Постанова № 76619874, 20.09.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 227/834/18 Номер провадження 22-ц/775/1325/2018

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Мацишин Л.С.

Доповідач Агєєв О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Агєєва О.В.

суддів: Азевича В.Б., Дундар І.О.

розглянув у письмовому провадженні в м.Бахмут цивільну справу 227/834/18 за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» на заочне рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 13 червня 2018 року (суддя Мацишин Л.С.), ухваленого в приміщенні суду в м.Добропілля Донецької області, -

ВСТАНОВИВ:

21 березня 2018 року позивач ПАТ АКБ «Індустріалбанк» звернувся до ОСОБА_1 з даним позовом. Обгрунтовуючи свої вимоги зазначив, що з 04 грудня 2017 року ПАТ «АКБ «Індустріалбанк» став правонаступником всього майна, всіх прав та обов'язків Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес-Банк».

15 січня 2014 року між ПАТ «АБ «Експрес-Банк» було укладено кредитний договір №3839/51/к, на підставі якого Банк надав ОСОБА_1 кредит на споживчі потреби для працівників підприємства - учасника зарплатного проекту, із зарахуванням грошових коштів на картковий рахунок НСМЕП по кредитному продукту 51 - «Чудеса під Новий рік» у розмірі 14000грн. зі сплатою 1,4% річних за користування кредитом на строк 14 місяців, з 15 січня 2014 року по 15 березня 2015 року. Згідно із п.1.6 кредитного договору та додатку №1 до договору, відповідачем було сплачено позивачу одноразово комісію за надання кредиту в розмірі 196,00 грн.

За умовами договору, позичальник сплачує кредитодавцю щомісячну комісію (надалі комісія за кредитне обслуговування) за послуги з супроводження кредиту за цим договором. З моменту укладання договору до моменту припинення здійснення зарахування заробітної плати та інших виплат від підприємства, яке було роботодавцем позичальника на момент укладання цього договору - комісія за кредитне обслуговування становить 1,4 % від суми кредиту за договором. З моменту припинення зарахування заробітної плати та інших виплат від підприємства, яке було роботодавцем позичальника на момент укладення цього договору до закінчення строку дії договору становить 2,4 % від суми кредиту за договором.

Відповідач зобов'язався використати кредит на цілі, визначені договором, своєчасно та в повному обсязі сплачувати проценти за користування кредитом, інші платежі, виконати інші свої зобов'язання за договором, та повернути позивачу кредит на умовах та в строки, визначені договором.

Відповідач був зобов'язаний повернути кредит не пізніше 15 березня 2015 року. Однак зобов'язання за договором виконано не було, тому станом на 06 березня 2018 року загальна сума заборгованості відповідача за кредитним договором становить 19341,29грн., з яких: сума простроченої заборгованості по кредиту - 4000грн.; сума простроченої заборгованості по нарахованим процентам - 789,29грн.; сума простроченої заборгованості по нарахованій комісії за кредитне обслуговування - 12376грн.; інфляційні нарахування на суму простроченого кредиту - 2176грн.

Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитом, а також понесені позивачем судові витрати.

Заочним рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 13 червня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №3839/51/к від 15 січня 2014 року, що виникла станом на 06 березня 2018 року, в розмірі 6965,29 гривень, що складається з: суми простроченої заборгованості по кредиту - 4 000грн.; суми простроченої заборгованості по нарахованим процентам - 789,29грн.; інфляційних нарахувань на суму простроченого кредиту - 2 176грн., а також судовий збір в розмірі 634,54грн.

Додатковим рішенням від 03 серпня 2018 року доповнено резолютивну частину рішення абзацом третім наступного змісту: «у задоволенні решти позовних вимог відмовити».

Позивачем по справі подано апеляційну скаргу, в який останній просить скасувати рішення суду в частині відмови у стягненні простроченої заборгованості по нарахованій комісії за кредитне обслуговування в розмірі 12376грн., і ухвалити нове, яким задовольнити позов у зазначеній частині.

