Постанова № 76631853, 11.09.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/7465/15 Головуючий у 1 інстанції: Кавацюк В.І.

Провадження № 22-ц/783/7054/17 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

Категорія:21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Струс Л.Б., Шандри М.М.,

секретар: Симець В.І.,

за участі в судовому засіданні відповідача ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова в складі судді Кавацюка В.І. від 23 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_2, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Косаревич Оксани Олегівни про визнання договору дарування частини житлового будинку недійсним та скасування державної реєстрації права власності на частину житлового будинку, -

в с т а н о в и л а :

рішеннямШевченківського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2017 року позов задоволено повністю.Визнано недійсним договір дарування 1/4 (однієї четвертої) частини житлового будинку АДРЕСА_1 який був укладений 11 грудня 2010 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Косаревич О.О. і зареєстрований в реєстрі за №1865.Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 (79091, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) ) на 1/4 (одну четверту) частину житлового будинку АДРЕСА_1 яке зареєстроване на підставі договору дарування 1/4 (однієї четвертої) частини житлового будинку АДРЕСА_1 укладеного 11 грудня 2010 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_2 та посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Косаревич О.О. за реєстровим №1865.Стягнуто з ОСОБА_6 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 по 243,60 грн. (двісті сорок три гривні шістдесят копійок) витрат по оплаті судового збору.

Дане рішення оскаржила ОСОБА_2

В своїй апеляційній скарзі просить рішення скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Вважає, що судом порушено норми матеріального права. Зазначає, що до матеріалів справи було долучено заповіт від 23 серпня 1982 року зареєстрований в реєстрі за №2832 та посвідчений Державним нотаріусом Ленишин У.М., яким ОСОБА_9, який був власником спірного будинку заповів свій житловий будинок в рівних частинах своїм дітям: ОСОБА_10 та ОСОБА_11. При цьому в заповіті визначено волю ОСОБА_9, який заповів своїм дітям спірний будинок наступним чином, а саме ОСОБА_10 - перший поверх будинку, ОСОБА_11 - другий поверх будинку. Зазначає, що за наслідками вказаного заповіту 20 березня 1997 році було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яке зареєстроване в реєстрі за № З-1328 та посвідчене державним нотаріусом ОСОБА_12, згідно якого ОСОБА_10 успадкував перший поверх будинку, а ОСОБА_13 - другий поверх будинку. В подальшому спадкоємцем першого поверху спірного будинку згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 грудня 2000 року, який зареєстрований в реєстрі за № 4-5011 та посвідчений державним нотаріусом Третьої Львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_14 стала ОСОБА_6 -відповідач у справі. Зокрема у вказаному свідоцтві про право на спадщину зазначено, що до спадкоємця ОСОБА_6 переходить право власності на ? частину житлового будинку, що складає: тамбур, площею 12,2 кв.м, позначений на плані 1-1; кухня площею 14,2 кв.м позначена на плані 1-2; жилова кімната, площею 14,4 кв.м, позначена на плані 1-3; кімната площею 14,8 кв.м, позначена на плані 1-4. Всі ці приміщення першого поверху вищевказаного житлового будинку. Зазначає, що в подальшому між нею та ОСОБА_6 було укладено спірний договір дарування ? частини житлового будинку, тому з даного приводу вже немає необхідності проводити поділ чи виділ будинку між співвласниками, адже ОСОБА_6 згідно свідоцтва про право на спадщину за законом належали приміщення першого поверху і таке свідоцтво не визнається недійсним. Крім цього, щодо площі будинку, яка суд вважає має бути 215,3 кв., а в спірному договорі дарування зазначено 220,0 кв.м., то з даного приводу судом для спростування вказаних недоліків було витребувано матеріали інвентаризаційної справи де на аркуші справи 37 міститься рішення виконкому Брюховицької селищної ради депутатів трудящих № 107 віл 6 серпня 1975 року. Зокрема, вказаним рішенням № 107 було узаконено самовільно добудовані житлові кімнати, вказана добудова актом була прийнята в експлуатацію, а саме рішенням було вирішено затвердити акт прийомки будинку АДРЕСА_2 в експлуатацію корисною площею 222,0 кв.м житловою 108,70 кв.м. Тобто, площа будинку 222,00 кв.м була узаконена свідоцтвом про право власності на житловий будинок, яке було видано ОСОБА_9.

