Постанова № 76629816, 18.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/4358/18 Суддя (судді) першої інстанції: Патратій О.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Судді-доповідача - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Файдюка В.В.,

за участю секретаря - Рейтаровської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до Головного управління Держпродспоживслужби у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2018 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення № 000013 про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу від 09 лютого 2018 року.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що за одне і теж правопорушення відповідачем двічі застосовані штрафні санкції, а саме рішенням № 000012 від 09.02.2018 та № 000013 від 09.02.2018.

Крім того, у позивача була відсутня можливість надати інформацію та документи щодо вартості розповсюдження реклами, оскільки позивачем не розміщувалась реклама.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2018 року у задоволенні адміністративного позову - відмовлено.

В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд скасувати рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити.

Зокрема, апелянт посилався на те, що у встановлені відповідачем строки (п'ятиденний термін з дня отримання вимоги від 12.10.2017) позивач надав (17.10.2017) відповідачу всі наявні в нього документи, інформацію та пояснення відсутності документів, чим виконав вимогу відповідача в повному обсязі.

При цьому, Департамент містобудування Львівської міської ради не здійснює і не має права здійснювати контроль за додержанням правил розміщення реклами.

Крім того, суд першої інстанції не врахував ту обставину, що розміщена конструкція є вивіскою, а не рекламою, оскільки на ній зображено виключно належний позивачу знак для товарів і послуг.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено, що оскільки позивачем не подано на вимогу органу державної влади, на який покладено контроль за дотриманням вимог законодавства про рекламу, документів, а також іншої інформації, необхідної для здійснення повноважень щодо контролю, тому позивачем порушено вимоги частини другої статті 26 Закону України «Про рекламу».

При цьому, вказує, що спеціальна конструкція «ШвидкоГроші» є рекламною вивіскою і вважається зовнішньою рекламою та потребує отримання дозволу на її розміщення.

Вказана конструкція містить заклик на отримання послуги у позивача, та не має інформації про час роботи позивача, а тому підпадає під визначення реклами.

Отже, така спеціальна конструкція «ШвидкоГроші» є рекламною вивіскою і вважається зовнішньою рекламою та потребує дозволу на її розміщення.

Крім того, відповідач вказує, що будь-яких доказів оскарження вимоги Департаменту містобудування від 14.03.2017 №23/Р-11-712 з підстав відсутності повноважень видавати такі вимоги позивач до суду не надає.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, 09 лютого 2018 року Головним управлінням Держпродспоживслужби у м. Києві винесено Рішення № 000013 про накладання на ТОВ «Споживчий центр» штрафу у розмірі 1700 грн за порушення частини другої ст. 26 Закону України «Про рекламу», яке полягало у неподанні у встановлений строк інформації щодо вартості розповсюдженої зовнішньої реклами (спеціальна конструкція «Швидко гроші» розміром : 6,0 х 1,0 м. за адресою вул. І.Франка, 6, м. Львів) (а.с. 7).

Вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідача та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем правомірно прийнято рішення № 000013 про накладання на позивача штрафу за порушення законодавства за неподання або подання завідомо недостовірної інформації щодо вартості розповсюдженої реклами, відтак підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.

Законом України «Про рекламу» № 270/96-ВР від 03.07.1996 (в редакції чинній на час виникнення спору, далі - Закон № 270/96-ВР) визначено засади рекламної діяльності в Україні, врегульовано відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами.

Відповідно до ст. 1 Закону № 270/96-ВР реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

Внутрішня реклама - реклама, що розміщується всередині будинків, споруд, у тому числі в кінотеатрах і театрах під час, до і після демонстрації кінофільмів та вистав, концертів, а також під час спортивних змагань, що проходять у закритих приміщеннях, крім місць торгівлі (у тому числі буфетів, кіосків, яток), де може розміщуватись інформація про товари, що безпосередньо в цих місцях продаються.

Згідно частини першої ст.16 Закону № 270/96-ВР, розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Під час видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами втручання у форму та зміст зовнішньої реклами забороняється.

Частиною другою ст. 26 Закону № 270/96-ВР передбачено, що на вимогу органів державної влади, на які згідно із законом покладено контроль за дотриманням вимог законодавства про рекламу, рекламодавці, виробники та розповсюджувачі реклами зобов'язані надавати документи, усні та/або письмові пояснення, відео- та звукозаписи, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення ними повноважень щодо контролю.

У відповідності до абз. 1 частини першої ст. 27 Закону № 270/96-ВР особи, винні у порушенні законодавства про рекламу, несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність відповідно до закону.

Процедура та порядок здійснення контролю за дотриманням законодавства про рекламу у сфері захисту прав споживачів реклами встановлені Законом України «Про рекламу» та Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 №693 (далі - Порядок №693).

У відповідності до п. 11 Порядку № 693 накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу за наявності ознак порушення законодавства про рекламу приймається рішення про початок розгляду справи.

Згідно пункту 12 Порядку №693 справа розглядається у місячний строк з дня прийняття рішення про початок її розгляду.

Пунктом 9 Порядку № 693 встановлено, що підставою для розгляду справи про порушення законодавства про рекламу (далі - справа) є відповідний протокол, складений уповноваженою посадовою особою.

Відповідно до вимог п. 16 Порядку № 693 справа розглядається за участю представника особи, щодо якої порушено справу. В разі його відсутності справу може бути розглянуто, якщо незважаючи на своєчасне повідомлення про місце і час розгляду справи не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення розгляду справи.

Пунктом 18 Порядку №693 визначено, що за результатами розгляду справи приймається рішення, що оформляється у двох примірниках, один з яких залишається у Держспоживінспекції або її територіальному органі, другий - у 10-денний строк надсилається особі, стосовно якої було прийнято рішення, або видається її представникові під розписку.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем на адресу позивача, в порядку ст. 26 Закону України «Про рекламу», направлено вимогу від 12.10.2017 № 14.0/13565 про надання до Головного управління відповідних письмових пояснень, документальне підтвердження вартості розповсюдженої реклами (договори з рекламодавцем, акти виконаних робіт, квитанції про сплату тощо), іншу інформацію, що може мати істотне значення для прийняття Головним управлінням рішення. Також запропоновано представнику позивача з'явитися за адресою Головного управління: м. Київ, вул. Дегтярівська, 38-44, каб. 903 у п'ятиденний термін з дня отримання даної вимоги (а.с. 26).

Листом-поясненням від 17.10.2017 № 822 (вх. № 17027/06-060 від 23.10.2017 року) ТОВ «Споживчий центр» поінформувало Головне управління Держпродспоживслужби у місті Києві про відсутність факту вчинення порушення надало копію свідоцтва на знак для товарів і послуг №150732, копію рішення Державної служби інтелектуальної власності України від 02.09.2016, копію сторінок ліцензійного договору на використання торгівельної марки (знаку для товарів і послуг) №150732 (а.с. 11-12).

З метою належного розгляду матеріалів по справі та зважаючи на відсутність надання оформлених належним чином документів та обґрунтованих пояснень, Головним управлінням 16.11.2017 направлено повідомлення № 14.0/15543 про розгляд справи щодо порушення вимог законодавства України про рекламу ТОВ «Споживчий центр» при розміщенні спеціальної конструкції з інформаційним полем «Швидко Гроші» за адресою: м. Львів, вул. І. Франка, 6 на 27.11.2017 об 12:00 год. (а.с. 29).

Листом від 22.11.2017 позивач надіслав клопотання №1009 про відкладення розгляду справи (а.с. 30).

Враховуючи лист позивача від 22.11.2017 за № 1009, Головним управлінням 14.12.2017 року направлено на адресу позивача повідомлення № 06.1/17091 про розгляд справи щодо порушення вимог законодавства України про рекламу на 31.01.2018 об 12:00 год., яке отримано позивачем 18.12.2017 (а.с. 31-32).

