Постанова № 76613603, 17.09.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/1788/18

Головуючий у 1-й інстанції: Ковальчук О.К.

Суддя-доповідач: Боровицький О. А.

17 вересня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Боровицького О. А.

суддів: Матохнюка Д.Б. Совгири Д. І. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 червня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в травні 2018 позивач - ОСОБА_2 звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 08.06.2018 року позовну заяву повернуто позивачу.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції яка перешкоджає подальшому провадженні у справі, та направити справу для продовження розгляду.

27.08.2018 року відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що при винесенні ухвали від 08.06.2018 року судом першої інстанції було всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини по справі, рішення прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Сторони повноважних представників в судове засідання не направили, хоча повідомлялися про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у матеріалах справи письмовими доказами, надавши їм оцінку, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами адміністративної справи, що позивач, обґрунтовуючи відсутність факту пропуску строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою зазначила, що неодноразово зверталась із заявами про перерахунок пенсії, на її звернення надавались відповіді, а саме листи Головного управління пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 12.01.2011 року №ЗА-560240, від 20.01.2012 року №ЗА-878072, управління пенсійного фонду України в м.Нетішині від 15.02.2012 року №2905, від 16.04.2014 року №14/3-10, від 12.05.2014 року №20/3-10, Славутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 22.11.2017 року №61/3-10, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 05.04.2018 року №807/3-8. Вважає, що строк звернення до суду пропущений з поважних причин, оскільки відповідач не правомірно відмовив позивачу у нарахуванні, перерахунку та виплаті державної пенсії та додаткової пенсії відповідно до статей 50, 54, закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не наведено достатніх підстав для поновлення строку звернення до суду, не надано суду належних доказів поважності причин пропуску такого строку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Правовідносини з приводу строків звернення до адміністративного суду врегульовані ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дотримання строків розгляду адміністративних справ одна з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень, оскільки результат правозастосовної діяльності безпосередньо залежить від часових меж їх реалізації. Будь-який вид адміністративного провадження базується на процесуальних принципах, серед яких оперативність і швидкість, що забезпечується чітко регламентованими строками, закріпленими в законах та підзаконних актах.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадку передбаченому ч. 2 ст. 123 КАС України. Так, положеннями ч. 2 ст. 123 КАС України встановлено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

З аналізу положень статей 122, 123 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що обов'язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений на позивача.

Колегія суддів погоджується з твердженнями суду першої інстанції, що позивач не виконала вимогу суду та не надав належні та допустимі докази існування об'єктивних чи суб'єктивних обставин, які перешкоджали йому звернутись до суду з вимогами про зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату державної пенсії у зв'язку із підвищенням прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, у відповідності до статей 50, 54, закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з розрахунку 6 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, відповідно до статті 28 закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" протягом 2011-2017 років.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що позивачем без поважних причин пропущено строк звернення до суду з позовними вимогами в частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу, починаючи з 01.11.2011 по 01.11.2017 року.

Частиною 1 ст.17 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини" визначено, що суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції (Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 року, ратифікована Законом України від 17.07.97 № 475/97), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення. У справі Bellet v. Frаnсе Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Зважаючи на вищевказане, а також приймаючи до уваги наведену практику Європейського Суду з прав людини, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що неналежне використання наданих процесуальних прав не може визнаватись судом як поважна причина пропуску процесуального строку, оскільки позивач, протягом тривалого часу не зверталась до суду за захистом своїх прав.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини чи порушено норми процесуального права.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 червня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Боровицький О. А. Судді Матохнюк Д.Б. Совгира Д. І.