Постанова № 76630444, 19.09.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 824/883/16-а

Головуючий у 1-й інстанції: Дембіцький Павло Дмитрович

Суддя-доповідач: Сушко О.О.

19 вересня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Залімського І. Г. Смілянця Е. С. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Платашем В.О.,

позивача: ОСОБА_2

представника позивача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 червня 2018 року (м.Чернівці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Апеляційного суду Чернівецької області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державної казначейськ про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України, апеляційного суду Чернівецької області щодо не нарахування та виплати вихідної допомоги у зв'язку із відставкою; зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити Апеляційному суду Чернівецької області відповідні кошти на виплату вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою судді апеляційного суду Чернівецької області в сумі 26126,10 грн; стягнути з апеляційного суду Чернівецької області вихідну допомогу у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою судді Апеляційного суду Чернівецької області в сумі 26126,10 грн.

Відповідно до рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 червня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

На обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що 24.01.2014 року відповідно до ст. 102 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» подав до Вищої ради юстиції та Верховної ради України заяву про звільнення з посади у зв'язку з виходом у відставку. В результаті протиправної бездіяльності Верховної Ради України, лише через 11 місяців після звернення 25.12.2014 року відставка була прийнята та постановою Верховної Ради України № 59-VIII «Про звільнення суддів» позивач був звільнений з посади судді у зв'язку з відставкою, про що був виданий Наказ голови апеляційного суду Чернівецької області від 05.01.2015 року № 05-07/2 к. При звільненні з посади у зв'язку з відставкою позивачу не була нарахована і виплачена вихідна допомога.

Позивач та його представник в судовому засіданні просили задовольнити апеляційну скаргу.

Представники відповідача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що з 15.03.2002 року по 25.06.2007 року позивач працював суддею апеляційного суду Чернівецької області.

З 25.06.2007 року позивач - голова апеляційного суду Чернівецької області.

24.01.2014 року позивач звернувся з заявою до Вищої ради юстиції, Верховної Ради України про звільнення з посади судді у зв'язку з виходом у відставку.

25.12.2014 року Постановою Верховної Ради України № 59-VIII «Про звільнення суддів» позивача було звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Наказом в.о. голови апеляційного суду Чернівецької області від 05.01.2015 року № 05-07/2-к відповідно до Постанови Верховної Ради України № 59-VIII «Про звільнення суддів» позивач звільнено із займаної посади у зв'язку з поданням заяви про відставку.

22.04.2016 року в.о. голови Державної судової адміністрації України розглянуто заяву позивача та листом за № Ч 400-16-514/16 повідомлено про те, що Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» внесено зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якими стаття 136 вказаного Закону, що врегульовувала питання вихідної допомоги суддів, виключена. Постанова Верховної Ради України № 59-VIII «Про звільнення суддів» прийнята 25.12.2014 року, тому згідно з діючим на той момент законодавством підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги відсутні.

18.05.2016 року позивач звернувся до апеляційного суду Чернівецької області із заявою про нарахування та виплату йому вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою судді апеляційного суду Чернівецької області в сумі 26126,10 грн.

Головою апеляційного суду Чернівецької області розглянуто заяву позивача та листом за № 01-30/Ч від 25.05.2016 року повідомлено позивача про те, що Законом України Про судоустрій і статус суддів від 07.07.2010 року (в редакції Закону № 192- VIІІ від 12.02.2015 року, який діяв на момент виникнення правовідносин), відповідно до якого була прийнята його відставка, не передбачена виплата суддям вихідної допомоги.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі діяли на підставі, в межах та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, на час звільнення позивача з посади судді та відрахування його зі штату апеляційного суду Чернівецької області, набрав чинності Закон України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції від 01 квітня 2014 року, в якому відповідно до Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року виключено статтю 136, яка передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, за останньою посадою.

Рішення щодо неконституційності Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" в частині виключення ст. 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" Конституційним Судом України не приймалося.

Отже, на момент виходу у відставку, ч. 1 ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачено нарахування та виплату вихідної допомоги. Пунктом 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються: судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури.

Вітак, суд не наділений правом законодавчої ініціативи щодо прийняття законів, а тому відсутні підстави щодо прийняття рішення про зобов'язання відповідачів нарахувати та виплатити ОСОБА_2 вихідну допомогу у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою судді апеляційного суду Чернівецької області в сумі 26126,10 грн.

Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

У ст. 1 Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 року (№ 393/96 ВР) зазначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Частиною 1 ст. 7 Закону України "Про звернення громадян" визначено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Частина 3 цієї ж статті вказує на те, що якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

За змістом ч. 1 ст. 15 Закону України "Про звернення громадян", органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти.