В судове засідання окрім відповідача ОСОБА_2 та її представника решта учасники справи не з'явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності (відсутності їх представників), зважаючи на те, що учасники справи повідомлялись про час та місце її розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України, а також те, що від позивачів зокрема, до суду надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та її представника на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи осіб, що беруть участь у справі в межах мотивів позовної заяви, заяви про уточнення позовних вимог, заяви про застосування позовної давності та заперечення на таку, апеляційної скарги, відзиву на неї, а також усних та письмових пояснень учасників справи та їх представників у судах обох інстанцій, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись на ст. 3 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 380, 381, 186, 364,т 364, 203, ч.1 ст. 215, 183, 717, 718, 719,, 721 ч.3 ст. 358, ч.1 ст. 321, ч.4 ст. 364 та ч.3 ст. 367ЦК України, ст.41 Конституції України та задовольняючи позов, виходив з того, що позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 Зокрема, їй, ОСОБА_4, відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №22637748 від 05 травня 2009 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №24019961 від 02 жовтня 2009 року належить на праві спільної часткової власності 1/2 частка, а ОСОБА_5 - згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №15542234 від 26 грудня 2013 року 1/4 частка житлового будинку, позначеного на плані «А-1», площею 215,3 кв.м, що розташований на земельній ділянці площею 1200 кв.м, який складається в цілому з восьми кімнат житловою площею 107,9 кв.м та двох кухонь. Зазначені обставини стверджуються поясненнями сторін та їх представників, долученими до справи копіями витягів про реєстрацію права власності та ці обставини ніким з учасників процесу не оспорювались. Судом також встановлено, що іншим співвласником вказаного будинку є також відповідач ОСОБА_2, яка набула право спільної часткової власності на 1/4 житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування 1/4 частини житлового будинку, укладеного 11 грудня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Косаревич О.О. за реєстровим №1865, який зареєстровано в реєстрі прав власності на нерухоме майно 10 лютого 2011 року. Про укладення вказаного договору дарування від 11 грудня 2010 року позивачам стало відомо лише у вересні 2014 року під час розгляду Шевченківським районним судом м. Львова цивільної справи №466/5967/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третьої особи Брюховицької селищної ради про зобов'язання до вчинення дій та стягнення суми. З долученої до матеріалів справи копії договору дарування 1/4 частини житлового будинку, укладеного між відповідачами 11 грудня 2010 року і посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Косаревич О.О. вбачається, що ОСОБА_6 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар 1/4 частку житлового будинку АДРЕСА_1 разом із господарськими спорудами, згідно переліку. Зокрема, в п.1 даного договору зазначено, що до 1/4 частини будинку належать: тамбур, площею 12,2 кв.м, позначений на плані 1-1; кухня, площею 14,2 кв.м, позначена на плані 1-2; житлова кімната, площею 14,4 кв.м, позначена на плані 1-3; кімната, площею 14,8 кв.м, позначена на плані 1-4 - всі ці приміщення першого поверху вищевказаного житлового будинку. А також дерев'яний сарай під літерою «Б»; дерев'яний сарай під літерою «В»; дерев'яний сарай під літерою «Г»; дерев'яний сарай під літерою «Д»; цегляна літня кухня під літерою «Е», цегляна вбиральня під літерою «П»; металевий гараж під літерою «О»; цегляна, дерев'яна баня під літерою «С»; металеві ворота з хвірткою під цифрою 4. З огляду на названі вище норми цивільного законодавства слід вважати, що до часу проведення у встановленому законом порядку поділу або виділу в натурі часток майна, що є у спільній частковій власності співвласників будинку, прилеглі до житлового будинку господарські будівлі і споруди, а також земельна ділянка, на якій вони розташовані, перебувають у спільному користуванні співвласників будинку та відповідно до вимог ч.1 ст. 358 ЦК України використовуються виключно за згодою співвласників. Судом безспірно встановлено, що на час укладення договору дарування 1/4 частини житлового будинку, який був укладений між відповідачами ОСОБА_6 і ОСОБА_2 11 грудня 2010 року, та на час розгляду справи в суді, поділ будинку АДРЕСА_1 з прилеглими до нього господарськими будівлями і спорудами та земельною ділянкою у встановленому законом порядку не було проведено, а також не укладалось між співвласниками жодних