Постанова № 76612214, 18.09.2018, Апеляційний суд міста Києва

Постанова

Іменем України

18 вересня 2018 року

м. Київ

провадження № 22-ц/796/6794/2018

Апеляційний суд м. Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Лапчевської О.Ф., Музичко С.Г.,

за участю секретаря Синявського Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»

на рішення Печерського районного суду м. Києва

в складі судді Васильєвої Н.П.

від 29 травня 2018 року

по справі № 757/9039/18-ц Печерського районного суду м. Києва

за позовом ОСОБА_1

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»

про зобов'язання перерахування та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк», Банк), в якому просила зобов'язати відповідача перерахувати їй кошти на суму 47 204,69 грн. з рахунку НОМЕР_1, кошти на суму 842,40 грн. з рахунку НОМЕР_2 та кошти на суму 659,40 грн. з рахунку НОМЕР_3 у ПАТ КБ «ПриватБанк» на поточний рахунок НОМЕР_4, відкритий у Криворізькій філії ПАТ КБ «Приватбанк»,стягнувши заборгованість за процентами по договору банківського рахунку в розмірі 26 090,05 грн., 4 131,50грн. - 3% річних від простроченої суми, 25 342,97 грн. - інфляційні втрати за період прострочення зобов'язання.

В обґрунтування позовних вимог вказувала, що 21.05.2010 між нею та Банком укладено договір банківського рахунку шляхом підписання нею у Кримському регіональному управлінні ПАТ КБ «Приватбанк» заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки підприємця. Відповідно до заяви про відкриття поточного рахунку відкрито поточний рахунок у гривнях для здійснення підприємницької діяльності НОМЕР_1.

03 жовтня 2013 року з використанням системи «Приват24»,відповідно до заяви про відкриття рахунку, відкрила поточні рахунки для здійснення підприємницької діяльності НОМЕР_2 та НОМЕР_3 та разом з цим подалазаяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

28 травня 2014 року без її розпорядження та погодження з нею, відповідачем самостійно було перенесено залишки коштів з поточного рахунку НОМЕР_1 на суму 47 204,69 грн. на рахунок НОМЕР_1, з поточного рахунку НОМЕР_2 на суму 872,40 грн. на рахунок НОМЕР_2, з поточного рахунку НОМЕР_3 на суму 659,40 грн. на рахунок НОМЕР_3, відповідно до меморіальних ордерів № Е0528L09DF, № Е0528L0А8Н та № Е0528L0DLY.

Зазначала, що вона неодноразово зверталася до служби клієнтської підтримки Банку з проханням повернути, залишені на її рахунках кошти, проте жодних дій з цього приводу Банк не вчиняв; телефоном повідомляв про те, що кошти переведені в повному обсязі на балансовий рахунок № 2903, у зв'язку з тим, що Національний банк України (далі - НБУ) зупинив роботу банків в Автономній Республіці Крим (далі - АРК), та тимчасово «заморожені», що і стало підставою подання даного позову.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 травня 2018 року позов задоволено у повному обсязі. Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що позивач, звертаючись до суду з даним позовом, не довів належними та допустимими доказами знаходження коштів на рахунках, а також перерахування коштів з одного рахунку на інший. Позивачем не доведено відкриття таких рахунків, та не надано суду жодного договору банківського вкладу, зокрема оригіналів таких договорів.

Вважав, що надані позивачем меморіальні ордери від 28.05.2014, які нібито підтверджують відкриття рахунків та знаходження на них коштів, не є належними та допустимими доказами, оскільки станом на зазначену дату в меморіальних ордерах, ПАТ КБ «ПриватБанк» на території АРК не здійснював будь-якої діяльності. Дані документи не завірені ПАТ КБ «ПриватБанк», не мають відтиску «мокрої» печатки співробітника Банку та «живого» підпису.

Також, вважав неналежними доказами копії роздруківки звітів, які надані позивачем на підтвердження позовних вимог, оскільки вони не завірені належним чином, не мають мокрої печатки, оригіналу підпису відповідальної особи за надання такого виду інформації.

