Рішення № 76612042, 13.09.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 вересня 2018 року № 826/4052/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., при секретарі судового засідання Морозовій Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до треті особи Державного реєстратора прав на нерухоме майно Комунального підприємства «Комунальний центр підтримки підприємницької діяльності та надання реєстраційних послуг» Бойко Катерини Ігорівни Товариство з обмеженою відповідальності «Містобудівельний загін № 122» Публічне акціонерне товариство «Мостобуд» провизнання протиправним та скасування рішення № 39701317 від 15.02.2018

за участю:

позивача - ОСОБА_1;

вільного слухача (розпорядника майна ПАТ «Мостобуд») - Кіцула С.Б.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі також - позивач або ОСОБА_1) з позовною заявою до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Комунального підприємств «Комунальний центр підтримки підприємницької діяльності та надання реєстраційних послуг» Бойко Катерини Ігорівни (далі також - відповідач або Державний реєстратор), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальності «Містобудівельний загін № 122» (далі також - третя особа 1 або ТОВ «Містобудівельний загін № 122»), про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) Державного реєстратора, індексний № 39701317 від 15.02.2018.

В ході судового розгляду, до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача судом залучено Публічне акціонерне товариство «Мостобуд» (далі також - третя особа 2 або ПАТ «Мостобуд»).

Позовні вимоги мотивовані тим, що прийняте Державним реєстратором спірне рішення не відповідає нормам чинного законодавства України і може негативно вплинути на фінансове становище ПАТ «Мостобуд», чим порушить право позивача на отримання дивідендів як акціонера зазначеного товариства, отже підлягає скасуванню як протиправне. Також, позивач зазначив, що у зв'язку з тим, що 08.02.2017 щодо ПАТ «Мостобуд» Господарським судом м. Києва порушено справу про банкрутство № 910/24323/16, то це означає, що у разі втрати ПАТ «Мостобуд» свого майна він прямо лишиться можливості на отримання активів у разі ліквідації останнього.

Відповідач письмових заперечень чи пояснень по суті спору суду не подав, явку уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив.

Третя особа 1 подала суду письмові заперечення на позовну заяву, в яких наголосила на законності спірного рішення Державного реєстратора, оскільки фактично перехід права власності на нерухоме майно ПАТ «Мостобуд» відбулося у 1999 році на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ВАТ «Мостобуд» та його дочірнім підприємством «Містобудівельний загін № 122». Разом з тим зауважила, що в рамках норм, які діяли в 1999 році, законодавство не передбачало обов'язковості нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна, як і обов'язковості державної реєстрації переходу права власності.

Третя особа 2 подала суду письмові пояснення по суті спору, в яких зазначила, що спірне рішення прийнято відповідачем правомірно, нерухоме майно ВАТ «Мостобуд» (на даний час, ПАТ «Мостобуд») відчужено також правомірно на підставі договору купівлі-продажу, який не оспорювався, за рішенням спостережної ради ВАТ «Мостобуд» як органу управління майном товариства.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є акціонером ПАТ «Мостобуд», що підтверджується випискою про стан рахунку в цінних паперах на 20.02.2018 (акції; імені прості; бездокументарна; кількість ЦП 1 шт.; загальна номінальна вартість - 10,00 грн.; частка у СК % - 0,0002).

Згідно з інформацією з Державною реєстру речових прав на нерухоме манно та Реєстру прав власності на нерухоме манно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, на підставі договору купівлі-продажу б/н від 20.01.1999 та акту приймання-передачі майна до договору купівлі-продажу б/н від 20.01.1999, Державний реєстратор прийняв спірне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 39701317 від 15.02.2018 та зареєстрував перехід права власності на комплекс об'єктів загальною площею 4133,8 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Баренбойма, 8, від ПАТ «Мостобуд» до ТОВ «Містобудівельний загін № 122».

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним та таким, що порушує права позивач як акціонера ПАТ «Мостобуд», останній звернувся до суду з даною позовною заявою про його скасування.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам та поясненням позивача за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді у відкритому судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої, другої статті 80 Господарського кодексу України, до господарських товариств належать, окрім іншого, акціонерні товариства.

