Постанова № 76630895, 24.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції: Бояринцева М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2018 року Справа № 826/11638/16

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Щуренко Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 травня 2018 року у справі

за позовом ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі

Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання незаконними пунктів Положення та

скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач), в якому позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила:

- визнати незаконним пункт 4.1. «е» Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 р. № 242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 р. № 58/923) в частині відсутності слів «житлового будинку» (п. 4.1 «е»);

- визнати пункт 4.1 Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 р. № 242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 р. № 58/923) таким, що не відповідає в повному обсязі підпункту 266.4.2 статті 266 Податкового кодексу України;

- скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.06.2016 р. №№ 19310-13, 18950-13, 18951-13.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 травня 2018 року адміністративний позов було задоволено частково, а саме: скасовано податкові повідомлення-рішення від 17.06.2016 р. №№ 19310-13, 18950-13.

У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в цій частині та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що спірні податкові повідомлення-рішення були ним прийняті на підставі норм Податкового кодексу України.

З цих та інших підстав відповідач вважає, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині задоволення позовних вимог.

Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін та зазначає, що апелянт вводить суд в оману, двічі наводячи розрахунок ППР, якого вона взагалі не отримувала, і що судом першої інстанції було повно встановлено обставини справи та правильно вирішено цей спір.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши у межах доводів апелянта, відповідно до ст. 308 КАС України, повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач є власником житлового АДРЕСА_1.

17.06.2016 р. відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення, якими позивачу визначено зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме:

1) № 18951-13 визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості за 2013 рік в розмірі 23,03 грн.;

2) № 18950-13 визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості за 2014 рік в розмірі 7 045,59 грн.;

3) № 19310-13 визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості за 2015 рік в розмірі 5 267,85 грн.

Позивач, вважаючи протиправними зазначені податкові повідомлення-рішення, звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Судова колегія встановила, що ухвалюючи рішення в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було неправомірно визначено позивачу суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2014 рік у розмірі 7 045,59 грн. та за 2015 рік у розмірі 5 267,85 грн., згідно з податковими повідомленнями-рішеннями від 17.06.2016 р. №№ 18950-13, 19310-13.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - ПК України), Бюджетним кодексом України (далі - БК України), Положенням про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в м. Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 р. № 242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 р. № 58/923 зі змінами та доповненнями) (далі - Положення № 242/5629).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З 01.04.2014 р. набрала чинності нова редакція ст. 265 ПК України, відповідно до якої протягом періоду з 01.04.2014 р. по 31.12.2014 р. розмір ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не змінився, проте законодавцем було внесено зміни до бази оподаткування, а саме, з 01.04.2014 р. оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є не житлова площа нерухомості, а її загальна площа.

Законом України від 28.12.2014 р. № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» запроваджено новий місцевий податок, а саме: податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок та податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Вказаним Законом запроваджено низку правових норм, що врегулювали питання справляння місцевих податків.

Згідно зі ст. 265 ПК України, до місцевих податків входить податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

У ст. 265 ПК України визначено, що до місцевих податків входить податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Отже, податок на нерухоме майно є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Відповідно до п. 8.3 ст.8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно з п. 4.4 ст. 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків, зокрема, і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, віднесено Податковим кодексом України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини першої статті 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та статтею 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Відповідно до п. 10.3 ст. 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).

Згідно з п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктами 12.3.1-12.3.3 пункту 12.3 статті 12 ПК України передбачено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі ст. 3 БК України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Разом з тим, з урахуванням внесених змін до Податкового кодексу України Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в м. Києві викладено в новій редакції, згідно з рішенням Київської міської ради від 03.07.2014 № 17/17.

Так, рішенням Київської міської ради від 28.01.2015 р. № 58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629» установлено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в м. Києві.

Таким чином, з викладених правових норм вбачається, що прийняття нових податків або їх зміна, практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2014-2015 роках, адже місцеві ради не приймали та офіційно не оприлюднювали до 15 липня 2013 року та до 15 липня 2014 року відповідно рішення про встановлення таких податків і зборів.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13.03.2018 р. у справі № 815/3882/17 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, він є обов'язковим для врахуванням апеляційним судом при вирішенні даної справи.

Виходячи з викладеного та перевіряючи рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що в даному випадку у відповідача не було достатніх правових підстав для визначення позивачу суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2014 рік в розмірі 7 045,59 грн. та за 2015 рік в розмірі за 2015 рік в розмірі 5 267,85 грн., згідно з податковими повідомленнями-рішеннями від 17.06.2016 р. №№ 18950-13, 19310-13.

Доводи апелянта про те, що спірні податкові повідомлення-рішення були ним прийняті на підставі норм Податкового кодексу України, є необґрунтованими, з огляду на вищезазначене.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що в апеляційній скарзі відповідачем наведено розрахунки двічі одного й того ж ППР та за сумами податку іншими, ніж ті, що насправді визначені позивачу оскаржуваними у цій справі податковими повідомленнями-рішеннями. Тож, такі доводи апелянта взагалі не можуть бути прийняті до уваги суду апеляційної інстанції.

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо задоволення позову в частині скасування податкових повідомлень-рішень від 17.06.2016 р. №№ 19310-13, 18950-13, та приходить до висновку, що судом повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на це, апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 травня 2018 року - без змін.

Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, то відповідно до ст. 139 КАС України, понесені відповідачем та апелянтом у цій справі судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 травня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Повний текст рішення, відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України, виготовлено 24 вересня 2018 року.

Головуючий суддя:

Судді: