Постанова № 76613619, 19.09.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/1314/18

Головуючий у 1-й інстанції: Ковальчук О.К.

Суддя-доповідач: Драчук Т. О.

19 вересня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Полотнянка Ю.П. Загороднюка А.Г. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Охримчук М.Б.,

позивача: ОСОБА_2,

представника позивача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 травня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування рішень та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в березні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасувати рішення комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 16.11.2017 № 20 в частині відмови в зарахуванні ОСОБА_2 до спеціального стажу періоду роботи з 15.11.1988 по 30.09.1996 та з 01.01.1998 по 06.03.2001 на посаді вихователя в колгоспі "Дружба", що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "е" статті 55 закону України "Про пенсійне забезпечення";

- зобов'язання комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_2 до спеціального стажу період роботи з 15.11.1988 по 30.09.1996 та з 01.01.1998 по 06.03.2001 на посаді вихователя в колгоспі "Дружба", що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "е" статті 55 закону України "Про пенсійне забезпечення";

- визнання протиправним та скасувати рішення Хмельницького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, оформлене протоколом 1293 від 06.12.2017, яким відмовлено ОСОБА_2 в призначенні пенсії відповідно пункту "е" статті 55 закону України "Про пенсійне забезпечення";

- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_2 до спеціального стажу період роботи з 30.07.1984 по 12.07.1987 на посаді вихователя в колгоспі ім. Красіна с. Моломолемці, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "е" статті 55 закону України "Про пенсійне забезпечення".

- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області призначити ОСОБА_2 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "е" статті 55 закону України "Про пенсійне забезпечення" з 23.08.2017.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.05.2018 адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні заперечували щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, зазначивши що рішення суду першої інстанції вважають законним та обґрунтованим, та просили залишити його без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні (05.09.2018) підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального права при розгляді справи та матеріального права при вирішенні справи по суті.

В судове засідання 19.09.2018, представник відповідача не з'явився, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч.1 ст.205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача та представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 23.08.2017 позивач звернулась до Хмельницького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області з заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до пункту "е" статті 55 закону України "Про пенсійне забезпечення".

Листом від 06.12.2017 №18397/04 Хмельницьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Хмельницької області повідомило позивача про відсутність підстав для призначення пенсії відповідно до пункту "е" статті 55 закону України "Про пенсійне забезпечення". Зазначило, що Комісія з питань підтвердження стажу при головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, відмовила в зарахуванні до пільгового стажу періоди роботи з 15.11.1988 по 30.09.1996 та з 01.01.1998 по 06.03.2001 на посаді вихователя в колгоспі "Дружба" , оскільки робота на посаді вихователя не підтверджена первинними документами. До розрахунку загального та спеціального стажу не увійшов період роботи з 30.07.1984 по 12.07.1987 в колгоспі ім.Красіна с.Моломоленці, оскільки в первинних документах відсутні повні дані паспорта (зазначено лише прізвище та ім'я ). Загальний стаж роботи 31 рік 1 місяць 31 день, пільговий стаж 18 років 3 місяці 7 днів, в призначенні пенсії відповідно до статті 55 пункту "е" закону України "Про пенсійне забезпечення" відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з рішення комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 16.11.2017 №20 в частині відмови в зарахуванні до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", періодів роботи з 15.11.1988 по 30.09.1996 і з 01.01.1998 по 05.03.2001 на посаді вихователя дитячого садка колгоспу "Дружба", та з 30.07.1984 по 12.07.1987 на посаді вихователя дитячого садка колгоспу ім.Красіна звернувся до суду з цим позовом.

Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що у трудовій книжці позивача містяться записи про періоди роботи позивача, а саме:

з 30.07.1984 по 12.07.1987 вихователем дитячого садка в колгоспі ім. Красіна, с.Моломоленці;

з 01.11.1988 по 06.03.2001 вихователем дитячого садка в колгоспі "Дружба" с.Кривачинці (згодом КСП "Дружба", СТОВ "Дружба").

Також, Хмельницьким окружним адміністративним судом 24.05.2018 було прийняте додаткове судове рішення про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області призначити ОСОБА_2 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "е" статті 55 закону України "Про пенсійне забезпечення" з 23.08.2017.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що необхідність підтвердження трудового стажу уточнюючими довідками, первинними документами, виникає виключно у випадку відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а так як у позивача, наявні дані записи у трудовій книжці тому необхідності в уточнюючих довідках, первинних документах немає.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV визначено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

Згідно з ст.1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати, зокрема, з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців.

Згідно з ст.57 ЗУ "Про освіту" від 23.05.1991 №1060-XII держава забезпечує педагогічним та науково-педагогічним працівникам призначення і виплату пенсії відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до ст.21 ЗУ "Про позашкільну освіту" від 22.06.2000 № 1841-III педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів мають право на пенсію за вислугою років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.

Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.

