Ухвала суду № 76623475, 19.09.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

УХВАЛА

про закриття апеляційного провадження

"19" вересня 2018 р. Справа № 922/307/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М.

при секретарі Бєлкіній О.М.

за участю представників сторін:

позивача - Марусенко Є.О. (договір про надання правової допомоги б/н від 16.08.18 р.; посвідчення адвоката №680 від 01.06.16 р., ордер №068476 від 05.09.18), Кубар А.В. (договір про надання правової допомоги б/н від 16.08.18 р., посвідчення адвоката № 726 від 11.02.10 р., ордер №000078 від 16.08.18), Фролов О.В. (особисто),

відповідача - не з'явився,

апелянта- Єлісєєв А.В. (посвідчення № 002220 від 16.05.18 р.; ордер ХВ 000651 від 05.09.18 р.),

розглянувши матеріали апеляційної скарги фізичної особи ОСОБА_4 (особа, яка не брала участі у справі і вважає, що суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов'язки) (вх. №1325Х/3-38) на рішення господарського суду Харківської області від 29.03.2017р. у справі №922/307/17

за позовом Фізичної особи-підприємця Фролова Олега Вікторовича, м. Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛБЛ", м. Харків,

про визнання недійсними договорів,

ВСТАНОВИЛА:

Фізична - особа підприємець Фролов Олег Вікторович (позивач) звернувся до господарcького суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛБЛ" (відповідач), в якій просив суд:

визнати недійсним договір поставки № 26/01-1 від 26.01.2012 р., укладений між ТОВ "ЛБЛ" та ФОП Фроловим Олегом Вікторовичем;

визнати недійсним договір поставки № 01/06-2 від 01.06.2012 р., укладений між ТОВ "ЛБЛ" та ФОП Фролов Олег Вікторович.

Позивач, в обґрунтування позову, посилався на те, що оспорювані договори поставки він не підписував, такі договори були оформлені без його відома та поза його волею, на аркушах паперу (з раніше проставленим підписом позивача і його печаткою), які були викрадені з офісу позивача, і такі договори не виконувалися. Відтак, позивач вказував про відсутність його волевиявлення, яке б відповідало його внутрішній волі щодо укладення спірних договорів поставки у зв'язку чим останні підлягають визнанню недійсними на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України. Позивач також наголошував на тому, що ним не пропущено строк позовної давності, оскільки копії оспорюваних правочинів і дані щодо його ймовірного контрагента за такими договорами - ТОВ "ЛБЛ" він отримав у відділі поліції під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

Рішенням господарського суду Харківської області від 29.03.2017 у цій справі в задоволенні заяви відповідача про застосування строку позовної давності - відмовлено. Позовні вимоги задоволено повністю (а.с.193 т.2).

В наведеному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про те, що договори поставки № 26/01-1 від 26.01.2012 р. та № 01/06-2 від 01.06.2012 р. були укладені всупереч волі позивача, що не відповідає вимогам закону та порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, а тому спірні договори підлягають визнанню недійсними на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України. Крім того, суд встановив, що позивачем не пропущено строк позовної давності.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.07.2017 у цій справі вказане рішення суду залишено без змін (а.с.272 т.3).

Постановою Вищого господарського суду від 31.10.2017 у справі №922/307/17 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.07.2017 та рішення господарського суду Харківської області від 29.03.2017 залишено без змін (а.с.33 т.4).

Ухвалою Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №922/307/17 відмовлено ТОВ «ЛБЛ» у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення господарського суду Харківської області від 29.03.2017, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.07.2017 та постанову Вищого господарського суду України від 31.10.2017 (а.с.47 т.4).

У липні 2018 фізична особа ОСОБА_4, який не брав участі у цій справі, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду в порядку ч.1 ст.254 ГПК України з апеляційною скаргою, в якій просить застосувати строк позовної давності до позовних вимог позивача, скасувати рішення господарського суду Харківської області від 29.03.2017 у цій справі та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_4 зазначає про те, що він не брав участь у цій справі, проте оскаржуване рішення суду стосується його прав та обов'язків, оскільки 28.08.2017 він, на підставі договору про відступлення права вимоги, укладеного з ОСОБА_5, набув право вимоги до позивача за оспорюваними договорами поставки. Апелянт вважає, що він, як новий кредитор позивача, є належним відповідачем у цій справі, однак, не був залучений судом першої інстанції до участі в розгляді справи, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду. Апелянт вважає рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено при неповному з'ясуванні обставин справи, з порушенням норм матеріального права з наступних підстав: протоколи допиту свідків в межах кримінального провадження №12012220510000383 не можуть бути взяті до уваги при встановленні судом підстав для визнання договорів недійсними; кримінальне провадження №12012220510000383 було закрито; документи, на які посилається суд в оскаржуваному рішенні складені після укладення оспорюваних правочинів; дані про рух грошових коштів на рахунках позивача та інформаційний лист готелю стосуються виконання умов оспорюваних договорів, а не їх укладення; судом першої інстанції не надано оцінки висновкам судової технічної експертизи документів №4410 від 26.06.2014; в оскаржуваному рішенні суду відсутні посилання на правові підстави визнання договорів недійсними; позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом.

