Рішення № 76628592, 24.09.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

24 вересня 2018 р. № 2040/6438/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кухар М.Д. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУНОМЕР_1) до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.,м. Харків,61022, код ЄДРПОУ14099344) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом, в якому просить суд: зобов'язати Головне управління ПФУ в Харківській області перераховувати належну позивачу пенсію на картковий рахунок позивача № НОМЕР_2, який відкрито в АТ "Укрсиббанк", МФО 351005, а у разі зміни позивачем установи банку - в інший банк, який буде зазначений позивачем у заяві, судові втрати стягнути з відповідача.

В обґрунтування позову посилався на невідповідність дій відповідача Конституції України та невідповідність положень ст. 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, та деяких інших осіб» стосовно визначення банку для виплати пенсій Конституції України з огляду на їх дискримінаційність.

Відповідач надав до суду відзив, в якому проти позову заперечував з огляду на те, що діяв у відповідності до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, та деяких інших осіб».

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову та відзиву проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.

Позивач є пенсіонером МВС з березня 1998 року, отримував пенсію відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Після підвищення пенсій військовослужбовців та колишніх працівників органів внутрішніх справ позивач повернувся на пенсійне забезпечення до відповідача і станом на дату подання позовної заяви отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, та деяких інших осіб» (надалі Закон № 2262- XII).

При поданні документів для оформлення пенсії 05.06.2018 року відповідач відмовив позивачу у праві отримувати пенсію в інших банках крім ПАТ «Державний ощадний банк України», не зважаючи на те, що пенсія, яку позивач отримував відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в УПФУ у Московському районі м. Харкова виплачувалась позивачу через ПАТ «Укрсиббанк». Внаслідок вказаних дій відповідача позивач був змушений відкрити рахунок в ПАТ «Державний ощадний банк України».

Позивач не погодившись з вказаним порядком виплати пенсії тільки через установи ПАТ «Державний ощадний банк України» 09.08.2018 року звернувся із заявою до відповідача про виплату належної йому пенсії через ПАТ «Укрсиббанк», після чого прийшов на прийом до керівництва відповідача, яке в обличчі заступниці начальника управління в усній формі відмовило у задоволенні вимог заяви позивача.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, та не вважаючи за доцільне чекати на письмову відповідь на звернення, позивач звернувся до суду.

Ухвалою суду від 20.08.2018 року в Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області було витребувано належним чином завірену копію відповіді на заяву позивача від 09.08.2018 року, відомості щодо прийому позивача заступником начальника управління Каменською Є.В.

На вимогу суду відповідач 04.09.2018 року надав до суду копію відповіді на звернення позивача від 09.08.2018 року, датовану 22.08.2018 року № 4649/К-14.ю № 4650/К-14, в якій позивачу повідомлено про порядок виплати пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".

Відповідно до частини першої статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до ст. 92 Конституції України Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.

Суд зазначає, що умови призначення та виплати пенсій відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» є різними за своєю природою з огляду на різний правовий статус осіб, право на пенсію яких вони регулюють. Для вказаних категорій осіб передбачені різні умови та порядок призначення та виплати пенсій з огляду на різницю в їх статусі та обставин, які обумовили особливості правового регулювання пенсійного забезпечення вказаних категорій осіб.

За таких умов, принцип рівності та заборони обмеження прав не є порушеним, оскільки різниця в порядку та умовах призначення та виплати пенсій в даному випадку є засобом забезпечення рівноваги між вказаними категоріями громадян та іншими категоріями громадян, з огляду на особливості умов праці, проходження служби та рівня обмежень, яких зазнавали вказані категорії підчас своєї професійної чи трудової діяльності порівняно з іншими категоріями.

У випадку, коли в одній особі поєднуються ознаки обох категорій, що дає їй право на отримання різних видів пенсій, особа має право самостійно обрати один вид пенсії.

Як вбачається з матеріалів справи та з тверджень самого позивача у справі, що розглядається, позивач самостійно, без будь-якого тиску перейшов з одного виду пенсійних виплат, призначених відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на інший, передбачений Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» .