Переліком №909 визначено, що пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров'я і соціального захисту призначаються при наявності спеціального стажу роботи не менше 25 років та після цієї дати, зокрема, з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців.

Згідно з розділом 1 "Освіта" Порядку №909 передбачені такі заклади і установи: загальноосвітні навчальні заклади; військові загальноосвітні; навчальні заклади, музичні і художні школи із переліком посад: учителів, логопедів, вчителів-логопедів, вчителів-дефектологів, викладачів, сурдопедагогів, тифлопедагогів, вихователів, завідуючих та інструкторів слухових кабінетів, директорів, їх завідуючих, їх заступників з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючих навчальною і навчально-виховною частиною, соціальних педагогів (організаторів позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичних психологів, педагогів-організаторів, майстрів виробничого навчання, керівників гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

Також, як вірно зазначив суд першої інстанції, ч.3 примітки до Постанови №909 визначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 р., яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, в тому числі на посаді старшої піонервожатої, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.

Отже, позивач дійсно має право, як вихователь, на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "е" статті 55 закону України "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до ст.62 Закону №1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній

Згідно з п.1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Враховуючи вказане вище, записи у трудовій книжці позивача, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що необхідність підтвердження трудового стажу уточнюючими довідками, первинними документами, виникає виключно у випадку відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а так як у позивача, наявні дані записи у трудовій книжці тому необхідності в уточнюючих довідках, первинних документах немає.

Разом з тим, архівні довідки надані до суду першої інстанції (а.с.21-27, 52) підтверджують, що позивач в оскаржуваний період працювала у відповідних установах та отримувала заробітню плату.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно з пунктами 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У пункті 52 рішення у справі "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Скордіно проти Італії" ("Scordino v. Italy" № 36813/97).

Крім того, колегія суддів зазначає, що в період з травня 1989 по грудень 1990 року позивачка перебувала у декретній відпустці по догляду за дитиною до 1,5 років. Як доказ, суду було надано копія свідоцтва про народження ОСОБА_4 від 10.07.1989.

Відповідно до ст.179 Кодексу законів про працю (в редакції Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 19.05.1989 № 7543-XI), жінкам надаються відпустки по вагітності і родах тривалістю п'ятдесят шість календарних днів до родів і п'ятдесят шість (у разі ненормальних родів або народження двох і більше дітей - сімдесят) календарних днів після родів і, за їх бажанням, при наявності загального трудового стажу не менше одного року частково оплачувані відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку одного року з виплатою за ці періоди допомоги по державному соціальному страхуванню. Крім зазначених відпусток, жінці, за її заявою, надається додаткова відпустка без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку півтора року.

За бажанням жінки у період перебування її у відпустці по догляду за дитиною вона може працювати на умовах неповного робочого часу або вдома.

Статтею 181 цього Кодексу (в редакції Закону Української РСР від 20 березня 1991 року) передбачено, що час частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею одного року і додаткової відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку півтора років зараховується як в загальний, так і в безперервний стаж роботи і в стаж роботи за спеціальністю.

Разом з цим, суд зауважує, що КСП "Дружба" існував з 1960 по 1991 рік. В 1991 році КСП "Дружба" закривається та на його базі створюється радгосп "Дружба".

ОСОБА_2 працюючи в радгоспі дружба в серпні 1993 року йде у декретну відпусту строком на три роки, про що свідчить свідоцтво про народження ОСОБА_5.

Відповідно до ст.179 Кодекс законів про працю України (в редакції на момент виникнення правовідносин) жінкам надаються відпустки по вагітності і родах тривалістю сімдесят календарних днів до родів і п'ятдесят шість (у разі ненормальних родів або народження двох чи більше дітей - сімдесят) календарних днів після родів, які обчислюються сумарно і надаються жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до родів, і, за їх бажанням, частково оплачувані відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку двох років з виплатою за ці періоди допомоги по державному соціальномустрахуванню (відповідно до Закону № 871-12 від 20.03.91 частково оплачувані відпустки, передбачені цією статтею, з 1.01.92 надаються жінкам до досягнення дитиною віку трьох років).

Крім зазначених відпусток, жінці, за її заявою, надається додаткова відпустка без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років. У разі, коли дитина потребує домашнього догляду, жінці надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше, як до досягнення дитиною шестирічного віку. Підприємства і організації за рахунок власних коштів можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати по догляду за дитиною більшої тривалості. Частково оплачувана відпустка і додаткова відпустка без збереження заробітної плати по догляду за дитиною можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабкою, дідом або іншими родичами, які фактично здійснюють догляд за дитиною.

За бажанням жінки та осіб, зазначених у частині четвертій цієї статті, в період перебування їх у відпустці по догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в період частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що стаж з травня 1989 року по грудень 1990 року та з серпня 1993 року по вересень 1996 року підлягає зарахування до спеціального стажу роботи позивача.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 травня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 21 вересня 2018 року.

Головуючий Драчук Т. О. Судді Полотнянко Ю.П. Загороднюк А.Г.