Постанова № 76630450, 24.09.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/1831/17-а

Головуючий у 1-й інстанції: Воробйова І.А.

Суддя-доповідач: Курко О. П.

24 вересня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Курка О. П.

суддів: Совгири Д. І. Драчук Т. О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 червня 2018 року (м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Громадської ради доброчесності, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Вища кваліфікаційна комісія суддів України про визнання незаконними та скасування висновку, рішення,

В С Т А Н О В И В :

в жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Громадської ради доброчесності, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Вища кваліфікаційна комісія суддів України про визнання незаконними та скасування висновку, рішення.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27 червня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, у якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послалась на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Апелянт зазначає, що 12.04.2017 р. Громадською радою доброчесності надано висновок про невідповідність кандидатури позивача критеріям доброчесності та професійної етики кандидата на посаду судді Верховного Суду . 27 квітня 2017 р. відповідачем прийнято рішення про надання інформації щодо позивача на доповнення до вказаного висновку.

На думку апелянта висновок та доповнення до нього є незаконними та необґрунтованими, оскільки не містять відповідних належних мотивів на їх прийняття, у зв'язку з чим підлягають скасуванню.

ОСОБА_2 зазначає, що оскаржуваний висновок ґрунтується на відомостях щодо не зазначення в деклараціях за 2013 та 2014 роки, як члена сім'ї ОСОБА_3

Так, подаючи декларації у 2013 та 2014 роках, ОСОБА_2 зазначила членами сім'ї батьків та синів. ОСОБА_3 у декларації не вказала, оскільки не вважала його членом сім'ї. Позивачем зазначено, що з 2007 року вона проживала із ОСОБА_3 постійно, однак наприкінці 2012 р. стосунки погіршились і з 2013 року вони не проживали разом, хоча періодично відновлювали відносини. Однак, ані станом на 31.12.2013 р. , ані станом на 31.12.2014 р. позивач не проживала однією сім'єю із ОСОБА_3, відтак, відсутні були підстави зазначати його в деклараціях поданих позивачем за 2013 та 2014 роки.

Більш того, на час подачі декларацій факт спільного проживання позивача з ОСОБА_3 судом встановлено не було. Лише наприкінці 2016 року, після звернення позивача до Літинського районного суду Вінницької області, суд провів розподіл майна, встановивши обставини спільного проживання позивача з ОСОБА_3 саме на момент придбання майна та виключно для правовідносин, які пов'язані із поділом майна. Обставинам відносин позивача з ОСОБА_3 та/або спільного проживання станом на 31.12.2013 та 31.12.2014 р., суд оцінки не давав.

Рішення суду набрало законної сили 04.01.2017 р. отже, зазначені обставини могли бути використані виключно до правовідносин, що пов'язані з поділом майна, але не підлягали застосуванню при подачі декларацій у зворотньому часі, тобто до 2017 р.

Стосовно не зазначення в декларації про корпоративні права ОСОБА_3, то така інформація позивачці не була відома. А оскільки у 2015 році між позивачем та ОСОБА_3 стосунки було припинено, останній відмовив у надані будь-якої інформації, що була необхідна для декларування.

Також апелянтом зазначено, що рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 08.11.2017 р. встановлено факт, що має юридичне значення та встановлено періоди сумісного проживання останньої з ОСОБА_3 Зокрема, даним судовим рішенням, встановлено факт спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім'єю без шлюбу з квітня 2007 року по січень 2008 р.; з травня 2008 року по жовтень 2011 р.; з березня 2012 року по вересень 2012 року; з березня 2013 року по листопад 2013 р.; з квітня 2014 р. по листопад 2014 р.; з лютого 2015 року по вересень 2015 року. Дане рішення набрало законної сили 20.11.2017 р.

За наведених обставин, враховуючи відсутність достатніх законних підстав та відповідних об'єктивних і належних мотивів для прийняття оскаржуваного рішення і доповнення до нього, позивач просить їх скасувати.

Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України.