Вказані закони передбачають різний порядок призначення та виплати пенсій відповідним категоріям громадян.

Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, оприлюднений у встановленому законом порядку та строки та знаходиться у загальному доступі, не визнаний неконституційним та не скасований у встановленому законом порядку.

Обираючи вид пенсійного забезпечення, визначений Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» позивач свідомо погодився на умови та порядок призначення та виплати вказаного виду пенсії.

Необізнаність в порядку виплат такої пенсії не може братися до уваги, адже відповідно до законодавства України нормативно-правовий акт є доведеним до населення з моменту його оприлюднення, відтак позивач не може посилатися на необізнаність в порядку виплати пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Щодо посилання позивача на той факт, що пенсіонери, що отримують пенсію відповідно до вказаного закону, ставляться в нерівні умови порівняно з іншими, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законом.

Вказаною нормою гарантоване право позивача на вибір способу виплати пенсії: за місцем фактичного проживання або на вказаний банківський рахунок.

У відповідності до ст. 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсіонерам з числа військовослужбовців строкової служби і членом їх сімей пенсії виплачуються органами Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.

Іншим особам, які мають право на пенсійне забезпечення згідно з цим Законом, пенсії виплачуються органами Пенсійного фонду України через установи відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» за місцем фактичного проживання пенсіонера на підставі відповідних документів, що оформляються органом Пенсійного фонду України.

Суд звертає увагу, що позивач, отримавши відмову Пенсійного фонду щодо перерахування пенсійних виплат на банківський рахунок ПАТ "Укрсиббанк" вважає її необґрунтованою та такою, що порушує його законні права та інтереси.

Між тим, згідно зі ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» уповноважений банк - банк, який здійснює свою діяльність відповідно до законодавства про банки і банківську діяльність та провадить розрахунково-касові операції з коштами Пенсійного фонду.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки не відповідають за зобов'язання держави, а держава не відповідає за зобов'язання банків, крім випадків, коли сторони беруть на себе таку відповідальність.

Однак, ст. 39 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що Україна гарантує збереження вкладів громадян в Ощадбанку України та їх видавання вкладникам за першою вимогою. Отже, стосовно інших комерційних банків таких гарантій не передбачено.

Отже, згідно ст. 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ здійснюється виключно через установи Ощадбанку.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" від 06.09.2012 № 5207-VI дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Згідно ч. 3 ст. 6 вказаного закону не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

Відповідно до ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

При цьому, конвенція не передбачає загального зобов'язання не допускати дискримінації. Захист, що гарантується у статті 14, доповнює інші основні права, які вміщені в Конвенції.

Так, у справі «Сейдич і Фінці проти Боснії і Герцеговини» Європейський суд з прав людини зазначив, що «ст. 14 не забороняє Договірним державам поводитися з одними групами населення інакше, ніж з іншими, з метою виправлення "фактичної нерівності" між ними.."

Вказане трактування ст. 14 Конвенції кореспондує положенням преамбули до Протоколу № 12, ратифікованого Україною Законом N 3435-IV ( 3435-15 ) від 09.02.2006, відповідно до якої принцип недискримінації не стоїть на заваді державам-учасницям уживати заходів для сприяння повній та реальній рівності, якщо ці заходи є об'єктивно й обґрунтовано виправданими.

Як вбачається з комплексного аналізу положень чинного законодавства про пенсійне забезпечення, визначення в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» конкретного банку через я кий здійснюється виплата пенсій категорії військовослужбовців, зазначених у ст. 52 вказаного закону спрямовано на забезпечення можливості реалізації Державою Україна своїх зобов'язань щодо гарантування виплати пенсій та їх збереження вказаним особам.

Таким чином, суд вважає, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови позивачу виплачувати пенсію на банківський рахунок ПАТ "Укрсиббанк" є правомірними, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 241-247, 255, 257, 263, 291, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області про про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Скарга може бути подана у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Суддя Кухар М.Д.