14 грудня 2017 року головним спеціалістом Головного управління Лавріненко Д.О. відносно позивача складено протокол про порушення законодавства України про рекламу щодо розміщення зовнішньої реклами (спеціальна конструкція «Швидко Гроші» розміром.: 6,0 х 1,0 м. за адресою: вул. І. Франка, 6, м, Київ, місце № 1) з ознаками порушення вимог частини першої статті 16 Закону України «Про рекламу» без наявності дозволу від Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (вимога Департаменту містобудування Львівської міської ради від 14.03.2017 № 23/Р-11-712) (а.с. 33).

На підставі протоколу про порушення законодавства про рекламу від 14.12.2017 у відповідності до вимог п. 11 постанови Кабінету Міністрів України №693 від 26.05.2004 «Про порядок накладення штрафів за порушення законодавства України про рекламу» Головним управлінням винесено рішення про початок розгляду справи про порушення законодавства про рекламу від 18.12.2016 (а.с. 34).

31 січня 2018 року відбувся розгляд справи стосовно порушення позивачем законодавства про рекламу та складено відповідний протокол засідання по справі про порушення законодавства про рекламу (а.с. 36).

За результатами розгляду справи встановлено, що ТОВ «Споживчий центр» не подано на вимогу органу державної влади, на який із законом покладено контроль за дотриманням вимог законодавства про рекламу, документів, усних та/або письмових пояснень, а також іншої інформації, необхідної для здійснення повноважень щодо контролю, чим порушено вимог частини другої ст. 26 Закону України «Про рекламу».

У подальшому, за виявлені порушення вимог законодавства України про рекламу, відповідно до вимог частини шостої статті 27 Закону України «Про рекламу», за неподання або подання завідомо недостовірної інформації щодо вартості розповсюдженої реклами та/або виготовлення реклами та/або вартості розповсюдження реклами на рекламодавців, виробників реклами та розповсюджувачів реклами Головним управлінням Держпродспоживслужби у м. Києві винесено рішення від 09.02.2018 № 000013 про накладання штрафу за порушення законодавства про рекламу у розмірі 1700 грн (а.с. 38).

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність прийнятого відповідачем рішення № 000013 про накладання на позивача штрафу за порушення законодавства за неподання або подання завідомо недостовірної інформації щодо вартості розповсюдженої реклами.

Посилання апелянта на те, що його двічі притягнуто до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на таке.

Пунктом 1 частини другої статті 27 Закону України «Про рекламу» передбачено відповідальність за порушення законодавства про рекламу, які несуть рекламодавці, винні: у замовленні реклами продукції, виробництво та/або обіг якої заборонено законом; у наданні недостовірної інформації виробнику реклами, необхідної для виробництва реклами; у замовленні розповсюдження реклами, забороненої законом; у недотриманні встановлених законом вимог щодо змісту реклами; у порушенні порядку розповсюдження реклами, якщо реклама розповсюджується ними самостійно.

З матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням винесено рішення про накладання штрафу за порушення законодавства про рекламу № 000012 від 09.02.2018 за порушення вимог частини першої ст. 16 Закону України «Про рекламу», а саме розміщення зовнішньої реклами (Спеціальна конструкція «Швидко гроші» розміром 6,00 х 1,00 м за адресою: вул. І. Франка, 6, м. Львів) у населених пунктах без наявності дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад (а.с. 38).

Разом з тим, спірним рішенням № 000013 від 09.02.2018 на позивача накладено штраф за інше порушення - неподання інформації щодо вартості розповсюдженої реклами, що є порушенням частини другої ст. 26 Закону № 270/96-ВР.

Твердження апелянта про те, що вивіска не може бути об'єктом зовнішньої реклами, колегія суддів вважає помилковими, з огляду на наступні обставини.

Відповідно до частини шостої ст. 9 Закону № 270/96-ВР вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення, не вважається рекламою.

