Рішення № 76629625, 21.09.2018, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2018 р. № 814/1234/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом:ОСОБА_1, АДРЕСА_1 до відповідача:Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034 про:визнання протиправним рішення від 20.11.2017 № С-12563/6-17-СГ; зобов'язання вчинити певні дії; визнання протиправним рішення від 05.05.2018 № С-3388/0-2476/0/20-18-СГ,ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, що містив вимоги:

визнати протиправним рішення Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (надалі - Управління або відповідач), викладене у листі від 20.11.2017 № С-12563/6-17-СГ «Про розгляд заяви», про відмову позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення площею 26,1917 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що розташована в межах території Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області (за межами населених пунктів), надалі - Земельна ділянка 1;

зобов'язати Управління повторно розглянути клопотання позивача від 21.09.2017 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення площею 26,1917 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що розташована в межах території Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області (за межами населених пунктів), у відповідності до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України;

визнати протиправним рішення Управління, викладене у листі від 05.05.2018 № С-3388/0-2476/0/20-18-СГ «Про розгляд заяви», про відмову позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення площею 54,0252 га, кадастровий номер НОМЕР_3, що розташована в межах території Новомиколаївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області (за межами населених пунктів), надалі - Земельна ділянка 2;

зобов'язати Управління повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 від 19.03.2018, що було подано в інтересах позивача, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення площею 54,0252 га, кадастровий номер НОМЕР_3, що розташована в межах території Новомиколаївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області (за межами населених пунктів), у відповідності до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України;

встановити строк для подання Управлінням звіту про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказав, що відповідач не дотримався вимог Земельного кодексу України, і таке порушення є перешкодою в реалізації позивачем гарантованого Конституцією України права власності на землю.

У відзиві на позовну заяву (арк. спр. 35-40) Управління зазначило таке. Відмова позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок Земельної ділянки 1 була обумовлена тим, що, на підставі затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 314 «Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними» Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними (надалі - Стратегія), Управління 22.09.2017 видало наказ № 189, яким затвердило перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що можуть бути передані у власність громадянам України у IV квартал 2017 року на території Миколаївської області. Земельна ділянка 1 у цьому переліку відсутня. Крім того, Управління вказало, що позивач не позбавлений права на отримання бажаної земельної ділянки за умови формування за результатами аукціонів достатнього ліміту площі земельних ділянок для безоплатної приватизації на території Миколаївської області. Клопотання від 19.03.2018, що було подано представником позивача (стосовно дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок Земельної ділянки 2) не було розглянуто в зв'язку з тим, що ОСОБА_2 не надав засвідчену копію документа, що посвідчує його особу. На думку відповідача, оскільки його листи не є відмовою у розумінні частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, позивач вправі замовити проект землеустрою за відсутності дозволу. Також Управління зазначило, що, згідно з частиною 10 статті 118 Земельного кодексу України, до суду може бути оскаржена відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду, а не оскарження відмови вказаних органів у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. У відзиві Управління також зауважило, що, згідно з частиною четвертою статті 116 Земельного кодексу України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Позивач подав відповідь на відзив (арк. спр. 42-43), до якого зокрема додав копію його клопотання до відповідача від 01.06.2018 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства або за рахунок Земельної ділянки 1, або за рахунок Земельної ділянки 2 (арк. спр. 44), та копію листа Управління від 10.07.2018 № С-5526/0-3672/0/20-18-СГ, в якому останнє зазначило, що вказані земельні ділянки наказами від 10.06.2016 № 79 та 83 відповідно включені до переліку земельних ділянок, які можна передати у власність учасникам антитерористичної операції у межах норм безоплатної приватизації, позначені на альбомах-атласах зарезервованих земельних ділянок для учасників антитерористичної операції (арк. спр. 45). На думку позивача, цей лист свідчить про те, що «… при вирішенні … клопотань з одних і тих самих питань кожного разу відповідач відмовляє … з різних підстав, не передбачених ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України … штучно ухиляється від прийняття рішення про надання … дозволу …».

