Постанова № 76616251, 19.09.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/8825/16-ц Головуючий у І інстанції Пінкевич Н. С.Провадження № 22-ц/780/3297/18 Доповідач у 2 інстанції Кулішенко Ю. М.Категорія 26 19.09.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 вересня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Кулішенка Ю.М.,

суддів: Сушко Л.П., Сержанюка А.С.,

за участю секретаря: Черниш С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» на рішення Києво-Святошинського районну Київської області від 04 листопада 2016 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» до ОСОБА_3 про визнання нікчемного правочину недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Банк Національний Кредит» Паламарчук В.В. звернулась до суду з указаним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що 08 лютого 2013 року між публічним акціонерним товариством «Банк Національний Кредит» (далі - ПАТ «Банк Національний Кредит») та ОСОБА_3 було укладено договір банківського вкладу «Стандартний» №111206-ДР-07, за умовами якого банк прийняв від відповідача грошові кошти у розмірі 150 000 грн. Згідно з пунктом 2.3 договору банківського вкладу, процентна ставка за депозитом склала: 19,5% річних за період з 08 лютого 2013 року по 17 лютого 2014 року; 17% річних за період з 18 лютого 2014 року по 19 лютого 2014 року; 22% річних за період з 20 лютого по 14 травня 2015 року. Відповідно до пункту 2.2 даного договору, з урахуванням додаткової угоди від 20 лютого 2015 року, депозит розміщувався з 08 лютого 2013 року по 05 березня 2016 року.

15 травня 2015 року відповідач звернувся до банку із заявою про дострокове розірвання договору банківського вкладу, в результаті чого, відповідно до приписів пункту 3.7 договору банківського банк повинен був сплатити відповідачу проценти за ставкою 2 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку, однак 15 травня 2015 року між сторонами було укладений договір №1 про внесення змін до договору банківського вкладу від 08 лютого 2013 року, за умовами якого банк прийняв на себе зобов'язання сплатити відповідачу суму нарахованих процентів без застосування перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою.

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк Національний Кредит» у період дії тимчасової адміністрації під час перевірки правочинів, вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації, було виявлено нікчемність вказаного вище договору банківського вкладу від 15 травня 2015 року з підстав, передбачених п.1 ч.3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Вказує, що у зв'язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою банк відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів у розмірі 53 895 грн. 33 коп.

З урахуванням наведеного, позивач просив визнати нікчемний договір про внесення змін №1 від 15 травня 2015 року до договору банківського вкладу «Стандартний» №111206-ДР-07 від 08 лютого 2013 року, укладеного між ПАТ «Банк Національний Кредит» та ОСОБА_3 недійсним.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 листопада 2016 року в позові уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк Національний Кредит» Паламарчука В.В. відмовлено.

В апеляційній скарзі уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк Національний Кредит» просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 22 грудня 2018 року рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 04 листопада 2016 року залишено без змін, а апеляційну скаргу ПАТ «Банк Національний кредит» без задоволення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 липня 2017 року рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 04 липня 2016 року та Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 грудня 2018 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 13 червня 2018 року ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 грудня 2016 року скасовано справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції згідно ст. 357 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав:

Згідно з частиною тертьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів чинних на час вчинення окремих процесуальних дій , розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 08 лютого 2013 року між ПАТ «Банк Національний кредит» та ОСОБА_3 було укладено договір банківського вкладу «Стандартний» №111206-ДР-07 строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів), за умовами якого банк відкрив вкладнику депозитний рахунок НОМЕР_2, а вкладник вніс на цей рахунок грошові кошти у сумі 150 000 грн. на строк по 10 лютого 2013 року (а.с.5-8).

Пунктом 2.3 договору банківського вкладу передбачено, що банк сплачує вкладнику процентну ставку за користування депозитом у розмірі 19,5 % річних.

Відповідно до пункту 3.7 договору банківського вкладу, у випадку розірвання договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2% річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

18 лютого 2014 року між ПАТ «Банк Національний кредит» та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду №1 до договору банківського вкладу, згідно з якою сторони погодили, що депозит розміщується з 08 лютого 2013 року по 28 лютого 2015 року, банк сплачує вкладнику проценту ставку за користування депозитом у розмірі 17% річних (а.с. 9 ).

20 лютого 2015 року між ПАТ «Банк Національний кредит» та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду до договору банківського вкладу, згідно з якою сторони визначили, що депозит розміщується з 08 лютого 2013 року по 05 березня 2016 року, банк сплачує процентну ставку за користування депозитом у розмірі 22 % річних (а.с.10).