Третя особа у відзиві на апеляційну скаргу зазначила, що за результатами аналізу наявних у досьє кандидата на посаду судді ОСОБА_2. матеріалів та наданих нею пояснень Комісія дійшла висновку, що дії кандидата не відповідають вимогам антикорупційного законодавства та не спростовуються його поясненнями. Водночас, висновок Громадської ради доброчесності не був для Комісії безумовною підставою для прийняття рішення від 15 червня 2017 року № 112/вс-17, оскільки Комісія досліджувала цей висновок у сукупності з усією інформацією, що містилась в матеріалах справи.

Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що 12 квітня 2017 року Громадською радою доброчесності затверджено висновок про невідповідність ОСОБА_2 вимогам доброчесності та професійної етики.

Так, у спірному висновку зазначено про наступне: "подаючи декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2013 і 2014 роки (додатки 1 і 2), кандидат зазначила членами своєї сім'ї двох своїх синів, батька й мати. Однак в судовому порядку встановлено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 "з квітня 2007 по вересень 2015 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Даний факт підтверджено, окрім показів самої ОСОБА_2, показами свідків, дослідженими в судовому засіданні фотоматеріалами та витягами з газет. ОСОБА_3 вказано як члена сім'ї лише в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015р. (https://public.nazk.gov.ua/declaration/c70c9953-0214-4ec0-a5d0-fea4a7bbfa26), хоча й раніше існував обов'язок декларувати майновий стан осіб, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, у тому числі осіб, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі. Крім того, в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 р. Кандидат вказала про належні їй і ОСОБА_3 на праві спільної власності автомобіль Land Rover Range (з 2011 р.), а також мотоцикл Kawasaki VN 900 BCF (з 2013 р.). У згаданому заочному рішень суду підтверджено, що ці транспортні засоби були нажиті за час спільного проживання Кандидата і ОСОБА_3 однією сім'єю і належали їм на праві спільної сумісної власності. Однак ці транспортні засоби Кандидат не декларувала у 2013 і 2014 роках. Це дає можливість зробити висновок про недостовірність відомостей у деклараціях Кандидата за 2013 і 2014 роки, зокрема, було приховано відомості про майновий стан ще одного члена сім'ї, доходи якого значно перевищували доходи Кандидата, а також транспортні засоби, які перебували в спільній власності Кандидата і такого члена сім'ї. У разі недостовірності відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, до Кандидата як судді мала бути застосована заборона, визначена Законом України "Про очищення влади", протягом десяти років обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація). Зміст пояснень Кандидата наданих суду під присягою свідка у справі №127/20996/16-ц, який свідчить про приховання інформації у декларації за 2013 р., з очевидністю вказує на те, що перевірка за цим Законом була проведена неналежним чином, що дало можливість Кандидатові уникнути застосування цієї заборони.

2. У декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 р. (https://public.nazk.gov.ua/declaration/c70c9953-0214-4ec0-a5d0-fea4a7bbfa26) Кандидат не вказала корпоративні права ОСОБА_3 у статутному фонді ТОВ "РОТЕКСТРЕЙДКОМПАНІ" (додаток 4). Відповідно до статті 1 Кодексу суддівської етики суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Стаття 18 Кодексу вимагає від судді бути обізнаним про свої майнові інтереси та вживати розумних заходів для того, щоб бути обізнаним про майнові інтереси членів своєї сім'ї. Очевидно, що Кандидат, навіть будучи обізнаною про такі майнові інтереси, приховувала їх (п. 1 цього Висновку), або, можливо, не цікавилася ними в необхідному обсязі (п. 2 цього Висновку), що свідчить про ігнорування зазначених правил суддівської етики. Викладені факти підтверджують, що Кандидат, будучи суддею, не дотримувалася встановлених законом обов'язків щодо правдивого декларування свого майна і членів своєї сім'ї. Наведених фактів, взятих як разом, так і окремо, достатньо для висновку про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики. Водночас цей висновок можна доповнити додатковою інформацією про Кандидата, наявність якої викликає об'єктивні та обґрунтовані сумніви у її доброчесності. Так, Кандидат у декларації доброчесності, яка міститься в досьє Кандидата, не заповнила рядки щодо наявності конфлікту інтересів і заходів з метою запобігання або врегулювання конфлікту інтересів (8, 9), втручання у діяльність зі здійснення правосуддя і повідомлення про такі випадки відповідним органам (15, 16), прийняття рішень, передбачених ст. 3 Закону "Про відновлення довіри до судової влади в Україні", і проходження відповідної перевірки (17, 18). При цьому додаткових пояснень щодо відсутності відповідей на ці питання Кандидат не надала. Кожен із наведених фактів є самостійною підставою для висновку, що кандидат ОСОБА_2 не відповідає вимогам доброчесності та професійної етики ".

В подальшому, 27.04.2017 р. Громадською радою доброчесності затверджено рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо кандидата на посаду судді Верховного суду ОСОБА_2. на доповнення до висновку про невідповідність кандидата на посаду судді, в якому вказано про наступне: "У Висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду Борисюк Інни Едуардівни (далі - Кандидат) критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 12 квітня 2017 р., йдеться зокрема про те, що Кандидат у майнових деклараціях за 2013, 2014 роки не вказала особу, з якою проживала однією сім`єю, її майновий стан і два транспортні засоби, які перебували у спільній сумісній власності цієї особи і Кандидата. Під час співбесіди у Вищій кваліфікаційній комісії суддів України 21.04.2017 р. Кандидат пояснила, що не зазначала ці дані, оскільки з 2013 р. із зазначеною особою уже не проживала однією сім'єю. Громадська рада доброчесності не може на підставі цієї інформації скасувати свій висновок. Адже у майнових деклараціях Кандидата за 2011, 2012 роки (додатки 1 і 2) вказана особа також не зазначена, як і автомобіль Land Rover Range, набутий у власність у 2011 р., хоч наведеним у Висновку судовим рішенням встановлено, що 1 Кандидат проживала з відповідною особою однією сім'єю з квітня 2009 р. по вересень 2015 р.

Наголошуємо, що підставою для висновку стали не обставини особистого життя Кандидата, а неналежне ставлення Кандидата до обов'язку декларування свого майнового стану і майнового стану членів сім'ї.

20.04.2017 р. на інформаційний веб-портал Громадської ради доброчесності надійшло повідомлення з позитивною інформацією про Кандидата такого змісту: "Дата та час: 20/04/2017 14:40 Суддя: ОСОБА_2 Тема: щодо підтримки кандидатури на посаду судді Верховного Суду України Відправник: ОСОБА_6". Далі у рішенні процитовано текст повідомлення.

Проте, не погоджуючись із негативним висновком та рішенням, вважаючи їх незаконними, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані рішення та висновок прийнято із врахуванням розтлумачених критеріїв та в них відображена інформація, яка була наявна на час їх прийняття. Відтак, відсутні підстави вважати, що оскаржувані рішення та висновок є неправомірними.

Колегія суддів в цілому погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, але вважає за необхідне зазначити наступне.

Спеціальним законом, який визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд є Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 р. № 1402-VIII (надалі за текстом - "Закон № 1402-VIII").

Частиною 1 статті 36 цього Закону визначено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

За змістом частини 1 статті 38 Закону № 1402-VIII суддею Верховного Суду може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді та за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Верховному Суді.

Відповідно до частин 1 - 3 статті 81 Закону № 1402-VIII спеціальною процедурою призначення на посаду судді вищого спеціалізованого суду або Верховного Суду для цілей цього Закону вважається процедура призначення на посаду судді відповідного суду осіб, які відповідають одній із вимог, визначених частиною першою чи другою статті 33, частиною першою статті 38 цього Закону відповідно. На посаду судді Верховного Суду за спеціальною процедурою може бути призначена особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Верховному Суді, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 38 цього Закону. На посаду судді відповідного вищого спеціалізованого суду за спеціальною процедурою може бути призначена особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою чи другою статті 33 цього Закону.

Згідно пункту 3 частини 5 названої статті Закону № 1402-VIII Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить кваліфікаційне оцінювання кандидата на посаду судді вищого спеціалізованого суду або Верховного Суду, який успішно пройшов спеціальну перевірку.