Позивач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджується з доводами апелянта, зазначає про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим, ухвалене при повному з'ясуванні судом всіх обставин справи. Позивач вважає, що судовими рішеннями у цій справі вже встановлено факт звернення позивача до суду з цим позовом в межах строку позовної давності, у зв'язку з чим посилання апелянта на пропущення позивачем строків позовної давності є безпідставними. Також позивач зазначає, що ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_5 договір про відступлення права вимоги за оспорюваними договорами 28.08.2017, тоді як, 29.03.2017 вказані договори вже були визнані недійсним за рішенням суду у цій справі, яке набрало законної сили. Просить рішення господарського суду Харківської області від 29.03.2017 у справі №922/307/17 залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_4 - без задоволення.

Позивач надав суду клопотання від 17.09.2018 про долучення до матеріалів справи адвокатського запиту слідчому від 10.09.2018 про надання інформації і відповідь від 12.09.2018 на його запит про те, що оригінали спірних договорів поставки, специфікації до них, рахунки, квитанції про отримання коштів були вилучені слідчим 10.04.2013 під час проведення обшуку та до теперішнього часу знаходяться в матеріалах кримінального провадження, що спростовує доводи апелянта про передачу йому таких документів під час укладення договору про відступлення права вимоги.

ОСОБА_4 надав суду письмові пояснення від 04.09.2018, в яких, зокрема, зазначає, про те, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано наступне: позивач не надав доказів ведення обліку у його підприємницькій діяльності створених та використаних аркушів паперу з нанесеними на них його підписами, доказів існування наказу щодо порядку використання та обліку таких аркушів, доказів того, що його волевиявлення при укладенні оспорюваних договорів не було вільним; під час розгляду Харківським апеляційним адміністративним судом справи №820/8665/13-а позивач не заперечував дійсність спірних договорів; позивач був обізнаний про існування оспорюваних договорів з вересня 2012.

Також ОСОБА_4Я надав суду письмові пояснення від 18.09.2018, в яких, зокрема, зазначає про те, що він, при укладенні 28.08.2017 з ОСОБА_5 договору про відступлення права вимоги за оспорюваними договорами, прийняв засвідчені ст.слідчим СВ Шевченківського ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_6 документи, які підтверджують виконання обов'язку ТОВ «ЛБЛ» перед позивачем. Апелянт вважає, що факт укладення між позивачем та відповідачем спірних договорів встановлено в постановах Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2013 у справі №820/8665/13-а та від 05.11.2013 у справі №820/8664/13-а. Апелянт вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом порушено правила юрисдикції, оскільки, враховуючи, що належним відповідачем є фізична особа, справа №922/307/17 підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

В судовому засіданні 19.09.2018 представник апелянта просив суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 29.03.2017 у цій справі та закрити провадження у справі, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

В письмових поясненнях від 18.09.2018 ОСОБА_4 заявлено клопотання про залучення до участі у цій справі ОСОБА_5, як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, в порядку ч.1 ст.50 ГПК України. В обгрунтування клопотання апелянт зазначає, що 20.07.2012 між ТОВ «ЛБЛ» та ОСОБА_5 укладено договір про відступлення права вимоги, за яким останній набув права вимоги до ФОП Фролова О.В. за оспорюваними договорами. У зв'язку із цим, апелянт вважає, що рішення суду у цій справі впливає на права та обов'язки ОСОБА_5, якого необхідно залучити до участі у справі.

Судова колегія, розглянувши клопотання апелянта, зазначає наступне..

Відповідно до ст.50 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

За результатами розгляду позовних вимог у цій справі, господарським судом Харківської області 29.03.2017 прийнято рішення, яке залишено без змін постановами судів апеляційної та касаційної інстанцій.