договорів про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна або поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності. Використання об'єкту спільної часткової власності здійснювалось співвласниками за домовленістю про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Відповідно до технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 до даного будинку належать також господарські будівлі та споруди, а саме: дерев'яні сараї, позначені на плані літерами «Б», «В», «Г», «Д»; цегляні літні кухні, позначені на плані літерами «Е», «Ж»; дерев'яні сараї, позначені на плані літерами «З», «И», «К», «Л»; дерев'яні вбиральні, позначені на плані літерами «Н», «П»; металеві гаражі, позначені на плані літерами «Р», «О»; баня з цегли та дерева, позначена на плані літерою «С»; цегляний погріб, позначений на плані літерами «Пг»; металеві ворота, позначені на плані №2, 3; металеві ворота з хвірткою, позначені на плані №4; огорожі з металу та дерева, позначені на плані № 1, 5, 7, 11, 12; хвіртки з металу та дерева, позначені на плані № 6, 8, 9, 10. Вказані господарські будівлі та споруди є приналежністю вищезазначеного житлового будинку, який перебуває у спільній частковій власності, та, виходячи із приписів ст. ст. 364, 367 ЦК України, можуть бути виділені одному із співвласників одночасно із поділом будинку шляхом укладення відповідного договору про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна або договору про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності. Виділ частки з нерухомого спільного майна або поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, без згоди іншого співвласника є порушенням його прав та підлягає судовому захисту. Судом встановлено. що в порушення вказаних вимог закону оспорюваним договором дарування частини житлового будинку фактично здійснено виділ частки одного із співвласників житлового будинку (житлових кімнат та прилеглих до будинку господарських будівель та споруд) без згоди інших співвласників даного будинку. Зокрема, за відсутності будь-яких договорів про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна або поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, вказаним договором дарування відповідачу ОСОБА_2 фактично виділено в натурі у власність індивідуально визначені об'єкти нерухомого майна в 1/4 частині будинку АДРЕСА_1 до якої, згідно змісту цього договору, належать: тамбур, площею 12,2 кв.м, позначений на плані 1-1; кухня, площею 14,2 кв.м, позначена на плані 1-2; житлова кімната, площею 14,4 кв.м, позначена на плані 1-3; кімната, площею 14,8 кв.м, позначена на плані 1-4 - всі ці приміщення першого поверху вищевказаного житлового будинку. А також дерев'яний сарай під літерою «Б»; дерев'яний сарай під літерою «В»; дерев'яний сарай під літерою «Г»; дерев'яний сарай під літерою «Д»; цегляна літня кухня під літерою «Е», цегляна вбиральня під літерою «П»; металевий гараж під літерою «О»; цегляна, дерев'яна баня під літерою «С»; металеві ворота з хвірткою під цифрою 4. Судом також встановлено, що відповідно до витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно №27376477 від 20 вересня 2010 року на час укладення оспорюваного договору загальна площа житлового будинку АДРЕСА_1 становила 215,3 кв.м, однак в договорі дарування від 11 грудня 2010 року вказано, що площа вказаного житлового будинку становить 222,0 кв.м. З цього ж витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно також убачається, що господарські споруди, а саме: дерев'яний сарай під літерою «Б»; дерев'яний сарай під літерою «В»; дерев'яний сарай під літерою «Г»; дерев'яний сарай під літерою «Д»; цегляна літня кухня під літерою «Е», цегляна вбиральня під літерою «П»; металевий гараж під літерою «О»; цегляна, дерев'яна баня під літерою «С»; металеві ворота з хвірткою під цифрою 4, є частиною будинку та ОСОБА_6 на праві приватної власності не належали. У зв'язку з недійсністю оскаржуваного договору дарування від 11 грудня 2010 року, підлягає скасуванню також державна реєстрація права власності відповідача ОСОБА_2, яка проведена на підставі вказаного договору дарування. Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності. суд прийшов до висновку. що позов ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і підставним та таким, що підлягає до задоволення. Доводи відповідачів ОСОБА_6 ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 в заперечення позову, на думку суду, є непереконливими, вони спростовуються зібраними у справі доказами, а тому такі доводи суд не може покласти в основу свого рішення і відмовити у задоволенні позову.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону та підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції немає.