Статтею 19 цього Закону передбачено обов'язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг.

Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги.

При цьому слід зазначити, що апеляційним судом Чернівецької області та Державною судовою адміністрацією України заяви позивача розглянуті в межах строку та повноважень визначених Законом. Відповідачі надали вичерпну, ґрунтовну відповідь на заяви позивача із посиланням на Закони, нормативно правові акти.

Суд, у відповідності до ст. 244 КАС України, вирішуючи питання про те, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, виходить з положень нормативних актів в редакції, що діяли на момент виникнення цих правовідносин та зазначає зміст норм права відповідно до них.

У відповідності до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України (в редакції Закону чинного на момент звільнення позивача) видно, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

В силу п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються: судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури.

Згідно ч. 1 ст. 100 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за № 2453-VI від 07.07.2010 суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених ч. 5 ст. 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції (в редакції Закону від 26.10.2014 року).

Статтею 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону від 26.10.2014 року) передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається ста. 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку (частина 1). Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням (частина 2). Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України (частина 3). Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення (частина 4).

Частиною 6 ст. 111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону від 26.10.2014 року) встановлено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

У відповідності до ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону до 01.04.2014 року) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" № 1166-VII від 27.03.2014 року в Законі України "Про судоустрій і статус суддів" виключено статтю 136.

Разом з тим встановлено, що рішення щодо неконституційності Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" в частині виключення ст. 136 із Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Конституційним Судом України не приймалося.

З цього приводу Верховний Суд України розглянувши ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2015 року прийняв Постанову Пленуму Верховного Суду України № 24 від 25 грудня 2015 року та визнав, що підстави для звернення до Конституційного Суду України щодо конституційності пп. 1 п. 28 Закону України від 27 березня 2014 року № 1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" відсутні.

Згідно рішення Конституційного Суду України за № 1-рп/99 від 09.02.1999, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто, до даних спірних правовідносин необхідно застосовувати положення нормативно-правових актів, Законів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (станом на 25.12.2014 року).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України за №10-рп/2013 від 19.11.2013 року Конституційний Суд України вважає, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір. Кошти, які отримують судді як вихідну допомогу, є одним із видів їхнього доходу, а тому законодавець може розглядати їх як об'єкт оподаткування, що узгоджується з вимогами частини першої статті 67 Основного Закону України.

Слід зауважити, що визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги є звільнення у відставку, а не факт подання заяви про відставку.

Враховуючи те, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді, а не дата подання суддею заяви про відставку до Вищої ради юстиції, то у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги.

Також, Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" за №192-VIII від 12.02.2015 року Закон України "Про судоустрій і статус суддів" за № 2453-VI від 07.07.2010 викладено в новій редакції, який набрав чинності 28.03.2015 року.

Нормами Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (викладеного у новій редакції) не передбачено виплату вихідної допомоги судді при виході у відставку.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" за №1402-VIII від 02.06.2016 року визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за № 2453-VI від 07.07.2010 (частина 2 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення).

Положеннями ст. 116 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за №1402-VIII від 02.06.2016 року визначено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до ст. 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку (частина 1). Суддя здійснює свої повноваження до ухвалення рішення про його звільнення (частина 4). За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку (частина 5).

Вимогами ст. 137 цього ж Закону встановлено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

На день прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача норми ст. 136 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453- VI "Про судоустрій і статус суддів" щодо виплати судді, який вийшов у відставку вихідної допомоги виключено на підставі Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" за № 1166-VII від 27.03.2014 року. Отже, на день прийняття Верховною радою України постанови про звільнення позивача стаття 136 Закону України № 2453- VI від 07.07.2010 року "Про судоустрій і статус суддів" втратила чинність відповідно до Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" за № 1166-VII від 27.03.2014 року. Вказаний закон набрав чинності з 01.04.2014 року, є чинним, рішення щодо його неконституційності в частині виключення статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Конституційним судом не приймалось, а відтак, є обов'язковим до виконання.

Отже, рішення апеляційного суду Чернівецької області та Державної судової адміністрації України про відмову нарахувати, а також виплатити позивачу вихідну допомогу у зв'язку з відставкою, є правомірним.

А тому, вимоги позивача щодо нарахування та виплати вихідної допомоги є необґрунтовані та не відповідають вимогам закону.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 червня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 24 вересня 2018 року.

Головуючий Сушко О.О. Судді Залімський І. Г. Смілянець Е. С.