Згідно частин 1 та 2 статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); професійна етика; доброчесність.

Частиною 1 статті 87 Закону № 1402-VIII передбачено, що Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.

Відповідно до частини 6 статті 87 Закону № 1402-VIII Громадська рада доброчесності: збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; делегує уповноваженого представника для участі у засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді); має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.

Частиною 1 статті 88 Закону № 1402-VIII установлено, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або не підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Отже, висновки Громадської ради доброчесності безпосередньо впливають на права та інтереси судді (кандидата на посаду судді).

Правила організації та діяльності Громадської ради доброчесності, визначає Регламент Громадської ради доброчесності, який схвалено рішенням Громадської ради доброчесності № 1/2016 від 23.11.2016 р. (далі - Регламент).

Відповідно до статті 2 Регламенту, завданням Ради як інструменту громадськості, що встановлений Законом України "Про судоустрій і статус суддів", є утвердження доброчесності та високих стандартів професійної етики у суддівському корпусі. З цією метою Рада сприяє Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання шляхом надання інформації про них або висновків про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) цим критеріям.

Із положень статей 18, 19 Регламенту випливає, що за результатами перевірки та (або) аналізу інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією або зборами за відсутності підстав для прийняття (затвердження висновку) може прийняти рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо доброчесності та (або) етичності поведінки судді (кандидата на посаду судді), якщо вона може бути важливою для цілей кваліфікаційного оцінювання.

У рішенні наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до рішення.

У разі, якщо після ухвалення рішення щодо судді стане відомою інша важлива інформація, Рада колегією чи зборами може прийняти рішення про надання такої інформації Вищій кваліфікаційній комісії суддів України.

За результатами аналізу та перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, якщо визнає: 1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або 2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади. Негативна репутація судді або кандидата на посаду судді, недобросовісність можуть згадуватися у висновку, якщо твердження про це обґрунтовується відповідними обставинами.

У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку.

Прийнятий колегією Ради висновок виноситься на збори Ради для затвердження. Рада зборами може: 1) затвердити висновок (у тому числі внісши зміни у разі необхідності) і надати його Вищій кваліфікаційній комісії суддів України; 2) скерувати висновок відповідній або іншій колегії Ради чи окремому члену Ради для доопрацювання із внесенням на затвердження Ради; 3) прийняти рішення про направлення інформації Вищій кваліфікаційній комісії суддів України без затвердження висновку; 4) відхилити висновок.

Рада на зборах може затвердити висновок за пропозицією члена Ради без його попереднього прийняття колегією Ради. При цьому вона може внести у разі необхідності зміни.

За наявності важливої інформації Рада у подальшому може окремим рішенням змінити або скасувати висновок, або затвердити новий висновок.

Відповідно до статті 20 Регламенту, член Ради, отримавши завдання щодо збору, перевірки та аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді), або з власної ініціативи проводить збір такої інформації.

З метою збору інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради: 1) організовує пошук інформації на інформаційному порталі Ради, в інших джерелах в Інтернеті; 2) організовує пошук інформації у кореспонденції Ради; 3) організовує пошук інформації у відкритих державних реєстрах; 4) здійснює інші дії відповідно до рекомендованого алгоритму збору, перевірки та аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді), а також додаткові дії, які вважає необхідними.

Статтею 21 Регламенту визначено, що перевірка інформації про суддю (кандидатів на посаду судді) проводиться з метою оцінки її достовірності. Така оцінка здійснюється відповідно до внутрішнього переконання члена Ради.

З метою перевірки інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради: 1) з'ясовує і оцінює надійність джерела інформації; 2) порівнює інформацію з різних джерел; 3) робить необхідні запити на доступ до публічної інформації; 4) звертається за консультаціями до осіб, які можуть надати експертну допомогу; 5) звертається за додатковою інформацією до очевидців; 6) здійснює інші дії відповідно до рекомендованого алгоритму збору, перевірки та аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді), а також інші дії, які вважає необхідними.

Аналіз інформації про суддю (кандидатів на посаду судді) проводиться з метою визначення релевантності інформації для цілей кваліфікаційного оцінювання та підготовки проекту рішення або висновку Ради щодо судді (кандидата на посаду судді).

