Постанова № 76623523, 24.09.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2018 р. Справа № 917/441/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тихий П.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Ільїн О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги позивача (вх.№1753П/1-43) на рішення господарського суду Полтавської від 16.07.2018 року (суддя О.С. Семчук) по справі №917/441/18,

за позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ,

до Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод, м. Кременчук, Полтавська область,

про стягнення 15362,54 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач/ ПАТ НАК "Нафтогаз України") звернулося з позовною заявою до господарського суду Полтавської області про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" (далі - відповідач/ ПАТ "Крюківський ВБЗ") 15362,54 грн., в тому числі 14486,78 грн. пені та 875,76 грн. 3% річних. В обґрунтування позову позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу № 4314/082030/з-ТЕ-24 від 25.12.2014.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 16.07.2018 року (суддя О.С. Семчук) по справі №917/441/18 в позові відмовлено повністю.

Позивач із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 16.07.2018 року по справі №917/441/18 та прийняти нове, яким позов задовольнити. Судові витрати просить покласти на відповідача.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що однією з обов'язкових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", є включення відповідача до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання за спожиті енергоносії, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 908/3211/16.

Ухвалою суду від 30.08.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача на рішення господарського суду Полтавської області від 16.07.2018 року по справі №917/441/18. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 5 днів з дня вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі. Попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглянута в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу (вх.№7104 від 12.09.2018), в якому проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, прийнятим в результаті всебічного розгляду матеріалів справи та з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду – без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (продавець за договором) та відповідачем (покупець за договором) 25.12.2014. укладено договір купівлі-продажу природного газу № 4314/082030/з-ТЕ-24 (далі - договір, копія договору - в матеріалах справи).

Згідно п. 1.1. договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього договору.

Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 3.3. договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу Покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу Покупця.

На виконання умов договору протягом 2015 року позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 24412997,28 грн., що підтверджується двохсторонніми актами приймання - передачі природного газу, копії яких додано позивачем до позовної заяви.

Відповідно до пункту 6.1 договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Позивач стверджує, що оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема вимоги пункту 6.1 договору.

Пунктом 7.2 договору визначено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 договору, він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Керуючись п. 7.2. договору та ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 14486,78 грн. та 3% річних у розмірі 875,76 грн. за простроченими зобов'язаннями січня, лютого, квітня, травня, серпня - грудня 2015 року за загальний період з 17.02.2015. по 26.01.2016.

Вказані суми пені та річних позивач просить стягнути з відповідача.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилається на те, що з метою погашення заборгованості по договору між сторонами було укладено спільні протокольні рішення, якими змінено строки оплати природного газу.

Так, відповідачем надано копії спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, які укладені між головним управлінням Державної казначейської служби України у Полтавській області (Сторона № 1), Департаментом фінансів Полтавської облдержадміністрації (Сторона № 2), Комунальним підприємством "Теплоенерго" м. Кременчука (Сторона № 3), відповідачем (Сторона № 4) та позивачем (Сторона остання):

- № 479 від 11.03.2015. на суму 1552432,01 грн.;

- № 1007 від 13.05.2015. на суму 945346,45 грн.;

- № 1285 від 10.06.2015. на суму 26983,75 грн.;

- № 1791 від 20.08.2015. на суму 633261,10 грн.;

- № 1865 від 14.09.2015. на суму 500000,00 грн.;

- № 2076 від 15.10.2015. на суму 500000,00 грн.;

- № 2313 від 13.11.2015. на суму 1800000,00 грн.;

- № 2700 від 14.12.2015. на суму 2500000,00 грн.;

- № 3091 від 21.12.2015. на суму 817543,44 грн.;

- № 128 від 20.01.2016. на суму 1600000,00 грн.

Всього на суму 10 875 566,75 грн.

Предметом вказаних спільних протокольних рішень є організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005. № 20 "Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" (зі змінами) (далі - постанова КМУ від 11.01.2005. № 20).

Згідно п. 2.6. спільних протокольних рішень відповідач перераховує позивачу кошти за 2015 рік згідно з договором від 25.12.2014. № 4314/082030/з-ТЕ-24 з таким записом у графі "призначення платежу": "Постанова КМУ від 11.01.2005. № 20", дата і номер спільного протокольного рішення, за газ та транспортування 2015 рік, договір від 25.12.2014. № 4314/082030/з-ТЕ-24, в т.ч. ПДВ 258738,67 грн."