Вважає, що оскаржуване рішення в цій частині ухвалене на неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають викладеним у рішенні суду обставинам справи.

Зазначає, що відмовляючи у задоволенні позову про стягнення комісії, суд послався на ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», в якій передбачено заборону включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими, а також на постанову Верховного Суду України від 16.11.2016 року у справі № 6-1746цс16, що суперечить обставинам справи.

Пославшись на ч.1 ст.627, ст.638 ЦК України: - сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; - договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, зазначив, що відповідачем, перед укладенням кредитного договору, було підписано Заяву-Анкету Позичальника від 15.01.2014, яка відображає вільне волевиявлення відповідача на отримання кредиту.

Укладаючи договір та підписуючи його, ОСОБА_1 взяв на себе зобов'язання за кредитним договором, в тому числі сплачувати комісію за кредитне обслуговування, не заявляв додаткових вимог щодо умов зазначеного договору, в подальшому здійснював дії по його частковому виконанню, зокрема, протягом 10 місяців з моменту укладення останній здійснював сплату комісії за кредитне обслуговування, і станом на 06.11.2014р. ним було сплачено комісії за кредитне обслуговування в розмірі 1 960грн.

Встановлення в кредитному договорі комісії та її розмір не суперечить вимогам закону, а саме ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно якої Банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Визнаючи незаконними умови Кредитного договору щодо сплати комісії за кредитне обслуговування, суд увійшов в обговорення дійсності окремих умов вказаного договору, незважаючи на те, що позовних вимог щодо недійсності таких умов договору ніким не заявлялось. Відтак вважає, що умови кредитного договору не є несправедливими, не суперечать Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Від відповідача відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Указом Президента України від 29 грудня 2017 року №452/2017, Апеляційний суд Донецької області ліквідовано.

Частиною 6 ст.147 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Пунктом 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» визначено, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Підпунктом 8 п.1 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017) установлено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою, в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є рішення суду у справі з ціною позову 19341,29грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Згідно ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 15 січня 2014 року підписав Заяву-Анкету Позичальника (а.с.11), в цей же день 15 січня 2014 року, між ПАТ «Акціонерний банк «Експрес-Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №3839/51/к: кредит на споживчі потреби для працівників підприємства - учасника зарплатного проекту із зарахуванням грошових коштів на картковий рахунок НСМЕП по кредитному продукту 51 - «Чудеса під Новий рік».

Відповідно до п.п.1.1-1.5 договору, банк зобов'язався надати позичальнику на споживчі цілі грошові кошти в сумі 14000грн. на строк 14 місяців, з 15 січня 2014 року по 15 березня 2015 року, з датою повернення кредиту не пізніше 15 березня 2015 року, під 1,4 % річних, а відповідач зобов'язався використати кредит на цілі, визначені договором, своєчасно та в повному обсязі сплачувати проценти за користування кредитом, інші платежі, виконати інші свої зобов'язання за договором, та повернути Позивачу кредит на умовах та в строки, визначені договором. (а.с.5)

Пунктом п.1.7 кредитного договору встановлено, що позичальник сплачує кредитодавцю щомісячну комісію за послуги з супроводження кредиту за цим договором. З моменту укладання договору до моменту припинення здійснення нарахування заробітної плати та інших виплат від підприємства, яке було роботодавцем позичальника на момент укладання цього договору, на поточний (картковий) рахунок, відкритий у кредитодавця, комісія за кредитне обслуговування становить 1,4% від суми кредиту за договором. З моменту припинення зарахування заробітної плати та інших виплат від підприємства, яке було роботодавцем позичальника на момент укладання цього договору, на поточний (картковий) рахунок, відкритий у кредитодавця, до закінчення строку дії договору становить 2,4% від суми кредиту за договором (а.с.5)

Відповідно до п.п.2.3-2.4 Договору, датою видачі кредиту є дата зарахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника №26202865006157.980, відкритий у кредитодавця. Крім того, для обліку кредитної заборгованості відкрито рахунок № 22033000383905.980.

