Постанова № 76612336, 20.09.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/9490/17 № апеляційного провадження: 22-ц/796/6601/2018

Головуючий у суді першої інстанції: Ларіонова Н.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Прокопчук Н.О.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд м.Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : судді-доповідача: ПрокопчукН.О.

суддів: Саліхова В.В., Семенюк Т.А.,

при секретарі: Булах А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Подільського районного суду м.Києва від 24 квітня 2018 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства &qu ;Київхліб&qusi; ( назва якого змінена на Приватне акціонерне товариство &qu Ю;Київхліб&quПу;) про невиконання уповноваженим органом умов трудового договору і законодавства та стягнення невиплаченої заробітної плати ,-

ВСТАНОВИВ :

У липні 2017 року позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідача, який неодноразово уточнював, і остаточно просив визнати факт порушення відповідачем законодавства про працю щодо обов'язку укласти з позивачем у письмовій формі трудовий договір відносно роботи пекарем 3 розряду дільниці «пекарня № 1» цеху № 1 ПАТ «Київхліб» та стягнути з відповідача на його користь частину невиплаченої заробітної плати у розмірі 14 331,24 грн.

Зазначав, що з 11.09.20014 року він працював у відповідача спочатку на посаді укладальника хлібобулочних виробів 3 розряду цеху № 4 ПАТ «Київхліб», а з 06.03.2017 року по день звільнення 18.04.2017 року - пекарем 3 розряду цеху № 1 . Вказував, що його звільнення 18.04.2017 року було вимушеним та здійснено з поважних причин у зв&qu01;язку із відмовою відповідача в укладенні з ним трудового договору в письмовій формі. Стверджує, що посада, на якій він працював (пекар), передбачає умови підвищеного ризику для здоров'я, а тому відповідач зобов'язаний був укласти з ним трудовий договір в письмовій формі. Вважає, що він має право на отримання вихідної допомоги за ст.44 КЗпП України у вигляді 3-місячної середньої заробітної плати, що становить 14 331,24 грн. і є складовою частиною заробітної плати, оскільки його звільнення було з поважних причин - внаслідок порушень трудового законодавства, умов укладеного з ним 11.09.2014 року трудового договору та усної трудової угоди при переведенні.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 24 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу в якій ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового про задоволення позову у повному обсязі. Посилається на незаконність та необгрунтованість судового рішення, порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду поданим ним доказам, незабезпечення судом його права на самозахист шляхом усної промови, безпідставне неврахування судом тієї обставини, що посада пекаря, яку він обіймав, передбачала обов&q?ра;язкове укладання письмового трудового договору.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення як безпідставну. Зазначав, що звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, згідно з поданою ним заявою про звільнення за власним бажанням, трудовий договір між сторонами оформлений у вигляді наказу, що не суперечить законодавству, заробітна плата належна при звільненні виплачена позивачеві повністю і заборгованість відсутня. Підстав для виплати позивачеві вихідної допомоги немає.

Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України ( у редакції Закону № 2147- VIII від 03 жовтня 2017 року), до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIIIапеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із вищевикладеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

В суді апеляційної інстанції позивач свою апеляційну скаргу підтримав з підстав наведених в ній.

Представник відповідача Симбірцев Є.В. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, трудовий договір між сторонами у справі був оформлений відповідним наказом, а тому порушень норм чинного трудового законодавства з боку відповідача щодо позивача при оформленні трудових відносин між ними допущено не було. Звільнення позивача з роботи відбулося на підставі поданої позивачем заяви, з підстави вказаної саме ним, з позивачем проведено повний розрахунок. Порушення трудових прав позивача не встановлено, а відтак відсутні підстави для стягнення вихідної допомоги згідно з ст.44 КЗпП України.

Колегія суддів з такими висновками суду погоджується.

Згідно ч. 2 ст.2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладання трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Частиною 1 ст. 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним органом чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст.24 ч.1 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило в письмовій формі.