Дослідивши письмові докази, суд

В С Т А Н О В И В:

21.09.2017 ОСОБА_1 звернувся до Управління із клопотанням про безоплатну передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, для чого просив відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення за рахунок Земельної ділянки 1 (арк. спр. 8).

Листом від 20.11.2017 № С-12563/6-17-СГ «Про розгляд заяви» Управління повідомило позивача про те, що воно «… не вбачає за можливе вирішення порушеного у Вашому зверненні питання у IV кварталі поточного року …», оскільки вказана у клопотанні ОСОБА_1 земельна ділянка не входить до визначеного Управлінням переліку земельних ділянок, які можливо передати в межах безоплатної приватизації у IV кварталі поточного року на території Миколаївської області (арк. спр. 9). Доказів на підтвердження викладеного у листі відповідач не надав.

19.03.2018 представник позивача за довіреністю (арк. спр. 19) ОСОБА_2 звернувся до Управління із клопотанням про безоплатну передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, для чого просив відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення за рахунок Земельної ділянки 2 (арк. спр. 17).

Листом від 05.05.2018 № С-3388/0-2476/0/20-18-СГ «Про розгляд заяви» Управління повідомило ОСОБА_2 про те, що «… до заяви не долучено копії правоустановчих документів, що посвідчують довірену особу, що унеможливлює розгляд заяви. Отже, враховуючи вищевикладене, Головне управління відмовляє у наданні відповідного дозволу …» (арк. спр. 20).

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Відповідно до частини другої статті 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення зокрема особистого селянського господарства, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Як вказано у частині четвертій статті 122 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - в розмірі не більше 2,0 гектара.

Відповідний орган виконавчої влади, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання відповідний орган виконавчої влади не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє відповідний орган виконавчої влади. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України).

Суд констатує, що Управління не виконало обов'язок щодо розгляду клопотань позивача. По-перше, відповідач не дотримався місячного строку, а, по-друге, листи Управління не є мотивованою відмовою у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою. Виходячи зі змісту листа від 20.11.2017, відповідач клопотання позивача не розглянув, про що свідчать слова: «… Головне управління не вбачає за можливе вирішення порушеного у Вашому зверненні питання …»; у листі від 05.05.2018 взагалі не вказана норма Земельного кодексу України, якою керувався відповідач, відмовляючи у наданні дозволу.

Оскільки листи Управління не є рішеннями про відмову у наданні дозволу у розумінні частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність Управління під час розгляду клопотань ОСОБА_1 (а не про прийняття відповідачем протиправних рішень, як вказав позивач), і, відповідно, про необхідність зобов'язання Управління розглянути ці клопотання згідно з вимогами частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

Доводи Управління про те, що позивач вправі замовити розроблення проекту землеустрою без надання дозволу, суд вважає недоречними, оскільки наявність у особи відповідного права не звільняє суб'єкта владних повноважень від належного виконання відповідного обов'язку. До того ж, суд зауважує, що, відповідно до частини дев'ятої статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Викладена у відзиві на позовну заяву позиція Управління свідчить про те, що відповідач заперечує можливість реалізації позивачем права отримати у власність земельну ділянку. Враховуючи це, рівень ризику того, що Управління з тих саме підстав, з яких не надало дозвіл, відмовить у затвердженні проекту землеустрою, є вкрай високим.

У письмових запереченнях проти адміністративного позову Управління вказало, що позивач має право на отримання бажаної земельної ділянки «… за умови формування за результатами аукціонів достатнього ліміту площі земельних ділянок для безоплатної передачі …». На думку суду, це свідчить про те, що відповідач, в порушення норм Земельного кодексу України, намагається звузити обсяг прав позивача і діє всупереч вимог частини другої статті 19 Конституції України.

Стосовно доводів Управління про те, що ненадання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою ґрунтується на положеннях частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, суд зазначає таке. Як вказано вище, єдина законна підстава відмови у наданні дозволу - невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів тощо. У листах Управління не вказано, вимогам яких законів чи прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів не відповідають місця розташування земельної ділянки, про які йдеться у клопотаннях позивача.