У вересні 2015 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 подали в суд позов до ОСОБА_6, ОСОБА_2, третьої особи без самостійних вимог - приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Косаревич Оксани Олегівни, в якому, з урахуванням поданої у лютому 2016 року заяви про уточнення позовних вимог, просять постановити рішення, яким: - визнати недійсним договір дарування 1/4 (однієї четвертої) частини житлового будинку АДРЕСА_1 укладений 11 грудня 2010 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Косаревич О.О. і зареєстрований в реєстрі за №1865; - скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 (79091, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) ) на 1/4 (одну четверту) частину житлового будинку АДРЕСА_1 яке зареєстроване на підставі договору, укладеного 11 грудня 2010 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_2 та посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Косаревич О.О. за реєстровим №1865.

Як на підставу своїх вимог зазначали, що вони, позивачі, є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 Зокрема, їй, ОСОБА_4, належить на праві спільної часткової власності 1/2 частка (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №22637748 від 05 травня 2009 року на 1/6 частки та витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №24019961 від 02 жовтня 2009 року на 1/3 частки), а ОСОБА_5 - 1/4 частка (витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №15542234 від 26 грудня 2013 року) житлового будинку, позначеного на плані «А-1», площею 215,3 кв.м, що розташований на земельній ділянці площею 1200 кв.м, який складається в цілому з восьми кімнат житловою площею 107,9 кв.м та двох кухонь. Співвласником вказаного будинку є також відповідач ОСОБА_2, яка набула право спільної часткової власності на 1/4 житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування 1/4 частини житлового будинку, укладеного 11 грудня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Косаревич О.О. за реєстровим №1865, який зареєстровано в реєстрі прав власності на нерухоме майно 10 лютого 2011 року. Про укладення вказаного договору дарування від 11 грудня 2010 року їм, позивачам, стало відомо лише у вересні 2014 року під час розгляду Шевченківським районним судом м. Львова цивільної справи №466/5967/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третьої особи Брюховицької селищної ради про зобов'язання до вчинення дій та стягнення суми. Виходячи із змісту вищевказаного договору дарування, ОСОБА_6 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар 1/4 частку житлового будинку АДРЕСА_1 разом із господарськими спорудами згідно переліку. Зокрема, в даному договорі зазначено, що до 1/4 частини будинку належать: тамбур, площею 12,2 кв.м, позначений на плані 1-1; кухня, площею 14,2 кв.м, позначена на плані 1-2; житлова кімната, площею 14,4 кв.м, позначена на плані 1-3; кімната, площею 14,8 кв.м, позначена на плані 1-4 - всі ці приміщення першого поверху вищевказаного житлового будинку. А також дерев'яний сарай під літерою «Б»; дерев'яний сарай під літерою «В»; дерев'яний сарай під літерою «Г»; дерев'яний сарай під літерою «Д»; цегляна літня кухня під літерою «Е», цегляна вбиральня під літерою «П»; металевий гараж під літерою «О»; цегляна, дерев'яна баня під літерою «С»; металеві ворота з хвірткою під цифрою 4. Вважають, що вказаний договір дарування від 11 грудня 2010 року є незаконним та порушує їх, позивачів, права, як співвласників житлового будинку АДРЕСА_1, оскільки оскаржуваним правочином без згоди інших співвласників фактично було здійснено виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна.

За ст. 717 ЦК України (станом на час укладення оспорюваного договору ), за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Відповідно до ст. 718 ЦК України (станом на час укладення оспорюваного договору), Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Згідно ст. 719 ЦК України (станом на час укладення оспорюваного договору), договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним. Договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається у письмовій формі. Передання такої речі за усним договором є правомірним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно. Договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

За ст. 202 ЦК України (станом на час укладення оспорюваного договору), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Відповідно до ст. 203 ЦК України (станом на час укладення оспорюваного договору), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ст. 215 ЦК України (станом на час укладення оспорюваного договору), підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За ст. 216 ЦК України (станом на час укладення оспорюваного договору), недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Згідно ст. 217 ЦК України (станом на час укладення оспорюваного договору), недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України (станом на час укладення оспорюваного договору), договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

За ст. 629 ЦК України (станом на час укладення оспорюваного договору), договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Крім цього, відповідно до ч.1 ст. 55 закону України «Про нотаріат» ( в редакції станом на час укладення договору) угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється. У разі застави майбутнього майна або створення забезпечувального обтяження в майбутньому майні нотаріусу надаються документи, що підтверджують наявність прав на набуття такого майна у власність у майбутньому. ( Частина перша статті 55 в редакції Закону N 1255-IV ( 1255-15 ) від 18.11.2003 )

Також, відповідно до 355 ЦК України, (станом на час укладення оспорюваного договору), майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

За ст. 356 ЦК України, (станом на час укладення оспорюваного договору), власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Відповідно до ст. 357 ЦК України, (станом на час укладення оспорюваного договору), частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна. Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.

Згідно ст. 358 ЦК України, (станом на час укладення оспорюваного договору), право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Також за ст. 361 ЦК України (станом на час укладення оспорюваного договору), співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Також, згідно ст. 364 ЦК України (станом на час укладення оспорюваного договору), співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки .Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до наведених норм закону співвласник частки у спільному нерухомому майні, зокрема, і у житловому будинку з приналежними до нього господарськими будівлями та дворовими спорудами, - має право відчужити таку, зокрема, і за договором дарування. Однак така частка у спільному майні повинна бути виділена у встановленому законом порядку, визначена в натурі за участі інших співвласників, крім цього, нотаріусу повинні бути представлені документи, які підтверджують право власності на майно, яке відчужується із зазначенням даних цілої речі, частина якої відчужується.