15 травня 2015 року між ПАТ «Банк Національний кредит» та ОСОБА_3 було укладено договір про внесення змін №1 до договору банківського вкладу «Стандартний» №111206-ДР-07 від 08 лютого 2013 року, за умовами якого сторони виклали пункт 3.7 договору в наступній редакції: у випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 22 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку (а.с.11).

15 травня 2015 року відповідач звернувся до банку із заявою про дострокове розірвання договору банківського вкладу «Стандартний» №111206-ДР-07 від 08 лютого 2013 року та відповідно до виписки по особовому рахунку за період з 08 лютого 2013 року по 18 травня 2015 року отримав суму вкладу.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 05 червня 2015 року № 358 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 червня 2015 року № 114 «Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві «Банк Національний кредит», згідно з яким з 08 червня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Національний кредит».

Постановою правління Національного банку України від 28 серпня 2015 року № 563 розпочато процедуру ліквідації банку.

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Національний кредит» було проведено перевірку та виявлено, що вказаний вище договір про внесення змін №1 від 15 травня 2015 рокудо договору банківського вкладу «Стандартний» №111206-ДР-07 від 08 лютого 2013 року, який укладено між позивачем та відповідачем, є нікчемним з підстав, визначених п.1 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

27 листопада 2015 року позивачем на адресу відповідача було направлено лист, в якому повідомлено про нікчемність договору про внесення змін №1 від 15 травня 2015 рокудо договору банківського вкладу «Стандартний» №111206-ДР-07 від 08 лютого 2013 рокута про необхідність добровільно повернути банку грошові кошти у розмірі 53 895 грн. 33 коп. (а.с.13-14).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що договір про внесення змін №1 від 15 травня 2015 рокудо договору банківського вкладу «Стандартний» №111206-ДР-07 від 08 лютого 2013 року не містить умов, які б свідчили про відмову ПАТ «Банк Національний кредит» від власних майнових вимог. За договором банківського вкладу саме на банк покладається обов'язок з виплати вкладнику коштів, при цьому банк не має будь-яких майнових вимог до вкладника, а відтак доводи позивача, що укладений сторонами правочин від 15 травня 2015 року є нікчемним, оскільки банк відмовився від власних майнових вимог, є безпідставними та таким, що не відповідають ні вимогах закону, ні умовам укладеного сторонами договору.

З вказаним висновком не погоджується колегія суддів виходячи з наступного:

Відповідно до частин першої та третьої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК України), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу(вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Частиною першою статті 1061 ЦК України передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

При цьому частини третя та четверта вказаної норми містять правила щодо неможливості банку здійснювати одностороннє зменшення розміру відсоткової ставки на строкові вклади.

Водночас у ЦК України відсутні положення щодо превалювання інтересів вкладника над інтересами банку у випадку дострокової вимоги вкладника про повернення строкового вкладу.

Разом із тим чинним законодавством України передбачено спеціальні положення, що мають на меті врегулювання таких ситуацій, в яких керівництво банку діє всупереч майновим інтересам очолюваної організації та інших вкладників такого банку.

Відповідно до частини другої, пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тієї підстави, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що внесення змін до договору банківського вкладу, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковій виплаті вкладу на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог.

Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату грошових коштів, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» містить ознаки нікчемного правочину та вимагає застосування наслідків, передбачених статтею 216 ЦК України.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України

від 5 липня 2017 року № 6-881цс17.

З метою захисту інтересів інших вкладників банку законодавець передбачив спеціальні норми, покликані встановити нікчемність правочинів, мета яких суперечить майновим інтересам банку.

Вказаних обставин суд першої інстанції не врахував та дійшов до помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів дійшла до висовку, що позов публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» до ОСОБА_3 про визнання нікчемного правочину недійсним є обґрунтованим та підлягає до задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376,381,384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 листопада 2016 року скасувати та ухвалити нове.

Позов публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» до ОСОБА_3 про визнання нікчемного правочину недійсним задовольнити.

Визнати недійсним Договір про внесення змін № 1 від 15 травня 2015 року до Договору банківського вкладу «Стандартний» №111206-ДР-07 від 08 лютого 2013 року, який укладено між ОСОБА_3 ( ІПН НОМЕР_1) та Публічним акціонерним товариством «Банк національний кредит» (код ЄДРПОУ 20057663).

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді: