, у належному їй будинку ніколи не проживали.

Із актів обстеження житлово-побутових умов позивача від 06 грудня 2017 року, 05 січня 2018 року, 05 лютого 2018 року, 06 березня 2018 року, 03 квітня 2018 року, вбачається, що ОСОБА_4 та її малолітній син ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, в будинку позивача під номером АДРЕСА_1 не проживають, їх особистих речей у будинку не виявлено.

В даному випадку порушені права власника житлового будинку підлягають захисту шляхом усунення перешкод у праві користування власністю.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року) закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном і закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Держава гарантує не лише свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість.

За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасники справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що обставини, якими обґрунтовані заявлені вимоги, мали місце.

Позивачем належними та допустимими доказами доведено ті факти, що відповідачі спільно з власником спірного житлового будинку не проживали, спільним побутом не були пов'язані; не є членом сім'ї власника житлового будинку.

За встановлених обставин спір підлягає вирішенню з підстав статей 383 та 391 ЦК України.

Згідно з частиною 1 статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач є власником житлового будинку під номером АДРЕСА_1, відповідачі не набули право користування належним позивачу житловим приміщенням на підставі правочину або закону.

Судом встановлено факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні позивачем як власником своїх правомочностей,тому позивач має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном на підставі статті 391 ЦК України.

Керуючись принципом розумності та справедливості, суд дійшов висновку, що права позивача як власника житлового будинку потребують захисту. Перешкоди у користуванні власністю підлягають усуненню шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

На підставі викладеного, ст.ст. 41, 47, 48 Конституції України, ст.ст. 9, 109 Житлового кодексу Української РСР, ст.ст. 16, 317, 379, 383, 391 ЦК України, керуючись ст.ст. 3, 10, 12, 13, 19, 76 - 81, 89, 95, 229, 258, 259, 263 - 265, 268, 280 - 282, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування Миронівської районної державної адміністрації Київської області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, задовольнити.

Визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням у виді житлового будинку під номером АДРЕСА_1.

Визнати ОСОБА_5 таким, що втратив право користування житловим приміщенням у виді житлового будинку під номером АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 704 гривні 80 копійок понесених судових витрат у виді судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 1 Розділу ХШ «Перехідні положення» ЦПК України в новій редакції до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Миронівським РВ ГУ МВС України в Київській області 10 січня 1996 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання : будинок під номером АДРЕСА_1.

Відповідачі:

ОСОБА_4, зареєстроване місце проживання : будинок під номером АДРЕСА_1.

ОСОБА_5, зареєстроване місце проживання : будинок під номером АДРЕСА_1.

Третя особа:

Орган опіки та піклування Миронівської районної державної адміністрації Київської області, код ЄДРПОУ 23579267, адреса місцезнаходження : Київська область, місто Миронівка, вулиця Соборності, 58.

Дата складання повного тексту судового рішення 20 вересня 2018 року.

Суддя підпис Л.О. Капшук

Згідно з оригіналом

Суддя Л.О. Капшук