Згідно пункту 2 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2003 року №2067, вивіска чи табличка - елемент на будинку, будівлі або споруді з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать такій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщений на зовнішній поверхні будинку, будівлі або споруди не вище першого поверху або на поверсі, де розташовується власне чи надане у користування особі приміщення (крім, випадків, коли суб'єкту господарювання належить на праві власності або користування вся будівля або споруда), біля входу у таке приміщення, який не є рекламою.

Пунктом 48 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2003 №2067, встановлено, що вивіски чи таблички: повинні розміщуватися без втручання у несучі конструкції, легко демонтуватися, щоб не створювати перешкод під час робіт, пов'язаних з експлуатацією та ремонтом будівель і споруд, на яких вони розміщуються; не повинні відтворювати зображення дорожніх знаків; не повинні розміщуватися на будинках або спорудах - об'єктах незавершеного будівництва; площа поверхні не повинна перевищувати 3 кв. метрів.

Як свідчать матеріали справи, у вимозі Департаменту містобудування Львівської міської ради від 14.03.2017 № 23/Р-11-712, зазначено, що розмір конструкції (місце № 1 спеціальна конструкція «Швидко гроші») - 6,00 м х 1,00 м, тобто площа зазначеної конструкції становить 6 кв. м, що перевищує 3 кв. м. (а.с. 27).

Крім того, вказана конструкція не містить інформації про час роботи позивача та вид його діяльності, а тому не є вивіскою чи табличкою в розумінні частини шостої статті 9 Закону № 270/96-ВР, з аналізу якої вбачається, що вивіска чи табличка повинна містити лише інформацію про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності, час роботи, та не повинна містити в собі інших елементів, спрямованих на формування споживачами інтересу до товару чи послуги, які реалізуються чи надаються такій особі.

При цьому, колегія суддів також звертає увагу, що згідно пункту 2.2.3 Ліцензійного договору на використання торгівельної марки (знаку для товарів і послуг) №150732 від 27.09.2016, укладеного між компанією Салемор Холдінгз Лімітед (Ліцензіар) та позивачем (Ліцензіат), у ліцензіата наявні права щодо торговельної марки, а саме: невиключне право на використання торговельної марки, включаючи, але не обмежуючись наступним: застосовувати торговельну марку під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої вона зареєстрована; застосувувати торгову марку в глобальній комп'ютерній мережі Інтернет, в проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов'язаної бз наданням послуг; застосовувати торгову марку в рекламі, друкованих виданнях, на вивісках і ярмарках, що провадяться в України (а.с. 73 зворот).

Однак, порівнявши зображення «ШВИДКОГРОШІ», заявлене в Державному реєстрі свідоцтва України на знаки для товарів і послуг №150732 (а.с. 71) та фотокопії зображення відповідно до вимоги Департаменту містобудування Львівської міської ради від 14.03.2017 №23/Р-11-712 «ШвидкоГроші», вбачається, що вказані зображення відрізняються.

Так, у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг напис «ШВИДКОГРОШІ» написано ведикими літерами без інтервалу між словами, у той час як у фотокопії вимоги від 14.03.2017 №23/Р-11-712 слово «Швидко» написано з великої літери далі без інтервалу між словами - «Гроші» також з великої літери, тобто «ШвидкоГроші», що є порушенням пункту 3.4 вказаного Ліцензійного договору, згідно з яким ліцензіат зобов'язується використовувати торговельну марку в такому вигляді, в якому вона була зареєстрована, зміна торговельної марки ліцензіатом не допускається.

У зв'язку з наведеними обставинами колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, що розміщена конструкція є вивіскою, а не рекламою, оскільки розміщений на конструкції знак для товарів і послуг «ШвидкоГроші» не відповідає напису «ШВИДКОГРОШІ» у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг.