Зазначав, що відповідно до вимог діючого законодавства, позивач взагалі не звертався до Банку з платіжними дорученнями щодо виконання зобов'язань за розпорядженнями клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти; докази звернення в матеріалах справи відсутні.

Вказував, що відсутні підстави для стягнення заявленої суми відсотків у розмірі 26 090,05 грн.

Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат зазначив, що у суду відсутні підстави для застосування положень ст. 625 ЦК України, оскільки порушення з боку Банку відсутні.

За вказаних обставин, просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 29.05.2018 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Зважаючи на положення п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ Апеляційний суд міста Києва здійснює свої повноваження до початку роботи новоутвореного апеляційного суду у відповідному апеляційному окрузі.

Заперечуючи проти апеляційної скарги позивачка, ОСОБА_2, діючи в інтересах ОСОБА_1, подала відзив, посилаючись на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.

Вказувала, що судом першої інстанції правильно встановлено факт укладення між сторонами договорів банківського рахунку та відкриття поточних рахунків в Банку, на підтвердження чого було прийнято до уваги суду та надано правову оцінку наступним доказам: копія заяви про відкриття рахунку та картки із зразками підписів та відбитка печатки від 21.05.2010 та заява про відкриття рахунку та приєднання до Умов і правил надання банківських послуг від 03.10.2013, які оформлені через систему «клієнт-банк» із використанням факсимільного відтворення підпису Голови Банку Дубілета О.В. та відтворенням технічними засобами відбитку печатки ПАТ КБ «ПриватБанк» м. Дніпропетровськ. З боку позивача вказані документи були скріплені за допомогою електронного цифрового підпису клієнта, відомості про який були надані банку разом із укладенням договору банківського обслуговування.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що меморіальні ордери від 28.05.2014 є неналежними доказами, оскільки на дату їх видачі Банк не здійснював будь-якої діяльності в АРК, зазначила, що дані меморіальні ордери походять від головного офісу Банку, а не від Кримського регіонального відділення, про що містяться докази в матеріалах справи.

Також, щодо доводів апеляційної скарги про те, що надані копії роздруківки звітів є неналежними доказами зазначила, що позивачем надано суду докази наявності грошових коштів на рахунку в банку, що містять відбиток печатки Банку та факсимільний підпис відповідальної особи.

Вважала безпідставними доводи апеляційної скарги, що позивачка зобов'язана була звернутися до Банку із платіжним дорученням щодо виконання зобов'язань за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 вже не являлася суб'єктом господарювання.

Зазначала, що суд правомірно ухвалив рішення, в тому числі і в частині стягнення відсотків, 3% річних та інфляційних втрат, що відповідає положенню ст. 625, 1061 ЦК України.

За наведених обставин просила залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення без змін.

Представник відповідача - Кобзар Ю.Б. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити з підстав, наведених в ній.

Представник позивача - ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала з підстав, наведених в ньому, та просила залишити рішення без змін.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 21 травня 2010 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено договір банківського рахунку, шляхом підписання позивачем у Кримському регіональному управлінні ПАТ КБ «Приватбанк» заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки підприємця.

Відповідно до заяви про відкриття поточного рахунку позивачу було відкрито поточний рахунок у гривнях для здійснення підприємницької діяльності НОМЕР_1.

У пункті 4 Заяви про відкриття поточного рахунку вказано, що підписавши цю заяву позивач погоджується з Умовами та Правилами надання банківських послуг, що розміщені на сайті банку, тарифами Банку, які разом з цією заявкою та карткою із зразками підписів та відбитком печатки складають Договір банківського обслуговування.

03 жовтня 2013 року ОСОБА_1 з використанням системи «Приват24», відповідно до заяви про відкриття рахунку було відкрито поточні рахунки для здійснення підприємницької діяльності НОМЕР_2 та НОМЕР_3 та разом з цим подано заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо недоведення позивачем обставин укладення договору банківського рахунку та відкриття поточних рахунків.