Таким чином, у цьому спорі судом вже встановлено суб'єктний склад сторін та прийнято рішення, яке набрало законної сили.

Частина 1 статті 254 Господарського процесуального кодексу України передбачає право осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, на подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

З аналізу зазначеної норми процесуального права вбачається, що особа, яку не було залучено до участі у справі, може подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, якщо вказані судові акти стосуються прав, інтересів, обов'язків цієї особи.

Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з'ясовує, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав, інтересів та (або) обов'язків скаржника, та лише після встановлення таких обставин, вирішує питання про залучення такої особи у якості третьої особи та про скасування судового рішення. У випадку встановлення, що оскаржуваним судовим рішенням питання про її права, інтереси і обов'язки судом першої інстанції не вирішувалися - апеляційний суд закриває апеляційне провадження, оскільки у такому випадку вказана особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Отже, у даному випадку третя особа залучається до участі у справі у разі її звернення до суду із апеляційною скаргою в порядку статті 254 ГПК України, та лише у випадку, якщо суд апеляційної інстанції з'ясує, що оскаржуване судове рішення безпосередньо стосується її прав, інтересів та (або) обов'язків.

Фізична особа ОСОБА_5 не оскаржує рішення господарського суду Харківської області від 29.03.2017 у цій справі.

Апеляційне провадження у цій справі відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_4, у зв'язку з чим судом вирішується питання чи стосується оскаржуване рішення суду прав апелянта.

Враховуючи наведене, залучення ОСОБА_5 як третьої особи на стадії апеляційного провадження в порядку статті 50 ГПК України є недоцільним, безпідставним та не відповідає вимогам процесуального закону.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, ОСОБА_5 є засновком ТОВ «ЛБЛ» - відповідача у цій справі.

Таким чином, вказана фізична особа була обізнана про наявність судового провадження у цій справі, однак під час розгляду справи не заявляла суду клопотань про залучення її до участі у справі в якості самостійного процесуального учасника.

Враховуючи наведене, судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання ОСОБА_4

В судове засідання 19.09.2018 відповідач не з'явився, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Судова колегія вважає за можливе розглядати справу без участі представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача та апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Отже, реалізація конституційного права на апеляційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень процесуального закону.

Відповідно до ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що судове рішення, оскаржене не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.07.2018 у справі №911/2635/17.

Отже, перш ніж переглядати справу в апеляційному порядку, апеляційний господарський суд повинен встановити чи вирішено місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яка подала апеляційну скаргу.

Предметом позову у цій справі є визнання недійсним договорів поставки

№26/01-1 від 26.01.2012 та № 01/06-2 від 01.06.2012, укладених між ТОВ "ЛБЛ" та ФОП Фроловим Олегом Вікторовичем.

Господарський суд Харківської області, ухвалюючи 29.03.2017 рішення у цій справі, встановив відсутність волевиявлення позивача на укладення спірних договорів, у зв'язку з чим дійшов висновку про наявність підстав для визнання договорів недійсними відповідно до положень статтей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Постановами Харківського апеляційного господарського суду від 19.07.2017 та Вищого господарського суду України від 31.10.2017, вказане рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Фізична особа ОСОБА_4, звертаючи до суду із апеляційною скаргою на рішення господарського суду Харківської області у цій справі, вказує на наступні обставини.

20.07.2012 між ТОВ «ЛБЛ» (попередній кредитор) та фізичною особою ОСОБА_5 (новий кредитор) укладено договір відступлення прав, за умовами якого, до нового кредитора перейшло право вимагати від ФОП Фролова О.В. виконання обов'язків за договорами поставки №26/01-1 від 26.01.2012 та № 01/06-2 від 01.06.2012, укладених між ТОВ "ЛБЛ" та ФОП Фроловим Олегом Вікторовичем (а.с.87 т.4).

28.08.2017 між ОСОБА_5 (попередній кредитор) та ОСОБА_4 (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого, до нового кредитора перейшло право вимагати від ФОП Фролова О.В. виконання обов'язків за договорами поставки №26/01-1 від 26.01.2012 та № 01/06-2 від 01.06.2012, укладених між ТОВ "ЛБЛ" та ФОП Фроловим Олегом Вікторовичем (а.с.89 т.4)

Апелянт вважає, що він, як новий кредитор позивача, є належним відповідачем у цій справі, у зв'язку, з чим судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням вимог процесуального права та правил юрисдикції судів.

Однак, судова колегія не погоджується з такими доводами апелянта, з огляду на наступне.

З наданих до апеляційної скарги матеріалів вбачається, що договір про відступлення права вимоги, за яким до ОСОБА_4 перейшли права кредитора за оспорюваними договорами укладено 28.08.2017 року.

Натомість, оскаржуване рішення суду ухвалено господарським судом Харківської області 29.03.2017 та набрало законної сили 19.07.2017, після його перегляду в апеляційному порядку.

Таким чином, на час прийняття судових рішень у цій справі судами першої та апеляційної інстанцій, договір про відступлення права вимоги від 28.08.2017 ще не існував, та відповідно, не існувало будь-яких прав апелянта за вказаним договором.

Отже, на час прийняття оскаржуваного рішення ОСОБА_4 не був та не міг бути учасником спірних правовідносин сторін.

Будь-який правовий зв'язок між сторонами справи та апелянтом був відсутній.

Враховуючи, що договір про відступлення права вимоги укладено після прийняття судом першої інстанції рішення у цій справі, посилання апелянта на невірне визначення судом суб'єктного складу сторін, та у зв'язку, з цим порушення правил юрисдикції, є безпідставними.

З наданих апелянтом матеріалів вбачається, що на час укладення ОСОБА_4 договору про відступлення права вимоги від 28.08.2017 за договорами поставки №26/01-1 від 26.01.2012 та № 01/06-2 від 01.06.2012, вказані договори вже були визнані недійсними в судовому порядку.

Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

На момент укладення між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 договору про відступлення права вимоги, зобов'язання сторін за договорами поставки №26/01-1 від 26.01.2012 та № 01/06-2 від 01.06.2012 не існували, оскільки вказані договори були визнані недійсними за рішенням суду, яке набрало законної сили.

Тобто, предметом відступлення права вимоги за вказаним договором була вимога, яка не виникла, не існувала на момент переходу права.

За таких обставин, договір про відступлення права вимоги від 28.08.2017 не породжує правових наслідків для його сторін, оскільки укладений з порушенням вимог ст.514 ЦК України.

Крім того, відповідно до статті 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Як вбачається з листа слідчого СВ Шевченіквського ВП ГУНП в Харківській області від 12.09.2018, оригінали договорів поставки №26/01-1 від 26.01.2012 та № 01/06-2 від 01.06.2012, специфікації, рахунки та квитанції про отримання грошових коштів вилучені слідчим під час проведення обшуку 10.04.2013 та знаходяться в матеріалах кримінального провадження №12016220480002584.

Таким чином, на час укладення договору про відступлення права вимоги від 28.08.2017 документи, які засвідчують права, що передаються, знаходились в матеріалах кримінального провадження, а тому не могли бути передані набувачу прав.

Доводи апелянта про те, що йому були передані засвідчені слідчим копії вказаних документів документально не підтверджені.

Враховуючи, що моментом передачі права вимоги є момент передачі документів, які засвідчують відповідне право, відсутні підстави вважати ОСОБА_4 належним набувачем прав за договором про відступлення права вимоги від 28.08.2017.

З огляду на наведене, судова колегія приходить до висновку, що рішенням господарського суду Харківської області від 29.03.2017 у цій справі не вирішувались будь-які питання щодо прав, інтересів або обов'язків апелянта - ОСОБА_4

На момент розгляду справи та прийняття оскаржуваного рішення суду ОСОБА_4 не був учасником правовідносин сторін, з яких виник спір про право.

Мотивувальна та резолютивна частина рішення господарського суду Харківської області від 29.03.2017 у цій справі не містять висновків про права та обов'язки ОСОБА_4

Колегія суддів також зазначає, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рябих проти Росії"). Проте, із матеріалів справи таких підстав не вбачається.

Враховуючи, що питання про права і обов'язки ОСОБА_4 судом першої інстанції не вирішувались, доводи апелянта стосовно суті оскаржуваного рішення суду колегією суддів не розглядаються.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.

З огляду на вищевикладене, апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення господарського суду Харківської області від 29.03.2017 у справі №920/307/17 підлягає закриттю.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 234, п.3 ч. 1 ст. 264 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи ОСОБА_4 на рішення господарського суду Харківської області від 29.03.2017 у справі №922/307/17 закрити.

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складено 24.09.2018.

Головуючий суддя Медуниця О.Є.

Суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.