Постанова № 76630340, 24.09.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/1182/18

Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Брагар В. С. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Домусчі С.Д.,

- Кравець О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скарги ОСОБА_2 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду, яке прийнято 18 червня 2018 року у складі суду судді: Брагаря В.С. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області, в якому позивач просив суд: визнати неправомірним та скасувати рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області від 13.04.2018 року № 241-М-01; зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_2 з 07.10.2009 року відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в його пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2018 року вказаний адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Центрального об'єднаного Управління пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області про відмову в поновлені виплати пенсії ОСОБА_2 від 13.04.2018 року № 241-М-01. Зобов'язано Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області поновити виплату пенсії ОСОБА_2 з 17.08.2017 року, на підставі документів, що знаходяться в його пенсійній справі, та здійснити її перерахунок з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходу. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2018 року в частині відмови у задоволенні заявлених вимог, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, позивач просить змінити вказане рішення суду першої інстанції в частині строку, з якого має бути поновлена пенсія ОСОБА_2, та зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області поновити виплату пенсії ОСОБА_2 з 07.10.2009 року, на підставі документів, що знаходяться в його пенсійній справі, та здійснити її перерахунок з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходу.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.

Відповідачем не заперечується, що позивач отримував пенсію за віком та з 18.02.1997 року виплату пенсії позивачу припинено у зв'язку із його виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю.

17.08.2017 року позивач через свого представника звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії.

31.08.2017 року представнику позивача, листом № 251-М-01, надано відповідь, в якій вказано, що позивачем не дотримано порядку звернення за поновленням виплати пенсії, передбаченого Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахування) пенсій відповідно до Закону № 1058, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1.

05.04.2018 року представник позивача повторно звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії ОСОБА_2

13.04.2018 року представнику позивача, листом № 251-М-01, надано відповідь, в якій так само вказано про порушення позивачем порядку звернення за поновленням виплати пенсії.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

При вирішенні вказаного спору суд першої інстанції дійшов висновків про те, що з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України № 1058 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена. З цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Проте, враховуючи що позивачем не надано до суду жодних доказів того, що він був позбавлений можливості або про існування об'єктивних обставин, які обумовили неможливість звернення позивача до суду з цим позовом після прийняття Конституційним Судом України 07.10.2009 року рішення № 25-рп/2009, та те, що представник позивача звернувся з письмовою заявою про відновлення виплати пенсії до відповідача 17.08.2017 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що адміністративний позов в частині виплати пенсії з 07.10.2009 року має бути задоволений з 17.08.2017 року, тобто з моменту звернення позивача до відповідача про поновлення та виплату пенсії.

Вирішуючи дану справу в рамках апеляційного провадження, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст.ст. 49, 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачене міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого дана Верховною Радою України. У разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за 6 місяців наперед перед виїздом.

Водночас, рішенням від 07.10.2009 року № 25-рп/2009, пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Зазначені положення Закону від 09.07.2003 року № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в рішенні № 25-рп/2009, наведеними нормами Закону № 1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з дня набрання чинності рішенням № 25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була припинена на підставі положень зазначеного Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV. З цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Дана позиція цілком відповідає правовим висновкам Верхового Суду, викладеним в постановах від 03.05.2018 року по справі за № 204/5502/17 (2-а/204/208/17), від 27.02.2018 року по справі за № 523/5348/17.

Отже, висновки суду першої інстанції в даній частині є вірними та цілком узгоджуються із вимогами чинного законодавства України.

Поряд з цим, доходячи обґрунтованого висновку про наявність підстав для поновлення виплати пенсії позивачу, суд першої інстанції помилково визначив період, з якого підлягає поновленню виплата пенсії позивачу, не перевірив поважність причин пропуску строку звернення позивача з даним позовом та помилково застосував положення Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Так, згідно ч.ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, у позивача, як особи, пенсія якому припинена у зв'язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон, право на поновлення виплати пенсії виникло з 07.10.2009 року після винесення рішення Конституційним Судом України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009, яким положення пункту 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) та втрати чинності наведених вимог Закону з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Посилання суду першої інстанції на положення Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та необхідності поновлення виплати пенсії позивачу з дня звернення до пенсійного фонду за поновленням виплати пенсії колегія суддів вважає помилковими, оскільки саме з дня набрання чинності рішенням № 25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була припинена на підставі положень зазначеного Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV.

Поряд з цим, колегія суддів наголошує, що вказане рішення Конституційного Суду України було у встановленому порядку опубліковано у жовтні 2009 року, а тому позивач повинен був дізнатись про порушення свого права на поновлення виплати пенсії саме у жовтні 2009 року.

Водночас, із заявленим позовом про поновлення виплати пенсії з 07.10.2009 року позивач звернувся до суду через засоби поштового зв'язку лише 07.05.2018 року, тобто, з пропуском строку, встановленого ст. 122 КАС України, близько восьми років.

При цьому, колегія суддів наголошує, що ні адміністративний позов, ні матеріали справи не містять відомостей щодо існування об'єктивних обставин, які обумовили неможливість звернення позивача до суду з цим позовом після прийняття Конституційним Судом України 07.10.2009 року рішення № 25-рп/2009.