Як вбачається з матеріалів справи на підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 надано до суду першої інстанції копію заяви про відкриття рахунку та картки із зразками підписів та відбитка печатки від 21.05.2010 та заяву про відкриття рахунку та приєднання до Умов і правил надання банківських послуг від03.10.2013, які оформлені через систему «клієнт-банк» із використанням факсимільного відтворення підпису Голови Правління Приватбанку Дубілета О.В. та відтворенням технічними засобами відбитку печатки ПАТ КБ «Приватбанк» м. Дніпропетровськ. З боку ОСОБА_1 вказані документи були скріплені за допомогою електронного цифрового підпису клієнта, відомості про який були надані Банку разом із укладенням договору банківського обслуговування.

У вказаних заявах зазначено (п. 4), що підписавши цю заяву позивач погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг (що розміщені на сайті банку http://www.privatbank.ua), тарифами Банку, які разом з цією заявою складають Договір банківського обслуговування.

Також зазначено, що підписавши дану заяву, в порядку діючого законодавства позивач надала згоду на ведення з ПАТ КБ «Приватбанк» документообігу, в тому числі підписання угод, договорів, додаткових угод до них, заяв, актів, платіжних та інших документів, як шляхом власноручного підписання, так і шляхом накладення електронного цифрового підпису, отриманого в порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг.

Згідно п. 4 заяви про відкриття рахунку зазначено, що при укладенні договорів, а також додаткових угод до них Банк і клієнт припускають використання факсимільного відтворення печатки Банку і підпису особи, уповноваженої підписувати договори і угоди до них від імені Банку, здійсненого за допомогою засобів копіювання.

У відповідності до ч. 1-3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо, воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Крім цього, у відповідях від 02.04.2015 та від 17.02.2017 на звернення ОСОБА_1 щодо виконання умов Договору ПАТ КБ «ПриватБанк» не заперечував факту укладення з позивачкою договорів банківського рахунку та відповідно відкриття нею поточних рахунків в Банку, а навпаки зазначив про необхідність зачекати для врегулювання спірного питання, яке було зумовлене окупацією Автономної Республіки Крим.

Так, 02 квітня 2015 року відповідач надав відповідь на вказану вище заяву, а саме повідомив, що через політичні події в країні виникли складнощі з обслуговуванням депозитів і рахунків, відкритих в кримських відділеннях ПАТ КБ «Приватбанк», і що відповідно до постанови Правління НБУ № 260 від 06.05.2014 ПАТ КБ «Приватбанк» припинив свою діяльність в АРК, та Банк робить все можливе для врегулювання ситуації і вирішення юридичних питань з виплати вкладів.

Також, 17 лютого 2017 року Банк, на звернення ОСОБА_1 від 17.01.2017 щодо повернення коштів, повідомив, що відповідальність за відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації, законом покладається на Російську Федерацію. ПАТ КБ «Приватбанк» подав до Російської Федерації претензію, відповідно до Міжнародної конвенції про захист іноземних інвестицій, за результатами розгляду якої буде вирішуватись питання виплати коштів розміщених на рахунках клієнтів відокремлених підрозділів, які знаходились на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи із положень ст. 77-80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи; достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Як зазначалось вище, на підтвердження укладення між сторонами договору банківського рахунку та відкриття поточних рахунків ОСОБА_1 надала копії заяви про відкриття поточного рахунку та картку із зразками підписів, заяви на відкриття рахунку, заяви про приєднання до Умов та Правил; копії виписок; копії меморіальних ордерів; копії звітів про операції по рахункам; копію заяви про повернення коштів з поточних рахунків; копію листів Банку від 02.04.2015 та від 18.01.2017; копії заяв від 05.02.2018, які судом першої інстанції досліджено в судовому засіданні та їм надана правова оцінка.

Разом з цим, відповідач заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_1 та наданих нею доказів на підтвердження заявлених вимог у відповідності до вимог ст. 12, 81 ЦПК України не надав до суду першої інстанції, а також до суду апеляційної інстанції, доказів на підтвердження своїх заперечень, а лише зазначив, що надані позивачкою докази є неналежними. Проте, доказів, які б спростовували надані позивачкою докази на обґрунтування позовних вимог, відповідач не надав.

Ураховуючи наведені обставини та положення закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем доведено належними доказами факт укладення договору банківського рахунку та відкриття поточних рахунків.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», територія Автономної Республіки Крим визначена як тимчасово окупована територія України.