Сторони передбачили у п.6.1 Договору, що у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за Договором, позичальник відшкодовую позикодавцю завдані ним збитки у повному обсязі понад неустойку (штраф, пеню), які передбачені Договором.

Судом першої інстанції також встановлено, що з 04 грудня 2017 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» стало правонаступником всього майна, всіх прав та обов'язків Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес - банк» (а.с.50-55, 69-74).

Згідно розрахунку заборгованості станом на 06 березня 2018 року загальна сума заборгованості відповідача за Кредитним договором становить 19 341,29грн., з яких: сума простроченої заборгованості по кредиту - 4 000грн.; сума простроченої заборгованості по нарахованим процентам - 789,29грн.; сума простроченої заборгованості по нарахованій комісії за кредитне обслуговування - 12 376грн.; інфляційні нарахування на суму простроченого кредиту - 2 176грн. (а.с.46)

Задовольняючи позовні вимоги частково суд, з посиланням на ст.ст.525, 526, 527, 530, 536, 625, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, виходив з того, що внаслідок неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору, у нього виникла заборгованість за вказаним кредитним договором, розмір якої підтверджений наданим позивачем розрахунком, не спростований відповідачем, та стягнув заборгованість за кредитом у розмірі 6965,29грн., з яких: сума простроченої заборгованості по кредиту - 4000грн.; сума простроченої заборгованості по нарахованим процентам - 789,29грн.; інфляційні нарахування на суму простроченого кредиту - 2176грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення суми простроченої заборгованості по нарахованій комісії за кредитне обслуговування в розмірі 12376грн, суд правильно виходив із того, що позичальнику кредит було надано на споживчі потреби, тому особливості регулювання відносин сторін по справі визначаються не тільки Цивільним Кодексом України та іншими нормативними актами, а ще і Законом України «Про захист прав споживачів».

Суд, обґрунтовуючи свій висновок послався на рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року №7-рп/2013, в якому зазначено, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Крім того, як зазначив Верховний Суд України 16 листопада 2016 року за результатами розгляду справи № 6-1746цс16 в правовій позиції: «Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язкуз положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи,договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо)».

Колегія суддів зазначає, що споживач є вразливою стороною договірних відносин, саме тому законодавець визначився з посиленим захистом споживачів і закріпив це у відповідних нормах Закону України «Про захист прав споживачів». Зокрема за положеннями абзацу 3 частини 4 статті 11 Закону (в редакції, що діяла на час правовідносин, що виникли між сторонами), кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року в справі № 6-2071цс16.

Доводи апеляційної скарги, про те, що відповідач, укладаючи кредитний договір та підписуючи його, взяв на себе зобов'язання в тому числі сплачувати комісію за кредитне обслуговування, не заявляв додаткових вимог щодо умов зазначеного договору, зокрема порядку сплати та розміру комісії, в подальшому здійснював її оплату, а також, що суд фактично розглянув законність окремих частин кредитного договору, хоча таких позовних вимог заявлено не було - є необґрунтованими і не впливають на правильність рішення в цій частині.

Як зазначено вище, в силу ч.4 ст.11 Закону (в редакції, яка діяла на час правовідносин, що виникли між сторонами), кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до ч.2 ст.ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним, судом не вимагається.

З урахуванням наведеного, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні позову Банку в частині стягнення з відповідача комісії за кредитне обслуговування в розмірі 12376грн.

Таким чином, судом першої інстанції в ході розгляду справи досліджено надані сторонами докази, їм дана належна правова оцінка і прийнято рішення згідно діючого законодавства. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстав для скасування або зміни рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» залишити без задоволення.

Заочне рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 13 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 20 вересня 2018 року.

Головуючий: О.В. Агєєв

Судді: В.Б. Азевич

І.О. Дундар