Суд першої інстанції встановив, що позивачем у наданому розрахунку пені та річних враховано суми погашень заборгованості відповідно до вище перелічених спільних протокольних рішень.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд вказав, що оскільки погашення заборгованості за переданий позивачем відповідачу природний газ у 2015 році було здійснено у повному обсязі до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", то відповідно до положень вказаного Закону, нараховані на таку заборгованість пеня та 3% річних підлягали списанню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ст. 526 ЦК України та ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правовою природою договір купівлі-продажу природного газу від 25.12.2014. № 4314/082030/з-ТЕ-24 є договором поставки енергоносіїв приєднаними мережами і відповідає вимогам статті 714 ЦК України, якою передбачено, що до договору поставки енергоносіїв приєднаними мережами застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.

Відносини купівлі-продажу урегульовані Главою 54 ЦК України, відповідно до положень якої за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві) та отримати розрахунок, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка є різновидом відносин купівлі-продажу.

У ч. 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

За приписами ч. 1 ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Судом встановлено, що частина розрахунків з ПАТ “НАК “Нафтогаз” за поставлений на підставі договору природний газ була проведена відповідачем на підставі спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005., якою затверджено Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій (далі - Порядок).

Згідно п. 1 Порядку цей Порядок визначає механізм перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та ПАТ "Укртрансгаз", а також за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету від погашення податкового боргу, в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого) з податку на додану вартість, що сплачується виробниками електроенергії і вугледобувними підприємствами (далі - субвенція).

Відповідно до п. 7 Порядку розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків.

Проаналізувавши зміст наданих відповідачем копій вищевказаних спільних протокольних рішень, суд першої інстанції встановив, що сторони узгодили порядок проведення розрахунків з газопостачальною організацією, змінивши строки виконання боржником грошових зобов'язань перед кредитором, які виникли на підставі договору на купівлю-продаж природного газу №4314/082030/з-ТЕ-24.

Наведене узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постановах від 10.02.2016. у справі №902/1652/13, від 25.03.2015. у справі №924/1265/13, від 09.09.2014. у справі №5011-1/1043-2012-42/528-2012.

Згідно наданого позивачем розрахунку та доказів оплати (копій банківських виписок та виписок державного казначейства) оплата вартості отриманого відповідачем природного газу здійснювалася, як на підставі спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, так і за рахунок власних коштів відповідача.

Останнє погашення відповідачем заборгованості по договору відбулося 26.01.2016. на суму 47459,42 грн.

30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон), яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до приписів ст. 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно зі ст. 2 Закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частиною 1 ст. 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Частина 3 ст. 7 вказаного вище Закону є нормою прямої дії. Виконання цієї норми закону не потребує від відповідача вчинення будь-яких дій. Право на списання неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних поставлено у залежність лише до умови погашення основної заборгованості за отриманий природний газ у строк до набрання чинності цим Законом.

Судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що оскільки погашення заборгованості за переданий позивачем відповідачу природний газ у 2015 році було здійснено у повному обсязі до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", то відповідно до положень вказаного Закону, нараховані на таку заборгованість пеня та 3% річних підлягали списанню.

Позивач не списав вказані суми, натомість подав до суду позов про стягнення пені та 3% річних з відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правомірно зазначив, що вимога позивача про стягнення 14486,78 грн. пені та 875,76 грн. 3% річних є безпідставною та необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта, що однією з обов'язкових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", є включення відповідача до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання за спожиті енергоносії.

В обґрунтування своєї позиції скаржник посилається на Постанову Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 908/3211/16.

Проте, Верховний суд у вказаній постанові зазначає, зокрема і про таке: «При цьому частина 3 статті 7 Закону, яка окремо регулює списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що даною нормою законодавець передбачив можливість уникнення боржником відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання, як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань. Крім того, вказаною нормою, не ставиться право ненарахування неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних в залежність від будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом».

Таким чином, колегія суддів зазначає, що для виконання норми частини 3 статті 7 Закону не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Верхового Суду: від 07.02.2018 року у справі №927/1152/16; від 11.04.2018 року у справі №914/124/17; від 26.04.2018 року у справі №911/3945/16; від 03.05.2018 року у справі №914/2124/17; від 15.05.2018 року у справі №908/3126/16; від 06.06.2018 року у справі №904/10292/17.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Разом з тим, судова колегія вважає правомірним висновок місцевого суду щодо відсутності підстав для задоволення заяви про застосування позовної давності, оскільки суд відмовив в позові з підстав його необґрунтованості.

Колегія суддів зазначає, що доводи сторін, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються наявними в матеріалах справи документами.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення господарського суду Полтавської області від 16.07.2018 року по справі №917/441/18 без змін.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені позивачем, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ч.13 статті 8, статтями 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, частини 6 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 16.07.2018 року по справі №917/441/18 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду в порядку, передбаченому статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України, через Харківський апеляційний господарський суд або безпосередньо до Верховного суду.

Головуючий суддя Тихий П.В.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Ільїн О.В.