З метою забезпечення стабільності грошової одиниці України, захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків України, запобігання та уникнення ризиків у діяльності банків, беручи до уваги Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», Декларацію Верховної Ради України від 20 березня 2014 року № 1139-VII «Про боротьбу за звільнення України», Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим та тимчасово окупованій території України», враховуючи неможливість здійснювати НБУ банківське регулювання та банківський нагляд, валютний контроль і державний фінансовий моніторинг за діяльністю окремих банків та відокремлених підрозділів банків, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, а також неможливість виконання такими банками та відокремленими підрозділами банків вимог Законів України «Про банки і банківську діяльність», Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», інших нормативно-правових актів НБУ, що свідчить про здійснення ними ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи кредиторів, у тому числі інших банків, Правлінням НБУ було прийнято Постанову від 6 травня 2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» ( далі - Постанова).

Згідно пункту 5 вказаної Постанови банки, у тому числі ПАТ «КБ «ПриватБанк», зобов'язані припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідно до виписок по рахункам із використанням системи «Приват24» станом на 12 травня 2014 року залишок коштів позивача складав: по рахунку НОМЕР_1 - 47 204,69 грн.; по рахунку НОМЕР_2 - 872,40 грн.; по рахунку НОМЕР_3 - 659,40 грн. Загальна сума коштів на рахунках склала 48 736,49 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 28 травня 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» без згоди ОСОБА_1 самостійно перенесено залишки коштів з поточного рахунку НОМЕР_1 на суму 47 204,69 грн. на рахунок НОМЕР_1, з поточного рахунку НОМЕР_2 на суму 872,40 грн. на рахунок НОМЕР_2, з поточного рахунку НОМЕР_3 на суму 659,40 грн. на рахунок НОМЕР_3,відповідно до меморіальних ордерів № № Е0528L09DF, Е0528L0А8Н, Е0528L0DLY.

23 березня 2015 року ОСОБА_1 письмово звернулася до Банку із заявою про повернення коштів з поточних рахунків.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що меморіальні ордери датовані 28.05.2014 є неналежними доказами.

Як вбачається з матеріалів справи, вказані меморіальні ордери були оформлені в межах строку, встановленого НБУ у Постанові від 06.05.2014 № 260, через систему «клієнт-банк» в електронному вигляді та містять відтворений технічними засобами відбиток печатки ПАТ КБ «Приватбанк» м. Дніпропетровськ, «Малий та середній бізнес ГО», «Документ дійсний тільки за підписом ОСОБА_5» та відтворений за допомогою факсиміле підпис зазначеної особи.

Отже, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що меморіальні ордери від 28.05.2014 є такими, що походять від головного офісу Банку, а не від Кримського регіонального управління, яке на той час вже припинило свою діяльність.

Судом також встановлено, що позивачем припинено діяльність фізичної особи-підприємця, про що державним реєстратором внесено запис № 21450060004006963 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем.

05 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернулася довідповідача із заявами про перерахування коштів на суму 48 736,49 грн. з вищевказаних рахунків на поточний рахунок НОМЕР_4 фізичної особи, відкритий у Криворізькій філії ПАТ КБ «Приватбанк» та закриття рахунків у зв'язку з припиненням підприємницької діяльності.

Відповідно до пункту 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з пунктом 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

Згідно з частиною третьою статті 95 ЦК України філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

З огляду на положення наведених норм законів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що припинення діяльності філії не впливає на обсяг зобов'язань банку відповідно до чинного цивільного законодавства.

Оскільки карткові рахунки позивача були відкриті не у філії «Кримське РУ ПАТ КБ «ПриватБанк», а у ПАТ КБ «ПриватБанк», яке є юридичною особою і повинно відповідати за своїми зобов'язаннями.