Управління вказало на неможливість оскарження в суді відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки частиною десятою статті 118 Земельного кодексу України встановлено право оскарження лише відмови у передачі земельної ділянки у власність або залишення відповідного клопотання без розгляду. Суд ці аргументи відхилив. Право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльність органів державної влади гарантовано частиною першою статті 55 Конституції України.

Відносно доводів Управління про те, що відповідач безпідставно заявив вимоги про розгляд двох клопотань, суд зазначив таке. Частиною четвертою статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що право приватизації громадянами земельної ділянки може бути використано лише один раз по кожному виду використання. Проте, Земельний кодекс України не містить обмежень щодо кількості звернень громадянина з приводу надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. До того ж, відповідні аргументи відповідача були би доречними, якщо б за одним з клопотань було прийнято рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії), суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти не власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оцінюючи доводи відповідача, що обґрунтовані необхідністю виконанням ним Стратегії, суд зазначив таке.

Як вказано у частині першій статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель (стаття 4 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 5 Земельного кодексу України, земельне законодавство базується на таких принципах:

а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва;

б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави;

в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом;

г) забезпечення раціонального використання та охорони земель;

ґ) забезпечення гарантій прав на землю;

д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Згідно зі статтею 13 Земельного кодексу України, до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить:

а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом;

б) реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель;

в) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному законом;

г) координація проведення земельної реформи;

ґ) розроблення і забезпечення виконання загальнодержавних програм використання та охорони земель;

д) організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою;

е) встановлення порядку проведення моніторингу земель;

е-1) внесення до Верховної Ради України пропозицій щодо встановлення та зміни меж районів, міст;

є) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Виходячи з викладеного, суд дійшов таких висновків. По-перше, у Постанові № 413 відсутні посилання на норми Земельного кодексу України, в зв'язку з чим безпідставно вважати її нормативно-правовим актом, прийнятим відповідно до Земельного кодексу України. По-друге, її зміст у відповідній частині не відповідає завданням земельного законодавства, зокрема забезпеченню права на землю громадян. По-третє, встановлені Постановою № 413 умови та обмеження не відповідають принципам земельного законодавства, зокрема принципу забезпечення права власності на землю та принципу забезпечення гарантій прав на землю. По-четверте, порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений саме Земельним кодексом України і не може бути змінений постановою Кабінету Міністрів України.

Як вказано у статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Таким правовим актом в даному випадку є Земельний кодекс України.

При прийнятті рішення судом також враховано, що ухвалою від 20.08.2018 у справі № 814/2224/17 (касаційне провадження К/9901/44303/18) Верховний Суд залишив в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду в аналогічній справі, за результатами розгляду якої суд першої інстанції дійшов таких же висновків, як у цій справі.

Cудовий збір розподіляється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 2, 9, 19, 77, 139, 241-243, 246, 250, 255, 262, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, ідентифікаційний код 39825404) задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, що полягає у нерозгляді по суті клопотання ОСОБА_1 від 21.09.2017.

3. Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області розглянути, відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, клопотання ОСОБА_1 від 21.09.2017 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення площею 26,1917 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що розташована в межах території Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області (за межами населених пунктів).

4. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, що полягає у нерозгляді по суті клопотання ОСОБА_2 від 19.03.2018, що було подано в інтересах ОСОБА_1.

5. Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області розглянути, відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, клопотання ОСОБА_2 від 19.03.2018, що було подано в інтересах ОСОБА_1, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення площею 54,0252 га, кадастровий номер НОМЕР_3, що розташована в межах території Новомиколаївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області (за межами населених пунктів).

6. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

7. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, ідентифікаційний код 39825404) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір в сумі 1409,60 грн., сплачений платіжними квитанціями від 15.05.2018 № 0.0.1036200607.1 та від 04.06.2018 № 0.0.1052016703.1.

8. Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області протягом одного місяця з дня набрання судовим рішенням законної сили подати звіт про виконання судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Птичкіна