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій, крім випадків, визначених законом.

Згідно з частиною першою статті 85 Господарського кодексу України, господарське товариство є власником: майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески; продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства; доходів, одержаних від господарської діяльності товариства; іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом.

Зі приписами частини першої статті 89 Господарського кодексу України, управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.

Основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління (частина перша статті 133 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 140 Господарського кодексу України, джерелами формування майна суб'єктів господарювання є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); доходи від цінних паперів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів; кредити банків та інших кредиторів; безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян; інші джерела, не заборонені законом.

Згідно зі статтею 143 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання має право випускати власні цінні папери, реалізовувати їх громадянам і юридичним особам, а також придбавати цінні папери інших суб'єктів. Види цінних паперів, умови і порядок їх випуску, реалізації та придбання суб'єктами господарювання встановлюються цим Кодексом та іншими законами.

Суб'єкти господарювання в межах своєї компетенції та відповідно до встановленого законодавством порядку можуть випускати та реалізовувати цінні папери, а також придбавати цінні папери інших суб'єктів господарювання.

Цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

В Україні можуть випускатися і перебувати в обігу пайові, боргові та інші цінні папери. У сфері господарювання у випадках, передбачених законом, використовуються такі види цінних паперів: акції, акції корпоративного інвестиційного фонду, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі, сертифікати фондів операцій з нерухомістю (сертифікати ФОН), іпотечні сертифікати (сертифікати з фіксованою дохідністю, сертифікати участі), інші види цінних паперів, передбачені цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до частини першої статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно з положеннями пунктів 3, 4 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;

З наведених норм та обставин справи вбачається, що між позивачем та ПАТ «Мостобуд» існують суто корпоративні правовідносини. В той же час, як вбачається з вищезазначеного, спори, що виникають з корпоративних відносин підлягають розгляду у порядку господарського судочинства.

Разом з тим, обґрунтовуючи поданий позов позивач вважає, що спірне у даній справі рішення Державного реєстратора може негативно вплинути на фінансове становище ПАТ «Мостобуд», чим порушить його право на отримання дивідендів як акціонера зазначеного товариства. Таким чином, позивач намагається захистити свої корпоративні права через призму адміністративного судочинства шляхом оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, яке безпосередньо його не стосується, що є недопустимим та суперечить правилам предметної юрисдикції.

Окрім того, позивач не наводить жодних обставин, які б свідчили про порушення його прав на момент розгляду даної справи по суті.

З огляду на наведене, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої та другої статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 Кодекс адміністративного судочинства України закріплено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом пункту 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Згідно з частиною першою, другою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Таким чином, метою та завданням адміністративного судочинства, зокрема, є захист та поновлення порушених прав, свобод та охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулась з відповідним позовом до суду. Тобто, лише порушене право підлягає захисту, а не ті права та інтереси які, можливо, будуть порушені у майбутньому.

Виходячи зі змісту пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій. Разом з тим, за змістом наведених норм Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини. У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах, а точніше вже порушене, а не ті права та інтереси які, можливо, у майбутньому будуть порушені.

Натомість, позивачем не наведено, а судом не встановлено на момент розгляду справи по суті, порушеного права позивача. При цьому, рішення суду не може бути прийнято на майбутнє, не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, котрі на момент ухвалення рішення ще не відбулись, оскільки таке рішення суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.

Більше того, як вже зазначалося вище, позивач намагається захистити свої корпоративні права через призму адміністративного судочинства шляхом оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, яке безпосередньо його не стосується, що є недопустимим та суперечить правилам предметної юрисдикції.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи, надані сторонами докази та пояснення позивача, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: 01013, АДРЕСА_1) до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Комунального підприємства «Комунальний центр підтримки підприємницької діяльності та надання реєстраційних послуг» Бойко Катерини Ігорівни (02156, м. Київ, вул. Мілютенка, 19) відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складений 19.09.2018

Суддя П.О. Григорович