Під час відкриття карткових рахунків позивача філія «Кримське РУ ПАТ КБ «ПриватБанк» діяла в інтересах ПАТ КБ «ПриватБанк», тому згідно зі статтями 526, 631, 651, 653, 1066 ЦК України зобов'язання із обслуговування цих карткових рахунків має виконувати саме ПАТ КБ «ПриватБанк» як юридична особа. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов'язків за укладеними і дійсними договорами.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, врахував вимоги наведених положень закону та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» належним чином не виконав свого обов'язку з обслуговування поточних рахунків ОСОБА_1, що призвело до обмеження прав останньої на розпорядження коштами, які знаходяться на цих рахунках, в результаті чого Банк зобов'язаний повернути позивачу такі кошти.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що позивачка не зверталася до Банку з платіжними дорученнями щодо виконання зобов'язань за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти.

Як вказувалось вище ОСОБА_1 з 10.01.2018 припинила свою діяльність як фізична особа-підприємець, а тому 05.02.2018 подала до Банку заяви про закриття рахунків фізичної-особи підприємця та перерахування коштів на її поточний картковий рахунок як фізичної особи, що узгоджується з положеннями ч. 1, ч. 3 ст. 1075 ЦК України, п.п. 20.1, 20.5 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою Правління НБУ від 12.11.2003 № 492 (далі - Інструкція), відповідно до яких поточний рахунок закривається у будь-який час на підставі заяви клієнта, складеної у довільній формі із зазначенням обов'язкових реквізитів, в тому числі реквізита рахунку, на який перераховується залишок коштів на поточному рахунку клієнта.

Таким чином, на момент подання заяв від 05.02.2018 ОСОБА_1 не зобов'язана була звертатися до Банку з платіжним дорученням, оскільки вже не являлася фізичною особою-підприємцем, а звернулася до банку як фізична особа - власник коштів, які були перенесені на балансовий рахунок 2903, щодо розпорядження ними, що відповідає листу Департаменту платіжних систем НБУ від 23.11.2004 № 25- 118/1918-12202 та п. 20 Інструкції.

Посилання відповідача на ст. 21.1. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» щодо обов'язку подання позивачем до банку зазначеного у даній статті одного із розрахункових документів для здійснення ініціювання переказу в даному випадку безпідставні, оскільки позивач на момент виникнення спірних правовідносин вже не являлася суб'єктом господарювання, на яких розповсюджується дана норма, а звернулася до банку як фізична особа, власник коштів, із заявою щодо розпорядження ними у довільній формі із зазначенням обов'язкових реквізитів, зокрема номера рахунку для перерахування залишку коштів.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення відсотків, з огляду на таке.

Згідно з положеннями частин першої та другої статті 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу.

Як встановлено судом, між сторонами виникли правовідносини, що випливають з договору банківського рахунка; за користування грошовими коштами, що знаходились на рахунку клієнта, банк повинен був сплатити проценти в розмірі, встановленому цим договором.

Разом з цим, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, договором банківського рахунку не визначено розміру процентної ставки за користування грошовими коштами на рахунку та неналежного виконання грошового зобов'язання за ним.

Згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Статтею 1073 ЦК України передбачено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, розмір процентів, за кошти, які знаходяться на рахунку, відкритому у ПАТ КБ «ПриватБанк», становить 26 090,05 грн.

Відповідач, заперечуючи проти вимог щодо стягнення процентів, у відповідності до вимог ст. 12, 81 ЦПК України не довів належними доказами відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про стягнення відсотків за договором рахунку є обґрунтованим та відповідає нормам матеріального права.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача перерахувати 3% річних від простроченої суми та інфляційні втрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, ухвалюючи рішення в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ПАТ КБ «ПриватБанк» порушив свої грошові зобов'язання щодо повернення коштів за договорами банківського рахунку та за заявою клієнта грошові кошти не повернув, а тому у відповідності до вимог ст. 625 ЦК України повинен виплатити 3% річних та суму відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, установивши характер спірних правовідносин та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, оскільки відповідач не надав суду доказів правомірності своїх дій з неперерахування коштів, належних на праві власності ОСОБА_1, на вказаний нею рахунок.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи та дав належну оцінку всім доказам, рішення суду ухвалено з дотримання норм матеріального та процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності є малозначними справами.

Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ.

За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, п. 8 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, ч. 6 ст. 147, абз. 3 п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 травня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 21 вересня 2018 року.

Головуючий

Судді