Під час аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради, зокрема: 1) оцінює інформацію під кутом зору критеріїв доброчесності та професійної етики; 2) відкидає інформацію, яка є вочевидь недостовірною, або якщо її джерела не викликають довіру; 3) визначає зміст проекту рішення або висновку.

Із аналізу вище процитованих норм видно, що Громадська рада доброчесності формує висновок про невідповідність кандидата на посаду судді за результатами аналізу та перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді), та за умови, якщо вважає достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або наявний обґрунтований сумнів щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у спірному висновку вказує, що ОСОБА_2 у майнових деклараціях за 2013, 2014 роки не зазначила ОСОБА_3, як особу з якою проживала однією сім`єю, її майновий стан і два транспортні засоби, які перебували у спільній сумісній власності цієї особи і кандидата. Дана інформація ґрунтувалась на висновках рішення Літинського районного суду Вінницької області від 14 грудня 2016 року у справі №127/20996/16-ц.

У рішенні Літинського районного суду Вінницької області від 14 грудня 2016 року у справі №127/20996/16-ц вказано наступне: "До суду звернулася ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_3, третя особа: уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Київська Русь" ОСОБА_4 про поділ спільного майна. В заяві зазначає, що у квітні 2007 року, вона з відповідачем почала проживати однією сім'єю. З того часу, і до вересня 2015 року вона з ОСОБА_3 вели спільне домашнє господарство та мали спільний сімейний бюджет. У вересні 2015 року, їх сімейні стосунки були припинені.

Крім того, у вересні 2011 року, за спільні кошти позивача та відповідача був придбаний автомобіль LAND ROVER, вартістю 450 000 грн., який зареєстрований на ОСОБА_3 А також, у червні 2013 року, за спільні кошти відповідача та позивача був придбаний мотоцикл KAWASAKI р.н. НОМЕР_4, вартістю 182 000 грн., який також зареєстрований на ОСОБА_3

Оскільки зазначене вище нерухоме майно та транспортні засоби були набуті на ім'я ОСОБА_3, під час спільного проживання однією сім'єю, це майно належить їм на праві спільної сумісної власності на підставі ст.74 Сімейного кодексу України.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 позов підтримала в повному обсязі. В якості свідка пояснила, що з квітня 2007 року по вересень 2015 року, вони із ОСОБА_3 проживали однією сім'єю, вели спільне господарство, мали спільні права та обов'язки. Починаючи з 2007 року, вони проживали у її будинку по АДРЕСА_1. Потім, за їх спільним рішенням, на ім'я ОСОБА_3, було отримано кредит в банку "Київська Русь" та, 24.10.2013, придбано спільний будинок по АДРЕСА_2. Вона виступала поручителем у даному кредитному договорі, кредит погашався за спільні сімейні кошти. Крім того, за спільні сімейні кошти було придбано автомобіль та мотоцикл. Оскільки автомобіль та мотоцикл це неподільні речі, вважає, що доцільним буде залишити ОСОБА_3 автомобіль, а їй - мотоцикл. На компенсацію різниці у вартості не претендує. Протягом спільного сумісного життя, вони із ОСОБА_3 весь час працювали, мали приблизно однакові, стабільні, високі доходи.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з квітня 2007 по вересень 2015 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Даний факт підтверджено, окрім показів самої ОСОБА_1, показами свідків, дослідженими в судовому засіданні фотоматеріалами та витягами з газет. Витяги з державного реєстру актів цивільного стану (а.с.17-18) підтверджують, що станом на квітень 2007 року, тобто початок їх спільного проживання, сторони попередні шлюби розірвали."

Однак, інформація щодо ОСОБА_3 та відповідного майна, яке було у використанні сім'ї (без реєстрації шлюбу) у деклараціях за 2013- 2014 роки не відображена.

При цьому, в оскаржуваному висновку процитовано саме зміст рішення №127/20996/16-ц, яке набуло законної сили та вказано на відсутність певної інформації у деклараціях.