Згідно ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

В свою чергу, згідно ч.ч. 3, 4 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Таким чином, адміністративний позов має бути вирішений в межах шестимісячного строку звернення до суду, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України, тобто, з 07.11.2017 року, оскільки позов поданий до суду засобами поштового зв'язку 07.05.2018 року, в іншій частині заявлений позов підлягає залишенню без розгляду.

Висновок колегії суддів щодо необхідності розгляду вказаної категорії справ із застуванням положень КАС України щодо строків звернення до суду та їх наслідків цілком відповідає правовим позиціям Верховного Суду України, викладених в постановах від 12 та 19 травня 2015 року (справи №№ 21-180а15, 21-168а15 відповідно), а також від 8 червня 2016 року (справа № 21-174а16), Верховного Суду, викладених, зокрема, в постанові від 27 лютого 2018 року по справі № 523/5348/17.

Наведені висновки суду апеляційної інстанції та висновки Верховного Суду України, Верховного Суду повністю спростовують доводи апелянта позивача.

Колегія суддів наголошує, що рішення ЄСПЛ від 07.112013 року «Пічкур проти України», на яке посилається апелянт в поданій апеляційній скарзі, навпаки підтверджує позицію суду апеляційної інстанції щодо застосування строків звернення до суду із заявленим позовом.

Так, у наведеному рішенні Європейським судом при розгляді справи враховується коли особа дізналась про порушення своїх прав, з якого моменту мала права на їх відновлення.

З позовної заяви вбачається, що позивач не заперечує, що йому було відомо, що з 1997 року йому припинено виплату пенсії у зв'язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон.

Як зазначено в рішенні ЄСПЛ від 07.11.2013 року «Пічкур проти України», на яке посилається апелянт в поданій апеляційній скарзі, саме з цього моменту відповідні положення національного законодавства почали негативно впливати на нього особисто і з цього часу він міг вимагати визнання свого статусу потерпілого від порушення його прав, гарантованих Конвенцією.

В свою чергу, як вже зазначалось колегією суддів, рішення Конституційного Суду України, з яким пов'язується право позивача на поновлення виплати пенсії, було у встановленому порядку опубліковано у жовтні 2009 року.

Проте, позивач звернувся до суду з даним позовом лише 07.05.2018 року, тобто, зі сплином близько восьми років від наведених дат, при цьому, не зазначаючи будь-яких поважних причин для пропуску такого строку звернення із заявленим позовом, а тому підстави для поновлення позивачу строку звернення до суду та задоволення заявлених вимог з 07.10.2009 року відсутні.

Колегія суддів приходить до висновку, що заявлені вимоги позивача до 06.11.2017 року підлягають залишенню без розгляду.

Зазначеним обставинам судом першої інстанції помилково не надано належну оцінку.

Що стосується вимог позивача за період з 07.11.2017 року колегія суддів приходить до наступних висновків.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначаються правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Згідно змісту статті 1 вказаного Закону визначається, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Абзацом 2 частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Так, згідно вимог статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Таким чином, обов'язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що вказана у постанові від 11 липня 2018 року по справі за № 487/6923/16-а.

У спірних правовідносинах відповідачем взагалі не вирішено питання про поновлення виплати позивачу пенсії, не здійснено нарахування такої пенсії, а так само відповідач не відмовляв позивачу у компенсації втрати частини доходу, індексації.

Так само відповідач не приймав будь-яких рішень щодо відмови у поновленні виплати пенсії позивачу, а лише листом від 13.04.2018 року № 241-М-01 роз'яснив порядок звернення за поновленням виплати пенсії.

За таких обставин, враховуючи, що відповідачем взагалі не вирішено питання про поновлення виплати пенсії позивачу, не здійснено нарахування пенсії позивачу, а так само відповідач не відмовляв позивачу у виплаті компенсації втрати частини доходу, проведення індексації пенсії та відповідач не приймав будь-яких рішень з цих питань, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача про визнання неправомірним та скасування рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області від 13.04.2018 року № 241-М-01, зобов'язання Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області здійснити виплату пенсії за віком ОСОБА_2 за період з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів задоволенню з 07.11.2017 року не підлягають.

Враховуючи вказані обставини та положення ст. 9 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не поновлення виплати пенсії позивача з 07.11.2017 року та зобов'язання відповідача поновити виплати пенсії позивача з вказаної дати, а також здійснити її виплату з 07.11.2017 року в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в його пенсійній справі.

За таких обставин та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, судове рішення суду першої інстанції скасуванню, заявлений позивачем позов за період до 06.11.2017 року підлягає залишенню без розгляду, а в іншій частині частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 159, 122, 123, 241, 243, 250, 310, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скарги ОСОБА_2 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2018 року - задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2018 року скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області про зобов'язання Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_2 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в його пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів за період з 07.10.2009 року по 06.11.2017 року - залишити без розгляду.

В іншій частині прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_2 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії за період з 07.11.2017 року - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області щодо не поновлення виплати пенсії ОСОБА_2 з 07.11.2017 року.

Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області поновити виплати пенсії ОСОБА_2 з 07.11.2017 року та здійснити її виплату з 07.11.2017 року в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в його пенсійній справі.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верхового Суду у випадках, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 24 вересня 2018 року.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя: С.Д. Домусчі

Суддя: О.О. Кравець