Цією ж правовою нормою визначені випадки обов'язкового додержання письмової форми трудового договору, зокрема: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім; 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Відповідно до ст.24 ч.3 КЗпП України працівник не може бути допущеним до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судом згідно з наказом голови правління ПАТ «Київхліб» від 10.09.2014 р. № 840-п позивач був прийнятий на роботу укладальником хлібобулочних виробів 3 розряду бригади № 69 лінії № 75 цеху № 4 Виробничого департаменту ПАТ «Київхліб» з 11.09.2014 р.

Наказом голови правління ПАТ «Київхліб» від 23.02.2017 р. № 359-п позивач був переведений за його згодою пекарем 3 розряду бригади № 08 лінії № 13 дільниці «пекарня № 1» цеху № 1 Виробничого департаменту ПАТ «Київхліб» з 07.03.2017 р.

При прийомі на роботу позивач був ознайомлений з умовами праці, колективним договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку, а при переведенні на роботу пекарем - з робочою інструкцією (функціональними обов'язками) пекаря 3 розряду Виробничого департаменту, затвердженою Головою правління ПАТ «Київхліб» та з відповідним наказом, який не оспорював та особисто підписав без застережень. При цьому прохання про укладення письмового трудового договору не висловлював, у встановлений статтею 233 ч.1 КЗпП України 3-місячний строк з дня, коли особа дізналась, або повинна була дізнатись про порушення свого права, із заявою про вирішення трудового спору до КТС та до суду не звертався.

Наказом голови правління ПАТ «Київхліб» від 18.04.2017 р. № 738-п позивач був звільнений з роботи з 18.04.2017 р. на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України згідно з поданою ним заявою в якій позивач зазначив причину звільнення &q?де;за власним бажанням&q?аї;.

Платіжним дорученням № 17483598 від 18.04.2017 року, тобто в день звільнення, усі належні позивачеві при звільненні платежі були перераховані на його картковий рахунок.

За змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно.

У відповідності із положеннями ч.3 ст.38 КЗпП працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

У заяві поданій позивачем інших причин звільнення ніж за власним бажанням не зазначено,відсутні будь - які посилання про порушення трудового законодавства щодо нього. За час своєї роботи позивач не звертався до відповідача із заявою про порушення трудового законодавства та звільнення його з роботи на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України за невиконання відповідачем законодавства про працю. Зазначене позивач підтвердив під час апеляційного розгляду справи.

З огляду на таке, вірним є висновок суду у тому, що відсутні підстави вважати, що звільнення позивача відбулося у зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органу законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору, на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, тим більше, що із позовними вимогами про зміну підстав звільнення та внесення відповідного запису до трудової книжки позивач не звертався.

Статтею 44 КЗпП України передбачено, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Таким чином, вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку виплачується у випадку припинення трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору.

Однак судом встановлено, що звільнення позивача з роботи за власним бажанням відбулося із дотриманням трудового законодавства, порушень його трудових прав не відбулося.

Ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Проте позивачем не надано суду апеляційної інстанції доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин. Натомість матеріали справи містять належні докази на підтвердження того, що прийняття на роботу на переведення на іншу роботу оформлені відповідними наказами, зі змістом яких позивач був ознайомлений під підпис, ніяких зауважень при цьому ним не висловлено, заробітна плата позивачу виплачувалася у відповідності до вимог трудового законодавства та Колективного договору, що спростовує його твердження про порушення роботодавцем трудових прав позивача.

Отже, факту порушення трудового законодавства щодо позивача судом не встановлено.

Вимоги позивача про стягнення вихідної допомоги є похідними від причини звільнення, а відтак задоволенню не підлягають, оскільки при звільненні за власним бажанням п. ч.1 ст.38 КЗпП України виплати вихідної допомоги не передбачена.

Доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції вважає,що висновки суду відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Всі висновки суду першої інстанції щодо пред'явлених у рамках даної справи позовних вимог повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення .

Обставин, які б давали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга не містить.

Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, суд першої інстанції ухвалив правильне по суті рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст.268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України , суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м.Києва від 24 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня складання повного її тексту може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений : 21 вересня 2018 року

Суддя-доповідач :

Судді :