Як вбачається із оспорюваного договору дарування, за таким, відповідачка ОСОБА_6 мала намір подарувати відповідачці ОСОБА_2 належну їй ? частину житлового будинку АДРЕСА_1 (що вбачається із назви договору), однак насправді нею в об'єкт дарування було включено, окрім належної їй частки майна, також, і майно інших співвласників будинку з приналежними до нього господарськими будівлями та дворовими спорудами (так, в договорі вказано про те, що до ? частки будинку належать, також, всі належні до будинку господарські будівлі та дворові споруди, що не відповідає дійсності), також, цілий об'єкт, частина якого відчужувалась був ідентифікований нотаріусом з невідомого документу, який матеріали, на підставі яких було посвідчено оспорюваний договір не містять а.с. Т.1 а.с. 48-61). Так, загальна площа будинку у договорі дарування зазначена 222 кв.м., тоді як витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно, який було надано для реєстрації договору містить дані про те, що загальна площа будинку складає 215,3 кв.м. Аналогічно житлова площа - у договорі зазначено 108,7 кв.м., у довідці ж зазначено 107,9 кв.м.

Не заперечуючи права власності відповідача ОСОБА_6 на ? будинку з приналежними будівлями та спорудами, позивачі вважають договір дарування недійсним, оскільки таким, без виділу, передано частину будинковолодіння, що належить і їм.

Зважаючи на вказане колегія суддів вважає, що такий договір залишатися в силі не може, як такий, що не відповідає вимогам закону та порушує права та законні інтереси позивачів та такий договір підлягав визнанню недійсним із скасуванням державної реєстрації права власності на переданий за оспорюваним договором об'єкт за відповідачем ОСОБА_2 (додатково п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі»).

Посилання сторони відповідачів на те, що частина договору відповідає вимогам закону як підставу для скасування оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки за договором дарування нерухомого майна (його частини) може бути передана конкретно визначена (виокремлена) частина об'єкту нерухомості, зареєстрована у встановленому законом порядку за дарувальником (предмет договору), проте визначення у одному із правовстановлюючих документів та рішеннях компетентних органів певних ідентифікуючих ознак частини умовно можливого для відчуження об'єкту жодним чином не свідчать про дійсність частини договору дарування, оскільки за таким договором відчужувався один конкретний об'єкт нерухомості (частина), а не кілька окремих об'єктів, які можна відокремлювати на частини і без повної ідентифікації такого об'єкту, його виділу із спільної власності, реєстрації права власності на такий як окремого об'єкту, належної, безспірної ідентифікації цілого об'єкту та реєстрації права власності на такий, - договору відчуження об'єкту, а тим більше можливих його певних частин, відповідно укладено бути не може та такий (умовно укладений), не слід вважати таким, що відповідає вимогам закону.

Що стосується питання застосування строку давності за заявою відповідачів, що була подана у суді першої інстанції, то як ствердили самі позивачі , про оскаржуваний договір їм стало відомо у вересні 2014 року, позов ж до суду подано 1.09.2015 року, тобто в межах строку позовної давності. Крім цього, судом апеляційної інстанції було перевірена і об'єктивна можливість у позивачів дізнатися про оскаржуваний договір та з'ясовано, що про такий позивачі могли дізнатись: ОСОБА_4 не раніше 26.12.2012 року (коли вона звернулася із заявою у ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» на проведення технічної інвентаризації будинку (а.с. 203 матеріалів Інвентаризаційної справи на будинок АДРЕСА_1), ОСОБА_11 ж, правонаступником у спірних правовідносинах якої є позивач ОСОБА_5 - 24.09.2012 року, коли нею було отримано витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно, а саме спірний будинок (а.с. 199 матеріалів Інвентаризаційної справи на будинок АДРЕСА_1). Тобто з врахуванням і цих даних позов було подано в межах строку позовної давності. Інших доводів про можливість позивачів дізнатись про оскаржуваний договір - раніше відповідачі не навели та судом не встановлено.

Враховуючи вказане доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними а саму скаргу залишити без задоволення.

Оскаржуване рішення суду слід залишити без змін, як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 21 вересня 2018 року.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: Л.Б. Струс

М.М. Шандра