Частиною четвертою статті 16 Закону України «Про охорону прав на знак товарів і послуг» регулюється порядок використання торговельних марок та за змістом вказана норма не суперечить положенням частини шостої статті 9 Закону України «Про рекламу», на яку посилається позивач.

При цьому, використання знаку для товарів і послуг не є рекламою лише у випадку його використання в порядку та у спосіб визначений частиною шостою статті 9 Закону України «Про рекламу» і Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2003 року №2067.

Інформація, викладена на спеціальній конструкції підпадає під визначення реклами, наведеного у статті 1 Закону України «Про рекламу», відповідно до якої реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Таким чином, спеціальна конструкція «ШвидкоГроші» є рекламною вивіскою і вважається зовнішньою рекламою та потребує отримання дозволу на її розміщення.

Доводи апелянта про те, що він надав усі необхідні документи у строк, визначений вимогою від 12.10.2017 № 14.0/13565, колегія суддів не приймає до уваги, зважаючи на таке.

У відповідності до вимоги від 12.10.2017 № 14.0/13565 Головне управління Держпродспоживслужби у м. Києві просило позивача надати письмові пояснення, документальне підтвердження вартості розповсюдженої реклами (договори з рекламодавцем, акти виконаних робіт, квитанції про сплату тощо), затверджений рекламний сюжет, іншу інформацію, що може мати істотне значення для прийняття Головним управлінням рішення (а.с. 26).

Листом-поясненням від 17.10.2017 № 822 (вх. № 17027/06-060 від 23.10.2017) ТОВ «Споживчий центр» поінформувало Головне управління Держпродспоживслужби у місті Києві про відсутність факту вчинення порушення та надало копію свідоцтва на знак для товарів і послуг №150732, копію рішення Державної служби інтелектуальної власності України від 02.09.2016, копію сторінок ліцензійного договору на використання торговіельної марки (знаку для товарів і послуг) №150732 (а.с. 11-12).

Однак, жодних документів, що підтверджують вартість розповсюдженої реклами позивачем надано не було, відтак відповідачем правомірно 16.11.2017 направлено повідомлення № 14.0/15543 про розгляд справи щодо порушення вимог законодавства України про рекламу ТОВ «Споживчий центр» при розміщенні спеціальної конструкції з інформаційним полем «ШвидкоГроші» за адресою: м. Львів, вул. І. Франка, 6 на 27.11.2017 об 12:00 год. (а.с. 29).

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи, та вимог діючого законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність прийняття відповідачем рішення №000013 від 09.02.2018 про накладення штрафу за порушення законодавства за неподання або подання завідомо недостовірної інформації щодо вартості розповсюдженої реклами.

Твердження апелянта про те, що Департамент містобудування Львівської міської ради не здійснює і не має права здійснювати контроль за додержанням правил розміщення реклами, колегія суддів не бере до уваги, оскільки у даному випадку саме Головним управлінням Держпродспоживслужби у м. Києві виносилось оскаржуване рішення, а не Департаментом містобудування Львівської міської ради.

Крім того, у відповідності до пункту 1.8 Порядку розміщення малих архітектурних форм (вивісок) у м. Львові (рішення виконкому від 11.11.2016 №1025) Уповноваженим органом згідно з діючим Порядком є Департамент містобудування та управління охорони історичного середовища (у разі розміщення малої архітектурної форми (вивіски) у межах історичного ареалу).

Згідно п. 5.1.2 Положення про департамент містобудування Львівської міської ради та його структури, затвердженого рішенням Львівської міської ради №1028 від 11.11.2016 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) для реалізації завдань та виконання повноважень, передбачених цим Положенням, іншими нормативними актами, департамент має право: здійснювати контроль, проводити перевірки, інспекції та аналітичну роботу з питань, які належать до його компетенції.

З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанцій є законним та обгрунтованим, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними.

Згідно з частинами першою-третьою ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Н.М. Троян

Судді: Н.П. Бужак

В.В. Файдюк

Повний текст виготовлено: 24 вересня 2018 року.