Таким чином, при розгляді даної справи не знайшли свого підтвердження посилання апелянта про неправдивість чи неповноту відомостей зазначених в рішеннях на момент їх прийняття.

Щодо наявності рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 08.11.2017 р., яким, на думку позивача, спростовується інформація викладена в оскаржуваному висновку, колегія суддів зазначає наступне.

Так, 8.11.2017 р. Вінницьким районним судом Вінницької області прийнято рішення, що набрало законної сили 20.11.2017 р., у справі № 127/19736/17, яким встановлено факт спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім'єю без шлюбу з квітня 2007 року по січень 2008 р. (включно); з травня 2008 року по жовтень 2011 р. (включно); з березня 2012 року по вересень 2012 року (включно); з березня 2013 року по листопад 2013 р. (включно); з квітня 2014 р. по листопад 2014 р. (включно); з лютого 2015 року по вересень 2015 року (включно).

Проте, дане рішення було прийнято після оскаржуваних висновку та рішення і після рішення ВККС, а тому не могло бути відоме відповідачу. Також суд вважає за необхідне вказати, що зазначене рішення Вінницького районного суду від 8.11.2017р. матиме преюдиційне значення для прийняття компетентними органами відповідних рішень щодо суддівської кар'єри позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу Вища кваліфікаційна комісія суддів України зазначає, що 15 червня 2017 року на пленарному засіданні розглядалось питання про підтвердження здатності кандидата на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_2 здійснювати правосуддя у відповідному суді та в повному обсязі досліджувався оскаржувані висновок та рішення, а також матеріали, які містилися у досьє кандидата на посаду судді. Проаналізувавши вказані документи, третя особа прийшла до висновку, що дії кандидата не відповідають вимогам антикорупційного законодавства та не спростовуються його поясненням. А відтак, Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалила рішення № 112/вс-17 про не підтвердження здатності позивачем здійснювати правосуддя у Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду за критеріями професійної етики та доброчесності. За результатами голосування вказане рішення підтримали 13 членів Комісії.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що Вища кваліфікаційна комісія суддів дала належну правову оцінку оскаржуваному висновку та рішенню.

При цьому, колегія суддів звертає увагу апелянта, що оскаржуваний висновок та рішення є актами індивідуальної дії, оскільки вони регулюють відносини щодо конкретно визначеного кола осіб, а саме щодо ОСОБА_2 та розраховані на одноразове застосування.

Відтак, зазначений висновок та рішення фактично вичерпали свою дію, оскільки вони надавалися лише в межах участі в конкурсі позивача на зайняття посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду.

Скасування оскаржуваного висновку та рішення, а так само і відмова в їх скасуванні не будуть породжувати жодних наслідків для ОСОБА_2 Суд наголошує, що згідно п. 1.3 Розділу ІІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, яке затверджене рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03.11.2016 р. № 143/зп-16, результати останнього кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді) зараховуються до рейтингу учасників конкурсу за умови підтвердження ним здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді та подання відповідної заяви.

Враховуючи вищезазначене, оскаржуваний висновок та рішення не є преюдиційним для наступних конкурсів та кваліфікаційних оцінювань судді ОСОБА_2.

У Висновку Консультативної ради європейських судів № 17 зазначається, що формальне індивідуальне оцінювання суддів, де таке існує, має сприяти вдосконаленню та підтриманню функціонування судової системи на найвищому рівні якості на користь громадян держав-членів Ради Європи. Це, у свою чергу, має допомогти зберегти довіру суспільства до судової системи. Це передбачає, що суспільство матиме змогу розуміти принципи та процедуру оцінювання. Тому, загальні умови та методи оцінювання мають бути доступними суспільству. Тим не менше, на думку КРЄС, процес індивідуального оцінювання для кар'єрних цілей або підвищення судді не повинен враховувати думку суспільства стосовно судді. Ця думка не завжди може бути результатом повного чи всебічного розуміння інформації або, можливо, навіть ґрунтуватися на нерозумінні діяльності судді в цілому (§ 48).

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 червня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 24 вересня 2018 року.

Головуючий Курко О. П. Судді Совгира Д. І. Драчук Т. О.